Банк уповноважений запитати. Які відомості банкіри можуть вимагати у клієнтів?

Національний банк змінив правила проведення фінансового моніторингу банками, по суті зобов'язавши фінустанови уважніше відслідковувати фінансові операції своїх клієнтів. Принагідно регулятор посилив відповідальність банкірів за несумлінний моніторинг, пригрозивши штрафом у 8 млн грн у разі виявлення порушень у сфері фінансового моніторингу, що стане додатковим мотиватором для фінустанов. З одного боку, посилення фінмоніторингу - це шлях цивілізованих прозорих відносин банків із клієнтами, і добре, що Україна впевнено йде цим шляхом. З іншого - формулювання й інструкції регулятора традиційно хитромудрі та туманні, а отже, багато банків, бажаючи будь-що виконати вимоги НБУ, можуть перегнути палицю та обмежити клієнтів у їхніх правах без потреби.

Згідно з вимогами законодавства, банк у рамках проведення фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати ідентифікацію, верифікацію клієнта, вивчення клієнта й уточнення інформації про нього у встановлених законом випадках.

Зокрема, ідентифікація й верифікація клієнта виконуються при встановленні ділових відносин, тобто при першому зверненні клієнта. Винятком є проведення банком фінансової операції без відкриття рахунку на суму менш як 150 тис. грн. Також ідентифікація й верифікація здійснюються при проведенні операцій, що підлягають фінансовому моніторингу. До останніх належать операції на суму 150 тис. грн і вище, що мають одну або кілька певних ознак (наприклад, внесення, одержання або розрахунки готівковими коштами, переказ коштів на анонімний рахунок за кордон, виплата виграшу в лотерею, обмін банкнот на банкноти іншого номіналу тощо). Окрім того, ідентифікація й верифікація клієнта проводяться при здійсненні переказів фізичною особою без відкриття рахунку на суму 15 тис. грн і вище, а також при проведенні разової фінансової операції без установлення ділових відносин на суму 150 тис. грн і вище.

Так, для ідентифікації та верифікації фізичної особи-резидента (наприклад при відкритті банківського рахунку) банк повинен з'ясувати паспортні дані (прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, номер і серія паспорта, дата його видачі орган, що видав) і реєстраційний номер облікової картки платника податків України.

При вивченні клієнта банк мусить установити, зокрема, мету й характер майбутніх ділових відносин, з'ясувати його соціальний статус, оцінити фінансове становище клієнта, його репутацію, виявити факт його належності до публічних осіб, зробити оцінку ризику клієнта. Усе це має відбуватися до проведення фінансової операції, відкриття рахунку, укладання договору.

Якщо неможливо провести таку ідентифікацію (верифікацію) або у банку виникають сумніву щодо того, що ця особа виступає від свого імені, банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримки) ділових відносин або проведення фінансової операції, а у разі, якщо буде встановлено факт надання клієнтом недостовірної інформації, банк зобов'язаний відмовити клієнтові в обслуговуванні. Крім того, банк має повне право відмовитися від проведення фінансової операції, якщо вона за законом підлягає фінансовому моніторингу, а також від установлення ділових відносин або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом документів або даних, необхідних для вивчення клієнта, або якщо такому клієнтові банк установив неприйнятно високий рівень ризику за результатами оцінки або переоцінки ризику. І в такому разі у клієнта мало шансів переконати банк, адже закон цілком на боці фінустанови: згідно із законодавством банк може відмовитися від проведення фінансової операції, навіть якщо клієнт не подав відповідних даних на запит банку про уточнення інформації.

Слід зазначити, що вищевказаний перелік даних не є вичерпним: у разі виникнення в банку сумнівів у вірогідності або повноті наданої інформації про клієнта, він зобов'язаний провести поглиблену перевірку клієнта. Банк має право вимагати інформацію для зазначеної мети в органів державної влади, державних реєстраторів, інших юридичних осіб, а також з інших джерел. І як показує практика, банки дедалі частіше вимагають, щоб клієнти надавали їм додаткові документи, а якщо ні, то погрожують відмовитися від подальшої співпраці. Такі вимоги можуть стати ще "нав'язливішими" у світлі останніх нормативних змін.

