Житлово-комунальна катастрофа

Після багатотижневої тарифної епопеї, протестів громадян і втручання суду влада Києва дещо знизила тарифи на всі послуги житлово-комунального господарства для мешканців будинків барачного, готельного типу, першого періоду індустріального домобудівництва («хрущовок»), а також старих і аварійних на 32,6—39,3% після їхнього підвищення в 3,4 разу.

Згідно з розпорядженням Київміськадміністрації, тариф на холодну воду і водовідведення для будинків (окрім гуртожитків) у помешканнях, обладнаних приладами обліку, за кубометр знижено на 1 грн., або 35,5%, — до 1,82 грн., для помешкань без лічильників знижено на 5,5 грн., або на 35,5%, — до 10,01 грн. на одну людину на місяць.

У звичайних будинках тариф на гарячу воду і водовідведення у помешканнях, обладнаних приладами обліку, знижено на 4,18 грн., або на 32,6%, — до 8,64 грн. за кубометр, для помешкань без лічильників знижено на 14,78 грн., або на 32,8%, — до 30,23 грн. на одну людину на місяць.

Окрім того, тариф на холодну воду і водовідведення для гуртожитків на одну людину на місяць знижено на 1,8 грн., або на 35,4%, — до 3,28 грн., на гарячу воду і водовідведення знижено на 6,07 грн., або на 39,3%, — до 9,36 грн.

Коефіцієнт підвищення квартплати для мешканців будинків готельного типу, відповідно до розпорядження, знижено з 3,43 до 2,5.

А от тариф на послуги централізованого опалення, надавані комунальними підприємствами (а це найбільша стаття витрат), для мешканців будинків цього типу знижено на 0,72 грн., або на 32,1%, — до 1,52 грн. за 1 кв. м опалюваної площі на місяць.

Змінені тарифи діють з 1 грудня.

Це ті невеличкі поступки, на які після всіх сперечань пішла київська влада. Але при цьому чимало запитань, зокрема про систему формування тарифів на послуги ЖКГ, так і залишилося без відповідей. Тому зовсім не виключено, що підвищення житлово-комунальних тарифів може стати катастрофою не лише для населення, а й для самої влади, котра організувала цю безпрецедентну акцію. Якщо проаналізувати, із яким завзяттям місцеві чиновники різних рангів запроваджують нові тарифи, а центральна влада споглядає на це, як на події, що відбуваються десь в іншій країні, то неминуче виникає запитання: а чи прораховують ініціатори цього «проекту» варіанти розвитку подій?

Чиновники Київської міськадміністрації назвали кілька причин підвищення тарифів: збільшення цін на енергоносії, зростання зарплат працюючих у цій сфері і необхідність переоснащення підприємств новою технікою й устаткуванням. Тарифи офіційно не переглядалися давно, як стверджують чиновники — з 1999 року.

Однак статистика витрат населення свідчить про те, що житлово-комунальні платежі зростали протягом останніх п’яти років.

Що стосується зростання зарплат комунальників, то існуючі законодавчі норми давали змогу своєчасно підвищувати працівникам комунальної сфери зарплати, незважаючи на розміри тарифів.

І окремо — про «технічне переозброєння», котре описано, зокрема, у Пояснювальній записці АК «Київенерго», висновках «Міжнародної аудиторської групи» і договорі про кредит між Україною і МБРР від 14 жовтня 1998 року.

Виростимо 200 мільйонів доларів до 2017 року

Саме на таку суму ще 1998 року Мінфін отримав кредит від Міжнародного банку реконструкції та розвитки (МБРР) спеціально для «Київенерго» і «Київжитлотеплокомуненерго». Планували поміняти котли, прокласти нові теплотраси, побудувати 100-метрову трубу й ін. Зокрема, мало завершитися будівництво котельні на Позняках. Строк освоєння кредиту закінчився 2004 року, однак котельні як не було, так і немає.

Про досягнення інших цілей спільного проекту й ефективність використання коштів треба проводити окреме дослідження. Лежали гроші мертвим капіталом чи «гуляли по рахунках» — запитання до компетентних органів. Слід зазначити, що в проекті було явно занижено потребу в заміні теплотрас — найболючішого місця системи забезпечення Києва теплом і гарячою водою — усього 80 із наявних 2189 км. За визнанням самої АК «Київенерго», 49% теплотрас потребують оновлення та модернізації.

Нині стан тепломереж такий, що щороку, починаючи з 2001-го, АК втрачає близько 15% тепла внаслідок поривів теплотрас. Тобто кожен сьомий(!) кубометр теплоносія просто йшов у грунт. Прошу зауважити, це не та тепленька водичка, що тече з кранів багатьох киян, а розігрітий майже до 100о С так званий гострий окріп. А щоб підрахувати, скільки ж теплової енергії втрачається, окрім поривів, — через обігрівання земної поверхні вздовж ліній теплотрас, які взимку видно неозброєним оком, — слід, мабуть, отримати ще один кредит МБРР. Чому АК «Київенерго» не думала про це, коли брала кредит, — загадка.

Щоб покрити зазначені втрати через тарифи, «Київенерго» звернулося до територіального управління Держінспекції з енергозбереження, котра констатувала: «Нормативні втрати теплової енергії в теплових мережах 2006 року становитимуть 2 млн. 472,904 тис. Гкал». Цей прогноз міститься в експертному висновку №06/П/18-1/071 від 7 березня 2006 року (цитую за текстом аудиторського висновку. — О.С.). Після цього АК сміливо включила в розрахунок тарифу 2 млн. 446,462 тис. Гкал, тобто 98,9%, своїх, тепер уже «нормативних», втрат, що й підтверджує аудит.

На завершення теми кредиту «порадуємо» киян — споживачів послуг «Київенерго» і «Київжитлотеплокомуненерго»: відповідно до графіка погашення кредиту зазначені компанії мають повертати зростаючу щороку суму — від 4,22 млн. 2003 року до майже 20 млн. дол. 2017-го. Чи слід це розуміти так, що киян очікує перманентне підвищення плати за тепло?

Варіантів подальшого розвитку подій із кредитом може бути два. Перший: якщо повертати борги буде нічим, Мінфін спише їх і «сам» розрахується з МБРР, тобто із спільної для всіх українців бюджетної кишені. Другий: якась кіпрська офшорна компанія, котру заснували досить відомі в Києві некіпріоти, остаточно викупить акції «Київенерго», а далі — див. варіант перший.

Математика, фізика і магічний аудит
від «Київенерго»

Запам’ятаємо цифру — 56,9%. Саме стільки припадає на газову складову в тарифі на тепло. Якщо рахувати, що вартість газу зростає в 2,8 разу (відповідно до постанови НКРЕУ від 08.06.2006 р. №736), то нехитра арифметика показує, що тариф має підвищитися в 2,02 разу. Зрозуміло, що за останні роки збільшилися й інші його складові, але чи дадуть вони зростання у 2,8 разу для опалення й у 3,4 разу для гарячої води — знову ж таки запитання, на котре немає відповіді.

Я вже писав про те, що заміна однієї цифри на іншу у формулі розрахунку вартості гарячої води відразу ж дає зростання тарифу на 20%. Виявляється,
1 Гкал, вироблена «Київенерго», підігріває не 22,4 кубометра води, як це має бути за законами фізики і відповідно до нормативів колишнього «Держжитлокомунгоспу», а всього 18 кубометрів. Якщо бути точним, то це слід назвати не спритним і непомітним шулерським прийомом, а грабежем серед білого дня.

Певно, слід було очікувати, що з приходом банкіра до штурвала київської мерії в усіх розрахунках міської адміністрації буде ідеальний порядок. Більше того, сам Л.Черновецький мало не при кожному своєму виході на публіку заявляв і продовжує заявляти, що першим захищатиме найостаннішого злидаря. Однак уже прості оцінки показують, що нові тарифи свідчать не про захист бідних, а про непомірні апетити власників комунальних компаній — міської влади і якихось приватних осіб із числа наближених до неї.

Покажу на прикладі, як «піклується» Л.Черновецький про останнього злидаря і про своїх ближніх із числа керівників «Київводоканалу». За даними цієї компанії, старий тариф покриває 51% вартості водовідведення. Здавалося б, множачи на два, отримаємо 102%, і всім буде добре, принаймні власникам «Київводоканалу». Однак мер збільшує тариф не вдвічі, а вчетверо і «Київводоканал» отримує 204% покриття витрат виробництва, тобто вдвічі більше, ніж витрачає. Рентабельність — 104%!

Дотримуючись цієї методики, тобто вираховуючи, у скільки разів зріс тариф для кожної послуги, автор прорахував розмір покриття витрат на виробництво за нових тарифів. Результати наведено в табл. 1 і свідчать самі за себе. Причому аж ніяк не про рентабельність у 12%, заявлену в безлічі пояснювальних записок комунальників.

Ще одним аргументом на користь обгрунтованості нових тарифів перший заступник мера А.Голубченко називає висновки «міжнародного аудиту». Не знаю, який саме аудит він мав на увазі, але наявний у розпорядженні автора — «Міжнародної аудиторської групи» (МАГ) містить дуже цікаві сентенції вже на четвертій сторінці. Підприємство з такою назвою, зареєстроване в Україні як ТОВ, чесно заявляє, що аудиторська перевірка «через обмеженість часу на її проведення не включала перевірки достовірності даних бухгалтерського й управлінського обліку Компанії, а також достовірності та повноти звітності, що використовувалася для обгрунтування рівня тарифів (виділено мною. — О.С.)». Як то кажуть, читати далі нецікаво. Зрозуміло, що єдина мета цього документа (за який із бюджету міста заплачено чималі гроші) — помахати 42-сторінковим звітом перед носом у довірливої публіки в розрахунку на те, що ніхто не прочитає цього «магічного аудиту».

Ідеальний тариф

У цивілізованих країнах тарифи на житлово-комунальні послуги є аж ніяк не економічною категорією, це завжди питання компромісу між бажаннями одних і можливостями інших. Ці тарифи — радше соціальна, ніж економічна категорія. Український законодавець, хоч як це дивно, опинився в цьому питанні на висоті. Статтею 31 Закону «Про житлово-комунальні послуги» запроваджено таку норму: якщо тарифи не покривають вартості послуг, то нестача оплачується з місцевого бюджету. Тому зараз, попри всі волання комунальників, їхні підприємства насправді не зазнають жодних збитків — усі їх покриває міський бюджет. Що, коли уважно послухати заступників мера, пана Голубченка і пані Кільчицьку, ними й підтверджується.

Тепер ключове запитання: де знайти золоту середину, котра примирить виробників-монополістів і споживачів комунальних послуг? Яку саме частину має сплачувати населення і скільки потрібно доплачувати з міської скарбниці? Загального рецепта світова практика не виробила, але підходи до розв’язання цієї проблеми можна окреслити.

В усіх розвинених країнах досліджують рівень життя населення, причому вивчають не стільки доходи, скільки витрати домогосподарств, простіше кажучи, сімей. Такі дослідження дають точнішу картину добробуту, адже приховувати свої доходи — у психології більшості людей у всіх країнах, а от витрати — ні, будь ласка, вивчайте.

Результати такого обстеження за 2004 рік показали, що 24% київських сімей витрачали на житлово-комунальні послуги від 15 до 30% своїх сукупних грошових витрат. (Сукупні витрати містять у собі також використані продукти і товари, отримані в подарунок або вирощені на своїх земельних ділянках.) Таким чином, чверть населення Києва витрачає на комунальні платежі понад 15% свого сукупного грошового сімейного доходу — тієї величини, яка спочатку, 1995 року, була визначена критерієм для отримання права на житлову субсидію. Примітно, що в цьому сенсі Київ виглядає аж ніяк не багатше за інші міста країни, попри безліч дорогих машин і розкішні квартири в центрі. А либонь саме ці аргументи на користь різкого підвищення тарифів використовує пан Черновецький і К°.

Виходячи з припущення, що 25% киян апріорі мають отримувати соціальний захист від держави, і слід розраховувати «ідеальний тариф», а саме — в основу його розрахунку треба покласти умову, що інші 75% населення зможуть оплатити послуги. Спробуємо відповісти на запитання: чи зможуть?

Хто переступить межу бідності

У Києві налічується близько 1 млн. 38 тис. домогосподарств, тобто одинаків або сімей, які ведуть спільне господарство, у тому числі разом оплачують житлово-комунальні послуги (ЖКП). Завдяки згадуваному вивченню доходів і витрат домогосподарств, досить точно відомо сукупні сімейні витрати за останні шість років — частка, яку займають у них житлово-комунальні платежі, кількість сімей, що отримують субсидії, їхня загальна сума і навіть заборгованість за цими платежами (табл. 2).

З табл. 2 можна зробити низку нетривіальних висновків. По-перше, очевидно, що 2005 року різко зросли сукупні витрати (насправді — доходи) сімей — в 1,5 разу й одночасно різко скоротилася заборгованість за комунальними платежами — у 1,4 разу.

По-друге, хоча частка платежів за послуги в сукупних витратах киян за два останні роки знизилася до 8,1%, але загалом витрати на ЖКП зросли майже так само, як і доходи, — у 2,3 і 2,55 разу відповідно. Таким чином, казати, що тарифи не підвищувалися з 1999 року, — некоректно.

По-третє, кількість сімей, які отримують субсидії, як і їхні суми, постійно зменшувалася. Якщо 2000 року субсидію отримувала кожна четверта сім’я, то 2005-го — кожна 25-та, а за даними Головного управління соціального захисту населення Києва, за дев’ять місяців цього року її отримувало менш як 1% сімей! Це не означає, що кияни стали краще жити. Це означає, що система соціального захисту у формі житлових субсидій за останні роки деградувала. Як пан Черновецький та його команда збираються захистити киян із допомогою цього недієвого механізму?

Знаючи середній сукупний дохід київської сім’ї — 1988 грн. 2005 року, можна порівняти його з вартістю комунальних платежів. У пресі публікували оцінки вартості двокімнатної квартири на трьох осіб і трикімнатної на чотирьох: це відповідно 412 і 566 грн. Очевидно, що в обох випадках 20% середнього сукупного доходу, тобто 397,6 грн., не покривають вартості ЖКП. Саме 20% нині є критерієм отримання субсидії, а не 15%. Другий показник — лише для сімей, які складаються з непрацездатних — пенсіонерів, інвалідів і дітей до 18 років.

У житловому фонді Києва 41,2% квартир — двокімнатні і 28,8% — трикімнатні, тобто 70% київських квартир, або 692 тис. сімей, — це потенційні претенденти на отримання субсидій.

Якщо підвищення тарифів ставить за межу бідності 70, 60 чи 50% населення, то, вочевидь, такі дії влади слід кваліфікувати як антисоціальні, тобто спрямовані проти власної міської громади.

Наслідки — соціальна катастрофа

Саме цими двома словами слід охарактеризувати наслідки підвищення тарифів, якщо його буде реалізовано. Чому?

По-перше, за словами А.Голубченка (виступ на сесії Київради 7 грудня ц.р.), у проекті бюджету Києва на 2007 рік не передбачено компенсації комунальним підприємствам. Якщо ж вони не одержать цих грошей від тих, хто повинен буде платити в 3,5 разу більше, то не покриють усіх своїх витрат. Те, що нові тарифи в повному обсязі сплачувати не будуть, зрозуміло вже сьогодні — із даних по Харкову і Донецьку. Тому про модернізацію, нові труби, технології та інше не може бути й мови. Таке становище дедалі більше підштовхуватиме підприємства до межі, за якою починаються техногенні аварії з важко прогнозованими масштабами та наслідками.

По-друге, запитання: «Ви будете платити за новими тарифами?», яке часто ставлять журналісти, просто некоректне. Для більшості киян його потрібно формулювати інакше: «Чи є у мене гроші, щоб заплатити за новими тарифами?» І відповідь на нього проста: «Є — платитиму, нема — не платитиму».

По-третє, коли мине ейфорія новорічних свят і люди повернуться до повсякденного життя, коли вони одержать нові платіжки, перед ними постане дилема: йти до ощадкаси і платити за непомірними тарифами чи відгукнутися на заклики опозиції і виходити на Хрещатик? Ось тоді ймовірність того, що до стін мерії вийдуть не 3—4 тис. пенсіонерів, а 30—40—100 тис. роздратованих і загнаних у глухий кут людей, зросте багаторазово.

Субсидії як остання і нездійсненна надія мера

У порядку інформування киян і персонально мера разом із його заступниками прояснимо проблему субсидій. Цю програму було розроблено 1995 року групою українських і закордонних експертів, під егідою USAID на прохання уряду України. Метою цієї програми було збільшення тарифного покриття вартості комунальних послуг із 4—10% (за різними регіонами) до 80%. Тобто не у 3,5 разу, а у 8—20 разів!! Обгрунтування необхідності було простим і очевидним: система дотацій комунального господарства руйнівна і соціально несправедлива — вона допомагає і бідним, і багатим.

Головна відмінність того підвищення від нинішнього була в його поетапності! Спочатку — до 20%, потім до 40, 60 і 80 собівартості, про що було оголошено із самісінького початку. Хоча перше підвищення дало масову хвилю звернень, виникли черги і невдоволення, але система витримала. Наступні етапи пройшли, можна сказати, гладко.

Однак згодом уряди один за одним почали заощаджувати на соціальних програмах, наївно вважаючи, що дотації на комунальне господарство обійдуться дешевше. У результаті правила подання допомоги настільки пожорсткішали, що програма субсидій практично існує сама для себе (1% участі в програмі в Києві), а тарифне покриття послуг повернулося майже до колишніх показників — 40—60%.

І ось тепер знову згадали про цю, ледь живу, програму. Більше того, її вирішили вдосконалити — знизити поріг надання субсидії до 10% сукупного доходу. Але ці наміри є просто протизаконними: право надання субсидії визначається постановою Кабміну й обмежено 20%. Це — по-перше.

По-друге, та ж постанова уряду ставить нездоланні перешкоди для більшості заявників, а саме: відсутність автомобіля віком до 10 років, дачна ділянка — не більш як 6 соток, довідки про доходи всіх прописаних, навіть якщо їх розшукує Інтерпол, та інше. Недарма ж із 1 млн. 38 тис. сімей киян субсидії цього року змогли оформити тільки близько 9 тис. — менше тисячі сімей на район міста.

По-третє, із самісінького початку програма, зліплена за західними лекалами, отримала «совкові» рідні плями: в умовах тотальних «сірих» зарплат у конвертах установити реальні доходи не можна і, навпаки, в умовах неоформлених трудових відносин не можна принести довідки навіть про чесні доходи. Про бюрократичну громіздкість системи, напевно, відомо всім. Однак те, про що недавно сказав віце-прем’єр Д.Табачник — про надання усього двох довідок, — справжня фікція. Його заява свідчить лише про таке ж поверхневе розуміння проблеми, як і у заступників київського мера — А.Голубченка і І.Кільчицької.

По-четверте, назвемо, мабуть, головну причину, через яку програма не забезпечить ефективної допомоги населенню. Припустимо, що далеко не всі потенційні претенденти, а це майже 700 тис. родин, прийдуть по субсидії. А.Голубченко на сесії Київради 7 грудня називав цифру 250 тисяч. У Києві — десять районів, тому в перший (або другий) тиждень січня 2007 року до відділів субсидій кожного району прийдуть у середньому 25 тисяч відвідувачів. Кожен має написати заяву, заповнити декларацію, пред’явити паспорт та ідентифікаційний код, здати всі довідки (до цього — зібрати їх), показати платіжки за попередні місяці. Інспектор відділу мусить усі ці документи перевірити на місці, оператор — увести всі дані до комп’ютера. Потім дані перевіряються й обробляються, складаються реєстри для кожного жеку і всіх комунальних підприємств і готується ще цілий ряд документів. Не кажучи про особливі випадки, котрі має розглядати спеціальна комісія, що теж потребує чимало часу.

Як ви гадаєте, як довго прийматимуть і оброблятимуть 25 тисяч заяв? Виходячи з попереднього досвіду, строк подачі заяв і їхньої обробки давно було збільшено до двох місяців, але в цьому разі навіть боюся припустити, скільки місяців доведеться очікувати останнім прохачам у ймовірній 25-тисячній черзі!

Підбиваючи підсумки, скажемо: якщо таке підвищення все ж таки відбудеться, то хвиля заявників просто захлесне жеки та відділи субсидій, і ніякі штати та другі зміни з нею не впораються. Саме це і є банальною причиною, через яку, як кажуть електрики, захист не спрацює, система перегріється і вся мережа може згоріти.