Альфред Шнітке — філософ від музики

Видатному композитору, волелюбній людині, тонкому музичному філософу, який має рідкісний гумористичний дар, Альфреду Шнітке виповнилося б 24 листопада 70 років. Його пам’яті й творчості був присвячений вечір-концерт у посольстві РФ, де вже другий рік проходять традиційні четверги, присвячені видатним діячам світової культури.

Композитор народився на Волзі, майже все життя прожив у Москві, помер у Німеччині, а похований на Новодівочому кладовищі. У його творчому списку понад 70 творів, серед яких опери «Життя з ідіотом» і «Одинадцята заповідь»; сценічна композиція «Жовтий звук»; «Реквієм», написаний 1975 року, який, за його словами, «немов подарували йому, так він легко з’явився»; балети «Ескізи», «Пер Гюнт», «Лабіринти»; п’ять симфоній; кілька кантат і багато інших творів. Його симфонічну музику мало, вірніше «вузько», шанували на батьківщині. До того ж неперевершеному музикантові часто докоряли за його широку міжнародну популярність. Його твори, багато з яких були з присвятами, постійно включали до своїх концертних програм Геннадій Рождественський (саме йому присвячений останній твір Альфреда Шнітке «Глорія») і Юрій Башмет, Володимир Крайнєв і Гідон Кремер, Мстислав Ростропович і Курт Мазур...

На батьківщині Альфреда Шнітке широке коло глядачів знало як автора музики до фільмів (їх понад 60), багато з яких увійшли до золотого фонду світового кінематографу. Досить назвати «Ти і я» і «Сходження» Лариси Шепітько, «Маленькі трагедії» Михайла Швейцера, «Прощання», «Агонія» і «Спорт, спорт, спорт» Елема Климова, анімаційні роботи Андрія Хржановського, «Екіпаж», «Казка мандрівок» і «Як цар Петро арапа женив» Олександра Мітти.

«Робота в кіно, — зізнавався композитор в одному з інтерв’ю, — була для мене чимось на кшталт лабораторії, де я намагався вирішувати якісь цікаві та важливі для мене творчі проблеми, де я шукав той суто особистий «центр», виходячи з якого можна було б розробляти потрібні мені виразно-технічні прийоми, потрібну манеру написання. Я багато експериментував (у хорошому сенсі слова), намагався часом примирити непримиренне. Можливо, це теж виявилося небезкорисним...»

Концерт у посольстві РФ вела Юлія Сімеонова (внучка знаменитого диригента), а твори Шнітке виконували молоді музиканти — студенти Національної музичної академії ім. П.Чайковського, майстерність яких уже оцінили на різноманітних міжнародних конкурсах. Із задоволенням грали Шнітке Софія Сульдіна (скрипка) і Оксана Яремчук (фортепіано), які виконали традиційно-мелодійну «Сюїту в стародавньому стилі». І жартівливий «Моц-арт» для двох скрипок (Софія Сульдіна й Олена Жолдакова). А окрасою програми стала Соната №1 для віолончелі та фортепіано — мудра, складна музика, яку віртуозно технічно і з повним проникненням у її філософський зміст виконали Ольга Заяц (у цієї віолончелістки, сподіваюся, велике концертне майбутнє) і Ольга Суворова (фортепіано).

Виникає лише одне запитання: як можна любити музику Альфреда Шнітке й не шанувати свободу?!