Бізнес-пропозиція для народу, або Ще раз про «вічну» реформу житлово-комунального господарства

Практично кожен новий уряд України вважає своїм обов’язком написати нову програму реформування житлово-комунального господарства. Саме «написати», тому що до глибокої наукової розробки руки, а іноді й голова, не доходять! Звичайна відмовка — бракує часу, а кризовий стан технологічних систем і установок потребує оперативного втручання. Тому жодна з поданих на реалізацію програм реформування ЖКГ не вирізнялася системними перетвореннями і, як правило, не була виконана! Але ж кошти на реформування ЖКГ із державного бюджету виділяються величезні! Проте в черговий раз ідея системного перетворення підміняється у кращому разі капітальним ремонтом морально і фізично застарілих технологічних систем. Сьогодні можна констатувати, що програма реформування ЖКГ не створена і навіть не створюється! У цьому плані посилюється скептицизм стосовно науки. А системна криза житлово-комунального господарства як технології життєзабезпечення міського жителя існуватиме вічно через відсутність системи як такої.

Споживач-власник

Спробуємо поглянути на проблему реформування ЖКГ не з точки зору уряду, а з боку споживача, а саме — навіщо потрібна реформа, як її здійснюватимуть і за які гроші?

Дотепер загальним положенням у побажанні споживача була вимога одержати ту або іншу послугу стандартної якості та у визначений термін. При цьому основною умовою в положенні є мінімізація оплати за послуги!

Як це забезпечити для споживача, якщо він не є одним із власників підприємства з надання послуг? Як забезпечити управління якістю послуг, і хто в цьому зацікавлений насамперед — споживач чи постачальник послуг? Як домогтися оплати і при цьому контролювати ціноутворення?

На сьогодні все це супроводжується функціонуванням відповідних санітарних і контролюючих органів. Та усі їхні дії лягають на собівартість послуги. А що вони можуть зробити в умовах технічної і технологічної кризи? Тільки скласти відповідний документ невідповідності стандарту? Але ж це все фізичні процеси, які потребують відповідних матеріальних витрат у вигляді інвестицій.

Вихід із такого організаційно-парадоксального становища тільки один: необхідно, щоб споживач був приватним власником технологічного процесу з надання тієї або іншої послуги! Тоді будь-які управляючі та інвестиційні рішення формує власник-споживач.

У цьому й полягає радикальне положення в підході до реформування ЖКГ — перехід від комунальної форми власності до індивідуально-адресної!

Це положення пояснимо на прикладі надання послуг електропостачання для міської квартири. Якщо в квартирі встановлене устаткування потужністю до 5 кВт, то власник особового рахунка — споживач — повинен бути власником частини електрогенеруючої установки та електричних мереж потужністю 5 кВт. Це індивідуально-адресна власність. Її експлуатація можлива у разі об’єднання власності в єдину технологічну систему.

Саме індивідуально-адресний власник є інвестором як з експлуатації своєї частки в технології, так і з її модернізації або повної заміни. При цьому інвестиції оплачуються як інвестиційна надбавка в тарифі на електроенергію, пролонгуються у часі і практично не обтяжливі для споживача. Оскільки він одночасно є власником частини основних засобів, то сплачує інвестиційну складову начебто сам собі і без податків!

Стабільність і ціноутворення

За всіма канонами кібернетичної та економічної наук, така форма об’єднання індивідуально-адресної власності з внутрішньою оплатою за надання послуги та інвестиціями в модернізацію технологічного процесу є оптимальною і забезпечує мінімізацію витрат.

Отже, позначаємо в реформуванні перший крок із боку споживача — стати власником частини основних засобів технологічних процесів з надання послуг та інвестором з їх модернізації власним коштом! Це надає право взяти участь в управлінні технологічними процесами за критеріями забезпечення якості, термінів і мінімізації витрат. У будь-якому іншому випадку витрати й оплата завжди будуть вищими.

Наступним побажанням-вимогою, що стосується бажання споживачів, треба визнати надійність процесів як з надання послуг, так і зі стабільності ціноутворення.

Нині це соціальна проблема, яка потребує розробки методів і способів її розв’язання.

Вихідним положенням є те, що на сьогодні заповнення спектра наданих послуг споживачу здійснюється різноманітними підприємствами, які являють собою самостійні господарські одиниці.

Водночас вони мають між собою технологічні зв’язки з електропостачання, теплопостачання, водопостачання і т. ін. В ціноутворення кожного виду послуг, безумовно, входять технологічні поставки суміжників, серед яких головним системним параметром є електроенергія. Можна навіть зазначити, що в окремих видах послуг, а саме — у процесі ціноутворення на спеціальний вид послуги частка вартості електроенергії вища, ніж власні витрати на надання послуги. Передусім це водопостачання і водовідведення. Таким чином, електропостачальна організація визначає своїми тарифами вартість послуги, до якої вона має непрямий стосунок. І якщо ця компанія має приватну форму власності, то вплинути на її тарифну політику споживач практично не може!

Це перший елемент ненадійності (небезпеки) функціонування житлово-комунальних технологій — відсутність власних електрогенеруючих потужностей, здатних працювати в маневреному і піковому режимах навантажень.

Власне кажучи, на сьогодні і в об’єднаній енергосистемі України практично відсутня електрогенерація, спроможна функціонувати в змінних режимах навантажень. І за це споживачу доводиться переплачувати: за втрати в електричних мережах, за підвищений знос устаткування, яке працює в нерозрахованих режимах, і за багато що інше.

Країні не вистачає електрогенерації

Аналіз стану теплоенергетичних потужностей, які є в наявності в міської влади, — теплоелектроцентралей і потужних теплових електростанцій — показує, що останні п’ять років усі вони працюють понад розрахунковий термін експлуатації і терміново потребують модернізації, а то і заміни. Завдяки щасливому випадку це може збігтися з необхідністю створення власних електричних потужностей для житлово-комунальних технологій. Як і в попередньому випадку, стратегічним інвестором виступає сам народ. Схема фінансування на диво проста: кредитне інвестування з подальшим погашенням за рахунок інвестиційної надбавки в тарифі на електроенергію.

Протягом останнього десятиліття спостерігається стійка тенденція збільшення споживання електричної енергії в міських умовах як на одиницю будівельного обсягу будинку, так і на одного жителя. Причому ця тенденція справедлива не тільки для новобудов, а й для вже існуючих районів із раніше сформованою інфраструктурою. Проблема створення нових електрогенеруючих потужностей настільки актуальна, що потребує динамічного розв’язання. Таким технічним рішенням з нашого боку є застосування когенеруючих установок. Як відомо, когенерація — це застосування подвійної технології генерації електричної енергії, та й, до того ж, використання скидної теплоти. Ще більш вдалим видається розташування когенераційних установок на місці водонагрівальних котлів на майданчиках районних котелень. Використовуються уже відведені земельні ділянки, газові мережі, навіть уже існуючий параметр з граничної концентрації шкідливих речовин у вихлопних газах, зокрема без порушення фонової концентрації окислів азоту, а то і з їх зменшенням!

Така комплексна ефективність заміни теплових котельних агрегатів на електротеплогенеруючі (когенераційні) установки відповідає, за великим рахунком, об’єктивним процесам розвитку й удосконалення енергетичної інфраструктури в умовах щільної міської забудови. За масштабами, це одиничні потужності модульних установок по 10—15 МВт, що за масогабаритними параметрами та економічно прийнятними показниками дають змогу розраховувати на їх встановлення в міській межі, гранично скорочуючи протяжність мереж і невиробничі втрати.

Термін виготовлення устаткування в конкретному варіанті провідними світовими фірмами орієнтований на сім місяців, а термін введення в експлуатацію — два місяці. Це дуже стислий строк введення в дію електрогенеруючих потужностей, а проведені розрахунки показують, що по всій Україні необхідно встановити 568 установок у найближчі три-п’ять років. А це еквівалентно шести атомним блокам установленою електричною потужністю по 1000 МВт! Водночас впровадження когенераційних установок обійдеться вдвічі дешевше за капітальними витратами.

Отже, позначилося друге радикальне положення реформування ЖКГ із боку споживача — створення власних електрогенеруючих потужностей, здатних працювати в змінних режимах функціонування комунальних технологій.

Замінимо ЖЕКи на техносоціуми?!

Третім радикальним положенням є реформування житлово-комунальних господарств у соціальні технології життєзабезпечення територіальних громад міст України.

Об’єктивною причиною перетворення окремих підприємств ЖКГ на єдину систему — соціальні технології життєзабезпечення — є необхідність надавати повний спектр комунальних послуг при управлінні з боку споживача, а останнє неминуче призведе до зниження тарифів на всі інші види послуг. При цьому жорстко буде дотримано підконтрольну процедуру формування собівартості тарифів.

Об’єднання підприємств у єдину корпорацію дає змогу здійснити загальну диспетчеризацію споживання електроенергії, що за особливого «мистецтва» диспетчера дасть значну економію в обсязі електро­енергії на рівні 10—12%, а у фінансовому обчисленні — до 15%, оскільки зникає нарахування прибутку на зекономлений обсяг електроенергії!

Природно, якщо за рішенням територіальної громади буде утворене єдине підприємство як соціальні технології життєзабезпечення (проект «Техносоціум») з надання повного спектра комунальних послуг, то споживач може стати одним з адресних власників такого підприємства. При цьому учасник підприємства «Техносоціум» оплачує в тарифі собівартість послуг плюс інвестиційну складову на розвиток технологій, а неучасник «Техносоціуму» одержує послуги за договором із підприємством, оплачує собівартість послуг, відповідні податки і розрахунковий прибуток підприємства! Різниця в оплаті може бути дуже значною. Але так і працює економічний механізм регулювання ринкових відносин.

Nota Bene: із створенням «Техносоціуму» шляхом соціального інвестування практично запроваджується інститут приватної власності в житлово-комунальній сфері, але не шляхом приватизації підприємств так званим стратегічним інвестором, а шляхом соціального акціонування з боку споживача послуг — як основного платника й інвестора.

Приватизація так званим стратегічним інвестором небезпечна стосовно співтовариства розосереджених споживачів і, як наслідок, неприпустима. У граничному випадку при узгодженні правил взаємного поводження і дотримання дисципліни справа про взаємодію може дійти до антагонізму.

Завданням реформування ЖКГ з метою підвищення економічної ефективності функціонування підприємства «Техносоціум» є необхідність позначити його як повноцінний об’єкт ринкових економічних відносин. Це надасть цілком нові можливості фінансового балансу між інвестуванням з боку споживача і розподілом прибутку, отриманого як дивіденди. Та це, мабуть, для наступних статей.