Великодні шедеври Фаберже

Поділитися
Звичай дарувати у свято Великодня яйця як символ зародження життя й відродження виник дуже давно. ...

Звичай дарувати у свято Великодня яйця як символ зародження життя й відродження виник дуже давно. За одним із переказів уперше це зробила Марія Магдалина, яка розкаялася в усіх своїх гріхах і стала найвідданішою послідовницею Ісуса Христа. Прийшовши на євангельську проповідь у Рим, вона не могла подарувати імператорові Тиберію якісь коштовності, як це робили заможні вельможі, а піднесла йому звичайне куряче яйце, проголосивши: «Христос воскрес!». Імператор засумнівався, мовляв, ніхто не може воскреснути з мертвих, у це важко повірити, як і в те, що біле яйце може стати червоним. При цих словах на очах в усіх яйце в його руках почало перетворюватися з білого на червоне.

Так це було чи ні, але люди віддавна обмінюються на Великдень не тільки курячими яйцями, пофарбованими в різні кольори, розмальованими різноманітними символами й орнаментами, — писанками, а й спеціально виготовленими яйцями з дерева, пап’є-маше, порцеляни, срібла й золота. Але все-таки своєю красою та досконалістю неперевершеними в усьому світі залишаються ювелірні великодні яйця Фаберже.

Потомствений ювелір

Знаменитий ювелір Петер Карл Фаберже народився 30 травня 1846 року в Санкт-Петербурзі. Батько, Густав Фаберже, родом з естонського міста Пярну, а його предки — протестанти з Пікардії.

Густав учився у відомих тоді ювелірів Андерса Фердинанда Шпігеля і Йоганна Вільгельма Кейбеля. 1841 року здобув звання ювелірних справ майстра, а через рік оселився в Санкт-Петербурзі на Великій Морській вулиці, у будинку номер одинадцять. У підвалі відкрив ювелірну майстерню й крамницю. Того ж року одружився з донькою датського художника Шарлоттою Юнгштедт.

Старший із двох їхніх синів Петер Карл спочатку вчився в одній з кращих приватних німецьких шкіл у Петербурзі — гімназії святої Анни, у 15-річному віці продовжив навчання в дрезденській Хандельшуле, подорожував Європою. Відвідав Італію, Францію. У Парижі вчився в комерційному коледжі. Ставши учнем найкращого німецького ювеліра Д.Фрідмана в Франкфурті-на-Майні, почав робити свої перші ювелірні вироби, виявивши при цьому неабиякий хист.

1870 року повернувся до Санкт-Петербурга і перебрав у свої руки скромне підприємство батька. Молодий ювелір і підприємець запросив до співробітництва кількох талановитих майстрів. Він відмовився від масивних дорогих виробів, керуючись тим, що вартість виробу має визначатися насамперед художністю оформлення, фантазією виконання, а коштовні камені й матеріали потрібні лише для того, щоб яскравіше відтворити авторську думку. Ширше почав використовувати природні матеріали — нефритовий жадеїт, прозорий гірський кришталь, авантюрин, карельську березу, білий дуб. Вони легко піддавалися обробці й гарно виглядали, прикрашені золотом і смарагдами, блакитними сапфірами. Маленька майстерня перетворилася на велике ювелірне підприємство. Для нього довелося винайняти просторе приміщення на першому поверсі в будинку навпроти.

Незабаром Карл Фаберже одружився з донькою службовця імператорської меблевої майстерні Августою Юлією Якобс. Чотири їхні сини — Євгеній, Агафон, Олександр і Микола — успадкували батьківський талант, працювали ювелірами та художниками на фірмі Дому Фаберже.

На підприємстві виготовляли годинники, барометри, портсигари, сірникові коробки, рамки для картин і фотографій, кнопки дзвоників для виклику лакеїв, театральні біноклі, ножі для різання паперу, шпильки для головних уборів, пряжки для ременів і поясів, усілякі ящички, коробочки, скриньки, чорнильниці, сигаретниці, табакерки, флакончики для парфумів, письмове приладдя, в’язальні гачки, прилади для печаток, навіть зволожувачі для змочування пальців картярів при здаванні карт і багато інших речей, які перевершують одна одну своєю винахідливістю, елегантністю і красою.

