Тепловоз і брянські товариші

Коли що й демонструє стан правової держави в Україні, то це ситуація навколо ВАТ «Луганськтепловоз». 4 серпня виповниться рівно 500 днів від скандального конкурсу з продажу 76% акцій підприємства.

Цю тему всі охочі розклали буквально по кісточках. Склалася майже унікальна для країни одностайність: суди всіх інстанцій підтвердили незаконність приватизації ВАТ «ХК «Луганськтепловоз». За логікою, акції вже давно мали повернути державі. Більш того, за цей час можна було б провести ще один, але нормальний конкурс, отримавши й гроші в бюджет, і нормальні інвестиції на підприємство.

Однак закони логіки та українська дійсність далеко не завжди йдуть рука в руку…

Питанням займалися на всіх рівнях. По свіжих слідах президент України писав генеральному прокуророві України та в СБУ з проханням розглянути питання дотримання Фондом держмайна чинного законодавства при приватизації ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» і, якщо буде виявлено порушення, вжити відповідних заходів.

Віктор Андрійович навіть іронізував над тим, що експерти ФДМ оцінювали холдинг то в 2,5 млрд. грн., то в 400 млн.: «Або такі експерти, або такі розбіжності». А з приводу самої процедури зауважив, що «назвати це конкурсом дуже складно. Раніше таке називалося безконкурсною приватизацією». Втім, реально не одержали навіть 300 млн. грн., що зовсім не смішно...

Як давно це було...

За час, що минув, головний учасник процесу — голова ФДМ Валентина Семенюк встигла створити щасливу нову сім’ю, а її рідна партія — з тріском вилетіти з парламенту. Сама ж керівниця приватизаційного відомства, зробивши «перебіжку» з опозиції на інший бік барикади, тримається на посаді винятково за рахунок підтримки Банкової. За цих умов недоодержано сотні мільйонів гривень від продажу стратегічного підприємства — це ж така дрібниця...

У тому, що нинішнього року ФДМ із тріском провалить планові показники надходжень до бюджету, теж ніхто не сумнівається. І, здається, нікого, крім уряду, це й не хвилює...

Найбільший у СНД завод з виробництва тепловозів продали швидко, дешево, одному покупцеві (обох українських учасників «викинули за борт» через «невідповідність кваліфікаційним вимогам».) Переможцем де-факто призначили структуру «Трансмашхолдинга» російського мільярдера Іскандера Махмудова — ЗАТ «Управляющая компания «Брянский машиностроительный завод».

Утім, недопущені українці опинилися в хорошій компанії. Ще на етапі формулювання умов конкурсу ФДМ постарався максимально обмежити конкуренцію.

Так, потенційний покупець мав протягом трьох років до конкурсу використовувати продукцію, вироблену на луганському підприємстві. У перекладі з бюрократичного, цим пунктом відсікалися німецька Siemens і польська Kolej Baltyck.

Заодно майбутній покупець був зобов’язаний не більше і не менше, як протягом трьох місяців із моменту підписання договору купівлі-продажу надати розроблені технології виробництва локомотивів під колію 1520 мм. Між іншим, за межами Росії такої колії просто немає. Навіть у СНД ширина колії становить 1524 мм. І чому саме три місяці? От уже невдовзі 500 днів, а нічого нового на «Луганськтепловозі» якось не впровадили.

Правда, якийсь час здавалося, що дискримінаційні умови переглянуть. Більш того, з’явився інтерес до підприємства з боку французької компанії Alstom.

Проте надії на прозорий конкурс негайно провалилися. 22 березня минулого року Господарський суд міста Києва дозволив ФДМ продовжити раніше припинений конкурс.

І буквально наступного дня вранці пакет збули з рук (слово «продали» тут якось недоречне). Другий спаринг-партнер представляв також пана Усманова, що й позначилося на різниці в заявках аж у 0,17% стартової ціни.

При цьому інших претендентів на участь про поновлення конкурсу навіть не сповістили. І це при тому, що вони пропонували за держпакет акцій не менше 400 млн. грн.

