Український "кошик" ОБСЄ

Як багато зусиль дипломати докладають до того, щоб їхня країна хоч на певний час, але очолила авторитетну міжнародну організацію! Які розігрують хитромудрі комбінації! Які ведуть закулісні торги! А все задля чого? Адже функції голови - це великий обсяг рутинної, бюрократичної праці, яка не приносить широкого визнання. Але у світі великої політики часто вже сам факт президентства свідчить про авторитет країни, означає визнання умінь та спроможностей її політиків і дипломатів. Для керівництва ж держави головування - за умови певної дипломатичної майстерності - додатковий засіб вирішити свої внутрішньо- і зовнішньополітичні завдання. І чудовий шанс зайвий раз "засвітитися" у світових ЗМІ.

Загалом, коли перспектива очолити ОБСЄ у 2013 р. стала для України реальністю, в Києві почали говорити про можливість "зміцнити міжнародний авторитет держави". Що ж, з огляду на проблеми у відносинах із партнерами, м'яку ізоляцію президента, - головування нашої країни в ОБСЄ дало українській владі додаткові канали спілкування з лідерами країн Європи та Америки. Але навряд чи виконання функцій глави євроатлантичної організації, покликаної пильнувати принципи демократії, здатне поліпшити реноме країни та її керівництва, коли в Україні триває активне застосування вибіркового правосуддя, переслідування політичних опонентів. Чи дуже поліпшило імідж Нурсултана Назарбаєва головування Казахстану в ОБСЄ у 2010 р.? Правда, Астана, провівши після 11-річної перерви саміт Організації, зробила свою місію більш пам'ятною. А ось результати головування Києва будуть набагато менш значимі.

Як зауважив у розмові з DT.UA один із західних дипломатів, "Україна виконує свої обов'язки краще, ніж ми очікували". Але ця оцінка стосується організаційних питань та підходів Києва до розподілу бюджетних коштів. Що ж до змістової частини головування нашої країни, то тут лунають інші коментарі. І вони - не втішні.

Головування в ОБСЄ - це більшою мірою промоушн країни. Київ же з цим завданням явно не впорюється. І вже тепер ряд західноєвропейських дипломатів у приватних розмовах висловлюють сумнів, що на підсумковій щорічній зустрічі міністрів закордонних справ - важливому бюрократичному й політичному заході в рамках Організації - буде прийнято цікаві рішення. Схоже, такої ж думки дотримуються й українські дипломати.

Нагадаємо, що озвучені Леонідом Кожарою у Відні під час засідання постійної ради ОБСЄ пріоритети українського головування такі: врегулювання конфліктів, запобігання впливові на довкілля діяльності в енергетичній сфері, протидія торгівлі людьми та зміцнення свободи слова. Чи вірить хтось, що можливостей Києва вистачить, аби виконання цих завдань привело в результаті до "позитивних змін в архітектурі безпеки на нашому континенті"? Річ не тільки в тому, що заявлені українські цілі хоча й шляхетні, але дуже вже важкодосяжні впродовж одного року.

Багато процесів на євроатлантичному просторі відбуваються без участі ОБСЄ і незалежно від ролі та участі головуючої країни: Організація з безпеки і співробітництва в Європі, яку багато хто розглядає як релікт епохи розрядки, у XXI ст. переживає кризу. Ускладнює позиції української дипломатії й те, що різні країни мають свій інтерес до ОБСЄ.

Тому, якщо Україна хоче чогось досягти, їй необхідне взаєморозуміння з ключовими партнерами - від Ванкувера до Владивостока. При цьому дуже важливо, аби основні гравці в геополітичні шахи були зацікавлені в успішному головуванні країни. Як склалося, наприклад, із Казахстаном, що його в Росії розглядають як союзницьку державу: Москва була зацікавлена в тому, аби Астана достойно провела рік на чолі ОБСЄ у 2010-му, і тому не вставляла палиці в колеса казахській гарбі. Росіяни навіть домовилися з американцями щодо тексту підсумкового документа. І зовсім інакша ситуація склалася у 2011 р., коли ОБСЄ очолила Литва. Тоді в росіян не було ґешефту в підтримці Вільнюса. Відтак, через позицію Росії та Білорусі, на Вільнюському саміті було заблоковано всі питання, що стосуються "третього кошика" діяльності Організації - прав людини і свободи ЗМІ.

Успіх головування значною мірою визначається і правильно обраними пріоритетами, і вдало розставленими акцентами. Через чотири місяці можна констатувати, що, на жаль, Київ не запропонував нічого, що могло б по-справжньому зацікавити Вашингтон і Москву, Париж і Берлін.

Але головне, як відзначає ряд наших співрозмовників, навіть не це. Хоча російське керівництво й поставило перед своїми відомствами завдання зробити так, аби українці не могли відзначитися у жодному із заявлених пріоритетів, однак не стільки протидія росіян, як прорахунки самої України не дають приводів пишатися нашим головуванням. Київ шкодить собі сам, своєю несистемною роботою, допускаючись прикрих промахів і створюючи зайві проблеми.

Наприклад, у засіданні зимової сесії Парламентської асамблеї ОБСЄ брав участь не чинний голова Леонід Кожара, а керівник робочої групи із забезпечення головування України в ОБСЄ В'ячеслав Яцюк. І звідки ж знати голові ПА ОБСЄ Ріккардо Мільйорі та спікеру австрійського парламенту Барбарі Праммер, що в.о. директора політичного департаменту МЗС України має сьогодні в зовнішньополітичному відомстві вплив, набагато більший, ніж інші заступники міністра, посли та спецпредставники.

Або ось розтягнута організації візиту до Сполучених Штатів Леоніда Кожари як діючого голови Організації з метою представити в ООН та Білому домі український порядок денний в ОБСЄ: поїздка весь час переносилася. А коли в травні візит усе-таки відбувся, у Нью-Йорку й Вашингтоні український міністр усе ще представляв пріоритети головування України. Але ж через чотири місяці, що минули з часу передачі молотка голови, треба вже підбивати проміжні підсумки, а не розповідати про мету і завдання, про які американська сторона й так знає!

При цьому організація візиту до Штатів була такою, що Л.Кожара міг і не зустрітися з держсекретарем Дж.Керрі, який вирушив тоді ж із візитом до Москви. Лише завдяки тому, що п. Кожара спеціально затримався у Вашингтоні на два додаткових дні, відбулися переговори українського міністра з держсекретарем, під час яких американська сторона знову порушила тему тюремного ув'язнення Юлії Тимошенко.

Співрозмовники DT.UA звертають увагу й на те, що чинний голова ОБСЄ до останнього відкладає відвідини низки проблемних регіонів. А від нього чекають цих поїздок: їх вимагає усталена в Організації практика. Відвідини Балкан поки що не передбачаються. Не ладиться і з прибуттям Леоніда Кожари до країн Південного Кавказу: візит в Азербайджан, Вірменію та Грузію, запланований на лютий, було скасовано. І це при тому, що Південно-Кавказький регіон - один із ключових для ОБСЄ, оскільки там існує реальна загроза відновлення бойових дій. (На щастя, регіон відвідав хоча б спецпредставник голови Андрій Дещиця.) Очікується, що тепер п. Кожара вирушить до країн Південного Кавказу в другій половині червня. Але візит буде простою формальністю: у Києві вважають, що Україна не повинна брати активну участь в урегулюванні нагірнокарабахського конфлікту. На відміну від придністровської проблеми.

Амбіції нашої країни очевидні: звісно ж, у Києві хотіли б досягти бодай якогось прогресу у вирішенні цього "замороженого конфлікту", тим більше що в Україні, яка вважається гарантом і посередником в урегулюванні цього конфлікту, є експерти, котрі непогано розбираються в ситуації. При тому що Київ не має можливості реально прискорити вирішення конфлікту, цілі ставилися мінімальні: посадити за один стіл лідерів Молдови та Придністров'я. Але на практиці все сталося інакше. І річ тут не тільки в урядовій кризі, яка триває в Молдові й під час якої глава Придністров'я Євген Шевчук, вочевидь, не має наміру робити поступки незрозуміло кому й незрозуміло за що.

Усе почалося з того, що Леонід Кожара, здійснивши у січні вояж до Кишинева й Тирасполя, згодом заявив, буцім придністровський президент дав згоду обговорювати політичний статус регіону у складі Молдови. Через кілька годин п. Шевчук це спростував.

Ситуацію якось згладили. Але осад залишився. І ось уже в дипломатичних кулуарах висловлюють сумнів, що Київ зуміє стати ефективним модератором переговорного процесу. Після того, як, із подачі росіян, Євген Шевчук відмовився приїхати до Львова на зустріч із тодішнім прем'єр-міністром Молдови Владом Філатом, сумніви посилилися. І стало зовсім сумно, коли недавно президент невизнаної республіки раптом заговорив про прагнення інтеграції з Росією. Знакова заява, беручи до уваги те, що раніше Є.Шевчук не був помічений в інтеграційній риториці.

Усе це боляче б'є по амбіціях Києва. Тому, оскільки Україна зацікавлена бодай у мінімальному прогресі на придністровському напрямі, західні партнери Києва побоюються, що українська дипломатія може піти на поступки росіянам і підтримати російські ініціативи про звуження "третього кошика" - обмеження роботи БДІПЛ - в обмін на сприяння росіян хоча б мінімальному рухові у вирішенні придністровського конфлікту.

Річ у тому, що Кремль (утім, як і керівництво більшості пострадянських країн) уже давно не влаштовує нинішній формат ОБСЄ: організація, з самого початку орієнтована на проблеми безпеки в регіоні, сьогодні багато уваги приділяє таким питанням, як спостереження за виборами та дотримання прав людини, розвиток демократії. Тому Москва зацікавлена у зміщенні акцентів діяльності Організації, з тим, щоб вона займалася переважно питаннями безпеки та якнайменше уваги приділяла питанням демократії. Загалом, це має бути організація, якій би належала вирішальна роль у будь-якому питанні європейської безпеки. І не випадково саме ОБСЄ відводилася ключова роль в ініційованому свого часу Дмитром Медведєвим Договорі про європейську безпеку - її протиставляли системі безпеки в Європі, яка базується на НАТО.

"Не хотілося б, аби складалося враження, буцім Україна задля якогось мінімального прогресу у вирішенні придністровського конфлікту готова піти на підтримку російських ідей про зменшення компетенції ОБСЄ у питаннях оцінки виборів та захисту прав людини. Для Заходу набагато важливіше, щоб Україна акцентувала свою діяльність в ОБСЄ на "третьому кошику" - людському вимірі. Краще нічого не досягти у вирішенні придністровського конфлікту, ніж допомагати Росії послабити ОБСЄ у питанні захисту прав людини та демократизації країн трансатлантичного співтовариства", - сказав у розмові з DT.UA один із західноєвропейських дипломатів, які приєдналися до загальної песимістичної оцінки українського головування в Організації з безпеки і співробітництва в Європі.