ОЛЕКСАНДР МОРОЗ: «Я КІЛЬКА РАЗІВ ЗУСТРІЧАВСЯ З ПРЕЗИДЕНТОМ. ЗА ЙОГО ІНІЦІАТИВОЮ»

Хто б міг подумати ще кілька років тому, що іронічний, розважливий і мудрий Сан Санич Мороз зіграє роль пасіонарія? До оцінки причин такого вчинку громадяни України поставилися по-різному. У «спекотливому» лютому 2001 року 24% запідозрили колишнього спікера в бажанні підняти рейтинг, 15% підозрювали, що Олександра Мороза використовує третя сила, 8% пояснювали дії Мороза прагненням привернути увагу до Соцпартії на майбутніх парламентських виборах, 14% запідозрили його в реваншистських настроях і лише 16% пояснили виступ Олександра Олександровича в парламенті відповідальною громадянською позицією, стурбованістю станом демократії в країні і бажанням допомогти слідству в пошуках Георгія Гонгадзе.

Насмілимося припустити, що насправді Олександр Мороз керувався низкою спонукальних причин. І в цій горючій суміші були присутні всі перераховані вище складові, правда, у дещо іншій пропорції.

Ми всі добре пам’ятаємо, що «касетний скандал» породив колосальну кількість запитань. Минув рік. Майже всі вони залишилися без відповідей. Цілком можливо, що ознайомившись із сьогоднішнім інтерв’ю лідера Соціалістичної партії Олександра Мороза, запитань без відповідей стане трохи менше.

- Найпозитивнішим результатом мого виступу 28 листопада 2000 року стало пробудження суспільства. Учасники наступних акцій протесту підштовхнули його до дії. Сьогодні прості громадяни, журналісти, політики, наші колеги за кордоном, партнери України ясніше уявляють події в нашій країні й розуміють, що ситуацію треба змінювати. Це - найголовніше досягнення.

А найнегативнішим результатом зробленого мною кроку була демонстрація пасивності й неготовності суспільства до активних дій, до захисту своїх прав сьогодні й на перспективу. Може скластися враження, що я суперечу раніше сказаному, але це не так. Одна справа - прокинутися, а перейти до реальних дій - інша. Річ у тому, що суспільство досі зв’язане і, всупереч Конституції, де-факто не усвідомило, що є носієм влади. Зв’язаність ця свідчить про брак демократії в Україні, відсутність необхідних традицій.- Чи означає це, що ваша поствиборна теза про те, що населення ще не доросло до звання народу, підтвердилася?

- Теза підтвердилася частково, оскільки населення все ще «дозріває» до статусу народу. Нічого дивного в цьому немає, якщо населення не було суб’єктом державності, то воно не може так швидко стати народом. Але ми до цього неодмінно прийдемо.- А чому серед негативних результатів «касетного скандалу» ви не назвали збереження за Леонідом Кучмою президентської посади? Це не було метою руху «Україна без Кучми»?

- Я не зводив би всю ситуацію до відставки Кучми. Головна мета, яку ми ставили - це зміна всієї системи влади, системи, яка не давала б можливості клонувати таких президентів, як Кучма. І тому він - лише уособлення, символ діючої системи влади. …- Чи змінилося за цей рік ваше ставлення до Миколи Мельниченка? Чи впевнені ви як і раніше в його патріотичності й незаангажованості?

- З такої точки зору я не аналізував своє ставлення до Мельниченка. Мене цікавить фактичний бік справи, а щодо неї в мене сумнівів немає. Мотиви його поведінки - це більшою мірою особиста справа майора. З іншого боку, можу сказати: спілкування з ним (а ми вже понад рік знайомі) переконує мене в тому, що він діє щиро, виходячи зі своїх переконань.- А вам сьогодні відомий справжній організатор прослуховування президентського кабінету? Чи ви досі вважаєте, що майор Мельниченко був одноосібним натхненником і виконавцем?

- Я в даному випадку керуюся міркуваннями пріоритетності спадщини Миколи Мельниченка. Хоча, звісно, я знаю дещо більше. Але на мій погляд, поки що говорити про це не варто.- Ви хочете сказати, що у вас є дані про те, що Мельниченко був не один?

- Одному офіцеру виконати таке завдання й діяти ефективно так довго було б дуже складно. Всі чудово розуміють, що не тільки прибиральниця тітка Маша охороняє кабінет і, очевидно, не тільки з-під дивана велося прослуховування...- Коли ви говорите, що Мельниченко працював над записом не один, то вважаєте, що це був внутрішній або зовнішній партнер? Уточнимо: олігарх, СБУ чи зацікавлені особи в Росії чи США?

- Я вважаю, що олігархи стосунку до цього не мають - це по-перше. По-друге, на мою думку, зовнішнього спільника тут немає.- У вас не були відчуття, що вас і Мельниченка використовували втемну?

- У жодному разі. Я діяв, виходячи з тих об’єктивних передумов, які було мені надано, і керувався при цьому мораллю та своїм розумінням громадянського обов’язку. Чи хотів у даному випадку хтось використовувати мене втемну? Не думаю. Вважаю, що це в принципі було неможливо.- А хто виграв від «касетного скандалу»?

- Я думаю, виграло суспільство й політики, оскільки почали думати. Я не знаю жодного політика, зокрема з найближчого оточення Президента, котрий вважав би дії Леоніда Кучми нормальними й виправдував би їх. Це сьогодні вони демонструють, що залежні від Президента, але що вони говоритимуть завтра - ми почуємо. Вільнішими стали й журналісти, ось ви завжди ставили гострі запитання, а тепер це не бояться робити ваші колеги в Луганську, Дніпропетровську, Львові… Люди стали розкріпаченішими, і це дуже важливо. Вважаю, що виграє суспільна мораль як принцип. І вона ще більше виграє, коли справу буде доведено до кінця.- Ви не вважаєте, що ваша особиста участь у скандалі дещо підвищила ваш рейтинг, але з іншого боку - почасти підірвала ваш авторитет?

- В Україні досить політиків, юристів і, навіть, обивателів, котрі хочуть, аби питання було доведено до логічного завершення. Щоб Президент пішов у відставку тощо. «Мороз повинен був зняти Президента, а якщо він не зміг цього зробити, то щось тут не те». Ця думка має місце, і ми можемо на неї зважати, але не більше. З погляду підвищення чи зниження рейтингу я свій крок не розглядав і не аналізував. Я зробив так, бо повинен був так вчинити.- А чому Миколі Мельниченку відмовили ті люди, котрим він пропонував до вас виступити з цими плівками?

- Наскільки мені відомо, він нікому, крім мене, не пропонував.- А ви впевнені в цьому? У вас є підстави йому в цьому питанні довіряти?

- Є.- Що з вашої точки зору було головною помилкою опозиції? Що не дозволило домогтися поставленої мети - змінити систему влади? І чи вважаєте ви себе, можливо, опосередковано, винним у подіях 9 березня?

- Про помилки опозиції розводитися не варто, слід говорити про невикористані можливості. А з’явилися ці невикористані можливості внаслідок того, що деякі політичні сили, на які можна було б розраховувати і які за своїм політичним статусом зобов’язані були вийти на захист Конституції в лавах акції «Україна без Кучми», вирішили відсидітися. Передусім - комуністи. Вони своєю позицією підіграли адміністрації Президента.

Тепер про сутичку. 9-го березня відбулася запланована владою провокація. І якщо переглянути всі кінокадри, а не тільки використані як свідчення проти нових політв’язнів, то багато чого виглядає інакше. Адже каміння кидали ті, хто ніякого стосунку до акцій не мав. Завдяки зйомкам, можна побачити людей із фашистською символікою на прапорах, людей, котрі в акціях ніякої ролі не відігравали і з’явилися в колоні вже на Хрещатику, при підході до адміністрації Президента. Усе було продумано залаштунковими сценаристами. І це стосується не тільки акцій 9 березня. Пригадайте провокації влади в наметовому містечку! При цьому ніхто не говорить, що було на вокзалах, в інших місцях. Як били хлопців у відділеннях міліції ввечері того ж 9 березня й наступними днями. Не можна судити тільки з позиції влади, яка організувала цю провокацію і досі захищає себе. І загалом-то немає в чому звинувачувати ні мене, ні тих, хто зі мною ходив до Міністерства внутрішніх справ, до адміністрації Президента.- З тим, що це була провокація влади, ми готові з вами погодитися. Але чи знали ви про підготовку провокації 9 березня, чи була можливість уникнути її?

- Якби ми знали, то повели б колону іншим шляхом.- З вас знято обвинувачення в наклепі, адже «за фактом» Генпрокуратура порушила кримінальну справу.

- Думаю, що це питання нехай цікавить Литвина та прокуратуру, я, щиро кажучи, не займався цією справою, бо з самого початку розумів: це афера, яка не заслуговує на увагу.- Річ у тому, що в новому Кримінальному кодексі взагалі немає кримінальної відповідальності за наклеп.

- Так, я це знаю, але, щиро кажучи, навіть не цікавився долею справи. Думаю, що це питання до Потебенька.- Олександре Олександровичу, а Президент протягом нинішнього року якимось чином намагався з вами домовитися?

- Розумієте, я був би нещирим, якби не сказав про те, що ми зустрічалися кілька разів за його ініціативою. Але я не хотів би персоніфікувати підняту рік тому проблему. У даному випадку мене цікавить, як змінити всю систему влади. Тобто, питання треба розглядати в принципі.- Уникнули відповіді.

- Так, ясна річ.- Але все-таки - намагався чи ні? Без подробиць.

- Так, це мало місце.- Ясно. Тепер давайте перейдемо до архівів майора. Усі плівки Мельниченко передавав, за його словами, тільки народним депутатам: вам і членам парламентської комісії. Скажіть, будь ласка, яким чином вони потрапили, приміром, на радіо «Свобода» й у Гарвард?

- Кілька дисків на радіо «Свобода» й у Гарвард потрапили, передусім, із австрійського Інституту преси після експертизи. Саме той матеріал, який передала на експертизу слідча комісія Верховної Ради, перетворився потім на Гарвардський навчальний посібник для вивчення країн із недорозвиненою демократією. Я цим обурений, бо повинні бути дотримані права, скажімо, того ж таки Мельниченка або комісії. Але як ці права зараз захищати? У мене немає відповіді на це запитання.- А хто був відповідальним за проведення експертизи Інститутом «Фрідом Хауз» у Відні?

- Відповідальність інституту передала слідча комісія зі справи Гонгадзе.- Яке у вас є пояснення того, що з комісії не було відпливів інформації про жодну розмову Президента з Ющенком, Президента з Медведчуком?

- Не знаю, можливо, в переданих Миколою Мельниченком плівках немає цих розмов. Я знаю, що про Ющенка розмови були. Річ у тому, що той матеріал, який потрапив у комісію, є також у прокуратурі. Адже хтось там стверджує, що на цих плівках є державна таємниця. Можливо, у згаданих вами розмовах комісія чи прокуратура знайшли мало цікавого. Я займався двадцятьмачотирма хвилинами розмов про Гонгадзе. Решта мене цікавить не більше, ніж інших політиків. Це все - справа слідчої комісії, прокуратури та слідчих органів України. Нехай вони займаються цими проблемами.- За словами Мельниченка, вам було передано розмови Президента з Ющенком, Президента - з Медведчуком, Президента - з Симоненком і Президента - з Марчуком. Вони знаходяться у вас. Чому ви не друкуєте розмови з цими політиками? Адже в газеті «Грані» публікувалося дуже багато плівок. Там були і Бакай, і Волков, і Азаров, і Щербань...

- По-перше, «Грані» - не моя газета. По-друге, це все один і той самий матеріал: що в прокуратурі, що в комісії. Копій наробили чимало. Але як вони опинилися поза комісією, - треба запитати в них. Від мене ця ініціатива не виходила, бо моє завдання - довести до фіналу справу, пов’язану з Гонгадзе. Це справді проблема серйозна, і вона мене цікавить. А те, що влада корумпована та що про хабарі говорять у кабінеті Президента, хіба це когось дивує? Усі й так розуміють.- Але Мельниченко стверджує, що він особисто вам як народному депутату всі ці плівки передавав безпосередньо.

- У мене є ці плівки.- Тоді поясніть, чому розмови одних політиків друкуються, а інших (не останніх) - ні?

- Я ще раз говорю, очевидно, ці розмови не викликають такого інтересу, як ті, що вже оприлюднено. Ви ж подивіться: публікувалися, приміром, розмови про механізм проведення виборів. А Президент сказав, що він не може подати заяву про відставку, оскільки, бачте, за нього голосувало шістнадцять мільйонів виборців. Ну, тоді й продемонстрували, як з’явилися «шістнадцять мільйонів», звідки бралися ці голоси.

Розшифровування - дуже копітка справа. У газеті «Грані», наскільки я пам’ятаю, публікувалася анотація розмов, задокументованих Мельниченком. Там говорилося і про Ющенка, і про Медведчука, і про інших політиків. Тому сказати, що це не опубліковано, не зовсім вірно: не може тільки газета займатися розшифровуванням. Це питання для прокуратури, позаяк усі матеріали є в неї. І коли вже вона веде слідство, то нехай і відповідає на запитання, а не намагається закрити рота тим, хто запитує, та «прикрити» тих, хто об’єктивно чи суб’єктивно причетний до цієї справи.- Наскільки нам відомо Мельниченко висловив готовність зустрітися в Нью-Йорку зі слідчим Генпрокуратури. У своїй відповіді на запит Григорія Омельченка від 4 жовтня генеральний прокурор Михайло Потебенько повідомив, що слідчий Генпрокуратури, відповідно до міжнародного й українського законодавства, не має права допитувати Мельниченка на американській території, тож не робитиме цього саме з цієї причини. Чи це так?

- Щиро кажучи, не знаю. Проте дивно якось виходить. У нас мода пішла: питання з проблемними фігурантами вирішувати руками зарубіжних слідчих органів. Лазаренко вже в США, і тоді прокуратура розповідає, який він насправді. То в Росії проти Юлії Тимошенко справу порушать, то Жердицького в Німеччину «відпустили», щоб потім за українськими матеріалами притягати його до відповідальності. Це методи прокуратури. У мене до генерального прокурора та його заступників одне запитання: намагаються вони встановити істину в справі Гонгадзе чи ні? Так от, я відповідь знайшов і багато разів її підтвердив: вони не хочуть цього і бояться відповіді на це запитання, бо самі опосередковано причетні до цього злочину. Причетні мовчанням своїм, за що вже повинні відповідати. А либонь генеральний прокурор із першого дня достеменно все знав. Тож прокуратура відіграє нині відведену їй роль і її позиція - це не позиція розслідування, а позиція затягування та згортання слідства. Так, на жаль, виходить.- Це справді так виглядає, оскільки Лоран Каспер Ансерме приїжджав в Україну та провадив дізнання в справі Лазаренка, американські слідчі в Києві допитували Тимошенко, російські, до речі, - теж. Тобто міжнародне право допускає ведення допиту слідчими однієї країни на території іншої.

- Думаю, так. Коли є високе благословення - вони швидко знаходять механізми, а коли його немає - причини.- Чи вважаєте ви тіло, знайдене в Таращі, тілом Георгія Гонгадзе?

- Думаю, так. Це висновки прокуратури й експертів, з одного боку, а з іншого, якщо це не так, то тоді що це за тіло? Це питання загалом ніхто не ставив.- Ставив. Головатий. Він говорив про подвійне вбивство. Ви в цю версію вірите? У Таращі, мовляв, було тіло не Георгія, на нього журналістів вивели спеціально, а потім тіло Георгія влада підкинула безпосередньо в морг. Це ми так зрозуміли Сергія Петровича. І в цій версії ми не можемо знайти логічного зв’язку, а він із нього, на жаль, робить таємницю. Можливо, ви можете пояснити цей зв’язок?

- Вважаю, що тут немає ніякого зв’язку, це, найімовірніше, тіло Георгія Гонгадзе, і доказом того служить хоча б такий факт: наскільки мені відомо, у Таращу другого або третього дня після виявлення тіла приїхав міліцейський генерал. Прізвище можна уточнити в міліції. Він подивився все на місці та поїхав собі, нікому нічого не сказавши й не віддавши ніяких розпоряджень. А які можуть бути тут дії, ну, скажімо, місцевої влади? Якщо за три дні після виявлення тіла не встановлено особистість убитого чи мертвого громадянина, його ховають. Є такий порядок. Тоді хто й чому все-таки тримав тіло два тижні, аж поки не приїхали журналісти, після чого воно таємничим чином зникло? Думаю, саме тут потрібно шукати відповіді, а вони красномовні та прості: правоохоронні органи намагалися замести сліди, бо вони самі причетні до цього злочину.- Що все-таки буде з тілом, яке досі перебуває в морзі на Оранжерейній. Коли вирішиться його доля, якось це не по-християнському, хоч чиїм воно було б, не ховати його протягом року?

- Так, я згоден із вами, але тут запитання до прокуратури, нехай вона відповідає, що треба робити, по-перше, за християнським звичаєм, по-друге, за нормами юридичними, по-третє, а точніше, передусім, щоб відповісти на запитання, поставлені Лесею Гонгадзе.- Ви як і раніше впевнені, що Президент України замовив Георгія?

- Він замовив його зникнення, у цьому я переконаний, як, до речі, переконані всі, хто знайомий з матеріалами справи. Я маю на увазі політиків, його оточення тощо. Вони всі це знають.- Ви допускаєте, що викрадення організували правоохоронні органи й під час проведення операції просто «перестаралися»?

- У цьому випадку, такі визначення, як «перестаралися», «недостаралися», не підходять. Йдеться про вбивство. І тут...- Мається на увазі, що вбивство не було навмисним, запланованим... Є либонь і така версія.

- І голова сама по собі відлетіла. Так виходить?- Сан Саничу, не треба пересмикувати. Про самогубство чи смерть від інфаркту говорить тільки Генеральна прокуратура. Ми ж хочемо відзначити інше: у 24-х хвилинах запису президентських розмов про Гонгадзе є досить речей, через які в цивілізованих країнах ідуть у відставку. Там є погрози на адресу журналіста; вимога несанкціонованого стеження; оцінки журналістської діяльності Георгія, що мають мало спільного з російською й українською мовами, тощо. Але там немає однозначного наказу - вбити.

- Думаю, що це питання до Президента, спеціального прокурора. Ось він пояснить усе, і тоді, можливо, виявиться, що він взагалі не причетний до цієї справи. І я хотів би, щоб Президент нашої країни був не винний у цій справі. Для цього треба підписати закон про тимчасові слідчі комісії, про слідчого, спеціального прокурора й відповідати, як відповідав американський президент перед комісією Конгресу за пустощі з Монікою. І тоді буде все розставлено на свої місця. І не треба буде нічого додумувати ні мені, ні політикам, ні журналістам, а буде юридично доведено, що він абсолютно не причетний або абсолютно причетний до цієї справи. А так я запитую, приміром, міністра Кравченка, про те, чи зустрічався він зі мною на стежці біля озера в Кончі-Заспі й чи обговорювали цю зустріч із Президентом? Адже це відбито на плівці. А він відповідає: «це експертиза повинна підтвердити». Пристрасть до істини - очевидна.- Як ви вважаєте, чи можлива офіційна американська експертиза плівок, приміром, експертиза ФБР?

- Цілком можлива.- Що повинно послужити приводом для того, щоб Америка свій статус невтручання змінила на статус втручання?

- Приводів багато, я не став би зараз про них говорити, бо не хочу забігати наперед. Але мені здається, скажу більше, - я знаю, що приводів для того, щоб Америка зайняла активну позицію в цій справі, не бракує.- Ми сьогодні говоримо про річницю «касетного скандалу», намагаємося підбити підсумки. Це результати - остаточні чи все-таки буде продовження?

- Я не сказав би, що це результати. Це навіть не етап. Якби в нас було нормальне демократичне суспільство, то наша розмова стала б спогадом про минуле, про те, як ми подолали важку недугу суспільства та влади. А ми сьогодні змушено аналізуємо сам діагноз, а хвороба тим часом розвивається, її не переборено. Підсумки підбиватимемо пізніше.- У вас змінилося в кращий чи гірший бік ставлення до когось із політиків, котрі так чи так проявили себе протягом цього року?

- Так, природно.- Докладніше, якщо можна.

- Приміром, я інакше подивився на таких політиків, як Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Анатолій Матвієнко. Тарас Чорновіл - для мене взагалі відкриття. Ці люди зайняли громадянську позицію, вони про неї відверто заявляли й були послідовні.

Мене розчарував у цьому плані Віктор Ющенко, на прикладі якого, більше ніж на будь-якому іншому, можна показати, що він повинен був домагатися встановлення істини, навіть ризикуючи своєю посадою тощо. Адже, зрештою, йдеться про моральність політики взагалі. Мене розчарувала позиція комуністів, зокрема Петра Симоненка та його оточення. Я не знаходжу пояснень їхньої позиції з погляду знов-таки суспільної моралі.- А Тимошенко?

- Тимошенко могла б заявити про свою опозиційність дещо раніше. Але все-таки, сьогодні вона діє адекватно ситуації.- Загальновідомий факт, що Миколі Мельниченку в США допомагає, принаймні матеріально, близька вам людина - Юрій Литвиненко. Ви не будете це заперечувати, правда?

- Я не буду заперечувати. Хоча я не сказав би, що він близька людина, просто добрий знайомий.- Принаймні наскільки нам відомо, він допомагав і вам, підтримував ваші візити у США не тільки до, а й після президентських гонок. Тобто ви з ним досить близько знайомі.

- Так, знайомий.- З українських діаспорних кіл у США до «Дзеркала тижня» долинула цікава історія. Співробітник компанії «ЮС Юкрейніен бізнес консалтинг», розташованої в одному офісі з піар-компанією «Апко», пропонував одному з лідерів УККА привести Миколу Мельниченка, щоб, послухавши майора, українська діаспора змінила свою думку про Ющенка. Відомо, що ця людина не тільки активно займалася іміджем лідерів СДПУ(о) у США, а й добре знайома й підтримує відносини з паном Литвиненком, котрий у свою чергу має контакти з Григорієм Суркісом. Ви можете якось прокоментувати цю ситуацію, підтвердити чи спростувати її?

- Щиро кажучи, ці деталі мені невідомі. З іншого боку, вони мене не цікавлять. Мельниченко навряд чи комусь зможе відкрити очі з такої точки зору. Треба просто проаналізувати матеріали, які він представив тут і там. А політики, якщо їх це цікавить, можуть доходити висновків самі. Мене цікавлять відповіді на запитання про Гонгадзе, бо звідси починається відродження суспільства й усвідомлення необхідності зміни системи влади. Саме ці матеріали наближають нас до істини, і я вважаю це головним.- Ви говорили про те, що вас розчарували комуністи. Чи означає це, що позиція, зайнята ними, обернеться для них програшем на найближчих виборах? Чиї кар’єрні шанси підвищилися в проміжках «касетного скандалу»?

- Уся історія, пов’язана з Президентом, перебуває в розвитку, говорити зараз про перспективи політиків у зв’язку з цією справою не варто. Рано. І те, що здається неможливим сьогодні, завтра виглядатиме цілком інакше. Не думаю, що позиція комуністів якось позначиться на їхньому рейтингу. За них голосують ті люди, котрі реагують головним чином на слово «комуністичний», на ідею. Тому особливої шкоди для комуністів, думаю, не буде. Хіба що комусь буде потрібно в передвиборній кампанії пояснювати подвійні стандарти їхньої позиції. Це може певною мірою позначитися на їхньому рейтингу в деяких регіонах.

Чи виграв хтось у цій справі... Не говорив би зараз про персоналії. Стосовно соціалістів, то ми нарощуємо авторитет на акціях, які обстоюють інтереси людей. Діяльність щодо захисту Конституції, демократії підштовхнула нас до опанування технологіями проведення масових акцій, і ми успішно застосували свій досвід у боротьбі зі зростанням комунальних платежів. І це виявилося ефективним. Більше того, виявився ефективним досвід консолідації різних політичних сил у боротьбі за життєві інтереси людей. Це дає політичний прогрес. Зокрема у Львові, де сьогодні наші хлопці тісно співробітничають із правими й центристськими організаціями. Я вважаю це нормальним. Такий підхід підтримується й в інших регіонах. У цьому сенсі - так, ми виграли, але не з погляду одержання електоральних дивідендів на якійсь окремій акції. Ми були й залишаємося послідовними прибічниками зміни системи влади, ми займали цю позицію, не ховаючись у кущі ніколи. Стосовно інших, то я не бачу, хто міг на цьому заслужити довіру народу. Мабуть, ще ті, хто входить у блок Юлії Тимошенко, можуть розраховувати на певні дивіденди.- Мельниченко, порушивши присягу, визначив до себе ставлення закону. Найгуманніший у світі суд, якщо такий відбудеться, вирішить, були в майора пом’якшувальні обставини чи ні. Але є інший момент: чи відомо вам щось про покарання чи порушення кримінальних справ проти керівництва Мельниченка, яке допускало протягом півтора чи двох років прослуховування президентського кабінету? Чи понесли вони відповідальність за це?

- Щиро кажучи, не знаю. Мені здається, що поніс відповідальність Деркач, його ж звільнили.- Нехай і Мельниченка тоді звільнять. І цим обмежаться.

- Річ у тому, що порушував він присягу чи ні, це спірне питання. Наше законодавство зобов’язує його не потурати різним гидотам (юридичною мовою - злочинам) й інформувати відповідні структури або суспільство про них. У даному випадку йому довелося діяти через депутатів, оскільки всі інші, зокрема й правоохоронні структури, були причетні і, грубо кажучи, замарані в цій справі. Мельниченко діяв відповідно до Конституції та кримінально-процесуального кодексу. Тож говорити про юридичну відповідальність принаймні передчасно. З іншого боку, він сам цього хоче, розраховуючи на наш із вами справедливий суд.- Вас не дивує той нюанс, що проти керівництва Мельниченка не було порушено кримінальну справу?

- Річ у тому, що, очевидно, немає того суб’єкта, проти котрого треба висувати обвинувачення. Це система така. Адже прослуховують усе й усіх. Служба безпеки прослуховує міліцію, міліція - Службу безпеки. Ви пам’ятаєте скандал із стеженням Деркача за Кравченком? Кабінет міністрів, відомі політики, мої телефони - все під «контролем». До прем’єра зайдеш, до голови ВР, до заступника голови - скрізь тобі тицяють у стіни пальцями, махають руками: не можна відкрито говорити, бо слухають. І в таких умовах не могли не слухати Президента! Створюється система, яка наче рушниця на сцені: рано чи пізно вистрілить. Ось і вистрілило. Це сам Президент організував собі таку історію. Він повинен зробити з цього висновки й розставити оцінки, інакше це зроблять інші. Пам’ятаєте, два роки тому на сесії ВР я звернувся з запитанням до Ющенка: яким чином могли бути використані з резервного фонду Кабінету міністрів 148 мільйонів доларів не за призначенням, а для придбання французької техніки для прослуховування? Де розміщено такий арсенал? Усі підряд усіх слухають. Тож розповідати про тітку Маню, мабуть, не варто... На мій погляд.- У зв’язку з «касетним скандалом» чи зіштовхуєтеся ви з ущемленнями, обмеженнями прав в агітації? Чи передбачаєте ви «закручування гайок» на час передвиборної кампанії?

- У мене досить аргументів, щоб сказати, що певні обмеження є. Але я не сказав би, що вони пов’язані з позицією в справі Гонгадзе. Це прояви антидемократичної системи, яка дозволяє нині на УТ-1 показувати випуски зі слоганом «Демсоюза», «Аграрної партії» або НДП. На всіх перехрестях від Києва до Львова висить слоган «Ліс - здоров’я народу. Аграрна партія України»... (Цікаво, що вони хочуть цим сказати?) А новини! Жодної фрази, пов’язаної з опозиційними партіями. Система працює. Й історія з записами до функціонування її механізму стосунку не має.- Чи розраховуєте ви, що рекламу вашої партії буде показано на метрових каналах - УТ-1, «Інтер» і «1+1»

- Поживемо - побачимо...