…А Мінздоров’я «наїхало» на дітей

Не ми поділили світ на лікарів і пацієнтів, але хочемо ми цього чи ні, діяльність Міністерства охорони здоров’я так або інакше стосується кожного з нас. Як і той факт, що Мінздоров’я відбирає поверхи в консультаційної поліклініки «Охматдит», що на столичній вулиці Стрітенській.

— Як можна витісняти дітей із дитячої лікарні «з метою створення належних умов роботи працівникам апарату Міністерства охорони здоров’я?» — сердито розмахує копією міністерського наказу Наталія Преображенська, голова благодійного фонду «Спасіння дітей України від чорнобильської катастрофи». — Я колись назвала Романенка міністром захорони здоров’я, дуже не хочеться «присвоювати» такий титул М.Поліщуку, але факти свідчать про те, що він пішов по лінії найменшого опору. До нашого фонду постійно звертаються батьки хворих дітей із територій, що постраждали від чорнобильської катастрофи, котрі не знають, де й як рятувати малят у добу платної медицини, адже не секрет, що багато облздороввідділів відмахуються від таких пацієнтів, не видають направлення до республіканської лікарні. Скільки разів ми зверталися по допомогу в «Охматдит» — і завжди зустрічаємо розуміння, кожну чорнобильську дитину тут приймають, обстежують і, зверніть увагу, — безоплатно!

Наталія Преображенська давно займається проблемами дітей, які постраждали від чорнобильської катастрофи, і кожен наступ на їхні права сприймає як особисту трагедію.

— Кілька років тому, коли Президентом був Л.Кучма, а прем’єр-міністром В.Ющенко, доля поліклініки висіла на волосині — на будинок у центрі столиці «накинув оком» президент АМН О.Возіанов. Та тоді — за старого режиму! — вдалося відстояти дитячу лікарню. А те, що робиться сьогодні, свідчить тільки про те, що ми ще не вичавили з себе раба. Чиновникам від медицини, напевно, відомо, що Чехов, якому належать ці слова, був не лише літератором, а й лікарем. Він, до речі, добровільно поїхав на Сахалін, аби допомогти людям, які не мали можливості добратися до кваліфікованих лікарів. Сьогодні до столичного консультаційного центру їдуть наші «сахалінці», оскільки в провінції їм не можуть подати медичну допомогу на належному рівні, а міністр їм у цьому відмовляє. Та й уряд міг би не відмовчуватися: це негідно — використовувати владні повноваження так, щоб від цього погіршилося становище дітей...

Незважаючи на бурхливі пристрасті навколо переселення й ущільнення, у консультаційній поліклініці «Охматдит» життя іде своїм звичаєм. Час від часу десь заходиться плачем маля, тихо втирають сльози матері, тамуючи всередині гіркий лемент — адже сюди везуть не на профілактичний огляд, сюди жене лихо. Скільки розпачу й болю в очах мами, доньку якої обстежили в кабінеті підліткової гінекології! Вона правдами й неправдами добиралася сюди з чорнобильського Полісся, де в райполіклініці їй «порадили» краще стежити за донькою і готувати направлення до пологового будинку, а не на консультацію. Дванадцятирічне дівча боялося вийти з будинку — у неї буквально за місяць округлився живіт, кпини дошкуляли їй усюди. І лише в «Охматдиті» виявили, що причиною всього є пухлина в черевній порожнині, потрібна термінова операція. У матері німе запитання в очах — невже рак?!

Хто хоч раз бував у дитячій поліклініці будь-якого віддаленого району, той має уявлення про ту меддопомогу, вірніше її залишки, які перепадають дітям. Тому й варто було б не кабінети рахувати, а на державному рівні підтримати програму «Охматдиту» з оздоровлення дітей із районів, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС.

— Єдиний порятунок для них — регулярні обстеження і нагляд спеціалістів, — продовжує тему завідувач консультативної поліклініки Людмила Бондаренко. — Ми цілий рік приймаємо групи дітей із 78 районів, що постраждали внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Уранці привозить автобус 30 душ і до вечора вони встигають пройти за спеціальною програмою всі кабінети — їх оглядають спеціалісти, проводять діагностику, лабораторні обстеження, потім дитина одержує висновок консиліуму та рекомендації, як лікуватися вдома. Ми складаємо графіки, узгоджуємо їх із обласними управліннями охорони здоров’я, у себе ж організовуємо прийом так, щоб не було черг, щоб усю увагу було звернено на цих пацієнтів.

— Кажуть, у вас заберуть два поверхи. Чим ви можете поділитися або точніше — пожертвувати?

— У нас немає зайвих кабінетів, особливо коли врахувати, що ми ведемо прийом за 28 спеціальностями, а також різноманітні дослідження і маніпуляції. До речі, ми неодноразово «переносили» кабінети та поверхи, поки не досягли найефективнішого розташування, щоб потоки пацієнтів не перетиналися, щоб вони не витрачали час на непотрібні переходи. Наша поліклініка з боку, можливо, і здається величезною, але всередині — невеличка, компактна, кабінети — маленькі, щоправда, просторі коридори і холи, що зручно для дітей.

— Ну, хоч підвал можна віддати, виселивши звідти орендарів?

— Ніяких орендарів у нас ніколи не було. Усе що є «нелікарського» — це невеличка аптека, де жителі інших міст можуть придбати всі необхідні медикаменти і спокійно поїхати додому, та буфет у підвальному приміщенні. Без нього — як без рук. Приїжджі діти не можуть цілий день ходити голодними, а там можна або щось купити, або своє перекусити. До того ж перед обстеженням там часто купують необхідні продукти — ту ж мінеральну воду без газу, наприклад. За часів колишнього 4-го управління у підвалі розташовувалася своя «швидка допомога», ці приміщення давно порожні, тут цілком реально розмістити ті служби, які планує Мінздоров’я, — автопарк, диспетчерську, службу санавіації. Окрім того, наш центр медичної статистики готовий потіснитися і надати кілька кабінетів для статистичної служби міністерства. Усе це можна зробити швидко і без шкоди...

Субординація у медицині визначає багато, тому в поліклініці вголос про те, що «у низах» думають про «верхи», ніхто не говорить. Та те, що кавалерійська атака міністерства на «Охматдит» багатьох зачепила й образила — легко вгадується. Так, справді міністр побачив зачинені зранку кабінети — у них прийом починається з 12 години. Та перша зміна закінчується о 15 годині, і зводити двох спеціалістів у тісному кабінеті — це не вихід із становища. До того ж на прийом приходить не лише маленький пацієнт, а й його мама, а часом і тато, й бабуся — це специфіка дитячої установи. Прийом тут теж особливий — хвороби, переважно, тяжкі, задавнені — тільки за останній час у трьох маленьких пацієнтів виявлено лейкемію. Незважаючи на те, що один із них — житель Голосіївського району столиці, в його направленні жодного слова не було про підозру на такий страшний діагноз. Чого ж очікувати від провінційних лікарень...

Знаєте, мабуть, нічого дивного немає у тому, що першим під удар потрапило саме Міністерство охорони здоров’я, яке в авральному порядку виселяють із його цитаделі і водночас вимагають кардинальних змін у галузі. Це вкотре підтвердило давню істину, що охорона здоров’я як була в нас на задвірках державної уваги, так і залишилася. Цікаво, як би склалася ситуація, коли б у будинку на Грушевського розміщувалося не Мінздоров’я, а, скажімо, Мінфін або Мінтранс? А кому з міністрів-силовиків насмілилися б запропонувати пошукати приміщення за принципом «на тобі, небоже, що мені негоже»?..

Ніхто не сперечається — не царська це справа чужі горища й підвали оглядати. Та проти субординації не попреш, напевне, тому міністр ніде й жодного разу публічно не заявляв про своє ставлення до рішення вищестоящих товаришів. Його недруги лише підсміюються, спостерігаючи, як він метається у пошуках придатного приміщення, як замість 8,5 тисячі квадратних метрів, обжитих міністерством, йому пропонують по тисячі квадратів у різних місцях. Про яку роботу апарату може йтися у таких умовах?!

— Мінздоров’я уже четвертували, — задоволено потирають руки ті, кого міністр устиг засмутити своїми наказами. Все місто смакувало подробиці скандалу, коли міністерству сказали розвертати голоблі на вулиці Щорса — будинок, який значився державним, виявився чиєюсь приватною власністю — охорона не пустила нікого навіть на поріг. Подібна історія повторилася і на бульварі Лесі Українки. Поки що відомі три адреси в різних районах столиці, де «у приймах» тулитиметься частина співробітників Мінздоров’я, інші ще у підвішеному стані, а календар невблаганно відлічує дні, що залишилися до виселення. «Мудре» державне рішення про виселення Мінздоров’я у нікуди спричинило ланцюгову реакцію — міністерство «наїхало» на дитячу поліклініку. На прес-конференції у Мінздоров’я директор лікарні «Охматдит» Ю.Гладуш у присутності міністра смиренно мовчав, а коли той залишив зал, раптом розхрабрився і заявив перед телекамерами, що він не згоден із таким волюнтаризмом, а ще більше з перевіркою, яку наслало начальство. Його фраза про те, що це, напевно, його останнє інтерв’ю в ролі директора, до вечора стала крилатою й облетіла майже всі телеканали.

Ситуація з «Охматдитом» обговорювалася й у Верховній Раді на парламентських слуханнях, присвячених проблемам дитинства. Напередодні було ухвалено постанову парламенту, що вимагає зберегти «Охматдит» як національний дитячий лікувальний комплекс, і зобов’язує уряд виділити 12 мільйонів гривень на його розвиток. Зрозуміло, що серед бюджетного року ніхто зненацька таких подарунків не робить, але парламентарі показали себе захисниками дитинства. Неважко здогадатися, який вигляд має на цьому тлі міністр охорони здоров’я. Проте існує підозра, що в сесійній залі, як і в інших високих кабінетах, ніхто навіть не намагався серйозно вникнути — а чому міністр змушений шукати пристановище в дитячій поліклініці? У заключному слові головуючий дуже просив міністра не переводити в «Охматдит» автопарк і санавіацію, хоча саме цей момент і не викликає заперечень.

Через місяць у парламенті відбудуться слухання з питань реформування медичної галузі. Багато хто чекає на цю подію, обговорює можливі її наслідки, зокрема й кадрові зміни. Далеко не всім подобається те, що М.Поліщук публічно обнародує дані про те, які державні санаторії і дитячі здравниці в Криму стали приватними, і які суми розраховували прибрати до кишені автори завищених заявок на поставки медикаментів у бюджетні лікувальні установи. Надмірно роздутий скандал навколо «Охматдиту» явно на руку тим, кого не влаштовує нова політика Мінздоров’я. У потоці обвинувачень у тому, що М.Поліщук пішов на захоплення чужої території, чомусь не чути було жодного голосу, який нагадав би: Міністерство охорони здоров’я аж ніяк не з власної ініціативи стало печерським бомжем. І мало втішного в тому, що ситуація тимчасова, мовляв, вона доти, доки не підшукають придатний будинок. А може — придатний дах.