Пік Хабберта. Світовий видобуток нафти та його вплив на економіку України

Про нафту зараз писати модно. Тому і пишуть журналісти, економісти, політики, люди, котрі називають себе експертами, а також багато інших. Вирішив спробувати і я, але оскільки не належу до жодної з категорій пишучих про нафту, сподіваюся, що погляд на проблему представника так званого середнього класу, на кому описані в цій статті процеси позначаться, та й уже позначаються безпосередньо, можливо, дасть змогу подивитися на ситуацію з іншого боку і буде цікавий читачам.

Невеличкий екскурс в історію

У 1954—1956 роках знаменитий американський геолог д-р M.Кінг Хабберт (Dr. M. King Hubbert) сформулював основні закони, що описують вичерпання будь-якого кінцевого ресурсу:

· видобуток починається з нуля;

· видобуток збільшується до піка, який ніколи не може бути перевищений;

· щойно пік пройдено, відбувається падіння видобутку, поки ресурс не буде вичерпано.

Ці прості правила стосуються будь-якої системи корисних копалин, включаючи видобуток нафтових ресурсів. Базуючись на своїй теорії, д-р Хабберт 1956 року передбачив, що пік видобутку нафти в США настане 1970 року. Слід зазначити, що в той час США добували приблизно половину всієї нафти у світі і були найбільшим експортером нафти. Природно, цю теорію тоді висміяли і не згадували про неї аж до 1971 року, коли раптом з’ясувалося, що зростання видобутку нафти в США, попри всі зусилля федерального уряду, припинилося і почався його спад. Після цього природний інтерес до зазначеної теорії змусив учених провести дослідження щодо прогнозу піка видобутку нафти як в окремо взятій країні, так і в світі загалом.

Відповідно до результатів цих досліджень, нині серед країн, які роблять значущий внесок у світовий видобуток (понад 0,5 млн. бар./день), пік видобутку нафти настав у 36 країнах (1 барель = 159 літрів). Прогнози, зроблені відповідно до теорії Хабберта, відрізнялися від дати настання реального піка не більш як на два роки. Точність розрахунків безпосередньо залежить від точності оцінювання запасів нафти в конкретній країні.

Що стосується прогнозів досягнення світового піка видобутку нафти, то, не вдаючись у подробиці затятих суперечок, можна зазначити: переважна більшість оцінок укладаються в межі 2005—2015 років. Така істотна розбіжність у строках пояснюється передусім різними оцінками сумарної кількості нафти на Землі. Не будемо заглиблюватися в суть цієї полеміки, в якій зламано не один спис. А читачі, котрі зацікавилися цим серйозним питанням, без труднощів знайдуть в Інтернеті достатню кількість матеріалів, присвячених розрахункам зазначеної дати.

Чому дата досягнення світового піка видобутку нафти настільки важлива? Це неважко зрозуміти, згадавши, що споживання нафти у світі постійно зростає. Адже щороку випускають понад 60 млн. нових автомобілів, а нафта й газ є основою світової енергетики, становлячи близько 70% всієї енергії, споживаної економіками країн світу. Ця дата є датою початку системної кризи світової економіки, оскільки подальший її розвиток неможливий без зміни базових енергетичних технологій.

Характерною ознакою проходження піка видобутку нафти є те, що при наближенні до піка приріст обсягів видобутку (темпи) сповільнюється. На піку його темпи дорівнюють нулю, а потім видобуток починає падати — темпи набувають від’ємних значень. Оскільки світове споживання нафти в останні роки зростає на 1,5—2,5% щороку, то з наближенням до піка видобутку неминуче настане, або вже настав, період, коли зростання видобутку нафти не зможе компенсувати зрослий попит. І тоді в силу вступить основний закон ціноутворення.

Ціна ресурсу зростатиме доти, доки попит не зрівняється з пропозицією. Тому нас, як споживачів, питання точного визначення часу, на який припаде пік видобутку нафти, хвилювати не повинне. Значно важливішим є такий момент: через уповільнення темпу видобутку нафти її пропозиція не зможе покривати приріст споживання нафти і на ринку виникне дефіцит ресурсу.

Давайте розглянемо, використовуючи дані табл. 1, кілька загальнодоступних цифр, узятих в основному зі звітів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА).

Як видно з наведених цифр, середній приріст видобутку нафти за останні два роки помітно зменшився і продовжує знижуватися. Ще більш наочно ця тенденція вимальовується за даними про середньомісячний видобуток нафти у світі за останні два роки (табл. 2).

Якщо за 2006 рік середній місячний приріст становив 0,11 млн. бар./день, тобто щомісяця щоденний світовий видобуток нафти зростав у середньому на 110 тис. бар., то за перші дев’ять місяців 2007-го середній місячний приріст уже став від’ємним і становить -0,021 млн. бар./день. А за останні 15 місяців — із червня 2006-го і по жовтень 2007 року — середній місячний приріст видобутку нафти дорівнює нулю! Таким чином, можна зробити висновок, що останні 15 місяців світовий видобуток нафти стагнує на позначці 85,15 млн. бар./день, пройшовши локальний або глобальний пік видобутку в грудні 2006-го — квітні 2007 року на позначці, близькій до 85,5.

Які висновки можна зробити з усього вищенаведеного?

1. Останнє зростання цін на нафту, яке почалося у вересні і триває по сьогодні, зумовлене фундаментальними причинами реального дефіциту нафти на світовому ринку. На це вказують кілька чинників.

По-перше, нинішня осінь видалася спокійною. Ні тобі ураганів, ні інших катастроф, у всіх гарячих точках відносно спокійно. Єдиний чинник, який штовхає ціни вгору, — це низькі запаси нафти в країнах-споживачах. За даними, опублікованими у вересневому звіті МЕА, сумарні запаси нафти країн-споживачів скоротилися до мінімального за останні п’ять років значення. Це дає можливість спекулянтам на біржі піднімати ціни, очікуючи зростання запасів до середніх показників.

По-друге, зазвичай восени після сезону відпусток комерційні запаси нафти зростають, ціни падають. Зараз ми спостерігаємо картину, коли за досить високого видобутку нафти (див. вище) її запаси восени продовжують скорочуватися. Причому запаси нафти в США зменшуються з нечастими перервами три місяці поспіль (за 14 останніх тижнів лише два тижні відзначалися незначним зростанням сумарних запасів нафтопродуктів, решту часу запаси зменшувалися і перебувають на мінімальних за останні два роки значеннях). Природно, ринок підвищенням цін на нафту намагається домогтися збільшення пропозиції або скорочення споживання, а решта причин, які наводять експерти (конфлікт Туреччина—Ірак, біржові спекуляції, падіння курсу долара), мають другорядне значення.

Чи зможе ринок домогтися збільшення пропозиції нафти? На жаль, відповідь на це питання негативна. У світі відсутні незадіяні потужності з видобутку нафти, нові проекти з видобутку не зможуть компенсувати навіть його спад у країнах, які пройшли пік Хабберта. Міфічні незадіяні потужності в країнах ОПЕК існують лише в уяві журналістів і політиків. Усі незалежні експерти сходяться на думці, що країни ОПЕК давно використовують усі свої потужності. Чітке підтвердження цьому було отримано восени 2005 року, коли після урагану «Катріна» Саудівська Аравія офіційно визнала, що не зможе компенсувати падіння видобутку в Мексиканській затоці. Щоб не допустити паніки на біржі, США та країни Євросоюзу були змушені скористатися стратегічними запасами нафти, компенсуючи тимчасовий спад видобутку, спричинений ураганом.

До яких наслідків призведе виниклий дефіцит нафти на світовому ринку, котрий продовжує поглиблюватися? Перше й найочевидніше — до значного зростання цін на всі енергоносії. Як розуміти «значне зростання» і чи можна це перевести в конкретні цифри? Для початку нагадаємо, що за останні вісім років ціна на нафту та нафтопродукти у світі зросла вчетверо, при цьому їхнє споживання безперервно зростало. Підвищення цін відбувалося за відсутності реального дефіциту нафти, лише з огляду на зниження різниці між попитом і пропозицією, а також через побоювання ринку, пов’язані зі зменшенням резервних потужностей із видобутку нафти. У нашому випадку реального дефіциту ресурсу ціна має «задушити» зростання споживання нафти.

Слід зазначити, що, як вказують експерти, зростання світового ВВП, а отже, подальше зростання споживання нафти відбувалося навіть при загальній ціні нафти, що відповідає 6% світового ВВП, і лише за ціни ресурсу в 9—10% світового ВВП можна розраховувати на припинення зростання його споживання у світі. За обсягів видобутку 85,5 млн. бар./день і світового ВВП 64 трлн. дол. це дає очікувану ціну нафти 180—200 дол./бар., тобто ціна на нафту має ще раз подвоїтися, а ціни на нафтопродукти — досягти рівня 2 дол./літр.

Хочу зазначити, що цієї думки, а саме — що зростання споживання нафти можна призупинити лише при цінах на нафтопродукти в районі 2 дол. за літр, дотримуються більшість аналітиків. З іншого боку, у багатьох державах (увесь Євросоюз, Ізраїль, Туреччина тощо) ціни на нафтопродукти давно вже наблизилися до цієї магічної цифри 2 дол./літр, при цьому помітного зниження споживання нафти не спостерігається. Тому не виключено, що ціна, за якої споживання нафти стабілізується або почне знижуватися, може бути ще вищою.

2. За минулі вісім років стало очевидно, що ціни на газ практично повторюють поведінку цін на нафту. Якщо 2000 року ціна газу в Європі та Північній Америці коливалася в районі 55—60 дол. за 1000 кубометрів, то нині вона становить у середньому 240—250 дол., тобто, як і ціна на нафту, збільшилася за цей період більш як учетверо.

Таким чином, слід очікувати, що в найближчі два-три роки ціни на газ зростуть до 500 дол. за 1000 кубометрів. І навряд чи Україні вдасться, попри 20% власного видобутку, істотно зменшити цю ціну для населення, оскільки стан економіки уже викликає занепокоєння, а з подальшим зростанням цін на енергоносії він, безумовно, не поліпшиться.

Ціни на вугілля теж виросли, але помітно відстають від динаміки цін на нафту і газ. Це пояснюється як значною пропозицією вугілля на світовому ринку, так і складністю заміни нафти на вугілля без серйозних змін у технології, що, в свою чергу, потребує як часу, так і коштів. Однак зрозуміло, що з подальшим подорожчанням нафти та газу вугілля й атомна енергетика посідатимуть дедалі вагоміше місце у світовій енергетиці, попри серйозні проблеми екологічного характеру.

3. Мабуть, найнеприємнішим, однак неминучим наслідком зростання цін на нафту і газ стане істотне подорожчання всіх продуктів харчування. Це пов’язано не тільки і не стільки з ціною на солярку та мінеральні добрива, скільки з тим, що ціни на зерно та цукор жорстко зв’язані з цінами на біоетанол з тієї простої причини, що саме з зерна, цукрової тростини та цукрових буряків цей самий біоетанол і виробляють. Зі зростанням цін на нафтопродукти зросте ціна на біопаливо і, як наслідок, підвищиться ціна на зерно та цукор.

Зрослі ціни на зерно тягнуть за собою і ціни на всю продукцію тваринництва. Оскільки біодизель виробляють із олійних рослин, а простіше кажучи, біодизель — це олія, «зіпсована» метиловим спиртом і лугами, то навряд чи варто дивуватися, що соняшникова олія в Україні коштує рівно стільки, скільки біодизель у Німеччині.

Працюючи 2001 року в Німеччині, я зі здивуванням спостерігав, як мій сусід німець раз на тиждень купував у найближчому супермаркеті ящик олії і заливав у бензобак свого автомобіля, на якому висіла горда наліпка «Їзда на біодизелі береже природу». У ті часи олія коштувала в Німеччині в півтора разу дешевше, аніж біодизель на заправках. Але, певне, відтоді кількість кмітливих німців значно зросла, і ціни на олію в німецьких супермаркетах рішуче рушили вгору і намагаються триматися вище за ціни на біодизель.

Згадалося, був в історії Англії період, коли «вівці з’їли людей». Чесно кажучи, я не бачу жодних бар’єрів перед межею, за котрою «автомобілі з’їдять людей». Певне, є в цьому якийсь особливий гумор, коли кожен із нас змушений буде доводити (Богу, чорту, ринку — потрібне підкреслити), що він потрібніший, аніж автомобіль сусіда, і споживає значно менше соняшникової олії. А от як у цьому переконати сусіда?..

На два вічні запитання «хто винен?» і «як жити далі?» завжди було дуже важко шукати відповіді. У цій ситуації проста відповідь на перше з них (Путін, країни ОПЕКу, Іран, США, Ющенко, Янукович — потрібне підкреслити) буде небезпечною як ніколи. Люди люблять прості відповіді, а політики, не готові до відповідей на виклики суворої дій­сності, ревно шукають зовнішнього ворога. Те, що у видобутку нафти ми підійшли або підходимо до тієї межі, вище за яку ми не зможемо піднятися, це, на жаль чи на щастя, не єдиний закон природи, котрий ставить обмежувальні рамки перед людьми. І ми змушені будемо уживатися з насуванням такої реальності.

Уявімо, що ціни на бензин і продукти харчування подвоїлися, а ціни на газ потроїлися, природно, ціни на все інше теж не стоятимуть на місці і збільшаться від 10 до 100% залежно від енергомісткості продукту. Нехай кожен подумає, наскільки стійким є його особисте матеріальне становище і бізнес, у якому він зайнятий. У будь-якому разі, якщо ви пов’язані з будівництвом, автомобілями, літаками, металом, то на легке життя розраховувати наївно. Ми входимо в енергетичну кризу й енергомісткі галузі зазнають найбільших втрат. Зупинити зростання споживання нафти на сьогодні означає зупинити зростання економіки. Це дуже болючий процес. Але в будь-якій кризі, окрім тих, хто програв, будуть і ті, хто виграв.

Надприбутковими найближчим часом стануть енергетика в будь-якому вигляді і сільське господарство. Сільське господарство фактично і є одним із видів сонячної енергетики, причому найприроднішим і даним людям від Бога. У транспорті підвищений попит з’явиться на заміну бензину газом. Теплоізолюючі матеріали, сонячні колектори для теплої води, біогаз, паливні гранули з тирси — цих та інших вигідних можливостей для докладання зусиль буде достатньо, але перевагу отримає той, хто раніше почне і підготує базу для подальшого зростання.

Сільське господарство вже зараз надзвичайно прибуткове, тому в сучасних умовах йому потрібно не допомагати, а грамотно його рекламувати. Наведу приклад мого близького знайомого, котрий торік вирішив зайнятися сільським господарством. Не маючи жодної бази, змушений для будь-якого виду робіт наймати людей і техніку, продавати врожай практично з поля, він на кожну вкладену гривню отримав дохід
3,25 грн. Згадалося, наївний Карл Маркс стверджував, що немає такого злочину, на який не піде капіталіст заради подібного прибутку.

На жаль, вигляд спорожнілих сільгоспугідь змушує засумніватися в істинності даного твердження, принаймні, стосовно українського бізнесу. Щоб не бути голослівним, наведу кілька цифр, які кожен зможе перевірити. Повні витрати на 1 га зернових разом зі збиранням врожаю склали 1250 грн. З кожного гектара ярового ячменю було зібрано в середньому по 35 центнерів за ціни 1,2 грн./кг, із гектара сої — по 25 центнерів за ціни 2 грн./кг. Як бачите, прибуток виходить навіть більшим, просто у витратах не враховано премію, виплачену постійним робітникам і агроному після збирання врожаю.

Основна думка, яку хочеться донести: займатися сільським господарством сьогодні дуже вигідно, а в майбутньому буде надвигідно. Значна частина коштів і більшість заповзятливих людей зосереджені в містах, тож бізнес, пов’язаний із сільським господарством, викликає легке занепокоєння, але повірте — це не складніше, аніж навчитися торгувати китайським текстилем чи побутовою хімією. Тому хочеться порадити всім, кому це під силу, взяти під оренду хоча б 100 гектарів і спробувати вирощувати зернові культури. Для цього буде потрібно вкласти 125 тис. грн. протягом року. Це не така уже велика сума, але якщо вийде, ви придбаєте те, що за гроші не купиш, — впевненість у завтрашньому дні й стійкість у тій економічній бурі, котра нас усіх очікує. Я впевнений, що в усіх, до кого я звертаюся, досить грошей і турбот, але ми, слов’яни, а українці особливо, — хлібороби, тому тут річ не тільки в грошах. Вирощування хліба — не лише бізнес. Це відчуваєш особливо гостро, коли комбайн на твоєму полі починає збирати перший врожай. Спробуйте.

На мою думку, слід обережно ставитися до вкладень у нерухомість, вартість якої, особливо у великих містах, нині спекулятивно висока і напевне зазнає корекції в умовах кризи. За можливості не слід міняти чи купувати нові автомобілі. Адже дуже скоро з’являться принципово нові моделі з гібридними моторами другого покоління, які дозволяють 30—50 км проїжджати на електричному двигуні, а батареї можна буде підзарядити від мережі, і тільки при поїздках на дальні відстані використовувати бензиновий двигун. Ці моделі матимуть набагато менші експлуатаційні витрати порівняно з моделями, запропонованими сьогодні.

Окремо хочу зазначити ще кілька проблем із неекономічної площини, але від цього не менш гострих. Сучасна економічна система ніколи не переживала ресурсного дефіциту і за своєю природою не розрахована на довгостроковий дефіцит, що має фундаментальний характер. Високою ціною ринок стимулює виробництво ресурсу, котрий став дефіцитним, або, в крайньому разі, шукає заміну. Але якщо дефіцит нафти може бути усунутий шляхом її заміни іншими енергоносіями, нехай і за значно вищою ціною, то дефіциту продовольства, який насувається із відставанням, можливо, на два-три роки, так просто дати раду не вдасться.

Дешеве продовольство є основою соціальної стабільності сучасного суспільства. Негласна угода «У нас різна кількість грошей, але продукти ми купуємо в одному й тому ж супермаркеті» є тим інструментом, який допоміг антагонізм класової боротьби перевести у взаємовигідне співробітництво. Фактично, основне гасло сучасного суспільства благоденства — «Працюй і споживай, споживай більше, вище, ширше, а якщо тобі нудно — випий таблетку, але споживай!» — найбідніші прошарки населення могли втілювати тільки у відділах супермаркетів, які торгують продуктами харчування. Це одна з багатьох причин того, що сільське господарство в усіх розвинених країнах є дотаційним. Євросоюз дотує сільгоспвиробників на суму 50 млрд. євро на рік. Але дотації стимулювали надлишкове виробництво продуктів харчування і, як наслідок, їхню низьку ціну на світовому ринку.

Сьогодні ситуація змінилася. Перехідні світові запаси зерна перебувають на мінімальному за останні 25 років рівні. Останні чотири роки поточний врожай зернових був нижчий за споживання зерна у світі. Фактично ми проїдаємо запас зерна, створений у благополучних 90-х роках. Ситуація погіршується тим, що в США та Бразилії величезні площі виділяють під вирощування цукрової тростини та кукурудзи для подальшого виробництва біоетанолу. Це вже призводить до різкого зростання цін на продукти харчування. Ми з неминучістю приходимо до конфлікту цінностей, коли суспільство за інерцією закликає споживати більше, а ціни сигналізують, що потрібно споживати менше, причому значно менше.

Такий розвиток подій учені передбачили вже досить давно. Вперше докладний опис майбутніх подій дав Джей Форрест у своїй книжці «Світова динаміка», виданій ще у 70-х роках минулого століття. Фактично людство наблизилося до межі, коли ресурсів планети стає недостатньо, аби задовольняти як зрослу кількість споживачів, так і їхні підвищені запити. Енергетична і пов’язана з нею продовольча криза, що насуваються, — це лише перші сигнали і заклики до зміни передусім ціннісних орієнтирів і завдань, які ставить перед собою сучасне суспільство. Тому що цінності, зосереджені в області живота і нижче, які нам насаджували останні 15 років, ввійшли в суперечність із тим, проти чого вони безсилі, — із дефіцитом ресурсів.

Насамкінець хочу зазначити, що в цій статті акцент навмисно було зроблено тільки на найочевидніших наслідках майбутнього розвитку подій. На наслідках, які випливають із фундаментальних законів природи і тому настають із неминучістю, з імовірністю 100%. Існує чимало дуже неприємних подій, котрі можуть бути наслідком описаних процесів і здійснитися з високою ймовірністю. Це і ресурсні війни, одна з них триває в Іраку, другу готують в Ірані. Це і глобальна фінансова криза, пов’язана зі знеціненням долара (8 трильйонів зовнішнього боргу США і більш як 30 трильйонів внутрішнього), і багато іншого. Але не буди лихо, поки тихо.

Як стверджує народна мудрість, «хто попереджений, той озброєний». Це особливо актуально в наших українських умовах за фактичної відсутності в останні три роки централізованого керівництва країною. Тому не варто сподіватися на те, що хтось замість нас подбає про те, як із мінімальними втратами пройти через майбутні випробування. «Роби що треба, і будь що буде» — це просте правило є істинним при вирішенні будь-якого складного завдання. А в тому, що поставлені перед усіма нами завдання дуже складні, сумнівів немає.