Колишній голова ФДМ, а тепер — заступник голови спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації, народний депутат України Олександр Бондар заявляв, що це без­прецедентний випадок в історії української приватизації. Ще ніколи поновлений після судових заборон конкурс не проводився без додаткового оголошення про його поновлення.

За іронією долі, якби такий конкурс проходив не 2007-го, а 2004 року, Валентина Семенюк була б, безсумнівно, однією з перших, хто гнівно засудив би його перебіг і результати. Пам’ятається, тоді вона як фізична особа подавала позови з протестами проти продажу феросплавного заводу та їздила від парламенту перевіряти Одеський припортовий.

Та трирічна «точка сидіння» дуже вплинула на кут особистого зору. Перебування пані Семенюк на чолі ФДМ стало не тільки повним провалом приватизаційних програм, а й сумною історією еволюції поглядів однієї людини.

Схоже, найліпше, що вона може зробити, — це залишити держслужбу й зайнятися контролем зі сторони. Для діла було б безсумнівно корисніше, але так не хочеться йти...

І трагіфарс триває.

Як уже зазначалося, суди по «Лу­ганськтеп­ловозу» ФДМ програв, причому в абсолютно «чудовій» позиції — діючи фактично проти інтересів держави.

Позиція Брянського машинобудівного заводу зрозуміла. «Трансмаш­хол­динг» — структура агресивна, і віддавати отриманий задешево актив не збира­ється. А от якою була мотивація ФДМ, запитання і досі цікаве. Свого часу голова спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації навіть звертався до генерального прокурора на предмет виявлення фактів корупції в діях керівництва Фонду держмайна при проведенні конкурсу по «Луганськтепловозу».

Поки листувалися, забулося голов­не. Ще понад рік тому, 25 червня 2007 року, Господарський суд Києва прийняв рішення в справі №30/163, визнавши недійсним договір купівлі-продажу акцій ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» у розмірі 76% статутного фонду й зобов’язав ЗАТ «Управляющая компания «Брянский машиностроительный завод» повернути зазначений пакет Фонду державного майна України.

Це рішення підтвердили й апеляційна інстанція, а в листопаді — й Вищий господарський суд України. Тобто воно давно набуло законної сили.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення приймаються судами ім’ям України та є обов’язковими для виконання на всій її території. Їх втілення в життя здійснює державний виконавець за місцем здійснення таких дій, іншими словами, на території України. Це правило стосується й іноземних громадян, що мають власність в Україні.

Здавалося б, що тут складного, коли пакет акцій перебуває на території країни? Прямий обов’язок Фонду державного майна — вжити заходів до повернення майна в держвласність. Проте нагадаємо, що в цій справі в чиновників від приватизації були зовсім інші пріоритети.

Починається відвертий цирк.

ФДМ направляє заяву про визнання й приведення у виконання рішення Господарського суду міста Києва... в Арбітражний суд Брянської області Російської Федерації. Завіса.

Те, що жодних правових підстав для таких дій ФДМ не мав, зрозуміло. Те, що Арбітражний суд Брянської області РФ залишить таку заяву без розгляду, теж було очевидно.

Запитання — навіщо все це потрібно чиновникам і на кого вони працюють? Після відмови росіян ФДМ України не робить жодних подальших кроків для виконання судового рішення. Взагалі-то це підпадає під ст. 382 Кримінального кодексу України — навмисне невиконання посадовою особою, яка займає особливо відповідальну посаду, рішення суду, що вступило в законну силу, чим завдається шкода державним інтересам.

Нагадаємо, й Генпрокуратурі, й СБУ вищі посадові особи країни давно доручили розібратися. Може, варто поцікавитися результатом? А президентові, прем’єру, депутатам парламенту (незалежно від політичної належності) — хоч на два-три дні забути чвари й навести лад.

Хоча б для того, аби розібратися, хто там у Валентини Петрівни в товаришах. Судячи з дій ФДМ, поки що вона їх шукає в Брянську. На черзі — товариші з Тамбова?