Сумна сага про іноінвестиції в Україні

Автор : Вадим Сирота
06 жовтня 17:58

За перші шість місяців нинішнього року в Україну надійшло лише 711 млн дол. США прямих іноземних інвестицій в акціонерний капітал.

 

Старт осіннього сезону ділової активності для інвестиційно-фінансової спільноти ознаменувався новиною про тримільярдне розміщення єврооблігацій на зовнішньому ринку, що свідчить про реальний інтерес зовнішніх кредиторів і інвесторів до вкладень в Україну.

Вересневе інформаційне тло супроводжували й два представницькі заходи: 14-й форум Ялтинської європейської стратегії (YES), щороку організовуваний бізнесменом-меценатом В.Пінчуком, а також уперше проведений Український фінансовий форум у Одесі під егідою інвестиційної групи ICU, близької до "закодованого" від звільнення керівника НБУ В.Гонтаревої. Тема інвестиційної привабливості України сполучною ланкою проходить через усі панельні дискусії та неформальні ланчі на подібних зустрічах. Чому ж, незважаючи на регулярність і зоряний склад таких заходів, реальні інвестиції в багатостраждальну українську економіку йдуть з такою натугою?

"Где деньги, Зин?"

Питання залучення інвестицій мали стати для постмайданної української влади предметом особливої гордості. Адже такої концентрації інвестбанкірів, ключовою компетенцією яких - у теорії - є залучення коштів у економіку, на Печерських пагорбах не спостерігалося за всі роки існування незалежної України. Багато з них сяяли в кулуарах торішнього 13-го форуму Ялтинської європейської стратегії, на якому проблематиці інвестицій було прямо присвячено дві панельні дискусії: "Побудова "нової економіки" та "Глобальні бачення: загрози, інновації, економіка". Нинішнього ж року дискусії YES більше концентрувалися на політико-дипломатичних питаннях, у контексті яких розглядалася тематика інвестицій без відведення їй окремої панелі. Натомість проведений пізніше під егідою інвестбанкірів Український фінансовий форум у Одесі був сфокусований на цьому, поза сумнівом, найважливішому для економіки аспекті. А міністр фінансів О.Данилюк у своєму виступі по скайпу здивував (може, когось і шокував) учасників зустрічі очікуванням "інвестиційного цунамі"...

Яка ж ситуація насправді, чи підтверджуються позитивні прогнози суворою реальністю? Остання статистика, хоч би як нею намагалися маніпулювати собі на позитив топ-посадовці, дає мало підстав для оптимізму - в Україні триває дуже непевне відновлювальне зростання. Так, дані про збільшення капітальних інвестицій у першому півріччі 2017-го на 22,5% (порівняно з торішнім аналогом) видаються втішними лише на перший погляд. І справа навіть не в тому, що і в масштабах української економіки 155 млрд грн - це мізерна сума, яка становить близько 12,5% ВВП за той же період, тобто вдвічі менше за оптимальний 25-відсотковий рівень. І не в надзвичайно високій географічній концентрації таких вкладень у основний капітал (38% - м. Київ і Київська область, 10% - Дніпропетровська область). Причини стурбованості продемонстровано нижче (див. рис.).

Майже три чверті (74,3%) капінвестицій було вкладено за рахунок власних коштів підприємств та організацій, ще майже 9% - власних коштів населення на будівництво житла (близько 14 млрд). А от за рахунок банківських ресурсів освоєно лише 5,2% (8 млрд грн) капінвестицій. І вже зовсім захочеться заплакати, дізнавшись, що за рахунок коштів іноземних інвесторів в Україні в першому півріччі було освоєно лише 1,5% вкладень в основні засоби (еквівалентно 2,3 млрд грн).

За даними того ж Держстату, за перші шість місяців нинішнього року в Україну надійшло лише 711 млн дол. США прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в акціонерний капітал. Основними країнами походження традиційно виступали Кіпр (287 млн дол.), Велика Британія (160 млн) і Нідерланди (73 млн), де переважно облаштувалися так звані керуючі холдинги великих (і не дуже) українських ФПГ.

І, до речі, минулорічна статистика, яка начебто вселяла хоч якусь надію на відновлення припливу ПІІ в Україну (номінальний приріст на 17% - до 4,4 млрд за підсумками 2016-го), за ближчого розгляду теж не порадує. Більшість надходжень числяться за Росією (38% від загального обсягу), яка перебуває в стані фактичної війни з нашою країною. Пояснюється це просто - масовим переоформленням у капітал раніше наданих позик великими російськими державними банками своїм українським "дочкам".