Розмаїтість виробів, їх чудове виконання створило високу репутацію фірмі, тому саме їй було запропоновано зробити копії з деяких скіфських золотих виробів кінця V століття до н.е., знайдених у Криму поблизу Керчі 1867 року графом Сергієм Строгановим, які зберігалися в Ермітажі. На виставці російського художнього й промислового мистецтва 1882 року цар не зміг відрізнити копії від оригіналів. Карла Фаберже визнали гідним золотої медалі виставки й звання придворного ювеліра. Відтоді він почав отримувати замовлення від імператорського двору. Незабаром йому надали почесне звання оцінювача коштовностей кабінету його імператорської величності, і він став потомственим почесним громадянином.

Петер Карл (або як його називали в Росії — Карл Густавович) Фаберже брав участь у багатьох всеросійських і зарубіжних виставках ювелірного мистецтва. На виставці в Парижі 1890 року, де, крім різних ювелірних виробів, за бажанням імператриці Олександри Федорівни, перший і єдиний раз експонували кілька імператорських великодніх яєць, Фаберже було визнано гідним звання майстра золотих справ, лицарського хреста Почесного легіону, звань придворного ювеліра короля Шведського й Норвезького, короля Великобританського (Георга V) і навіть короля Чулалонгкорна Сіамського. Його постійними замовниками стали болгарський цар, італійські й грецькі королі та королеви, іспанський король, спадкоємець Австро-Угорського престолу та багато інших.

Замовлень було стільки, що майстрові довелося відкрити філії в Москві, Одесі, Києві і навіть у Лондоні. У Санкт-Петербурзі було створено своєрідний центр фірми (в будинку, побудованому за спеціальним замовленням на Великій Морській, 24), названий Домом Фаберже. До речі, усі будинки, де працював майстер, збереглися до наших днів.

У різні роки у фірмі працювали від 500 до 700 людей. Найбільш визнаними майстрами були фін Ерік Август Коллін, селянин-самоук Михайло Перхін. Саме він до своєї смерті 1903 року відповідав за створення великодніх яєць. Усі предмети мали загальний стиль, загальні риси, що було результатом пильного контролю самого Карла Фаберже. Будь-яка річ, яка не відповідала його жорст­ким стандартам досконалості, негайно знищувалася.

Вишуканої краси предметам Фаберже, і особливо великоднім яйцям, надавало їх емалювання. Він перший серед ювелірів урізноманітнив колірну гаму емалі, яка містить понад сто кольорів і відтінків, при цьому використовував прозору й непрозору емаль, яку отримують при температурі в сотні градусів. Досягав глибини кольору емалі накладанням її зазвичай у п’ять-шість шарів. Іноді між шарами за високої температури прокладав золоту фольгу, малюнки листя, квітів, дерев — це посилювало зоровий ефект. Уперше впровадив декороване гільоширування (гравірування) дрібними лініями, зигзагами, що імітують промені, хвилі, муаровий візерунок. На срібній і золотій поверхні робив заглиблення, канавки, потім заповнював їх різнобарвною емаллю, що переливається при яскравому освітленні немов коштовний камінь.

Після жовтневого перевороту Карл Фаберже закрив свій Дім, довіривши його вміст директорові Ермітажу. Сам спочатку переїхав до Риги, потім у Берлін, звідти до Гамбурга, далі до Вісбадена. Там тяжко захворів. У червні 1920 року дружина разом із сином Євгеном перевезла Петера Карла Фаберже до Швейцарії, де він 24 вересня помер у Лозанні.

Фантазії для імператора

Вершиною творчості великого ювеліра стали великодні яйця, хоча вони були відомі не так добре тому, що створювалися не для загального огляду, а як подарунок царственим особам, але згодом вони відкрили всьому світові надзвичайну красу творів Фаберже.

