Президент компанії «Консоль» Володимир КОНСТАНТИНОВ: «Якщо ми не вишикуємося самі, то в майбутньому «вишикують» нас»

Країну охопив будівельний бум — це факт, який ніхто не заперечує. Кількість будівельних компаній росте як на дріжджах, кількість будованих об’єктів — теж. А разом із ними з’являються всілякі проблеми, пов’язані з якістю житла, недобросовісністю інвесторів і просто з фінансовими аферами — чого вартий один лише скандал із компанією «Еліта-центр».

Ці війни начебто не дуже повинні зачіпати лідерів будівельного ринку. Проте компанії-лідери, котрі давно зарекомендували себе, мають солідну репутацію, пристойні обороти і за правом вважаються старожилами на ринку нерухомості, дивляться у майбутнє без особливого оптимізму.

На їхню думку, без чіткої деталізації й одночасно спрощення правил гри на будівельному ринку неможливий його подальший ефективний розвиток.

Президент будівельної компанії «Консоль» Володимир КОНСТАНТИНОВ упевнений: щоб досягти в цьому напрямі результату, компаніям-лідерам варто об’єднатися.

— Володимире Андрійовичу, чим викликана така необхідність?

— Настає момент, коли кожна компанія, якщо вона працюватиме, базуючись винятково на своїх принципах і поняттях, наражатиметься на ті самі проблеми, які заважають усім. І для їхнього ров’язання краще об’єднуватися. А оскільки ці проблеми глобальні, то таке об’єднання не суперечитиме інтересам одне одного.

— Охарактеризуйте коло цих проблем.

— Основний наш ворог сьогодні — бюрократія на всіх рівнях влади, де проходять будівельні документи. Залежність будівельного бізнесу від бюрократії набагато вища, ніж якогось іншого. Колись навіть Ющенко визнав, що для оформлення потрібно зібрати 125 підписів. Насправді набагато більше. Коли ми тільки починали займатися будівельним бізнесом, на проект на підготовку документів витрачали три місяці, і ми з цього приводу страшно обурювалися. Невдовзі термін збільшився до півроку, потім — до року, а зараз він становить два роки.

Конкретний приклад. У Сімферополі немає жодного пристойного готелю. І от знаходиться інвестор, готовий побудувати повноцінний тризірковий готель. Вартість проекту — 15,5 млн. дол., і він готовий їх вкладати. Я привіз його у Верховну Раду, усі питання вирішили, поставили всі підписи, випили шампанське... і досі не можемо все оформити, хоча минуло вже три роки! А гарного готелю у столиці Криму як не було, так і немає.

— І на якій стадії зупинився процес?

— На стадії оформлення землі. Але я не хочу зациклюватися на цьому конкретному випадку. «Вагомі причини» підстерігають на всіх рівнях. Наприклад, у нас у Сімферополі це залежить і від чиновників. Просто протягом півроку депутати переносили сесію, а питання про землевідведення вирішують саме вони.

Однак головне — у держави немає зобов’язань щодо проходження документів. Наприклад, приходить бабуся з заявою на оформлення тимчасової споруди. Повинні бути нормативи: сьогодні документи подано — через тиждень усі питання вирішено. Цього немає. Навіть за радянської влади було так. А зараз жодної відповідальності: хочу півроку, хочу три роки, хочу все життя.

— І як ви ці проблеми вирішуєте?

— У судовому порядку. Уявляєте, ми оформляємо землю за рішеннями судів!

— Перша проблема — це бюрократія, а друга?

— Тіньова заробітна плата. Вона б’є по тих, хто виплачує її регулярно і законно, як ми. Наші робітники одержують зарплату офіційно. Виходячи з наших платежів, можемо сміло стверджувати, що на сплачувані нами прибутковий і пенсійний податки живе все місто Сімферополь. Коли «Консоль» виплачує зарплату 12 млн. грн. щомісяця, то зрозуміло, що компанія серйозно впливає на матеріальне становище бюджетників у місті. Адже воно у нас невеличке, близько 400 тис. А з ким ми конкуруємо? З компаніями, які працюють «по-чорному» (а таких, за неперевіреними даними, близько 70%). Це б’є по соціальній сфері міста і по нас, оскільки ми опиняємося в нерівних конкурентних умовах.

— І чого ви передусім будете домагатися?

— Спрощення процедури одержання дозволу на будівництво. Насамперед це стосується скасування необхідності одержання тих підписів, які не є принциповими. Частину з них узагалі варто скасувати, щоб зробити інвестиційні проекти трохи м’якшими. Ми підготували повний список таких недоцільних погоджень і готові подати його у відповідні органи влади.

Упевнений, набагато ефективніше лобіювати це питання будівельним компаніям спільно.

Це тільки один приклад. Список точок дотику для великих будівельних компаній, які можуть узяти відповідальність за весь будівельний ринок України, можна продовжувати нескінченно.

— Москвичі збиралися розпочати в Києві іпотечне будівництво...

— Поки що іпотечне будівництво в Україні є досить проблематичним. Насамперед через те, що «біла» зарплата — мізерна. Банки готові працювати з кредитами, бери — не хочу. Але квартири купують обрані. Оскільки сума за відсотками набігає чимала, а ціни — позахмарні.

Проста арифметика: у Києві однокімнатна квартира коштує близько 80 тис. дол. При зарплаті в 500 дол. потрібно 200 дол. віддати за квартиру. Множимо на 12 місяців і одержуємо 2400 дол. на рік. Множимо на 20 років, одержуємо 48 тис. дол. Отже, активного життя не вистачить, щоб виплатити вартість житла. Ми хотіли надавати працівникам «Консолі» безпроцентні кредити. І знаєте, що з цього вийшло? Люди почали відмовлятися від них, мотивуючи це тим, що не в змозі оплатити навіть безпроцентний кредит.

Тож іпотека буксуватиме доти, доки заробітна плата не подолає межу 1000 дол. Тоді можна буде відкладати 400 дол. для того, щоб погасити кредит протягом 20 років. Поки що кваліфікований робітник у нас у «Консолі» одержує 500 дол.

— Як ви вважаєте, чи існує небезпека того, що з відкриттям кордонів у нас з’являться нові правила гри? Так, чимало банків в Україні уже викуплено іноземцями. Це ж може статися і з будівельними компаніями. Як тоді виживати вітчизняному виробнику?

— Справді, небезпека приходу великих гравців існує, але для будівельного ринку це перспектива не найближчого часу. Маючи необмежені, за нашими мірками, ресурси, вони скуповуватимуть усі торговельні марки, при цьому кожному можуть зробити таку пропозицію, від якої буде складно відмовитися.

Я маю досвід продажів кількох невеличких компаній, знаю, як це робиться, коли ти розумієш усю безвихідь і безглуздість свого становища, але нічого не можеш зробити. Відчуття, як на рингу, коли проти твоїх 70 кілограмів раптом виходить борець сумо вагою понад 200 кг...

— І що в цьому випадку оберете?

— Якщо постане запитання: заробити на продажу або викинути гроші на вітер (тобто на безглузду боротьбу), то доведеться йти на друге. Але це виходячи з реалій сьогодення.

Не факт, що через десять років ситуація не зміниться на нашу користь. Вітчизняний будівельний ринок цікавий, високорентабельний. За кордоном середньорічна рентабельність становить 6%, у нас — від 30 до 100%, а часом і вище. Звичайно, цей показник поступово знижується, тому що собівартість зростає швидше, ніж вартість продажів. Але навіть у таких умовах можна ще досить довго нормально працювати.

— Тобто ваше стратегічне завдання — не підготувати компанію до продажу, а виростити таку фірму, яка може розвиватися і конкурувати?

— Звісно.

— Ви вважаєте, це реально на нашому ринку?