За всього цього загальний рівень ПІІ в економіку України за підсумками 2016 р. (37,7 млрд дол.) становив лише 70% від рівня на початок 2014-го (53,7 млрд).

Болісні метаморфози

Отже, однією з основних відмінностей ситуації після Революції гідності від періоду після помаранчевого Майдану стало різке скорочення інвестиційної привабливості нашої країни. Нагадаємо, після 2004 р. спостерігався сплеск інтересу інвесторів до економіки постреволюційної України, що змінила багатовекторність декларуванням орієнтації на Захід. Найяскравішим проявом цього став ажіотажний попит на українські банки, які купувалися за надзвичайно високою ціною, що у багатьох випадках у рази перевищувала їхній власний капітал. Підвищена увага до банків визначається їхнім особливим місцем у будь-якій економічній системі. Достатньо згадати факт, який міститься в будь-якому економічному підручнику і часто наводиться експертами, що кожен вкладений у банківський капітал долар здатен генерувати десятикратне збільшення обсягів кредитів для економіки.

Однак це далеко не все. Банки, працюючи в розвинених економічних системах, є носіями унікальних компетенцій з оцінки майбутніх ефектів від потенційних інвестицій, а ще - ексклюзивної інформації про стан економіки, особливості роботи її окремих сфер. І саме слідом за ними на новий для себе ринок, одержавши необхідний інструментарій, експертизу, компетенції, канали фінансування, зазвичай виходять їхні клієнти - як великі інституціональні інвестори, так і дрібніші підприємці.

Зазначимо, що під час кризи 2008–2009 рр. материнські компанії іноземних фінустанов активно докапіталізовували своїх "дочок", не просто збільшуючи обсяг вкладень в Україну, а й сумлінно виконуючи свої зобов'язання як кваліфікованого інвестора.

Банк нам нині не помічник?

На нинішньому етапі іноземні фінустанови характеризує переважно "чемоданний настрій". І це досить сумно, тому що вони могли б стати гарним постачальником довгострокових валютних ресурсів у країну, успішно конкуруючи з держбанками та розвиваючи реальне кредитування й, відповідно, економіку.

Фактично ж їхню діяльність сконцентровано поки що в основному на вкладеннях у держоблігації й депсертифікати НБУ, аби хоч якось втриматися на тліючому банківському ринку України й не втратити ліквідних коштів. Адже разом із держбанками та їхніми "рекапіталізаційними" ОВДП іноземні банки є одними з основних джерел такого непродуктивного (але часто вимушеного) розміщення коштів: загальна величина вкладень банків у цінні папери уряду становила 308 млрд грн станом на 27 вересня 2017 р. Вочевидь не таке очікування світлого майбутнього було в інвесторів, які переплачували величезні гроші за українські банківські установи у 2005–2008 рр.

Оцінюючи нинішні позиції України на інвестиційній карті світу, не можна проігнорувати оцінки експертів Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) у Давосі, що складають рейтинг глобальної конкурентоспроможності. Вони в останні роки шокували нашу громадськість, визначаючи вітчизняну банківську систему з найгіршими показниками як світових аутсайдерів.

Київський міжнародний економічний форум (КМЕФ) оцінює готівкову валюту поза банками ("на руках") у населення як втрачені інвестиції в економіку через недовіру українців до банків. Їх величина, за оцінками експертів КМЕФ, становить від 26 до 86 млрд дол. США. Переживши небачену за складністю за всю свою історію кризу, банківська система опинилися (слід визнати, багато в чому вимушено) мало не в паралельних вимірах із реальним сектором економіки.

Побічно це підтверджує Нацбанк, який у своєму Звіті про фінансову стабільність (№3, червень 2017 р.) наводить інформацію про те, що на неопераційні компанії припадає 49% заборгованості 20 найбільших бізнес-груп, які є позичальниками банківських установ. Фактично банки не кредитують безпосередньо процесу виробництва, а побічно сприяють структуризації непрозорого бізнесу, податковій оптимізації. За іншими даними НБУ, що також не додають оптимізму, за січень-серпень поточного року надані банківськими установами кредити скоротилися на 3,2%, їхні доходи - на 5,8%.

Вищеописана ситуація погано корелює з мантрами регулятора про "очищення" банківської системи України, достатній рівень її докапіталізації, райдужні перспективи українських фінустанов в очах інвесторів. Про що свідчить аналіз звіту Raiffeisen Bank International (RBI) AG (материнська структура АТ "Райффайзен Банк Аваль") "Банківський сектор Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)" ("CEE Banking Sector Reрort", червень 2017 р.). У ньому зазначається, що в 2016 р. спостерігалося відновлення (активізація кредитування, поліпшення якості активів) на ринках країн ЦСЄ, але Україна залишалася єдиною країною, що генерує збитки через масштабну націоналізацію Приватбанку (с. 3). За період з 2003-го по 2015 р. австрійські банки в загальному підсумку були прибуткові на 9 з 12 ключових ринків, збитки було акумульовано в Словенії, Україні та Угорщині (с. 7). Австрійські аналітики зауважують, що український банківський сектор залишається в стані "балансової рецесії" і структурно є неплатоспроможним насамперед через ситуацію навколо Приватбанку (с. 58). Очевидно, після таких звітів привабливість банківського сектора України в очах європейських банкірів різко знижується, як і бажання вкладати в нього гроші.

А гроші Україні зараз дуже потрібні: численні оцінки свідчать про потреби її економіки в десятки мільярдів доларів вкладень щороку.

Наприклад, видання "Ліга.net" з посиланням на аудиторську компанію Deloitte недавно виділило топ-10 галузей, що очікують інвестора, із загальною потенційною потребою в капіталі на суму 263 млрд дол. Лідерство в цьому рейтингу належить енергетиці (60 млрд дол.); будівництву інфраструктури (50 млрд); АПК, агроінфраструктурі, агротеху (38 млрд дол.).

Джерелами задоволення такого величезного ресурсного голоду, як показує світовий досвід, стає саме активне залучення іноземного й місцевого офшорно-"підматрасного" капіталу - аби лиш дозволяв реальний інвестиційний і бізнес-клімат. Цей самий фактор є ключовою умовою сталого зростання економіки. Зокрема, це характерно для наших сусідів, країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), причому як у минулі роки, так і на сучасному етапі (див. вріз).

***

Випадково чи ні, але тематика дискусій на Українському фінансовому форумі в Одесі збігалася в основному з потенційно "смачними" (за умови прийняття правильних адміністративних рішень) напрямами вкладання інвестицій для обмеженого кола вхожих у владні кабінети осіб: пенсійна реформа, створення ринку землі, купівля-продаж непрацюючих кредитів (їх величина оцінюється в 40 млрд дол.) тощо.

Складається враження, що, на жаль, філософія регулювання таких делікатних сфер полягає в створенні обмежувальних бар'єрів для надходження інвестицій, що приведе до зниження цін на активи і дасть змогу придбати їх визначеним заздалегідь сторонам.

Багатостраждальна економіка України однозначно не зацікавлена в такому варіанті розвитку подій, коли "мисливці за падаллю" домінують над кваліфікованими інвесторами. Політика регулювання сфери залучення інвестицій має базуватися на принципах "4П": простота, підзвітність регулятора, прогностичність, прозорість. А іноземний інвестор, який вкладає гроші в нашу країну, створює робочі місця, має посісти місце почесного гостя, а не бідного родича.

А як треба? Досвід сусідів

Відповідно до дослідження аудиторської компанії Ernst&Young (Attractiveness survey Europe, травень 2017 р.) Польща вперше за останні дев'ять років опинилася в п'ятірці найпопулярніших напрямків серед іноземних інвесторів. Це виявилося у великій кількості реалізованих проектів (256), що перевищує на 21% торішні показники. У рамках таких масштабних інвестицій Польща може розраховувати мінімум на 22 тис. нових робочих місць (збільшення на 12% відносно минулого року), а це - другий результат у Європі. Більше тільки у Великій Британії. Якщо у 2003–2004 рр. зарубіжні інвестори в Польщі створювали в середньому 142 проекти на рік, то у 2014–2016 рр. ця кількість перевищила 200 одиниць. Для порівняння, Україна взагалі не потрапила в рейтинг за кількістю проектів, а в градації новостворених робочих місць посіла "почесне" 15-те місце (потенційна поява близько 4547 робочих місць, що, правда, становить триразове збільшення проти торішніх показників).

Також експерти Ernst&Young у своєму звіті припускають, що, на жаль, не Україна, а Чехія буде найсильнішим конкурентом Польщі в боротьбі за інвестиції. Підстава - висока позиція цієї країни в Індексі готовності до змін 2017, складеному аудиторською компанією KPMG (2017 Change Readiness Index, липень 2017 р.). Цей показник вимірює здатність країни реагувати на шокові ситуації й передові тренди, оцінює ступінь готовності до різких глобальних змін, а також вивчає політичні й економічні фактори та ризики різних країн, що особливо актуально в епоху глобальної зміни технологічного укладу (Industry 4.0; технологія блокчейн). Чехія стала лідером у цьому Індексі-2017 серед країн ЦСЄ, посівши 25-те місце (Польща 28-ме місце, а Україна через слабість державних інституцій животіє на 95-му місці).