Назване «Курячим», перше імператорське великоднє яйце має по вертикалі 6,3 сантиметра. В оболонці-шкаралупі зі слонової кістки, покритої непрозорою білою емаллю, міститься золота курочка з рубіновими очима. Під нею — мініатюрна корона з перлів. Із вмісту яйця, крім курочки, до наших днів нічого більше не збереглося: за одним з описів біля корони була золота каблучка, за іншим — підвіска з перлів.

Роботу над такими виробами Фаберже планував на роки вперед, а кожен виріб виготовлявся місяцями.

Наступного року майстер передав імператорові яйце «Воскресіння», вирізане з гірського кришталю, у середині якого видно скульптурну групу «Відродження Христа».

Олександр III щороку, аж до смерті в 1894 році, дарував своїй дружині Марії Федорівні великодні яйця, Микола II продовжив традицію батька, збільшивши замовлення вдвічі: одне яйце призначалося для його матері — вдови-імператриці, інше для дружини — Олександри Федорівни. Всього на імператорське замовлення було виготовлено 55 великодніх яєць, 56-те залишилося незакінченим.

Кожен із цих великодніх подарунків, особливо захований усередині сюрприз, — шедевр витонченості, елегантності, винахідливості й майстерності оздоблення.

Усі вироби складаються з емальованих або прозорих, найчастіше кришталевих, яєчних шкаралуп, крізь які всередині видно сюрпризи. Емальовані яйця зроблено з двох половинок, що розкриваються, або стулок, скріплених петлями, застібками, шарнірами, і сконструйованих так, що при натисканні кнопки вони плавно розкриваються. Сюрпризами в них, зазвичай, є мініатюрні ювелірні моделі, скульптури, портрети, що відображають події й місця, які мали особливе значення для царської родини.

Таким, наприклад, є яйце «Пам’яті Азова», подароване Олександром III своїй дружині 1891 року. Воно зроблене з прозорого зеленкуватого мінералу з червоними вкрапленнями і прикрашене золотими завитками з діамантами, а всередині з золота й платини — модель крейсера, на кормі якого напис «Азов». Модель установлено на пластинці з аквамарину, яка кольором імітує воду. Крейсер Балтійського флоту «Пам’ять Азова» було побудовано 1890 року, свою назву отримав на честь подвигу вітрильника «Азов» у Наваринському морському бою 1827 року. На цьому судні цесаревич Микола Олександрович (майбутній імператор Микола II) у 1890—1891 роках подорожував країнами Сходу, де в місті Оцу на нього напав японський самурай-фанатик, завдавши глибокого поранення в голову. Плавання закінчилося у Владивостоку, де спадкоємець престолу започаткував будівництво Транссибірської залізниці.

Не менш прекрасне яйце «Штандарт», яке Микола II підніс 1909 року імператриці Олександрі Федорівні. Воно однієї тематики з попереднім, проте цілковито від нього відрізняється. Яйце з гірського кришталю встановлено на підставці з двох переплетених лазуритових дельфінів. Складається з двох частин, золотої оправи довкола з написом «Штандартъ 1909», прикрашеної діамантами з двома емальованими геральдичними двоглавими орлами. Всередині — золота модель яхти «Штандарт» точно відтворює зовнішній вигляд і оснащення царської яхти з імператорським штандартом, що розвивається на щоглі, малюсінькими шлюпками й рухливим золотим кермом. Це була улюблена яхта царської родини, на якій вона провела багато часу в плаванні біля берегів Фінської затоки та Чорного моря біля Лівадії.

Найзнаменитішим з яєць до пам’ятних дат вважається «Коронаційне», подароване Миколою II імператриці Олександрі Федорівні 1897 року на перший Великдень після коронації. Кольори шкаралупи підібрано відповідно до коронаційного вбрання царственого подружжя — золото, гільошироване у вигляді променів сонця, покрите прозорою блідо-жовтою емаллю. Поверх решітки з лаврових стрічок, скріплених чорними емальованими двоглавими орлами, у кожній точці їх перетину — величезний діамант у вигляді троянди. На верхівці яйця — монограма імператриці з таких же діамантів і рубінів. Усередині — з золота й емалі мініатюрна копія карети, яку використовували в церемонії коронації 1896 року. Фіранки на вікнах вигравірувані з гірського кришталю, філігранні дверні ручки розміром менші за рисове зернятко відчиняють і зачиняють дверцята на засувку. Корпус карети встановлено на ремінцях, які амортизують і погойдують її, коли екіпаж рухається.

Майстри Фаберже в мініатюрах сюрпризів створили макети навіть дуже великих архітектурних будівель.

Микола II 1901 року подарував своїй матері яйце «Гатчинський палац». У маленьку шкаралупу заввишки 11 і зав­ширшки менше ніж сім сантиметрів поміщено макет палацу — з прилеглою територією, деревами, ліхтарними стовпами, — виготовлений із гравірованого й текстурованого білого, жовтого, зеленого і червоного золота. Цей палац був особливо дорогий для Марії Федорівни. Саме в ньому пройшла більша частина життя родини імператора Олександра III.

Знайшли втілення в сюрпризах великодніх виробів мініатюрні макети пам’ятників Петру I і Олександру III.

Від яйця до яйця ускладнювалася й удосконалювалася техніка виконання замовлень. На Великдень 1898 року Микола II дарує матері чудове яйце «Конвалії». Рожева емаль шкаралупи всіяна золотими квітками конвалій. Натисканням кнопки з неї виходять і роз­правляються віялом портрети Миколи II і двох його доньок — Ольги й Тетяни, портрет царя вінчає імператорська корона.

Процес створення великодніх яєць був оповитий таємничістю. Син майстра Євген свідчив, що їхню форму й особливо зміст сюрпризів приховували навіть від царя. Якось, коли той виявив бажання уточнити деякі деталі, Фаберже чемно сказав: «Ваша величність буде задоволена». І завжди підтверджував це на ділі. На кожне свято Великодня він особисто доставляв подарунок цареві разом із рахунком на оплату, а пізніше, коли замовлення було подвоєно, цей обов’язок покладався й на одного з синів. Вручення подарунка було справжньою церемонією, на яку чекали з нетерпінням: царствена родина хотіла побачити, який шедевр створив майстер цього разу.

1914 року Карл Фаберже приніс імператриці-вдові Марії Федорівні замовлене сином яйце «Гризайль», яке відоме ще як «Катерина Велика». Яйце має в рамках із перлів вісім одноколірних панелей (гризайлів), покритих емаллю. Всередині — гарне крісло з бильцями, на якому сидить Катерина II з маленькою короною на голові. За бильця тримаються два негри. Якщо механізм завести, маври починають рухатися разом із кріслом і великою государинею. Побачивши цю пишноту, імператриця захоплено вигукнула: «Ви — незрівнянний геній, Фаберже!».

1900 року Олександра Федорівна отримала в подарунок яйце «Транссибірський експрес», приурочене до завершення будівництва Транссибірської залізниці, що з’єднала європейську та азійську частини Росії, найбільші промислові міста з Владивостоком. На шкаралупі — карта залізничного маршруту із зазначеними всіма станціями: вона передує сюрпризу, захованому всередині — діюча модель поїзда, яка складається з паровоза і п’яти вагонів, виготовлена із золота й платини. На першому вагоні вигравірувано «Пряме сибірське сполучення», на другому, третьому й четвертому — «Для пань», «Для курців», «Для некурців», на другому — «2-го кл.», «24 місця», на третьому і четвертому — «1-го кл.», «18 місць». П’ятий вагон призначено для церкви. Механізм заводиться золотим ключиком, і поїзд починає рухатися. Усе це поміщається в яйці завдовжки 26 сантиметрів.

Як шедевр ювелірного мистецтва, як чудо механіки подарував Микола II своїй матері 1911 року яйце «Апельсинове дерево». У його секреті понад триста зелених листків із нефриту, понад сто діамантових квіток, у них золото, аметисти, рубіни, перли. При повороті ключика листя розкривається, вискакує на пружинці пташка й співає, а коли пташині рулади замовкають, щебетуха ховається в зеленому листі, а те у свою чергу згортається, набираючи початкової форми яйця.

У деякі яйця вмонтовані годинники, їхні механізми заводяться ключами або ручками. Так, «Годинник зі змійкою», «Герцогиня Мальборо» мають горизонтальну стрічку з цифрами, яка обертається довкола нерухомої відмітки. Всередині інших — наприклад яєць «Півник», «Шантеклер» — сховані фігурки птахів, які щогодини з’являються з верхньої частини яйця.

Особливою красою вирізняється яйце «300-ліття Дому Романових», виготовлене 1913 року для імператриці Олександри Федорівни. На ньому 18 мініатюрних портретів представників царюючої династії. Простір між ними прикрашено чеканними геральдичними царськими вінцями й коронами. Вгорі і внизу яйця — пласкі діаманти, крізь які видно дати «1613» і «1913». Усередині на обертовому глобусі двічі нанесено золоте зображення Північної півкулі. На одному позначено територію Росії в межах 1613-го, на другому — у межах 1913 року.

У зв’язку зі зміною обстановки в імперії змінювалася й тематика великодніх яєць.

Із початком Першої світової війни величезний Єкатерининський палац у Царському Селі було перетворено на військовий шпиталь. Імператриця та її старші доньки Ольга і Тетяна пішли на курси сестер милосердя й щодня приходили туди працювати. Це послужило темою для створення 1915 року пасхального яйця «Червоний Хрест і триптих «Воскресіння» для Олександри Федорівни. Його шкаралупа покрита білою емаллю з великими червоними хрестами на кожній стороні. У центрі хрестів — портрети великих княгинь Ольги і Тетяни в одязі сестер милосердя, а всередині — триптих «Воскресіння Христа».

Матері того ж року Микола II також подарував пасхальне яйце з червоним хрестом, на якому був напис: «Ніхто не має більшої любові, ніж той, хто віддав своє життя за друзів». Усередині п’ять перламутрових мініатюрних портретів членів царської родини у формі членів організації Червоного Хреста.

Імперія зазнавала великих людських втрат у війні. Непотрібними стали зухвалий політ уяви й ретельний добір матеріалів для екзотичних творів мистецтва. Наступні два яйця мали дуже стриманий, суворий характер. Одне з них, подароване імператором своїй матері 1916 року, називається «Орден Святого Георгія». На білій емальованій шкаралупі з двох сторін — хрести ордена, оповиті георгіївськими стрічками. При натисканні кнопки вони у вигляді кришок піднімаються й погляду відкриваються портрети: з одного боку Миколи II, з другого — цесаревича Олексія у військовій формі. Цей подарунок був настільки дорогий Марії Федорівні, що вона з усієї колекції великодніх яєць саме це єдине забрала з собою, емігрувавши 1919 року в Данію.

Ще більш стримано виглядає «Сталеве» яйце, подароване 1916 року Миколою II дружині. Виготовлене зі сталі, воно встановлене на чотирьох мініатюрних артилерійських снарядах. Усередині маленький мольберт, що підтримує золоту рамку з мініатюрою роботи Зуєва, на якій зображено Миколу II і цесаревича Олексія серед генералів під час відвідання ними Військової ставки.

Останні два яйця не тільки не були вручені — над одним із них навіть не було закінчено роботу. Лютнева революція, зречення престолу 15 березня, заарештована царська сім’я йшла вже назустріч своїй трагічній загибелі.

Увесь світ полонив своїм мистецтвом

Короновані особи Європи, герцогині, графи, модниці великосвітських салонів воліли мати не тільки ювелірні вироби Фаберже, а й його великодні яйця. Одним із клієнтів, який придбав великодні яйця, був доктор Еммануїл Нобель — багатий шведський бізнесмен, що жив тоді в Росії, небіж Альфреда Нобеля, винахідника динаміту, фундатора Нобелівської премії. Статки Е.Нобеля давали йому змогу задовольняти будь-які примхи й забаганки. Він придбав у Фаберже «Крижане» яйце.