— Хоч як дивно, це можливо. Наведу простий приклад. Цю чашку привезли з-за кордону, потрібно буде привезти 1000 таких чашок — привезуть завтра 1000, знадобиться мільйон — привезуть мільйон. Але будматеріали в таких обсягах привезти неможливо. Це пов’язано з людьми, з витратами на перевезення і багатьма іншими чинниками. Усе набагато складніше. От чому на будівельний ринок ззовні проникнути досить складно. Взяти хоча б будівельний ринок Японії, він на 90% японський. Скільки не намагаються американці проникнути туди, нічого не виходить.

— Японців захищає їхня держава. А які потрібні механізми захисту в Україні? І чи ви їх лобіюватимете?

— Передусім необхідний механізм захисту своїх ринків. Для цього, наприклад, потрібна нормальна реєстрація компаній у конкретному регіоні. Я вважаю, голий підряд, який існує скрізь, потрібно контролювати дуже жорстко на державному рівні. Тому що це захист ринку. Адже, по суті справи, ми віддаємо прибуток, котрий так важко заробляється нашою країною. Знайдіть хоч одну українську будівельну компанію, скажімо, на турецькій землі. А в нас турецьких компаній уже десятки, причому використовують вони свою ж робочу силу. І це тоді, коли в нас таке безробіття. Я не кажу про те, що аморально привозити сюди робітників. Наші люди останній шматок хліба доїдають або їдуть гарувати до Португалії.

Інший варіант: оформили наших працівників, заплатили «чорною готівкою», а весь прибуток вивели, і ми його ніколи не побачимо.

Тому захисту своїх ринків ми вимагатимемо на всіх рівнях.

— Яким чином?

— Сьогодні на ринку 10 великих гравців і понад 100 менших. Якщо з’являється новий, потрібно з’ясувати, хто це і чи варто йому довіряти будівництво.

Так зробили в Москві (ми там працювали і дію всіх цих принципів відчули на собі). Відбувається елементарний конкурс забудовників: замовник дивиться, у кого є досвід, хто у змозі забезпечити відповідну якість та інтереси якої компанії збігаються з інтересами держави. Перелік вимог оновлюють щороку. Нормальна захисна реакція. Таким чином, щорічно з ринку йде п’ять-шість фірм, котрі цим принципам не відповідають. А якщо ти не росіянин, то тобі там узагалі нічого робити.

— Але ж ви у Москві будували?

— Ми активно пропрацювали на московському ринку вісім років, побудували кілька об’єктів. І досі до нас надходять пропозиції, нас там пам’ятають. Проте зараз ситуація виглядає таким чином, що рентабельності більше 10% не виходить. Одна з основних причин цього — міждержавний кордон, який «з’їдає» увесь прибуток. Тільки-но починають псуватися відносини між країнами, відразу ж з’являються проблеми. Нічого нормально провезти неможливо: ні цемент, ні арматуру, ні вікна. А в нас усе коштує дешевше, ніж у Москві. Однак щойно потрапляєш на російську митницю, розумієш, що «влипнув», причому по повній програмі. От ми і вирішили — навіщо займатися бізнесом на такому низькому рівні рентабельності в чужій державі?

— Назвіть, які ще необхідні рішення органів влади, котрі сприятливо вплинуть на атмосферу в будівельному бізнесі?

— Прозора і публічна процедура затвердження складу тендерного комітету. Перевірка і розподіл замовника на кожній території через тендерний комітет, який би раз на рік затверджував забудовників на даній території.

Крім того, раз на рік треба затверджувати гравців на ринку, це нормальна процедура. Наприклад, при роздачі землі. Необхідно чітко відслідковувати, хто її бере і що потім із нею робить. Посередники на кожному етапі — це проблема не будівельної компанії, а держави. Адже нам по суті все одно, кому платити — державі чи посередникам. Проблема в самому проходженні: відбувається заплутування ринку і абсолютно неможливо хоч якось його організувати. А за наявності контролю ринок упорядковується. Легко контролюються надходження від операцій до бюджету, а отже, і вигода, яку має держава.

Загалом від вирішення цих завдань виграють усі: будівельні компанії, місто, інвестор, споживач і, зрештою, держава.