Голова правління Національного депозитарію України Володимир Ульянов: «НДУ зможе показати, що таке реальна біржова торгівля й цивілізований облік цінних паперів»

— Нещодавно НДУ підписав договір про кореспондентські відносини з Центральним депозитарієм Австрії (OeKB). Володимире Георгійовичу, розкажіть, що це означає для українських інвесторів.

— Згідно з підписаним договором, OeKB відкрив для Національного депозитарію України рахунок у цінних паперах. Це означає, що резиденти України, які володіють цінними паперами, випущеними у країнах Європейського Союзу, у США, Канаді чи інших економічно розвинених країнах, тепер зможуть проводити всі операції (наприклад, продати ці цінні папери чи отримати дивіденди) через українських хранителів. Але головне в тому, що нами створено технологічну можливість для легітимного обліку українських цінних паперів, які належать іноземним інвесторам, та операцій із ними. Нами фактично матеріалізовано ідею про включення українського фондового ринку до міжнародного ринку капіталу.

— По суті, договір із Центральним депозитарієм Австрії — це поки що перший серйозний міждержавний депозитарний зв’язок України зі світовими ринками капіталу. Чому взаємодія з іноземними депозитаріями налагоджується так повільно?

— Причин кілька, але основна — це недовіра іноземних колег до українського ринку цінних паперів. Крім того, наш ринок мало хто знає. Розгорнувши переважну більшість популярних закордонних економічних газет, ви не знайдете в них інформації про наш ринок. Там є відомості про РТС та інші географічно близькі нам біржові ринки. Але інформації навіть про найбільшу біржу України — ПФТС — там немає. Все це означає одне — ті, хто стверджує, що в нас функціонує біржовий фондовий ринок, просто видають бажане за дійсне. А розмови про динаміку індексу ПФТС нагадують мені розмірковування про складки одягу голого короля.

— З ким зі значних іноземних депозитаріїв Нацдепозитарій планує почати співробітництво найближчим часом?

— У найближчому майбутньому ми плануємо встановити корвідносини з Центральним депозитарієм Польщі. Крім того, ми провели ряд переговорів із центральними депозитаріями країн центрально-східної Європи.

— Нацдепозитарій нарешті отримав ліцензію на розрахунково-клірингову діяльність. Проте ваші конкуренти в успіх цього напряму діяльності НДУ не вірять…

—Іншого коментаря від тих, кого ви називаєте конкурентами, я й не очікував. Серед депозитарних установ, які діють у рамках українського законодавства, в Національного депозитарію не може бути конкурентів, як не може конкурувати з НБУ жоден із комерційних банків у сфері грошового обігу. Безумовно, в Україні є охочі взяти на себе функції центрального депозитарію, яким, відповідно до закону, є НДУ, але, як ви розумієте, це не має нічого спільного ані з правовою державою, ані з цивілізованою практикою роботи фінансових інститутів. Що стосується розрахунково-клірингової діяльності, то тут усе досить просто — ринок в умовах демократії настільки вільний у своєму виборі, що його учасники цілком можуть не надавати певних послуг необхідної якості. Ось для таких випадків і знадобиться здатність Нацдепозитарію здійснювати розрахунково-клірингові операції для забезпечення роботи біржового ринку. Крім того, НДУ може й повинен надавати весь комплекс депозитарних послуг державі, і для цього також необхідно мати право та технологічну можливість здійснювати кліринг і розрахунки за угодами із цінними паперами.

— На обслуговуванні в Нацдепозитарії сьогодні перебуває досить мало цінних паперів. За словами голови ДКЦПФР А.Балюка, всього 0,013% проти 99,987% у МФС…

—Ці цифри наочно демонструють, як ДКЦПФР цілком усвідомлено спотворює інформацію про результати діяльності Нацдепозитарію. На кінець березня номінальна вартість цінних паперів, які обслуговуються НДУ, становила 3,63 млрд. грн. У МФС, за їхніми ж даними, — 238,99 млрд. грн. Нескладно підрахувати, що частка НДУ становить 1,5%. Так, це небагато, але, як мінімум, у 100 (!) разів більше за ті дані, які наводить пан Балюк.

Але проблема не в цих цифрах. Це просто добрий приклад того, як противники НДУ останніх півроку-рік цілеспрямовано дезінформували громадськість про хід створення в Україні центрального депозитарію. Поява Всеукраїнського депозитарію цінних паперів (ВДЦП) навряд чи стала б можливою, якби його ідеологи й лобісти казали правду.

— Що ви маєте на увазі?

— Заяви пана Балюка про те, що НДУ не готовий виконувати функції центрального депозитарію. Очевидно, що лише завдяки цьому вдалося почати реалізацію проекту зі створення нового комерційного депозитарію (ВДЦП).

— Проте 25% акцій ВДЦП, про який ви кажете, належить Національному банку, який не проти поширити свою діяльність і на корпоративні цінні папери…

—Передача Нацбанкові обліку корпоративних цінних паперів потребує кардинальної зміни чинного українського законодавства. Натомість, грубо порушуючи закон, Держкомісія з цінних паперів і Нацбанк намагаються створити депозитарій при УМВБ — приватній структурі з дуже непрозорою структурою капіталу. До речі, більшість акціонерів ВДЦП, як і власників контрольного пакета акцій УМВБ, — іноземці, а отже, контроль над цим депозитарієм, по суті, належить нерезидентам. Присутність Нацбанку в списках засновників ВДЦП (НБУ перерахував 20 млн. грн. до його статутного фонду), зважаючи на все, має виправдати передачу обслуговування державних цінних паперів, яке сьогодні ще здійснює Нацбанк.

Але особливо цікаво те, що фактично ВДЦП створений для «перелицювання» МФС! Це однозначно підтверджують плани про їх злиття та призначення пана Швецова (голови правління МФС. — Ред.) за сумісництвом головою правління ВДЦП. У цій ситуації погано те, що після зміни назви та збільшення капіталу контролюватимуть депозитарій ті ж самі люди. Загальновідомо, що не можна наливати старе вино в нові міхи… Та це не в нас! У нас, якщо не можна, але дуже хочеться, то — можна! А це означає, що й надалі у країні квітнутимуть незаконна торгівля інсайдерською інформацією, рейдерство та інші явища, які негативно позначаються на інвестиційному кліматі України.

— А чому так вийшло? Адже ще торік і ви, і представники МФС, і особливо чиновники ДКЦПФР активно обговорювали питання створення єдиного центрального депозитарію шляхом об’єднання НДУ та МФС. Чому це об’єднання так і не відбулося?

— Справді, коли голови спостережних рад НДУ та МФС торік підписали відповідний протокол про наміри, нам здавалося, що з’явився реальний шанс для об’єднання двох депозитаріїв і створення єдиного центрального депозитарію в країні. Однак переговори про об’єднання НДУ та МФС зайшли в глухий кут. У світлі сьогоднішніх подій стають цілком очевидними причини, чому об’єднання так і не відбулося. Адже ми зі свого боку зробили все можливе, щоб воно відбулося, — НДУ готовий був погодитися з більшістю умов МФС. Наприклад, вони наполягали на тому, щоб частка дер­жави в депозитарії не перевищувала 25%. Для цього ми запропонували Кабміну збільшити статутний капітал НДУ до 103 млн. грн., у результаті чого частка держави зменшилася б до 25% акцій, на чому наполягав МФС.

Однак цього реальним власникам МФС виявилося мало. Вони хотіли після реорганізації, у новоутвореному депозитарії, як і раніше, відігравати ключову роль. Проте, за чинним законодавством, це неможливо, тому що всі показники, взяті до уваги під час реорганізації, були на користь НДУ та його акціонерів, а власники МФС на збільшення його капіталу грошей не дають. Схоже, ніхто не вважає за необхідне вкладати в цей депозитарій гроші. До того ж ситуацію ускладнює корпоративний конфлікт, який досі потихеньку жевріє серед акціонерів МФС.

— Оскільки об’єднання не відбулося, питання створення центрального депозитарію в Україні знову відкладається в довгу шухляду?

— Для того, щоб нарешті з’явився повнофункціональний центральний депозитарій, проводити якісь злиття чи поглинання одних депозитаріїв з іншими зовсім немає потреби. Адже якщо розібратися по суті, то на сьогодні Національний депозитарій у технологічному плані готовий виконувати всі функції, властиві центральному депозитарію. А, відповідно до закону, він і є центральний депозитарій із часу його створення.

— Однак у законодавстві чітко не сказано, що НДУ і є центральний депозитарій…

— Відповідно до Закону «Про Національну депозитарну систему...», НДУ є центральним інститутом у системі депозитарного обліку цінних паперів, за формування та розвиток якої він відповідає. Формування повнофункціонального центрального депозитарію цінних паперів на базі Нацдепозитарію передбачене й відповідними рішеннями РНБОУ. До того ж, як відомо, у 2004 р. урядом було прийнято державну програму розвитку Національної депозитарної системи України (НДСУ), в якій чітко прописано заходи з удосконалення всієї системи обліку та обігу цінних паперів в Україні, у т.ч. й створення на базі НДУ центрального депозитарію. На сьогодні більша частина цієї програми вже виконана, й Нацдепозитарій готовий працювати як центральний депозитарій.

До речі, МФС свого часу створювався саме як розрахунково-кліринговий депозитарій. Проте ні МФС, ні новостворений ВДЦП не дуже прагнуть зайняти цю нішу. Як на мене, це свідчить тільки про одне — вони зацікавлені насамперед «сидіти» на інформації про те, хто й чим володіє в країні.

— Якщо Держпрограма розвитку НДСУ, як ви стверджуєте, успішно виконується, то чому ж тоді ДКЦПФР наполягає на її скасуванні?

— Скасувавши цей документ, окремі чиновники регулятора намагаються заблокувати фінансування розвитку Нацдепозитарію з держбюджету. Наприклад, торік ми почали розробляти програмний продукт для передачі та збереження контрольних копій реєстрів власників іменних цінних паперів. Нинішнього року ми плануємо завершити цю роботу, для чого потрібне відповідне фінансування. Якщо його не буде, вирішення таких проблем як «подвійні реєстри», та інші маніпуляції з корпоративними правами інвесторів знову відкладається в довгу шухляду. Кому це вигідно? Я думаю, відповідь очевидна.

А тепер одним помахом пера ДКЦПФР пропонує скасувати Держпрограму, а іншим — ліквідувати Нацдепозитарій, поставивши жирний хрест на результатах багаторічної роботи, а найголовніше — викинувши на вітер десятки мільйонів бюджетних коштів.

— Окрім ліквідації Нацдепозитарію, пан Балюк припускає також, що, можливо, буде прийнято рішення про вливання активів НДУ до ВДЦП. Адже за його словами, «новому депозитарію буде потрібен кримський офіс, який є в НДУ». Про який офіс ідеться?

— Це треба запитати в пана Балюка, бо в НДУ кримського офісу немає. У нас є філія в Криму під назвою «центральне сховище». Це не офіс, куди можна поїхати відпочити на вихідні…

— На черзі дня майбутніх зборів акціонерів НДУ (11 червня) стоїть також питання про зміну керівництва депозитарію. Вам уже відомий результат голосування з цього питання?

— Це запитання не до мене, а до Держкомісії з цінних паперів, яка віднедавна знову керує 86-відсотковим держпакетом акцій.

Для мене очевидна відповідь на інше запитання — з якою метою все це затівається? По-перше, ті, хто 11 років розповідав байки про існування цивілізованого фондового ринку в Україні, дуже бояться, що НДУ, завдяки своїм технологіям взаємодії з якоюсь іншою біржею, зможуть показати, що таке реальна біржова торгівля й цивілізований облік цінних паперів. І тоді постане запитання: а що ж функціонувало в Україні протягом останнього десятиліття? Природно, будуть запитання й до регулятора: а що ж тоді вони весь цей час прикривали? Стільки років розправляли складки на одязі короля, а король-то виявився голим! Нічого й близько схожого на сучасну ринкову інфраструктуру не було всі ці роки.

Друга причина, чому НДУ підлягає знищенню, прозаїчніша — певним особам потрібно зберегти контроль над структурою, яка забезпечує облік прав власності й володіє інсайдерською інформацією. Поява НДУ, який не гратиме в ці ігри при теперішньому керівництві, ставить під загрозу існування всього бізнесу, заснованого на інсайдерській інформації.