Революції та процедури

Автор : Олексій Іжак
20 жовтня 18:29

У Киргизстані обрано нового президента.

 

Коментуючи несподівано впевнене обрання провладного кандидата в першому турі президентських виборів у Киргизстані, The New York Times дала досить точне визначення політичної системи цієї країни - boisterous democracy, що означає "буйна демократія".

Чинний президент Алмазбек Атамбаєв, коментуючи в день голосування ситуацію в ЄАЕС, порівняв цю структуру зі "скотарнею" Джорджа Орвелла. Залишаючи осторонь епітети і метафори, ці вибори - найбільш яскравий прояв демократії на уламках радянської імперії, що залишаються в зоні російської досяжності.

На початку грудня в Киргизстані вперше в новітній історії один демократично обраний президент передасть повноваження іншому демократично обраному президентові. У квітні 2005 р. перший президент країни Аскар Акаєв утік від "тюльпанової революції" до Росії. У квітні 2010 р. другий президент Курманбек Бакієв утік від нової революції до Білорусі. Наприкінці 2011 р. Роза Отунбаєва, проголошена, але не обрана президентом перехідного періоду, склала повноваження перед четвертим президентом країни Алмазбеком Атамбаєвим, обраним за новою конституцією. І ось 15 жовтня Киргизстан на конкурентних виборах обрав свого п'ятого президента Сооронбая Жеенбекова. Цього разу без революцій. Може тому, що надворі жовтень, а не квітень. А може тому, що революції поступилися місцем процедурам.

Ухвалена на референдумі 2010 р. конституція давала Алмазбеку Атамбаєву тільки одну президентську каденцію і передбачала 10-річний мораторій на зміни. Спокуса піти шляхом попередників і змінити конституцію під себе, можливо, була, але її було подолано. Конституційні зміни, здійснені в грудні минулого року, стосувалися системи юстиції. Парламентсько-президентська політична система вціліла. Конституційна вакансія "лідера нації", подібно деяким іншим країнам ЄАЕС, не відкрилася.

Попри певну "зачистку" передвиборного поля, вибори були конкурентними з негарантованим для чинної влади результатом. Документи на реєстрацію до центральної виборчої комісії подали 59 кандидатів: лише 10 - від партій, інші - самовисуванці. Бар'єр у вигляді збирання підписів підтримки пройшли 13 кандидатів. До дня голосування дійшли 11: двоє зняли свої кандидатури в рамках формування альянсів.

Головних кандидатів було двоє: "кандидат від влади" Сооронбай Жеенбеков і "головний опозиціонер" Омурбек Бабанов. Обидва - екс-прем'єри, які спираються на парламентські партії. Соціал-демократична партія Киргизстану (СДПК), яка підтримує Жеенбекова, отримала на парламентських виборах 2015 р. понад 31% місць (перший результат), пов'язана з Бабановим партія "Республіка-Ата Журт" - більш як 23% (другий результат). Сооронбай Жеенбеков залишався прем'єром до моменту реєстрації в серпні кандидатом у президенти. Закон не вимагав відставки, але Жеенбеков заявив про відсутність "морального права" залишатися прем'єром під час передвиборної кампанії. Новим головою уряду парламент обрав 40-річного Сапара Ісакова, який раніше обіймав посаду керівника адміністрації президента. Омурбек Бабанов теж раніше був прем'єром - він змінив на цій посаді Атамбаєва, коли того 2011 року було обрано президентом.

Влада зробила ставку на зручного, але складного для обрання кандидата з низьким початковим рейтингом і аж ніяк не вражаючими комунікаційними здібностями. Проте в СДПК була впевненість, що політичні технології та агітаційні можливості чинного президента Алмазбека Атамбаєва дозволять "витягти" Жеенбекова вже в першому турі.

17 вересня, у день народження Атамбаєва, Омурбек Бабанов оголосив про альянс з іще одним опозиційним кандидатом - Бакитом Торобаєвим, лідером парламентської партії "Онугуу-Прогрес" (близько 11% місць у парламенті - четвертий результат). За згодою, у разі перемоги Бабанова, прем'єром мав стати Торобаєв. Процедурно цю обіцянку ще треба виконати (президент не призначає прем'єра), але з електорального погляду хід був сильним. Бабанов і Торобаєв молоді (47 і 44 роки відповідно), мають сталий електорат, значний політичний досвід і фінансовий ресурс. Важливо, що вони представляли північ і південь країни, символізуючи подолання розколів, які підживлювали багато політичних потрясінь. Щоправда, тут не було новацій, швидше обов'язковий елемент передвиборної програми. СДПК теж використала цей прийом: Атамбаєв - житель півночі, Жеенбеков - житель півдня, новий прем'єр Ісаков - житель півночі.

У вересні опозиційні політики впевнено заявляли, що, хоча рейтинг Жеенбекова з весни до осені зріс із приблизно 5% до 30, рейтинг Бабанова зріс іще більше - із приблизно 40% до 60. На початку жовтня Атамбаєв, порушуючи всі норми неупередженості, звернувся до націй із соціологічними роз'ясненнями, згідно з якими Жеенбеков мав у березні, за оцінками різних служб, 3-6% електоральної підтримки, у червні-липні - 16-17%, у серпні - 23-27%, у середині вересня - 27-32%, а наприкінці вересня - понад 40%. Водночас, за даними Атамбаєва, за Бабанова в березні готові були проголосувати 38-39%, у червні-липні - 38-43%, у серпні - 29-36%, у середині вересня - 30-38%, а наприкінці вересня - усього 21%. Що в другій половині вересня сталося таке, що обрушило рейтинги Бабанова й піднесло Жеенбекова, не пояснювалося. Його популярність зростала, але темпи здавалися не настільки великими. Дивлячись з України, можна було побачити аналогії в нашій власній історії, коли 2004 року чинний президент тягнув чинного прем'єра з маргіналів у переможці, але так і не дотягнув.

За тиждень до виборів сталася трагічна подія - віце-прем'єр Темір Джумакадиров, який відповідав в уряді за організацію виборів, загинув у дорожній аварії, коли з помічником їхав в один з районів з перевіркою готовності виборчих дільниць. Немає жодної інформації, яка дозволяла б сумніватися в офіційній версії нещасного випадку. З іншого боку, важко виключити цю смерть з дуже напруженого політичного контексту тих днів.

Виборча кампанія вплинула на відносини Киргизстану з Узбекистаном, Казахстаном, не виключено, що і з Росією. З Узбекистаном відбувся справжній прорив - узгоджено більшу частину кордону й відкрито пропускні пункти, закриті 2010 року після етнічних сутичок. Одним з інтересів Атамбаєва в цьому питанні було прагнення забезпечити підтримку Жеенбекову з боку киргизьких узбеків (14% населення), які дістали можливість вільно переміщатися у прикордонних районах. Бабанов також намагався достукатися до узбецьких меншин, здійснюючи візити та проводячи мітинги в місцях їх проживання.

Рандеву з авторитетними іноземними лідерами - ефективний прийом, але його можливості виявилися обмеженими. З Туреччиною вони були утруднені, оскільки Атамбаєв посварився з Реджепом Ердоганом після його вимоги закрити структури Фетхуллаха Гюлена (на початку серпня Жеенбеков як прем'єр обговорював це питання в Анкарі, але без гучних результатів). Російський президент, попри регулярні дзвінки Атамбаєва і його візити до Сочі, явної підтримки Жеенбекову теж не надавав. Бабанов улаштовував Росію не менше - орієнтований на жорстке управління бізнесмен, який вважає своїми політичними кумирами Владіміра Путіна, Кемаля Ататюрка і Лі Куан Ю. Жеенбеков же, хоч і розпочинав кар'єру вчителем російської мови, нині російською розмовляє без ентузіазму. Утім, Атамбаєв зробив мовний реверанс у бік Росії, критично відгукнувшись про початок переходу Казахстану на латиницю. Відтак Киргизстан готовий залишитися єдиною тюркською країною регіону з кирилицею.

Нурсултан Назарбаєв і поготів засмутив Атамбаєва. Відразу після оголошення про створення альянсу опозиції він прийняв Бабанова. Слова промовлялися електорально коректні, але сама картинка, що транслювалася на Киргизстан, несла відкритий сигнал підтримки. Киргизькі ЗМІ почали обговорювати, чи не намагається Казахстан зробити президентом Киргизстану "свого олігарха". За тиждень до виборів Атамбаєв перестав стримуватися на адресу Астани. Він дозволив собі вказати на похилий вік Назарбаєва, корумпованість його влади та натякнути, що Казахстан, попри його територію, - частина Киргизстану, яка прийняла 500 років тому владу чингізидів. Астана відреагувала болісно для Бішкека - адміністративними перешкодами на митному кордоні.

Росія, схоже, вирішила не втручатися, опосередковано погодившись зі ставкою Назарбаєва. Атамбаєв вдався до демаршу, відмовившись від участі в самітах СНД і ЄАЕС 11 жовтня в Сочі, а в день голосування 15 жовтня порівнявши Євразійський економічний союз зі "скотарнею". Утім, електоральних наслідків це не мало - з 700 тисяч киргизьких трудових мігрантів у Росії та Казахстані зареєструвалися для участі у виборах тільки 18 тисяч. Водночас для трьох мільйонів зареєстрованих виборців патріотичний демарш Атамбаєва зіграв на користь Жеенбекова.

Вибори принесли впевнену перемогу кандидату від влади. За попередніми даними, при явці до 55,93% Жеенбеков отримав 54,81%, Бабанов - 33,74%. Останній визнав перемогу опонента і закликав своїх виборців не піддаватися на провокації тих, хто закликає до непокори. Бабанов заявив, що досягнутий результат - уже перемога, і попереду чекають іще більші перемоги.

Революція в Киргизстані скасовується. Це не означає, що стабільність гарантована. У країні, де більша частина ВВП формується експортом золота, транзитом китайських товарів і переказами трудових мігрантів з Росії, великі розбіжності між регіонами та сильні кланові інтереси, фактори дестабілізації (зовнішні й внутрішні) так само сильні. Але можна помітити, що в цих президентських виборах немає очевидних зовнішніх переможців. Політична боротьба відбувалася всередині самого Киргизстану. Киргизька демократія перестає бути "буйною", вона входить у береги процедур, хоча поки що важко оцінити, чи несе це нову демократичну якість.