1902 року Росію відвідала зі своїм чоловіком герцогиня Мальборо, уроджена Консуело Вандербільт. У Петербурзі подружжя прийняла імператриця-вдова Марія Федорівна. Цілком імовірно, що герцогиня тоді побачила яйце «Годинник зі змійкою», яке Олександр III подарував дружині 1889 року. На замовлення герцогині було виготовлене аналогічне, яке відрізнялося лише розміром і кольором. Яйце герцогині трохи більше й покрите рожевою, а не синьою емаллю, як оригінал.

Інтерес до великодніх яєць Фаберже виявляли й найзаможніші люди Росії. Серед них — казково багатий сибірський золотий магнат Олександр Кельш, який з 1898 по 1904 рік замовив сім великодніх яєць для своєї дружини Варвари.

Князь Фелікс Юсупов замовив як подарунок для своєї дружини Зінаїди на честь їхнього срібного весілля яйце у вигляді годинника.

Саме всі ці великодні яйця Фаберже після жовтневого перевороту першими опинилися за кордоном, вивезені власниками, які емігрували. У 1920-х роках син майстра золотих справ Олександр Фаберже впізнав у Парижі яйця, що належали Варварі Кельш, потім шість із них опинилися в Америці, ще одне — у приватній колекції в Англії. Тоді ж Олександр упізнав «Крижане» яйце Нобеля, але незабаром воно зникло й до цього часу його місцезнаходження невідоме.

1917 року всі коштовності Миколи II та імператриці-вдови Марії Федорівни було націоналізовано їх відправили в Державне сховище цінностей (Гохран), яке потім дістало назву «Діамантовий фонд РРФСР».

Економічне безладдя, розруха змусили новий уряд продати багато імператорських цінностей. На перших виставках-продажах 1922 року в Берліні, 1924 року в Нью-Йорку було продано найцінніші ікони, картини, ювелірні вироби з Ермітажу, Зимового палацу, Царського Села та інших прекрасних палаців. Потім дійшла черга й до великодніх яєць. За період із 1922 по 1940 рік відбулося понад 30 великих аукціонів, безліч таємних і публічних роз­продажів. У Москві, Ленінграді в ті роки відкривалися антикварні крамниці, де за валюту можна було купити все — від виблискуючого золотом ціпка Катерини II до діамантового портсигара Олександра III, зокрема й великодні яйця. Скуповували їх комерсанти, аристократи, представники дипломатичних служб.

Драматична історія вивезення цінностей із Росії Армандом Хамером, тим самим, що дружив з усіма радянськими лідерами від В.Леніна до М.Горбачова, був другом Ф.Рузвельта і британського принца Чарльза, виконував доручення Дж.Кеннеді. Він прибув у Росію 1921 року як лікар, щоб боротися з епідемією тифу, привіз велику партію медичних препаратів і обладнання. Незабаром за його сприяння країна уклала угоду з Америкою на постачання мільйона тонн борошна в обмін переважно на твори мистецтва та ювелірні вироби. Хамер побудував у Росії фабрику олівців і своїм коштом устаткував її. За все це Ленін подарував йому кілька імператорських великодніх яєць, інші з них той придбав в антикварних крамницях. Загалом він володів одинадцятьма великодніми шедеврами Фаберже. Через певний час Хамер продав їх відомому газетному магнатові Малколму Форбсу. На різних аукціонах той збільшив колекцію до 14 яєць, скупив також багато інших ювелірних виробів Фаберже.

Вивезені великодні сувеніри за кордоном постійно продаються й перепродаються, з року в рік збільшуючись у ціні від кількасот тисяч до десятків мільйонів доларів США за кожне яйце.

Серед їх власників дружина колишнього американського посла Марджорі Мерртвегер Пост, дружина президента «Дженерал Моторс» Ліліан Томас Пратт. У королівській колекції Великобританії — чудове «Мозаїчне» яйце, де коштовні камені імітують вишивку по канві хрестом, і яйце «12 каменів», виготовлене колись на замовлення Кельша. Десять яєць придбали різні музеї США, Англії, Швеції, п’ять — у приватних колекціях, вісім шедеврів втрачено, причому п’ять із них («Датський срібний ювілей», «Олександр III», «Зимове», «12 вензелів», «Яйце синьої емалі з насічками») — з колекції імператриці Марії Федорівни. Перед жовтневими подіями вона жила в Маріїнському палаці в Києві. Не виключено, що деякі у вогні революції могли загубитися саме тут.

В Оружейній палаті Московського Кремля залишилося лише десять імператорських великодніх яєць. Серед них такі, як «Пам’ять Азова», «300-ліття Дому Романових», «Транссибірська магістраль», «Московський Кремль», «Олександрівський палац», «Штандарт».

Скарби повертаються

Мистецтвознавці, архівісти тривалий час шукали великодні яйця, що їх Фаберже готував для вручення царській родині 1917 року. Те, що вони були майже готові, ні в кого не викликало сумнівів. Адже зречення Миколи II престолу було в березні, а Великдень — у квітні.

З опублікованих ескізів самого майстра, з листування (яке зберігається у швейцарських архівах) 1922 року Євгена Фаберже з головним майстром фірми Францом Бірбаумом (вони обидва тоді були в еміграції) з’ясувалося, що одне яйце виготовлялося з блакитного скла, інкрустованого сузір’ям, під яким народився цесаревич Олексій. Його підтримували срібні херувими й хмари з гірського кришталю. Друге — з карельської берези в золотій оправі. Воно начебто потрапило до великого князя Володимира Олександровича — брата Олександра III. В описі його майна, який робили більшовики, згадувалося й дерев’яне яйце з заводною фігуркою слоника всередині. Його експропріювали, після чого воно зникло.

Чотири роки тому, добираючи матеріали для виставки в Мінералогічному музеї імені О.Ферсмана, архівісти виявили фрагменти одного з останніх великодніх яєць Фаберже — сині скляні півсфери з вигравіруваним сузір’ям і вцілілими подекуди діамантами, а поруч біла хмарка з кришталю з розміткою місць, де мали кріпитися срібні херувими.

Припускають, що деталі незакінченого виробу в музей передав син Фаберже Агафон, який, на відміну від усіх членів сім’ї, емігрував лише 1927 року. Він поїхав до Петрограда і таємно перейшов фінський кордон. А до цього співробітничав із радянською владою. Разом з академіком О.Ферсманом працював над створенням довідника «Діамантовий фонд РРФСР». Відомо, що він подарував музею вазу з гірського кришталю в золотій оправі й розкішну колекцію огранованих каменів.

Ще більшою сенсацією в лютому 2004 року стала звістка про те, що сибірський бізнесмен Віктор Вексельберг (до речі, уродженець м. Дрогобича Львівської області) повертає в Росію дев’ять імператорських великодніх яєць і 180 інших ювелірних виробів Карла Фаберже.

Дізнавшись, що родина медіамагната Форбса через аукціонний дім Сотбі оголосила про продаж ювелірних виробів Фаберже, він створив історико-культурний фонд «Зв’язок часів» і ще до проведення аукціону скупив колекцію оптом, витративши при цьому понад 120 млн. дол. США.

Серед придбаних великодніх яєць уже згадані «Куряче», «Відродження», «Пуп’янок троянди», «Коронаційне», «Конвалії», «Апельсинове дерево», «Орден святого Георгія», а також «П’ятнадцятиріччя» й «Півник». Ці скарби разом із великодніми яйцями, що зберігаються в Оружейній палаті, експонувалися на виставці «Фаберже: втрачений і віднайдений» у Патріаршому палаці Московського Кремля, а потім у Санкт-Петербурзі, Іркутську, Тюмені, Єкатеринбурзі.

Хочеться вірити, що після проведення Міністерством закордонних справ і Міністерством культури та туризму України переговорів і узгодження організаційних питань із Росією — виставку унікальних великодніх яєць Карла Фаберже зможуть побачити кияни й жителі інших великих міст України.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі