ВІКТОР ІВЧЕНКО: «НА КОНУ ГОЛОВНЕ ЗАПИТАННЯ: ЩО ВИЩЕ — НОРМА ЗАКОНУ ЧИ ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ?!»

19 вересня розпал пристрастей навколо Національного депозитарію України досяг свого апогею — Міністерство фінансів спробувало «захопити владу» на зборах акціонерів НДУ. Курйоз у тому, що робилося це на виконання постанови Кабміну №847, яка передбачає мирну передачу пакета державних акцій НДУ в управління Мінфіну, але йде врозріз із чинним законом «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Жаль, що в постанові не прописали механізму передачі власності. Його, звісно, давно визначено законодавством, але, можливо, хоч тоді вдалося б уникнути зайвих судових розглядів. Відповідачем у справі проходить НДУ. А голова Ради НДУ Віктор Івченко відповідає на запитання «ДТ» за день до судового слухання.

— То чи відбулися насправді 19 вересня 2000 року збори акціонерів Національного депозитарію України? Чи мають його рішення законну силу?

— Оскільки я довго жив в Одесі, дозволю собі відповісти запитанням на ваше запитання: «А чи можна вважати збори такими, що відбулися, а їхні рішення такими, що мають законну силу, якщо в них брали участь і голосували представники акціонерів, котрі володіють лише 3,6% акцій?» Ключовим, зрозуміло, є запитання, чи мав право представник Міністерства фінансів голосувати на цих зборах пакетом акцій державної частки (86%) статутного фонду НДУ. Є два доконаних факти, на основі яких ви самі можете дійти висновку про правомочність зборів. Перший: 18 вересня (за день до зборів) Міністерство фінансів звернулося в суд із проханням зобов’язати НДУ внести зміни до реєстру і вписати в нього Мінфін як особу, що управляє державною часткою. Розгляд цього спору по суті призначено на 24 жовтня. Таким чином, цілком очевидно, що 19 вересня Міністерство фінансів не було внесене до реєстру.

І другий факт. Відповідно до закону «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», права власників (або осіб, що виступають від їхнього імені) іменних цінних паперів, зокрема право голосувати на зборах акціонерів, набирають сили тільки після внесення їхніх імен до реєстру акціонерів. На час зборів управляючим акціями, які належать державі, у реєстрі було записано Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР). Але рішенням суду представникові комісії було заборонено брати участь у зборах і голосувати.

— Чому заборонено?

— На прохання Міністерства фінансів, Господарський суд м. Києва прийняв таке рішення як запобіжний захід.

— Отже, склалася патова ситуація: на час проведення акціонерних зборів 86% голосів, які належать державі, зависнули в повітрі?

— Саме так. Таке рішення суду в комбінації з вимогою ст.2 закону «Про Національну депозитарну систему ...» і постановою Кабінету міністрів України № 847 і створили нерозв’язну колізію правових актів.

— І все-таки, чому ви раптом відмовилися виконати постанову Кабміну? Ви ж по суті вступили в конфлікт із державою.

— Я вас ознайомлю з висновком Інституту законодавства Верховної Ради, який проводив експертизу постанови КМУ і цілком однозначно дійшов висновку: «Постанова № 847 внесла зміни в правове регулювання відносин, які вже врегульовано законом «Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Таким чином, зміна правового регулювання правовідносин, урегульованих законом, шляхом ухвалення постанови Кабінету міністрів № 847 суперечить чинному законодавству... Сказане дозволяє дійти висновку, що уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію України є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, від імені якої діє представник, призначений рішенням комісії № 178 від 8 грудня 1998 р.».

— Хто цей представник ДКЦПФР?

— Він зараз сидить перед вами. Саме мені заборонили голосувати на зборах 19 вересня. Мінфін, прагнучи отримати Нацдепозитарій у своє управління, подбав про те, щоб той, хто управляє НДУ за законом, не міг цього робити. Насправді нічого страшного не сталося, якщо не брати до уваги видатків на організацію самих зборів і нервування всього колективу НДУ.

— Чи не лежить в основі всіх цих прикрих подій боротьба за контроль над ринком капіталів? Боротьба між національним (НДУ) і комерційним депозитарієм (ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз»)? Чи, скажімо, бажання Мінфіну встановити такий контроль?

— Усе залежить від того, що ви розумієте під контролем над ринком капіталів. Безперечно, триває боротьба між відомствами (Мінфін, ДКЦПФР), комерційними структурами (МФС, ПФТС) за право управління процесами на фінансових ринках. Це цілком природно в країні з ринком, який розвивається, і правовою системою, яка формується. Інша річ, що пропонують ці відомства та підприємства, які способи управління. Приміром, Мінфін і «ліве крило» ДКЦПФР визнають лише адміністративні методи, тоді як праве крило ДКЦПФР, до якого я належу, вважає, що основним на ринку має бути саморегулювання. Функції НДУ, за законом, аналогічні функціям системного адміністратора в комп’ютерній мережі, але до «мережі» Нацдепозитарію входять усі учасники національної депозитарної системи. Це близько 35 тис. реєстрів акціонерних товариств, майже 400 професійних реєстраторів, понад 80 хранителів у банківській системі, усі фондові біржі, а за ними, з урахуванням світової тенденції, входять і товарні біржі. Ось реальні обсяги роботи НДУ. Тому НДУ має бути адекватним покладеній на нього функції. Правда, для цього потрібно 30—50 млн. доларів. Це реальний статутний капітал. Приклад того — Аргентина, Угорщина, Польща...

Кому повинен належати цей капітал? Вважаю, учасникам ринку. Саме тому ми й намагалися створити Національний депозитарій як відкрите акціонерне товариство. Але зібрати такий акціонерний капітал на вітчизняному ринку виявилося неможливо. Нам не вдалося зібрати навіть 5 млн. грн. Переконаний, що сьогодні тільки держава може створити таку структуру. Якщо так, то їй вона і належатиме. Інша річ, що управління нею можна довірити, більшою чи меншою мірою, ринку.

Ідея, з якою ми виходили на ці збори, саме в тому й полягала, щоб створити раду Національної депозитарної системи (РНДС) і Спостережну раду НДУ. Ми планували передати РНДС усі функції зборів акціонерів, тобто функцію управління акціями держави. Чи ця наша пропозиція стала головною причиною блокування на зборах, чи це просто збіг — не можу сказати.

— Що поганого в тому, що НДУ, після його передачі під крило Мінфіну, перетвориться з неприбуткової організації на відкрите акціонерне товариство і приноситиме прибутки своїм власникам?

— Насправді я не бачу нічого поганого. Я лише проти фальсифікації та профанації. Якби ВАТ НДУ належало учасникам ринку, про яких я говорив, я двома руками голосував би за таке рішення. Сьогодні представник ринкового депозитарію — МФС. Його власник — група банків, їх не більше десяти. Чи є вони ринком? Я не взагалі проти ВАТ, а лише стосовно конкретної ситуації. Бо на нашому ринку зібрати 25, 30, тим паче 50 млн. доларів, щоб сформувати базу для роботи центрального депозитарію, за рахунок коштів учасників ринку неможливо. До речі, у більшості країн центральний депозитарій належить або державі, або біржам, а не безлічі дрібних власників.

— У якій стадії конфлікт сьогодні? Чого ви чекаєте від судових слухань?

— Слухання призначено на завтра. Але мене тривожить, як приймалося перше рішення суду. Очевидно, на суд серйозно впливає авторитет Міністерства фінансів. Сам авторитет більшого мішка грошей напередодні розподілу бюджету впливає на будь-яку бюджетну організацію. Мінфін хоче, щоб суд зобов’язав НДУ внести його в офіційний реєстр замість ДКЦПФР. У цьому суть позову. Та якщо завтра ухвалять таке рішення, я муситиму звернутися в апеляційну інстанцію, і не тому, що мені хочеться ще трохи поуправляти НДУ, а тому, що є пряма норма закону: державною часткою у статутному фонді НДУ управляє ДКЦПФР. Якщо постанова Кабміну стверджує щось інше, то це означає, що ця постанова не підлягає виконанню. Коли виникає явна колізія законодавства, ми мусимо розуміти, що пріоритет віддається Конституції, потім — закону й лише потім — підзаконним актам. Авжеж, якщо буде рішення суду — буде внесено і зміни до реєстру. Я сам віддам належне розпорядження. Але доти, доки в нас є законна можливість боротися, ми це робитимемо. Адже склалася парадоксальна ситуація: спеціальний орган, який повинен забезпечувати виконання правил, що гарантують захист прав власності, сам опинився у вирі законодавчих колізій і специфічних обставин реалізації державної влади... Зараз, коли хочете, надходить момент істини: чи досить міцна в нас правова система, система державної влади для того, щоб говорити про існування в Україні правової держави. Суддям доведеться вирішувати, що для них важливіше: нові стільці й столи в апеляційному суді, капремонт будинку, профінансовані Мінфіном за рахунок бюджету, чи те, заради чого вони існують як самостійна гілка влади.

— Але ж Мінфін і ваш благодійник — він фінансує і Нацдепозитарій. А НДУ, до речі, звинувачували в розбазарюванні бюджетних коштів. Чим закінчилися перевірки ГоловКРУ?

— Те, як ви сформулювали запитання, яскраво характеризує стереотипи, що вже сформувалися в суспільстві, і щодо ролі та місця Мінфіну, і щодо зникнення бюджетних грошей у Національному депозитарії. У країні з нормальною правовою системою та розвиненою демократією Міністерство фінансів просто забезпечує виконання закону про бюджет. Я порівняв би його роль там, у них, із роллю бухгалтера, який виплачує заробітну плату працівникам підприємства. До речі, виплачує відповідно до відомості, а не як і скільки йому заманеться.

У нас, на жаль, виходить трохи не так загалом, а стосовно Національного депозитарію — і зовсім не так. Судіть самі — починаючи з 1998 року, законами про держбюджет і відповідною постановою уряду на створення й розвиток Національної депозитарної системи щороку виділялися бюджетні асигнування. У цілому, за законом, Національний депозитарій мав одержати з бюджету близько 15 млн. грн. А фактично не одержав ані копійки. Попри те, що численні перевірки КРУ Мінфіну не виявляли порушень у фінансово-господарській діяльності НДУ, — у різних довідках, у виступах перших осіб держави, підготовлених з участю Мінфіну, постійно з’являлася інформація про те, що в НДУ розтринькували бюджетні гроші. Дійшло до того, що після критики НДУ з цього приводу Президентом України, яка прозвучала торік на жовтневому засіданні Координаційної ради з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю, було порушено кримінальну справу проти посадових осіб НДУ.

Тільки два тижні тому нам офіційно повідомили, що її закрито у зв’язку з відсутністю в діях керівництва НДУ порушень закону. Під час розгляду було підтверджено й факти фальсифікації матеріалів перевірок НДУ, які, певна річ, були не на користь НДУ. Є підтвердження й систематичних порушень бюджетного законодавства, причому не Національним депозитарієм, а органами, які, як ви правильно зазначили, фінансують усе й усіх у нашій країні.

До речі, розслідування було дуже скрупульозним. НДУ вкотре перевіряло КРУ Мінфіну. Перебрали, перерахували все й переконалися, що ніхто нічого в НДУ не вкрав, не тільки з бюджету, а й із тих грошей, які передали НДУ для формування статутного фонду.

— Нехай не бюджетні, але якісь гроші НДУ однак виділялися. Куди вони йшли?

— По-перше, було нормально відремонтовано приміщення, орендоване в Національного банку і яке, до речі, є державною власністю. По-друге, купили меблі, устаткування для створення робочих місць, по-третє, в НДУ одержують заробітну плату понад 50 чоловік, котрі вже чимало зробили на основних напрямах діяльності Національного депозитарію. Ми сформували конкретні відносини з центральними депозитаріями Польщі, Угорщини, Кореї, Аргентини, вивчаємо їхню роботу й намагаємося скористатися їхнім досвідом у нашій країні.

Коли я говорю про кодифікацію цінних паперів, то маю на увазі сотні кодів, наданих випущеним в Україні цінним паперам, а також вітчизняний сегмент міжнародної електронної мережі, яка дозволяє інформацію про коди українських цінних паперів передавати в міжнародну систему кодифікованих цінних паперів ANNA.

Коли йдеться про стандартизацію, то маються на увазі конкретні стандарти, один із яких затверджений, три інших із торішньої весни досі розглядаються ДКЦПФР. Річ у тому, що цими стандартами НДУ комісія позбавляється значної частини її адміністративних повноважень. Комісія з цінних паперів у результаті ухвалення цих стандартів втратить значну частину прямих контактів із реєстраторами, хранителями, депозитаріями. Щоправда, з’явиться реальна можливість визначати політику на ринку цінних паперів, що, на мій погляд, і є функцією державного органу.

— НДУ звинувачували в завищенні тарифів на кодифікацію. Чим закінчилася ця історія?

— Тим самим, що й решта звинувачень. Міністерство економіки довго розглядало тарифи й затвердило їх, скоротивши на один відсоток. Величину тарифу було знижено аж на 20 грн. — із 1985 грн. до 1965 грн. Ми зрозуміємо, що це скорочення — суто політичний крок. Можна було б наполягати, щоб тариф був значно більшим, бо сьогодні на ці платежі накладаються всі інші види діяльності Національного депозитарію. І це, звісно, ненормальна ситуація, коли «на одного з сошкою семеро з ложкою». Справедливо було б, якби існувала єдина система фінансування, де обслуговування, тобто сама депозитарна, розрахунково-клірингова діяльність і діяльність, пов’язана з міжнародними розрахунками й кодифікацією, було б джерелом фінансування для всіх. А в нас склалося так: керівна надбудова в одному місці, а джерела доходу — в іншому. Це ненормально. Треба об’єднувати МФС із НДУ й іншими депозитаріями.

— Тоді постає запитання: хто кого поглине — МФС НДУ чи навпаки?

— Ну чому ж усі хором: «Хто кого з’їсть?» По-перше, переможе сильніший, а поглине той, хто більший. Але ж є інші способи об’єднання. Приміром, створення єдиного депозитарію за схемою холдингової компанії. При цьому МФС міг би зберегти свій статус юридичної особи. На мій погляд, найправильніше було б власникам акцій МФС поміняти їх на акції НДУ, аби брати участь в управлінні всіма процесами, що відбуваються в Національній депозитарній системі. Кому бути першим, а кому другим — має вирішувати закон, який враховує, крім іншого, і суспільні інтереси.

— А може, процес уже пішов, адже на тих зборах було призначено новим в.о. голови правління НДУ Миколу Швецова, який одночасно очолює МФС?

— Давайте повернемося до першого запитання про легітимність зборів. Є також інше рішення суду, яким зупинено дію всіх рішень зборів 19 вересня до розгляду спору по суті. Не тільки Міністерство фінансів позивається з Національним депозитарієм, до нього висувають претензії і його акціонери. Дуже сподіваюся, що найближчим часом ми дочекаємося закінчення «сумного сюжету», але я не виключаю також того, що з завтрашнього дня розпочнеться новий виток скандалу.

P.S. 23 жовтня прем’єр-міністр України Анатолій Кінах доручив віце-прем’єру Василю Роговому, міністру фінансів Ігорю Мітюкову й державному секретарю Володимиру Яцубі провести перевірку 847-ї постанови на відповідність чинному законодавству.

24 жовтня Господарський суд м. Києва розглянув і задовольнив клопотання НДУ про призупинення справи (на підставі ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України) до одержання результатів перевірки Кабінетом міністрів законності постанови № 847 і дій посадових осіб, причетних до її появи.