У травні цього року НБУ затвердив зміни до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу. Серед іншого, зміни торкнулися також обов'язку банків перевіряти легальність походження коштів та активів своїх клієнтів. Зокрема, фінустанова повинна цікавитися джерелами надходження грошей, які клієнти приносять у банк. До встановлення ділових (договірних) відносин, відкриття рахунку або навіть здійснення разових фінансових операцій на значну суму (тобто на 150 тис. грн і вище) банк під час вивчення клієнта зобов'язаний з'ясувати джерела походження його коштів та активів у разі виявлення факту належності клієнта до публічних або пов'язаним з ними осіб. При цьому не має значення, яку операцію планує здійснити в банку клієнт - розмістити депозит, обміняти валюту, розмістити гроші на поточному рахунку для наступної оплати за товар тощо.

Варто зауважити, що в згаданому положенні зазначено перелік того, що може бути джерелом походження коштів та активів фізичних осіб. Це заробітна плата, дохід, отриманий від реалізації продукції або за надані послуги, дохід від продажу майна, одержання спадщини, одержання страхової суми за договором страхування, виграш у лотерею, придбання прав на скарб, інші виплати за умовами цивільно-правової угоди (договору).

Документами, які дають змогу банку провести такий аналіз і можуть вимагатися ним від клієнта для підтвердження легальності коштів, є, зокрема, копія податкової декларації про майновий стан і доходи (з оцінкою податкової про її одержання), копія декларації про майно, доходи, витрати й зобов'язання фінансового характеру/декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, копія податкової декларації з оцінкою контролюючого органу іноземної держави про її одержання (для нерезидентів), інші документи, що підтверджують джерела походження коштів та активів.

На підставі аналізу наданої клієнтом інформації і даних з відкритих джерел банк повинен зробити висновок про наявність у клієнта достатніх фінансових можливостей для проведення ним фінансових трансакцій на відповідну суму. Іншими словами, банк на свій розсуд має визначити, наскільки людина у змозі (виходячи з її афішованих доходів) зробити велику покупку, відкриваючи для цієї мети рахунок у банку. Усе це відбувається в рамках існуючого в банках так званого ризик-орієнтованого підходу, тобто системи управління ризиками легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

У разі виявлення банком операцій, що не відповідають фінансовому становищу клієнта, неможливості з'ясувати такий факт, так само, як і у випадку виникнення сумнівів у банку щодо вірогідності або повноти наданої клієнтом інформації, банк встановлює високий рівень ризику цього клієнта. Це свідчить про те, що є великою ймовірність використання клієнтом послуг банку для легалізації кримінальних доходів або фінансування тероризму, а отже, банк може відмовитися від здійснення відповідної операції.

Наслідки впровадження таких заходів можна оцінити подвійно. З одного боку, підвищення прозорості фінансових потоків є необхідним кроком у контексті наближення українського законодавства до європейських стандартів. Цього літа набула чинності Директива ЄС 2015/849 від 20 травня 2015 р. "Про запобігання використання фінансової системи з метою відмивання коштів і фінансування тероризму". Вона, зокрема, посилює вимоги до банків у частині аналізу й оцінки ризиків на етапі встановлення договірних відносин із клієнтами та моніторингу поточних фінансових операцій клієнтів. Потрібно зазначити, що підтвердження законності походження коштів давно вже є обов'язковою умовою відкриття банківського рахунку в багатьох західних країнах.

З іншого боку, українські банки такі додаткові обов'язки навряд чи особливо радують, адже своїми спробами вивідати походження коштів банк може запросто відлякати навіть найбільш лояльного клієнта. В умовах дефіциту ліквідних коштів, який відчувають багато банків в Україні, відмовлятися від розміщення великого депозиту через незрозуміле походження грошей деяким (особливо дрібним) банкам може видатися не зовсім виправданим. Швидше за все, такі банки формально підходитимуть до обов'язку встановлювати походження коштів, особливо якщо клієнтом є відомий політик або інша публічна особа. Тому перспективи реалізації таких заходів для детінізації заощаджень українців виглядають не надто райдужними.