Станіслав Аржевітін: «Якщо зараз одномоментно дозволити юридичним і фізичним особам вільно виводити валюту за кордон, біди не оберемося»

Поділитися
Про те, які загрози для фінансової системи несе законопроект про валютне регулювання, прийнятий н...

11 квітня ц.р. уже розпущений президентом парламент за відсутності в залі представників опозиційних фракцій проголосував за прийняття в першому читанні законопроекту «Про валютне регулювання і валютний контроль в Україні» (№3043). Автори законопроекту — депутати-регіонали Юрій Воропаєв, Борис Колесников, Ігор Прасолов і Віталій Хомутинник — мотивують необхідність його прийняття тим, що валютні операції в Україні й донині регулюються декретом Кабміну, прийнятим ще 19 лютого 1993 року, коли й валютного ринку в Україні фактично не було.

Очевидно, що за півтора десятка років, які минули, декрет давно віджив своє, перетворившись на анахронізм минулого тисячоліття. В країні склалася ситуація, коли ринок валютних операцій, пов’язаних із переміщенням капіталу, де-юре залишається для українських підприємств і громадян зарегульованим настільки, що виконання всіх вимог для одержання індивідуальних ліцензій — величезний головний біль для юридичних осіб і фактичне табу — для фізосіб.

А де-факто ці обмеження — перешкода лише для законослухняних громадян. Чого варта тільки опублікована 17 квітня головою ДПАУ інформація, відповідно до якої відомство лише від початку року розкрило 98 конвертаційних центрів, через які проведено незаконних операцій на суму 5,4 млрд. грн. Встановлено тисячі реально діючих підприємств, які користувалися послугами цих центрів, і схеми незаконного виведення валюти за кордон на суму 4,5 млрд. грн.

Утім, на думку скептиків, ці цифри можуть знаменувати собою не активізацію боротьби з порушеннями закону, а кінець боротьби за контроль над цим видом тіньового бізнесу.

Так чи інакше, прийняття повноцінного закону про валютне регулювання, як і його лібералізація, вкрай актуальне. Про це неодноразово заявляли (в тому числі й на сторінках «ДТ») не лише депутати, банкіри та підприємці, а й чиновники Національного банку. Однак думки з приводу того, якою мірою та в які терміни необхідно «лібералізуватися», розходяться часом кардинально.

Про те, які загрози для вітчизняної фінансової системи приховує поспішна й радикальна лібералізація валютного регулювання, «ДТ» розповів автор альтернативного законопроекту — голова ради Асоціації українських банків, депутат Верховної Ради Станіслав Аржевітін.

— Станіславе Михайловичу, останнім часом банкіри і депутати часто кажуть про потребу лібералізувати валютне законодавство. Чому ж законопроект групи депутатів-регіоналів «Про систему валютного регулювання та контролю» викликає таке несприйняття?

— Передусім давайте розберемося з поняттями «лібералізація валютного ринку» і «конвертованість гривні». Лібералізація валютного ринку нам безперечно потрібна, а от раптовий перехід до практично повної конвертованості гривні — ні.

— Чому?

— Спробую пояснити. За визначенням Міжнародного валютного фонду, повна конвертованість — це можливість вільного обміну валюти між нерезидентами і резидентами без обмежень із будь-якою метою. Країни, що зробили свої валюти конвертованими без обмежень, ішли до цього 30—40 років. Причому робилося це свідомо: через надлишок валюти всередині країни відкривали шлюзи, щоб капітал ішов за кордон і не перегрівав економіки.

Ми ж вискакуємо, як Пилип із конопель, і намагаємося одномоментно перейти до конвертованості гривні. Причому робимо це зовсім непрофесійно, звільняючи від контролю всі капітальні операції та запроваджуючи при цьому резервування за поточними платежами. Але ж Міжнародний валютний фонд вимагає від країн, що приєдналися до його договорів, аби ті не запроваджували обмежень на поточні платежі (ст. 8 Статуту МВФ). Якщо ми не приєднаємося до цієї норми, можна очікувати санкцій від МВФ.

Для запровадження повної конвертованості гривні потрібна низка економічних передумов: розвинений і ліквідний фондовий ринок, низька інфляція, слабка залежність від зовнішніх шоків. В Україні передумов для переходу до конвертованості гривні поки що немає. Без урахування цих чинників здійснювали лібералізацію валютного ринку такі країни, як Франція, Іспанія, а також Скандинавські країни. Результат? Вони змушені були призупинити реформування у валютній сфері, взявши курс на поступову лібералізацію руху капіталу.

Нині наша гривня перебуває в статусі валюти, конвертованої за розрахунками (платежами) при міжнародних операціях. І це немало. Треба розуміти, що повна конвертованість — це відповідний рівень розвитку економіки. Між іншим, вступ до СОТ не потребує повної лібералізації руху капіталу (за винятком прямих інвестицій).

— У чому ж основні вади законопроекту «Про систему валютного регулювання та контролю», запропонованого депутатами Партії регіонів?

— Першою помилкою я вважаю пропозицію відмовитися від практики реєстрації зовнішніх запозичень суб’єктів господарювання. Така норма призведе до формування негативного інвестиційного іміджу України через відсутність контролю за спекулятивним капіталом. Країна одержить погіршення зовнішнього рейтингу через велику кількість приватних зовнішніх позик, не контрольованих НБУ. Такий шлях може спричинити навіть дефолт за зовнішніми зобов’язаннями.

Друга помилка — пропозиція збільшити термін завершення розрахунків за експортно-імпортними операціями з 90 до 365 днів, а також відсутність жорстких санкцій із боку держави за порушення цієї норми. У законопроекті прописано, що за порушення цього терміну НБУ вводить якесь резервування (до 30%) для порушника, що суперечить вимогам МВФ. Виходить, його легко можна буде оскаржити. І норма, яка дозволяє затягувати такі розрахунки до трьох років, фактично перетворить Україну на кредитора інших економік.

За статистикою, нині є порушення тільки щодо 5% зовнішньоекономічних контрактів. Невже через таку мізерну цифру потрібно перекроювати валютний контроль у цій частині? Вважаю, ні. Не можна не враховувати, що частка експортної виручки становить 60% у загальній сумі надходжень в іноземній валюті, і це дуже вагомий чинник стабільності на валютному ринку. Ця норма (365 днів і більше) не тільки приведе до відволікання грошей в інші економіки, а й уповільнить оборотність капіталу підприємств, що, у свою чергу, вплине на взаєморозрахунки з бюджетом, призведе до непередбачуваних коливань валютного курсу.

Авторам документа не слід забувати, що валютних резервів НБУ для покриття імпорту вистачає тільки на чотири місяці, виходячи з наявного товарообігу. Пропозиція щодо запровадження спеціальних рахунків виглядає як російський рудимент, який у РФ уже «відрізали». В Україні теж колись розглядався варіант із спецрахунками, але таку процедуру відхилили як надто бюрократичну.

Нарешті, третя помилка — дозвіл резидентам і нерезидентам вільно проводити між собою операції за рахунками іноземних банків. Ця норма призведе до поглиблення відразу кількох економічних проблем, розв’язати які НБУ буде вже не під силу. Це — зростання доларизації економіки, неконтрольоване збільшення зовнішнього боргу за рахунок недержавного сектора, вимивання ресурсів з українських банків у зарубіжні та, як наслідок, уповільнення темпів приросту монетарних агрегатів і зниження ступеня впливу НБУ на стабільність гривні.

Крім того, заздалегідь закладається конфлікт між резидентами й нерезидентами у разі виникнення протиріч, які не прописані в законі. Резиденти тепер не зобов’язані зараховувати на свої рахунки валюту в уповноважених банках. Ця норма обов’язково призведе до зловживань при платежах до бюджету та інших обов’язкових платежах.

— Можливо, названі проблеми вдасться виправити внесенням поправок до законопроекту на етапі другого читання?

— Спостерігаючи, як регіонали штурмують висоти, На­ціональний банк зрозумів, що не зможе самостійно протистояти ухваленню цього законопроекту. Тому фахівці НБУ, як кажуть, «фарширували» його своїми поправками, які покликані пом’якшити руйнівну дію. Але це були не ідеологічні зміни, а всього лише розподіл повноважень між НБУ і Кабміном. У результаті законопроект перетворився на накопичення ідей і норм, які найчастіше просто конфліктують одне з одним. У першій редакції законопроекту було 20 сторінок, тепер їх уже 40, але документ стає дедалі менш зрозумілим і більш суперечливим…

— Чому ж представникам НБУ, на ваш погляд, так важко знайти спільну мову з авторами законопроекту?

— Тому що ідеї депутатів-регіоналів щодо лібералізації валютного ринку для приватних осіб і частину пропозицій з ослаблення валютного контролю за капітальними операціями запозичено з російського законодавства зразка 2003 року про валютне регулювання, які тепер намагаються вдягнути в українську вишиванку. Причому спроба явно невдала. По-перше, на відміну від України, у РФ є надлишок валюти. А позитивне сальдо платіжного балансу таке велике, що змушує владу думати про те, як би позбавити економіку від зайвих грошей. В Україні ж передумов для боротьби з надлишками капіталу просто немає!

Навпаки, наше законодавство має створювати умови для акумуляції валютних ресурсів усередині країни. Не треба забувати, що в банківській системі 30% пасивів номіновані в валюті. І якщо тепер одномоментно дозволити юридичним і фізичним особам цю валюту вільно виводити за кордон, біди не оберемося. Експерти оцінюють цей від­плив не менш як у 5—6 млрд. дол. США щороку. Нацбанк не може не порушувати запитання: якими будуть джерела фінансування негативного сальдо поточного рахунку платіжного балансу країни?

У НБУ дуже сумніваються, що нинішній варіант законопроекту не відкриє «шлюзів» для вивезення тіньового капіталу за межі країни. Перш ніж зробити такий крок, потрібно врегулювати питання незаконного експорту (вивезення) капіталу в попередні роки. Тобто або визначити випадки, при яких карають винних, або здійснювати широкомасштабну амністію.

— Давайте оперувати конкретними цифрами…

— За офіційними даними НБУ, за 2002—2006 роки з Ук­раїни було виведено 22,5 млрд. дол. За цей же час у країну прийшло інвестицій на 21,5 млрд. дол., а чисті експортні надходження за останні шість років становили 11,5 млрд. При цьому схемний відплив капіталу з країни через завищені ціни на імпортні товари, викуп назад цінних паперів тощо за останні шість років перевищив 20 млрд. дол. Із цієї статистики видно, що гроші з України витікають навіть за нинішньої закритої системи валютного регулювання. Уявіть, що буде, якщо тепер розкрити всі валютні шлюзи. На мій погляд, обсяги відпливу капіталу збільшаться вдвічі, і це буде серйозним випробуванням для української економіки.

Мене взагалі-то дивує, що РНБОУ з подачі НБУ в лютому розглядає проблему відпливу капіталів за кордон і високий рівень тінізації економіки, а депутати голосують у першому читанні за законопроект, який ще більше поглибить ситуацію.

Саме завдяки (у тому числі) жорсткій валютній політиці в попередні роки нам вдавалося втримувати й уповільнювати інфляцію: якщо 1993-го споживчі ціни зросли в 102,3 разу, то в 2002—2006 роках щорічний приріст цін становив у середньому близько 8%. Небанківський грошовий обіг скоротився з 48,8% 1997 року до 28,7 — 2006-го, міжнародні резерви Нацбанку нині становлять близько 23 млрд. дол.

— Ви самі назвали кілька механізмів і схем, що дають змогу обминути існуюче валютне регулювання й вивести капітали за кордон. Навіщо ж тоді олігархам потрібен цей законопроект?

— Усі схеми виведення капіталу за кордон, як ви правильно зауважили, дозволяють обходити валютне законодавство. А наші мільйонери і мільярдери вже втомилися цим займатися. Мають титули й мільярди, а все ж змушені, як діти, бігати по офшорних компаніях і користуватися послугами третіх осіб. Та й FATF на п’яти в інших країнах наступає — суми вже дуже великі пішли. Тому цей законопроект і пропонує повністю звільнити від контролю капітальні операції, дозволяючи відкривати рахунки в іноземних банках і використовувати їх для будь-яких розрахунків.

Якщо законопроект буде прийнято, то ні ДПАУ, ні МВС, ні СБУ вже ніколи не дізнаються про обороти компаній наших олігархів — просто тому, що в контролюючих органів не буде можливості одержати таку інформацію.

— А через суд це не можна буде зробити?

— Податкова інспекція піде в який-небудь районний суд, одержить його рішення, а потім відправить свого інспектора в Амстердам на пошуки рахунків якоїсь великої компанії? На звичайні запити з України ніхто не відповідатиме. Не прийнято. І за кордоном нас засміють…

У законопроекті записано, якщо ДПАУ захоче дізнатися, що відбувається в компанії А з компанією Б, то фіскалам доведеться назвати номер рахунку й банк, через які проходять операції. А якщо рахунків 30? Це придумано для того, щоб великі потоки коштів пішли від контролю FATF і держави…

— Деякі спостерігачі побачили в законопроекті регіоналів лобіювання російських інтересів. Це справді так?

— Дуже на те схоже. Там, де прописуються процедури розміщення валютних цінностей в акції за кордоном, що не потребують одержання дозволів або ліцензій НБУ, поруч із такими фондовими біржами, як Нью-Йоркська, Лондонська, Токійська, Франкфуртська, чомусь стоїть і Російська, якій ще дуже далеко до цих відомих. Другий приклад — окрема згадка в переліку визначень до закону (поряд із дипломатичними представництвами, консульськими установами та іншими офіційними представництвами іноземних держав) Чорноморського флоту Російської Федерації, який не має жодного стосунку до норм цього закону.

— Як ви ставитеся до пропозицій щодо лібералізації валютних операцій для фізичних осіб?

— Знаєте, це — як відбілювач для капіталів. Такий закон потрібен маленьким і великим олігархам. Дивіться, яку лібералізацію передбачає законопроект для приватних осіб: одна людина одержує право вивезти за кордон 100 тис. євро. На родину з чотирьох чоловік вийде понад 2,5 млн. грн. Якій середній українській сім’ї потрібна така ліберальність?

А як бути з фінмоніторингом? А як бути з протиріччями статтям 4, 5, 29 рекомендацій FATF? Я запитував у ключових членів банківського комітету Ради — ніхто не зміг мені відповісти. Правда, для деяких із моїх колег це кишенькова сума…

На мій погляд, лібералізацію потрібно починати з регулювання валютних операцій юридичних осіб і тільки після розв’язання їхніх проблем братися за населення. Між іншим, саме в питанні лібералізації розрахунків для населення НБУ просунувся вперед, не очікуючи спецзакону щодо валюти.

У 2004 році Нацбанк істотно послабив регулювання валютних операцій приватних осіб, дозволивши їм без індивідуальної ліцензії витрачати по 30 тис. дол. на рік на лікування й навчання за кордоном, сплачувати комунікаційні послуги тощо. Жодних проблем із вивезенням валюти в приватних осіб нині немає. Природно, крім охочих вивозити сотнями тисяч.

— До речі, а як справи з повноваженнями НБУ в регулюванні валютного ринку?

— На мій погляд, вони дуже обмежені. Чого тільки варта норма, яка дозволяє в окремих випадках використовувати валюту як засіб платежу. Це ж порушення Конституції та знищення гривні!

Валютний контроль узагалі дуже погано прописаний у цьому законопроекті. Серед органів валютного контролю згадуються тільки Кабмін і НБУ. А де ж Мінтранс, митниця, Мінфін, Мінекономіки тощо? У моєму законопроекті про валютне регулювання, який ми «шліфували» разом із НБУ, прописані повноваження всіх органів валютного контролю.

— Ви вже подали свій законопроект на розгляд Верховної Ради. У чому ще його особливості?

— У моєму варіанті законопроекту про валютне регулювання є кілька речей, до яких потрібно переходити вже зараз. По-перше, це поступова відмова від індивідуальних ліцензій для відкриття рахунку за кордоном. По-друге, збільшення терміну обов’язкового продажу валютної виручки з 90 до 180 днів. Цього достатньо. По-третє, пом’якшення санкцій за порушення валютного законодавства.

Це те, що потрібно робити для лібералізації валютного ринку сьогодні. А далі слід виходити з концепції валютного регулювання, яку має розробляти НБУ. У цьому документі мають бути описані принципи та умови поетапної лібералізації валютного ринку, а також інструменти НБУ, завдяки яким центробанк міг би відкривати або закривати шлюзи для руху валюти. Глибоко переконаний, що ідеологія валютної лібералізації має бути такою: спочатку — комплекс заходів щодо лібералізації для юридичних осіб і лише потім — для фізичних.

У концепції потрібно прописати послідовність кроків із зняття обмежень за капітальними операціями. На мій погляд, починати потрібно з пом’якшення регулювання інвестиційних операцій, потім — лібералізувати інші капітальні операції, й тільки під кінець торкатися короткострокових кредитів і похідних фінансових інструментів. При цьому перед кожним етапом лібералізації потрібно розглядати поточну ситуацію з платіжним балансом, резервами НБУ тощо, і на підставі такого аналізу приймати рішення — продовжувати знімати обмеження чи ні. Ми ж, як завжди, підходимо до питання лібералізації як до пожежі: не горить — виходить, можна все. А коли вже палає, починаємо вживати екстрених заходів, які завжди викликають негативну реакцію в суб’єктів ринку.

Валютне законодавство має стати загальнонаціональним інструментом акумулювання й перерозподілу валютних активів на проблеми технологічного переоснащення виробництва в країні. Це єдина можливість зменшити критичну залежність від зростаючих цін на нафту і газ.

З огляду на всі ці аргументи, фракції БЮТ і «Наша Україна» звернулися до президента країни й голови Верховної Ради з пропозицією не розглядати законопроект групи депутатів-регіоналів до затвердження парламентом Концепції валютної політики та валютного регулювання в Україні, поданої Національним банком. І тільки після цього має розроблятися відповідна законодавча база.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі