Безсмертна справа покійного Гончарова

Поділитися
Знаменита справа міліцейських перевертнів, про яку докладно розповідало «ДТ», як відомо, розглядається судом і поки що не розвалилася там...

Знаменита справа міліцейських перевертнів, про яку докладно розповідало «ДТ», як відомо, розглядається судом і поки що не розвалилася там. Як у казках весілля, передача справи до суду зазвичай покликана символізувати щасливий кінець, який насправді аж ніяк таким не є. З огляду на цю обставину, ми вирішили повернутися до подій навколо справи перевертнів, щоб проаналізувати, які уроки засвоїла з неї правоохоронна громадськість, і переконатися, що посадові особи вжили всіх заходів для того, щоб мінімізувати ризик повторення цього кошмару. У результаті можна стверджувати: на жаль, такої певності в нас немає. Мало того, при ближчому розгляді виявилося, що уроків з історії, яка коштувала життя більш як десятку наших співгромадян, ніхто не виніс. А чимало працівників органів внутрішніх справ донині думають, що ті, хто викрив банду... зганьбили міліцію, винісши сміття з хати! І, всупереч гучним заявам керівників держави і міліцейського відомства, кожний із яких вважав за свій обов’язок прокоментувати цю справу, у ній залишилося чимало дивного та підводних каменів, які змушують констатувати: тих, хто співчуває покійному підполковникові - обвинувачуваному у створенні міліцейської банди Ігорю Гончарову з товаришами, наразі більш ніж достатньо.

Нагадаємо, що у столиці та її передмісті діяла банда, до складу якої входили співробітники міліції, які займалися викраденням людей з метою отримати викуп. Незалежно від результату вимагання викупу, жертву вбивали. Розкрили дії бандитів у погонах їхні ж колеги - співробітники органів внутрішніх справ. Справу довели до суду, що як на нинішній час велика рідкість. Безпрецедентна за своєю суттю, суспільною значимістю кримінальна справа перебувала під особистим контролем міністрів внутрішніх справ і двох останніх президентів України. Її неодноразово обговорювали у Верховній Раді. МВС і Генпрокуратурі доводилося відповідати на депутатські запити, підготовлені у зв’язку з особливостями розслідування справи народним депутатом Григорієм Омельченком. Під час свого першого закордонного вояжу як президента Віктор Ющенко докладно розповідав у Європі про те, що справу перевертнів передано до суду. Це мало стати свідченням нових віянь і торжества законності, які ознаменували прихід нової влади. Укотре поновлюючи на посаді генпрокурора С.Піскуна, президент особливо відзначив його досягнення в боротьбі з міліцейськими перевертнями. Якщо судити з того, як розвивалися події у зв’язку з цією гучною справою, роботи тут у генерального прокурора й донині - непочатий край. Як свого часу песимістично заявляв компетентний у справі екс-міністр внутрішніх справ М.Білоконь, перевертні не переведуться ніколи.

Особливо зазначимо, що не маємо на увазі під перевертнями всіх поспіль порушників закону в погонах, починаючи із здирників. А тих, хто, використовуючи службове становище, зв’язки, форму, документи й табельну зброю, викрадав людей, вимагав викуп, а потім убивав. І безліч їхніх помічників у погонах, які допомагали перевертням тоді й, судячи з усього, дотепер продовжують розправлятися з уцілілими залишками групи колег, яка знешкодила бандитів. Частина яких - вихідці з відомства генерала-втікача Пукача (розшукуваного у зв’язку зі справою Гонгадзе), а один із перевертнів керував добором кадрів для служби розвідки МВС.

Отже, попри резонансність справи та поінформованість про неї перших осіб держави, події, які до цього часу розвиваються навколо неї, швидше дають привід для фейлетону, ніж для судового нарису. На прикладі розслідування і судового провадження у цій безпрецедентній справі можна скласти собі досить чітке уявлення про те, які шанси бути належним чином розслідуваною у будь-якої іншої, звичайної справи. Особливо тієї, до якої причетні співробітники міліції.

Уже сьогодні можна упевнено констатувати, що відомі всій країні люди, котрі неодноразово фігурували в показаннях підсудних перевертнів, успішно вийшли сухими з води. Їм ніхто не ставив і вже не поставить незручних запитань. До речі, може, пан Плющ, який повернувся до вищих ешелонів влади, тепер захоче й зможе довідатися, нарешті, правду про своїх водія та охоронця, які загинули протиприродною смертю, над якими донині витає лиховісна тінь покійного Ігоря Гончарова. Утім складається враження, що всім без винятку сьогодні зручніше забути про все, пов’язане з цією бандою.

Те саме і зі справою про вбивство журналіста Гонгадзе, її не розглядають у цілому. Існує власне знаменита справа перевертнів №62-2222. Крім того, окремо, іншим суддею розглядається низка інших злочинів, зокрема подвійне убивство, інкриміноване тій самій банді. Наскільки відомо, про факт цього вбивства міліціонери й прокурори знали давним-давно. Та з якихось своїх міркувань до основної справи приєднувати цей епізод не стали, штучно зліпивши з нього іншу кримінальну справу. Крім низки інших аспектів, це надзвичайне з погляду Кримінально-процесуального кодексу ноу-хау у вигляді процесуального нонсенсу цілком здатне зіграти злий жарт з обома справами, що аж ніяк не в інтересах правосуддя. І, крім того, призвести до непередбачених фатальних наслідків для фігуранта обох справ - головного свідка-обвинувачуваного у справі перевертнів Ю.Нестерова, на якого спирається обвинувачення.

Про який всебічний аналіз усіх обставин справи може йтися в подібній ситуації? І чи відповів хтось за те, що приховувалися відомі слідству епізоди? Ми звернулися з відповідним запитом до МВС. Проте там, через чотири місяці, проявивши сумнівне почуття гумору і разючу некомпетентність, «не помітили» пунктів, які стосувалися справи перевертнів, що до цього часу є болючою темою, як виявилося, навіть для департаменту зв’язків із громадськістю, котрий вважав за краще розписатися у власному непрофесіоналізмі, ніж дати відповідь по суті, про що йтиметься нижче.

Справа про подвійне вбивство - не єдина, яка різними правдами і неправдами відгалужувалася від основної справи. Була також кримінальна справа за фактом смерті обвинувачуваного в організації міліцейської банди Ігоря Гончарова. Хоч як хотіли, щоб його смерть виглядала природно, а справу все-таки довелося порушити. Щоправда, через рік після смерті. І схоже, що смерть його намагаються звалити зовсім не на тих, хто в ній винен насправді.

Ще одне «відгалуження» - щодо не встановлених слідством осіб - розслідує чомусь обласна прокуратура, а не Генеральна, яка вела слідство у справі перевертнів. Окремо розглядають ще одну кримінальну справу - (№49-1515) у зв’язку із погрозами на адресу обвинувачуваного-свідка Ю.Нестерова з боку діючих співробітників УБОЗ, котрі примушували його відмовитися від свідчення у справі в суді.

За фактом замаху на свідка та офіцера УБОЗ було порушено ще одну справу. Проте вона вже два з половиною роки як «похована» Дніпровською прокуратурою столиці.

Крім того, що справа була «розчленована» слідством, будь-який утаємничений у матеріали справи юрист скаже, що підстав відправити справу перевертнів на додаткове розслідування більш ніж достатньо. Але тут гумор ситуації полягає в тому, що, оскільки всі мислимі й немислимі терміни давно минули, після відправлення справи на д/с перевертнів потрібно… випускати на волю. А оскільки деякі з них безперервно писали петиції, оскаржуючи своє «незаконне звільнення» з лав МВС, то кульмінаційним моментом могло б стати відновлення їх на службі. І теоретично шансів для цього цілком досить.

Нагадаємо, що за день до оприлюднення президентом В.Ющенком сенсаційної заяви про те, що справу Г.Гонгадзе розкрито, стався замах на голов­ного свідка-обвинувачуваного у справі перевертнів. Далі до Генпрокуратури надійшла заява цього свідка. У заяві Нестеров називав прізвища діючих співробітників міліції, які змушували його відмовитися від своїх показань і десь сховатися до суду. Сталося це за день до заяви президента і за три дні до «подвійного самогубства» Ю.Кравченка. Надзвичайна подія, що й казати. Заяву свідка було передано до департаменту внутрішньої безпеки МВС. Ю.Луценко доручив цю справу найкращому професіоналові - керівнику департаменту внутрішньої безпеки О.Новикову, котрий передав цей папір… до того самого відділу, співробітники якого згадувалися в заяві свідка… Вже при наступному міністрі цих співробітників за їхні «подвиги» поставили на керівні посади.

Від самого початку розслідування справи перевертнів служба внутрішньої безпеки не просто абстрагувалася від неї, а уникала її як чорт ладану. Хоча оберігати чистоту рядів - її першочергове завдання. Зате коли справу було розслідувано УБОЗом, ДВБ упритул зайнявся тими, хто поклав край діяльності без перебільшення страшної банди. І цей факт неодноразово знаходив своє підтвердження в заявах керівництва МВС, яке визнавало в цьому контексті, що у справі «були перегини».

Що ж до замаху на свідка-обвинувачуваного у справі перевертнів і його охоронця - офіцера управління боротьби з організованою злочинністю (УБОЗ), МВС також проявило себе в найкращому вигляді. Почалося все з того, що УБОЗівська машина, якою пересувалися свідок і офіцер, котрий його супроводжував, за свідченням очевидців, у день замаху була пограбована співробітниками міліції, які прибули на місце події. Чи то мародери в погонах вважали, що потерпілі не виживуть, чи то справедливо вирішили, що війна все спише, як воно згодом і виявилося.

Свідки розповідали, що, незважаючи на поранення, офіцер УБОЗ переслідував нападників, стріляючи зі свого «гумового виробу» по зловмиснику, який вів вогонь із вогнепальної зброї, що підтверджується і знайденими на місці кулями. Але відразу після НП офіцер потрапляє не в госпіталь, де для нього... не знайшлося місця, а в лікарню швидкої медичної допомоги. Саме туди, де при досі не вияснених обставинах помер головний обвинувачуваний у справі перевертнів Ігор Гончаров....

Кримінальну справу за фактом замаху, як зазначалося вище, порушили. Але цим адекватні дії правоохоронців, мабуть, і обмежилися. Наскільки відомо, досі, через два з половиною роки, у слідства немає відповіді на елементарне запитання: чи використовували раніше члени банди перевертнів зброю, яку застосували під час замаху на Нестерова й офіцера УБОЗ В.Кошмякова. Зате головною версією того, що сталося, визначили - «самостріл».

Можливо, це сталося не через волаючий непрофесіоналізм, а просто тому, що ніхто не хотів відповідати за те, наприклад, що офіцер при службі був озброєний виробом для відстрілу гумових куль, та інші правопорушення.

Усі кому не лінь піарилися на справі розкриття банди перевертнів. Держсекретар Гапон і його заступник Опанасенко придумали якихось глибоко законспірованих співробітників. Їхні слова можна було витлумачити так, що якщо не під керівництвом, то за безпосередньої активної участі громадян викрадали і вбивали діючі співробітники - за особистою вказівкою тодішнього міністра МВС Ю.Смирнова. Вони розповідали багато інших небилиць, брехали без кінця, однак незмінно називали офіцерів, котрі припинили діяльність банди, героями й відзначали, яку безпрецедентну справу зробили вони.

Згодом уже інші високі міліцейські чини - міністр Білоконь та його заступники Гусаров і Жук - на прес-конференціях розповідали, що всіх членів групи підвищено у посадах. Це також була неправда. Бо кар’єрне зростання членів групи, яка розкрила перевертнів, мало протилежну спрямованість - декого понизили у посадах (ще при генералові Опанасенку). За подвиг також покарали «гривнею» - урізали зарплату, призначили мінімальне грошове утримання.

Наступний міністр, Ю.Луценко, офіційно на прес-конференції визнав: група, яка розкрила перевертнів, піддавалася гонінням у рідному міністерстві. Він констатував, що членам групи створювали всілякі перешкоди на службі. Ю.Луценко, людина не з системи, очевидно, сприйняв цю історію як звичайна нормальна людина без погон, щиро жахнувшись, що робили міліціонери з громадянами. При цьому він урочисто нагородив (через стільки років і на клопотання Генпрокуратури, а не МВС!) окремих членів групи, які розкрили банду, потішними медалями за 10 років бездоганної служби. Такі медалі щедро роздають за вислугу років усім, зокрема співробітникам, котрі без особливих проколів просиділи у своїх кабінетах із десяток років і жодного разу не ризикнули власним життям зі службового обов’язку. Втім, виявилося, що й цивільний міністр чудово розумів невідповідність цієї нагороди. Як розповідають співробітники Центрального музею МВС, біля стенда, присвяченого справі перевертнів і героїчному вчинкові майора В.Кошмякова під час замаху на свідка у справі, Ю.Луценко в розмові з колегами з інших країн нарікав, що нагорода була неадекватна, мовляв, Батьківщина не помітила цього подвигу і дала медалі за вислугу років...

При наступному міністрові його заступник М.Корнієнко в одній із телепередач знову заявив, що групу треба було не карати, а нагороджувати. А у відомчому часопису МВС «Іменем Закону» за січень нинішнього року з’являється опис замаху на свідка й повідомляється, що офіцер, який його врятував, представлений до державної нагороди. Що теж виявляється неправдою. І підтверджує це, зокрема, недавня заява в суді одного з адвокатів про те, що МВС саботує супровід цієї кримінальної справи в суді, хоч, за законом, зобов’язане це робити, не виконує відповідної постанови Апеляційного суду м. Києва.

Чому ж, усупереч офіційному визнанню, відбувається все описане вище? Чому керівництво МВС, говорячи про подвиг співробітників, демонструє свою повну байдужість до їх­ньої долі? Чому один із них, ризикуючи життям, ціною власного здоров’я, виконуючи службовий обов’язок, зберіг головного свідка, - і був забутий командирами, ніби підриви й перестрілки у столиці вже стали повсякденною справою для особового складу МВС? Чому міністерству абсолютно байдуже , якими будуть результати розгляду в суді справи про найгучніший міліцейський скандал?

Нині із групи, яка розкрила діяльність банди, практично нікого не залишилося в строю. Стосовно керівника набув законної сили вирок. Історія про те, як покарали мента, котрого багато його колег вважали чи не «найправильнішим», на відміну від переважної більшості; котрий не сприймав ні допитів «третього ступеня», ні інших непроцесуальних способів поліпшення міліцейської статистики, - заслуговує окремої розповіді.

Неодноразові запити «ДТ» щодо цієї справи традиційно залишаються без відповіді МВС, чим порушується закон. Вищезгадана відповідь редакції також дуже характерна. Мабуть, самим міліціонерам, які її складали, вона видалася дуже потішною. Вони так були захоплені складанням листа за підписом начдепартаменту пана Стогнія, що, проявивши дуже сумнівне почуття гумору й потуги на сарказм, просто «забули» відповісти на низку запитань, котрі безпосередньо стосуються справи перевертнів. Розслідування цієї справи, і насамперед особливості позиції МВС у цій справі безпосередньо стосуються діяльності правоохоронного органу, створеного для захисту правопорядку та прав громадян держави. А тепер товариші з МВС, котрі сидять там за будь-якої влади, очевидно, виключно через неперевершений професіоналізм, тупо вдають, що питання щодо перевертнів «безпосереднього стосунку до діяльності міліції не мають». На жаль, мають. І такі відповіді - ще одне цього підтвердження.

Подання про нагороди на членів групи губилися в надрах відділу кадрів МВС.

Так, очевидно, залишилися ще в МВС ті, хто співчуває підсудному в справі перевертнів кадровику підполковникові Лисенку, машина якого слугувала бандитам у погонах «труповозкою» колишніх заручників. Бо «проти своїх копати не можна». Нинішні керівники відділу кадрів просиділи в Лисенка в одному кабінеті не один рік. Хіба ж підніметься рука дати хід документам про нагородження тих, хто «запроторив» товариша за ґрати?

За всі ці роки МВС ніколи не ініціювало нагородження героїв, які звільнили Київ і область від злочинного міліцейського угруповання. Зате багатьом і неодноразово доводилося чути думку діючих співробітників МВС про тих, хто викрив банду перевертнів: мовляв, копали під своїх. Тобто здирників і вбивць там багато хто вважає своїми. Як свідчить описане, це не просто слова. І відбувається це не тільки тому, що багато хто з нині діючих співробітників близько знав нині підсудних, працював із ними пліч-о-пліч десятки років. А, мабуть, ще й тому, що співробітникам органів внутрішніх справ завжди був властивий поділ навколишнього світу за головною ознакою - на людей із погонами та інших. І тому досі до генерала Пукача багато ментів ставляться співчутливо, а, знаючи про злочини, інкриміновані членам міліцейської банди, все одно вважають, що не існування банди, а її викриття зганьбило правоохоронні органи, і що не можна виносити сміття з хати...

За чотири роки, що минули з часу викриття банди, в Києві та області не було жодного інциденту, схожого на ті, якими прославилися міліцейські перевертні. Про пережите жертвами й рідними викрадених і вбитих бандитами людей знають тільки вони - батьки, які втратили синів, вдови та осиротілі діти. Про те, скільки грошей пішло з бюджету на безуспішні спроби звільнити заручників банди перевертнів і як місяцями лихоманило Київський гарнізон міліції, відомо тільки професіоналам. Громадськість жахнулася - і забула. Вищі посадові особи попіарились на темі - і теж воліють не згадувати. А якщо, не дай Боже, колись виникне аналогічна проблема, не думаю, що серед рядових ментів, чудово інформованих про цю епопею та її наслідки для головних героїв, знайдуться охочі ризикувати життям - своїм і своїх родин, щоб розкрити ще один нарив наскрізь прогнилої правоохоронної системи. Бо система цього не прощає. І якщо система проти, то навіть слова президентів і міністрів - просто порожній звук...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі