ПОКРОВИТЕЛІ, АБО ПРО ПРИЧИНИ ПОЯВИ ДЕЯКИХ НОВОЯВЛЕНИХ «СВЯТИХ»

Поділитися
Російські царі віддавна є покровителями православних християн в інших державах. Іоанн Шанхайськи...

На початку жовтня в Міжнародному слов’янському культурному центрі в Москві пройшла «Науково-богословська конференція, присвячена Царю Іоанну Васильовичу Грозному і другу Царської Сім’ї Григорію Юхимовичу Распутіну». Церковні та біляцерковні діячі, які зібралися з усієї Росії, переймалися одним питанням — чи можна вважати царя Івана Грозного та Григорія Распутіна святими? Всі, хто виступав, вважали, що не тільки можна, а й потрібно. Досить лишень подивитися на назву доповідей: «Їхній попіл у наших серцях: Царська Сім’я і Григорій Распутін. Ритуальність убивства», «Ідеологічні проблеми історіографії епохи Царювання Государя нашого Благовірного Великого Князя Московського і всея Русі, Божою милістю Царя Іоанна Васильовича Грозного», «Від замовчування до перекручування: про деякі принципи й методи інтерпретації загальновідомих літописних подій у сучасній церковно-історичній науці», «Документальні свідчення безпідставності сформованих уявлень про особистість і так званих «злочинах» Царя Івана Грозного», «Про ікони непрославлених святих: традиції написання, мироточення та шанування православним народом»... Закінчилася конференція, як і належить, благочинно — спільною молитвою. «А на тих, хто молиться, дивився Цар Іоанн Грозний із мироточивої ікони.... (Анатолій Степанов, Російська лінія)».

Крім вищезгаданих, була ще одна доповідь. І хоча вона була поза програмою, але саме в ній пролунали справжні причини й канонізації «святого» царя Миколи II, що відбулася, і бажання канонізувати Грозного з Распутіним. Відомий своєю шовінистичною риторикою глава спілки «Християнське відродження» Володимир Осипов (раніше він відзначився тим, що обізвав «зрадниками російської справи» членів Ради Федерації, які ратифікували договір про дружбу та співробітництво Росії й України), виступив із доповіддю «До становлення Великої Росії».

Якщо придивитися уважно, то саме в ідеологічному забезпеченні імперської політики зі створення Великої Росії і криється істинна причина появи деяких новітніх російськоправославних «святих».

Святий Микола Кривавий

За часом канонізація останнього російського імператора повністю лягає на кардинальну зміну внутрішньої та зовнішньої політики Російської держави. Якщо на початку 90-х у Росії ще намагалися побудувати демократичне суспільство західного зразка, то з другої половини в її політиці дедалі сильніше почали звучати авторитарні та імперські нотки. Політиці Кремля, звісно ж, знадобилося ідеологічне освячення нового курсу. Тут і згадали про розстріляного імператора. Якщо відкинути все ласкаво-крикливе лушпиння і, тим паче те, що Романови, як відомо, рідко умирали своєю смертю, то вийде «святий символ» великої імперії. Останнє і не приховується. Ось як описує архімандрит Тит, насельник Свято-Успенського монастиря м.Одеси, перебування в Україні в лютому 2000 року однієї з ікон святого царя, які масово «замироточили» останнім часом: «Навіть далекі від Церкви люди після перебування чудотворної мироточивої ікони… зрозуміли, що Боговінчаний Цар Микола II — святий, отже, державний устрій до нещасного, важкого 1917 року був благодатним, Боговстановленим, отже, тільки така державність нам і необхідна». І далі: «Це — знак часу, це — відновлення честі народу російського, це — символ воскресіння Святої Русі!» Тут варто згадати, що стараннями одеського митрополита Агафангела Микола II був канонізований як місцевий український святий навіть раніше, ніж у Росії.

Пізніше ця сама ікона побувала на Вінниччині. Ось як це побачив Кирило Фролов, прес-секретар Спілки православних громадян: «Тисяча людей падали на коліна перед іконою, просили в Бога прощення за предків, які зрадили православного імператора Третього Риму — Росії. Скрізь де побувала ікона... рефреном звучало: чому й хто розділив наш триєдиний російський народ? Безумовно, це було покаянням і в потуранні каїновій братоненависницькій справі «самостійщини».

До сказаного адептами «канонічного православ’я» в Україні додати нічого. Як і до їх же висловлювань, що УПЦ-МП поза політикою, і з Москвою зв’язана лише виключно «духовними узами».

Святий Іван Грозний

Якщо святий Микола II є символом великодержавної соборності та відродження Російської імперії нехай не в межах 1917-го, то хоча б 1991 року, то канонізація Івана Грозного є освященням державності та самодержавства. У сенсі влади. І хоча офіційної канонізації поки що не відбулося, і навіть патріарх Алексій II виступив проти, це зовсім не означає, що цього не станеться взагалі. Варто зазначити, що й Миколу II патріарх теж не поспішав канонізувати, але довелося. Тим паче, що навіть «ікони» (як і належить — «мироточиві») цього святого вже є... Та й тенденції в Кремлі відповідні. Нещодавно ось Путіну навіть точну копію шапки Мономаха зробили... Чому ж не канонізувати ще й царя, який уособлює безроздільну владу (недаремно ж його так любив товариш Сталін). Тим паче, що нинішня Російська держава є продуктом правління першого московського царя Іоанна Васильовича, при якому Москву оголосили Третім Римом. І не лише за духом. Саме Іван Грозний остаточно поставив хрест на історії удільної Русі. Останній факт сьогодні дуже доречний. Адже якщо Борис Єльцин давав автономіям стільки суверенітету, «скільки вони здатні підняти», то нинішній хазяїн Кремля майже відразу ж узяв курс у протилежному напрямі — на посилення та зміцнення центральної влади. І було б дуже дивним, якби в РПЦ не знайшли бажаючих освятити цю нову політику черговим «святим».

До речі, саме при Грозному Церква повністю втратила залишки колишньої самостійності й повністю перетворилася на механізм ідеологічного забезпечення влади. Вона освячувала навіть найбезбожніші діяння. Приміром, Церква спокійно дала свою згоду на другий і третій шлюб царя. А при укладенні наступних чотирьох Іоанн думку Церкви вже навіть і не запитував.

Митрополит Пилип (рос. Филипп) пробував було обурюватися і навіть жорстоко викривав криваві методи царя... Однак майбутній кандидат у святі лише посміювався над викривальними посланнями душпастиря, презирливо називаючи їх «фільчиними грамотами» (звідси й пішов цей вираз, який означає папірець, який нічого невартий). Коли ж 1566 року Івану Васильовичу остаточно набрид митрополит, який посмів критикувати його царські дії, останнього позбавили сану й заслали у тверський Отроч монастир, де 23 грудня 1569 року його по-звірячому вбив опричник Малюта Скуратов. Пізніше замученого за віру ієрарха заслужено зарахували до святих. Якщо Івана Грозного все-таки канонізують, то до загадкової російської душі приєднається ще одна загадка — історія поки що не знала випадків, щоб один святий віддавав наказ про вбивство іншого святого...

Распутін: не лише горілка…

Висунута графом Уваровим при царюванні Миколи I імперська доктрина Росії повністю звучить так: «Православ’я, Самодержавство, Народність» (у радянській інтерпретації — «Народ і Партія — єдині»). Якщо «Самодержавство» в усіх його проявах вже освячено канонізованим де-юре Миколою II і канонізованим де-факто Іваном Грозним, то на вакансію символу «Народності» кращу кандидатуру, ніж Григорій Распутін, потрібно ще пошукати! Він і простий сибірський мужик від сохи із найтиповішою селянською зовнішністю, і одночасно «друг Царської Сім’ї», і порадник монархів. Плюс відповідне житіє з першим паломництвом у 18 років і з наступним пішим походом до самого Єрусалима! Так, якщо вірити, видінням Божої Матері, і не коли-небудь, а під час оранки поля... Плюс безсумнівне володіння незрозумілою силою. А інформацію про його п’яні дебоші, хабарництво та сластолюбство можна пояснити масонським наклепом. Адже відповідно до доповіді письменника Ігоря Євсіна, яка прозвучала на згаданій вище конференції, рішення «про його дискредитацію було прийнято в Брюсселі, на Всесвітній асамблеї масонів». Ні більше, ні менше. Та й пияцтво російський народ ніколи особливим злочином не вважав... Швидше, навпаки.

Втім, РПЦ сьогодні не однорідна. Значна її частина зовсім не бажає бути лише частиною ідеологічного апарату Кремля. І дедалі частіше згадує, що кесарю, звичайно, кесарево, але Богу, все-таки, Богове, і що для Церкви Богове має домінувати, а не навпаки. На те вона й Церква, а не відділення міністерства пропаганди. І що для святості справді необхідна святість, а не вимога політичного моменту. У цій частині нагадування про «святість» Грозного з Распутіним нічого, крім роздратування та протесту, не викликає. Тому є надія, що Богове все-таки візьме гору над кесаревим...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі