Уряд — жертва кризи

Бельгійський уряд став жертвою кризи не тому, що не зміг протистояти рецесії, а навпаки, тому що спробував надто активно й невміло захиститися від наростаючих негативних тенденцій у національній економіці та фінансовій сфері. Як наслідок — прем’єра обвинуватили в посяганні на законність і змусили добровільно піти.

У цій історії немає нічого надзвичайного. Якби все це не відбувалося в Бельгії, котра за останній рік переживає вже четверту політичну кризу, а більшу частину минулого року взагалі прожила без діючого уряду. Навесні знадобилися неймовірні зусилля і політична воля, щоб утворити коаліцію з п’яти партій, яка проіснувала менше року. Втім, за цей короткий строк глава кабінету Ів Летерм уже неодноразово носив королю Альберту Другому прохання про відставку. Робив це кожен раз, коли щось відбувалося не так, як він хотів. Нагадаємо, що «цементуючим» елементом його уряду та його надзавданням була «дер­жавна реформа» — процес поступового перетворення Королівства Бельгія на конфедерацію двох областей — Фландрії і Валлонії. Сьогодні з упевненістю можна сказати, що зі своєю головною місією Летерм також не впорався. Хоча інколи складалося враження, що на посаді бельгійського прем’єра саме та людина, котра потрібна країні, аби зупинити наростання кризи в стосунках фламандців і франкофонів.

Але за злою іронією саме в цьому питанні він досяг найменше. Прем’єр устиг лише посадити за стіл переговірників із північної і південної частин країни. А сам не став активною стороною переговорів, які за нинішніх складних обставин мають вельми туманні перспективи на успіх. Багато хто очікував, що бельгійський політичний обрій буде безхмарним принаймні ще кілька місяців, до муніципальних виборів у червні 2009 року та виборів Європарламенту. Однак економічна та фінансова криза внесла свої корективи.

Уряду Летерма довелося займатися зовсім не тим, чим він хотів від початку. У порядку ден­ному з’явилися питання не стільки політичної реформи й діалогу між громадами, скільки соціально-економічного розвитку. 14 жовтня, відкриваючи черговий політичний сезон на засіданні парламенту країни, Летерм представив програму дій свого кабінету «для цього непевного часу та найскладнішої кризи за останні 100 років». У ній голов­ну увагу було приділено викликам, що постануть перед країною в умовах кризи. За даними Летерма, криза обійдеться країні в 4,5 млрд. євро, але навіть у цих умовах прем’єру вдалося намалювати депутатам дуже яскраву картину майбутнього року — зростання ВВП на рівні 1,2% (попри прогноз МВФ у 0,2% для всієї єврозони), додаткові 6 млрд. євро для підтримки економіки країни і ще низка «точкових» заходів. Навіть газети фламандської частини країни, яка симпатизує Летерму, назвали цей «збалансований бюджет» «нереалістичним», «надто оптимістичним та неконкретним». Одним із найцікавіших аспектів програми було те, що у своїх зусиллях зі стримування кризи федеральний уряд покладався на підтримку та фінансові вливання з боку регіонів. І це при тому, що Летерм завжди був прихильником фінансової самостійності провінцій. А тепер закликав до більшої координації зусиль, попри політичні, мовні та інші відмінності.

Прем’єр Ів Летерм щиро намагався знайти спосіб розв’язати проблеми банківської сфери країни, яка першою постраждала від спаду. Так, зокрема, усі платоспроможні банки Бельгії отримали гарантії держави до 31 грудня 2009 року, було посилено захисні заходи для вкладників депозитів від 20 до 100 тис. євро. Проте цих заходів виявилося недостатньо, аби врятувати ситуацію у двох великих банках — Dexia і Fortis. Для першого влада розробила схему гарантій за участі урядів Люксембургу і Франції. Для Fortis було застосовано складнішу схему — активи банку розділили на бельгійську та голландську частини. Уряди Бельгії та Нідерландів за взаємною домовленістю їх викупили. Однак потім відбулося таке: уряд Летерма відразу вирішив продати 75% свого пакета французькому банку BNP Paribas. Домовленості про угоду було досягнуто на початку жовтня, проте в листопаді вкладники-міноритарії Fortis з Люксембургу вирішили, що такі дії уряду Бельгії, до яких він вдався без їхнього схвалення, є незаконними, і домоглися через суд «заморожування» угоди BNP Paribas на 65 днів, пославшись на те, що вартість бельгійського урядового пакета було визначено неправильно. Суд також ухвалив, що вкладники до 12 лютого мають самі вирішити, чи потрібно продавати акції французькому банку. Летерм мав намір поборотися, аж тут стався скандал — верховний суд країни звернувся до парламенту зі скаргою стосовно того, що урядові кола (Летерма прямо не називали) тиснули на служителів Феміди з метою не допустити негативне для уряду Бельгії і BNP Paribas рішення у справі банку Fortis. Законодавці негайно створили комісію для розслідування справи.

Це обвинувачення — більш ніж серйозне в Європі — змусило міністра юстиції Бельгії, а згодом і самого Летерма заявити про свою відставку 19 грудня. І це навіть попри те, що коаліція заявила про підтримку дій прем’єра. Летерм відкинув звинувачення у своїй особистій зацікавленості в рішенні суду, хоча також визнав, що один з його радників контактував із суддею, який розглядав справу Fortis напередодні винесення рішення.

Король Альберт Другий був змушений прийняти відставку Летерма. Водночас у передріздвяному зверненні до нації закликав партії коаліції сформувати новий уряд і обрати прем’єра без проведення дострокових виборів. «Я вважаю, що відповідальність керуватиме кожним із нас для формування нового уряду, який ефективно зможе впоратися з економічними, соціальними та фінансовими проблемами нашої країни і зможе продовжити реформи», — заявив монарх.

Проте в лавах коаліції однозначності немає, занадто великими є проблеми, з якими матиме справу майбутній прем’єр. Король поки що призначив одного з колишніх прем’єрів Вілфреда Мартенса «посередником» на міжпартійних переговорах. Однак преса країни привертає увагу до потенційної можливості обійняти прем’єрську посаду іншого колишнього бельгійського прем’єра — Жана-Люка Деана (у 1992—1999 роках). Протягом 11 років він представляв християнсько-демократичну партію в складі уряду Бельгії. На думку ряду бельгійських експертів, він міг би очолити уряд до червня 2009 року, коли, швидше за все, відбудуться дострокові вибори. За нинішніх умов це, мабуть, було б найкращим варіантом.

Сценаріїв стосовно того, як Бельгії уникнути нової політичної кризи, небагато, і все залежить від відповідальності учасників сьогоднішньої коаліції. Якби партії, представлені в нинішньому парламенті, домовилися про кандидатуру нового прем’єра, коаліція могла б проіснувати і до 2011 року, давши змогу парламенту пропрацювати весь строк. І, крім того, пережити кризу. Тим більше що наразі більшість членів правлячої коаліції є противниками дострокових виборів наступного року. Але водночас хочуть зробити так, щоб партійна конфігурація, яка існувала в уряді Летерма, у тій або іншій формі збереглася. А це зробити дуже складно. Оскільки тут і фламандські націоналісти, які вагаються, і християнські демократи, які не хочуть втратити своєї ваги. І франкофони, котрі можуть, наприклад, за свою згоду поставити вимогу спустити на гальмах або відтермінувати переговори про «конфедералізацію» Бельгії, із чим, мабуть, не погодяться фламандські партії.