ЗУСТРІЧАЙТЕ ПЕРВІСТКА! БЮДЖЕТНИЙ КОДЕКС, ПРО ЯКИЙ ТАК ДОВГО ГОВОРИЛИ «БІЛЬШОВИКИ», БЛАГОПОЛУЧНО... ПРИЙНЯТО

Варто було трохи вщухнути політичним пристрастям, і оcь — перший кодекс із семи, які втомилися чекати своєї черги, пройшов крізь горно Верховної Ради. Результат хоч занось до Книги рекордів Гіннесса — при голосуванні «у цілому» зафіксовано 391 «за». Представники всіх фракцій підтримали Бюджетний кодекс. На рекорд, безумовно, спрацював і тактичний хід голови бюджетного комітету Олександра Турчинова, який замість себе доповідачем запропонував свого заступника Олександра Свириду. «Не хотілося, щоб пропрезидентські фракції почали блокувати закон лише для того, аби дошкулити особисто мені. Спрацювало — результат перевершив запланований», — зізнався «ДТ» пан Турчинов.

Звісно, успішний почин ще не означає, що перший прийнятий кодекс ідеальний. Троє концептуальних питань до останнього моменту не давали можливості передбачити результати голосування. Ці ж питання викликають найбільше нарікань і тепер, після такого одностайного прийняття документа.

Якщо дуже хочеться,
то можна...

Багато списів зламано навколо позабюджетних фондів, тепер їх ламають навколо їхнього правонаступника — спеціального фонду держбюджету, передбаченого 13-ю статтею кодексу. Частина коштів, що раніше перебували на рахунках і в повному розпорядженні державних організацій, зароблена цими ж організаціями і призначена для цільового використання, уже другий рік враховується в спеціальному фонді і тече через казначейство. Мінфін вважає це великим досягненням і хотів би намертво його зафіксувати в Бюджетному кодексі. Його підтримує бюджетний комітет. «Це власні кошти бюджетних організацій. Їх ніхто не збирається вилучати, але облік вестимемо. Інакше можливе повторення ситуації 1997 чи 1998 років, коли дефіцит держбюджету сусідив із надлишком коштів у міністерствах та відомствах», — вважає Олександр Свирида. Депутати ж схильні скерувати все в загальний фонд державного бюджету: мовляв, гроші заробляють держустанови, отже, за рахунок і для держави.

Втім, не все на практиці настільки однозначно. Насправді ні одні, ні другі не можуть категорично заперечувати, що наразі в існуванні спецфонду є як істотний позитив, так і негатив. Позитивний бік — консолідація в бюджеті коштів, які завжди залишалися за його межами. Негатив — спецфонд рік у рік невблаганно зростав, причому, що найбільш прикро, за рахунок загального фонду. «Інколи доходить до маразму, — заявляє Олександр Турчинов. — Наприклад, коли спецфонд адміністрації Президента виконується на
24 000%!»

Погодьтеся, від такого легко не відмовишся. Тому, швидше за все, спецфонд — це тимчасове, якщо хочете, перехідне явище в наведенні порядку у державних фінансах. Поки там звикнуть враховувати всі кошти. Лише потім спеціальний зіллється воєдино із загальним фондом.

А ось коли це станеться, Бюджетний кодекс так і не дав чіткої відповіді. Бо компроміс між прибічниками і противниками спецфонду був «досягнутий» дописуванням у статтю 13 зручного слівця «можна». Тепер, як прописано у статті, цей фонд можна створювати. А отже, можна й утриматися. Неясно тільки, хто конкретно це питання вирішуватиме, — Мінфін чи Верховна Рада? І як це позначиться на бюджеті-02, роботу над яким Кабміну вже час розпочинати?

Хто в Раді господар?

Відтепер головним цензором у Верховній Раді став бюджетний комітет. Хоч як опиралися депутати, котрі входять у «меншовартісні» парламентські комітети, але нічого з цим вдіяти не змогли. Таке право «бюджетникам» дає стаття 27 прийнятого кодексу: кожен законопроект, що надійшов у Верховну Раду, протягом семи днів подається в комітет із питань бюджету для проведення експертизи, яка визначить, чи впливає він на дохідну або видаткову частину держбюджету. Комітет узяв на себе зобов’язання пильно стежити за поточною збалансованістю бюджету.

Доцільний такий підхід чи ні і наскільки він у кінцевому підсумку законний — питання спірне. Хоч як би переконував Олександр Свирида, що комітет не підмінятиме ВР і не прийматиме законів, а лише вчасно попереджатиме парламент, до яких змін у бюджеті призведе прийняття того чи іншого закону, але... Тут назріває, щонайменше, технологічна проблема: дуже малоймовірно, що «бюджетники» впораються з потоком законопроектів, який лавиною тече у Верховну Раду від різноманітних суб’єктів законодавчої ініціативи. Щоб у ньому не потонути, комітетові мимоволі доведеться або «штампувати» законопроекти формально, або пригальмувати і так черепашачий поступ законотворчості в Україні.

А кінь позаду воза

Наслухаються автори кодексу і нарікань щодо міжбюджетних відносин. У гонитві за формалізацією фінансових потоків у регіонах вони, схоже, мимоволі (умовно вважатимемо так) перейшли межі власне Бюджетного кодексу, вторгнувшись у сферу дії законів про місцеве самоврядування і про делегування повноважень. Перетворили повноваження на атрибут фінансування, хоча логічніше саме навпаки. Певне, дуже вже прагнулось чіткої відповідності витрат і повноважень на різних бюджетних рівнях: державному, обласному, районному, міському тощо. При цьому не дуже турбувалися про відповідність норм розроблюваного кодексу нормам закону про місцеве самоврядування чи, скажімо, про місцеві державні адміністрації. Чого варте, наприклад, положення, яке дозволяє сільській раді передати частину або всі свої повноваження районній! Адже оскільки закон про місцеве самоврядування передбачає лише виняткові повноваження ради, тобто лише ті, які вона здійснює на сесії, то незрозуміло, як рада може ці виняткові повноваження комусь передавати. Тут, вважає народний депутат Юрій Ключковський, малися на увазі повноваження виконавчих органів рад, тобто виконкому, голови. «Адже їх можна делегувати, але вже точно не районній раді, котра не має своїх виконавчих органів і тому не зможе здійснювати таких функцій. Для цього радше підійде районна адміністрація», — прокоментував депутат.

Однак головне завдання законодавці вирішили: кодекс-первісток нарешті замінив старий, 1992 року, закон про бюджетну систему, що суперечив Конституції, був гальмом для міжбюджетних відносин і перманентною проблемою при прийнятті бюджетів. Тож бюджетна реформа розпочалася, і реформа міжбюджетних відносин у тому числі. Вже з наступного року кожні місто й село можуть розрахувати свій бюджет одночасно з державним. Ось тільки розраховувати село може, але ніхто йому не гарантує, що його прямі взаємовідносини з Мінфіном почнуться вже в наступному році. У цьому разі може йтися лише про перспективу. Яка, стверджують втаємничені, нам світить із 2004 року.