Мистецьке «єдиноначаліє»

Поділитися
Помаранчева революція гостро поставила одвічне запитання: «З ким ви, майстри мистецтва?» До керів...

Помаранчева революція гостро поставила одвічне запитання: «З ким ви, майстри мистецтва?» До керівних кабінетів Національної спілки художників України (НСХУ), попри небажання чути та бачити, увірвався вітер рішучих змін. Майдан набирав обертів, і секретаріату СХ, який у гострих ситуаціях ховається за статутне положення про «позапартійність творчої організації», рядові члени Спілки художників уже не могли вибачити бездіяльності. В ті дні та морозні ночі ініціативні митці створили громадську організацію «Мистецька солідарність», яка почала співпрацювати зі штабом В.Ющенка. Було втілено художні акції: «Художнє «Так» Помаранчевій Революції» (куратори Л.Авраменко, О.Роготченко), вуличне дійство за кураторством І.Осадчої, виступи на радіо. Багато акцій відбулося у Львові.

Щодо хитромудрої спілчанської верхівки: аби не втрапити на слизьке в розпал протистояння Ющенка та Януковича, у дні мобілізації прогресивних сил України секретаріат СХУ усім складом виїхав на Дні культури України, звісна річ, не до Грузії, а до Білорусі.

25 листопада 2004 р. з’явилося колективне звернення художників з різних регіонів України до голови НСХУ В.Чепелика та очолюваного ним секретаріату про ганебність позиції вичікування.

Володимир Чепелик очолює НСХУ з 1987 p., коли ця посада була номенклатурою ЦК КПУ. Здається, немає такої ситуації, з якої він би не вийшов переможцем. Щойно на черговому з’їзді СХУ людину, котра ховалася від Майдану, знову обрано, щоб очолювати Національну спілку художників України аж до 2009 року. Як це могло статися?

Не те щоб був повний «одобрямс», хоч у виборах домінували голоси сподвижників В.Чепелика — голів міських організацій СХ. Члени «Мистецької солідарності» фактично були позбавлені голосу. Та перемогу В.Чепелик здобув зовсім не у відкритій боротьбі. Його опоненти були умовними, а той, кого художники висували як альтернативу кандидатові, зрадив колектив — зняв свою кандидатуру за п’ять хвилин до голосування. Ним був автор колони на Майдані Незалежності скульптор А.Кущ.

Отже, В.Чепелик був обраний єдиним з одного, продемонструвавши майстерність «підкилимної дипломатії». Такі штуки можливі через процедуру вибору, яка існує у СХ: дружній колектив голів міських організацій та ними призначені секретаріати обирають голову НСХУ, а далі «художній черні» дозволяють трохи погратися у «псевдодемократію» на рівні міст Києва, Львова, Одеси та інших.

Для тих, хто скуштував смак влади, така «гра у наперстки» можлива тому, що в 1992 р. зі статуту НСХУ якимось чином зникло положення про термін перебування на посаді голови організації: «Член керівного органу Спілки не може посідати одну і ту ж посаду більше двох термінів підряд». Це положення існувало до 2002 року. Виходить, що навіть за радянських часів статут СХУ був демократичнішим.

За дванадцять років нічим не обмеженого володарювання В.Чепелика основний закон СХ підредагували та затвердили в Мін’юсті України... В положенні про голів територіальних організацій СХУ читаємо: «Голова діє в порядку єдиноначальства на основі Статуту НСХУ... керує всіма засобами і майном НСХУ... приймає рішення з усіх інших питань». Отже, про голову всієї Національної СХУ годі й говорити.

Відчуття твердого грунту настільки знову опанувало верхівкою НСХУ, що вона дозволяє собі публічно кваліфікувати помаранчеву ініціативу «Мистецької солідарності» як змову «отщепенців» (такі оцінки лунали на з’їзді НСХУ). Чи не віє на нас холодом 1938 року, коли після нищення школи М.Бойчука, інших художніх осередків та індивідуальностей було створено Спілку художників України як орган придушення інакодумства та для розвою соцреалізму? Керівництво спілки цю функцію виконувало аж до початку 90-х pp., а особливо старанно — у
60-х та 70-х роках.

Сьогодні тих, хто не до кінця розчавлений життям, шокує, що художників, як покірний «електорат», раз на чотири роки закликають до демократичного «шоу», а далі триває «єдиноначаліє». Чим же воно так приваблює?

Організація СХУ — власник великої нерухомості: будинки творчості в Седневі, в Криму, на Дністрі, великі будівлі в містах України, виставкові зали, корпуси художніх комбінатів, житлові будинки і майстерні, інше. Більшість приміщень здається сьогодні в оренду... А де діваються гроші, я як член СХ з 1976 року жодного разу дізнатися не змогла, хоч і запитувала. Все відбувається за лаштунками, в тиші кабінетів. Отже, є задля чого «гратися в наперстки». Безумовно, в залах СХ організуються виставки, але життя художньої громади тим не обмежується.

У Спілці художників не існує комп’ютерного банку даних про творчі індивідуальності. Не налаштовано системні й відкриті для всіх митців контакти з галереями Європи та світу. Не видається навіть професійна газета. Вже 10 років як скасовано колективні обговорення виставок, творчо-інформативну роботу організовано на рівні минувшини. Є інші завмерлі напрями у громадянському єднанні митців. Художників, особливо старшого віку, загнано у злидні — вони вимирають. Молодь підтримки також не одержує.

Сьогодні роль «чорної долі» для членів СХУ грають її провідники, збайдужілі до проблем громади.

Але є, наприклад, чернігівський досвід, коли керівництво СХ поклало край «єдиноначалію» й відокремило управління грошима колективу від голови міської організації. Створено фінансово-економічний комітет, який опікується прибутками та соціальними потребами митців. Результати перевершили очікування. За два роки, відтоді як існує в Чернігові система фінансового самоврядування, за гроші, одержані від орендаторів, було придбано автомобіль рафік, гараж, відремонтовано дах над майстернями. Члени СХ не платять за майстерні, це робить організація. Всі ювілеї ветеранів фінансуються з колективної каси, понад те, художникам виділяється річна сума на придбання фарб, полотна, інше.

У Києві вдають, що чернігівського феномену не існує.

Може, перед з’їздом Київській організації СХУ перейняти досвід колег? Це ж реальні ознаки демократичного устрою. Тоді припинилися б маніпуляції не лише з грошами, а й із присудженням почесних звань.

А ще слід не забувати, що народ має ту владу, якої заслуговує. Щоб учорашнє не перетворилося на наше майбуття, своє слово повинна сказати художня громада СХУ.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі