Дитяча конкуренція: змагання за любов

Автор : Роксолана Гнатюк
26 вересня 00:00

Любов і розподіл уваги між малюками потребує певних зусиль від мами й тата.

 

Я - єдина дитина в сім'ї, мені ні з ким не доводилося змагатися за любов та увагу батьків, мабуть саме тому я не звикла до конкуренції. Крім того, я була любимою внучкою (був ще любимий внук, але ж хлопчики - то зовсім інша річ) у дідуся та бабусі, які для мене зірочку б із неба дістали. Мабуть, тому лише у років п'ять, вперше прийшовши в дитячий садочок, я зрозуміла, що існують такі речі як конкуренція та боротьба за увагу. Пам'ятаю, як ми гралися конструктором й інші діти (більш досвідчені дитсадівці) швидко та агресивно забирали деталі одне в одного. Свій будиночок я тоді так і не добудувала, бо мені не вистачило деталей. Але була дуже здивована, коли вихователька похвалила дитину, котра першою збудувала будиночок. Адже її хвалили не за те, що вона збудувала найкраще, а за те, що вона виявилася агресивнішою і швидшою за інших дітлахів. Хоча я знала напевно, що моя робота була би кращою. Зрештою я звикла до правил у садочку, а одного разу таки збудувала свій будиночок із додаткових предметів (за які не було боротьби), і моє творіння, схоже на фантазійні будинки Гауді, викликало подив та захоплення у дітей і виховательки...

Мабуть, саме відтоді я дуже не люблю конфліктів, штовханини, конкуренції, а просто намагаюся знайти свою нішу, в якій почуватимуся комфортно.

Давно відомо, що послідовність народження дітей впливає на їхні психологічні особливості та стиль життя. Так, перший малюк у родині спочатку є абсолютним центром сім'ї, він насолоджується батьківською прихильністю, увагою та любов'ю. Така дитина (через відсутність інших дітей у cім'ї) копіює дорослі моделі поведінки і навіть намагається їх перевершити. Але з народженням молодшого братика чи сестрички цей рай зникає, і дитина щосили намагається зберегти своє "особливе" становище в родині й після появи суперника. Тому старша дитина зазвичай розумна, добросовісна, відповідальна, консервативна, готова до співпраці й намагається все зробити якнайкраще, щоб відповідати дорослим стандартам. А соціальні очікування до першої дитини, особливо коли це хлопчик, зазвичай досить високі - це близько 70 % батьківських очікувань. Тож не дивно, що серед державних діячів, керівників різних організацій так багато первістків.

Друга дитина, на думку австрійського психіатра, психолога та мислителя Альфреда Адлера, - краще пристосована до життя, ніж старші чи молодші діти. Вона з раннього дитинства бореться за "владу" і прихильність батьків. Намагається не тільки зрівнятися з первістком, а й випередити його в якійсь галузі. Проте такі діти часто можуть залишатися в тіні старших і почуватися менш компетентними, хоча менша компетентність легко пояснюється кількома роками різниці у віці. Тому нерідко друга дитина вибирає іншу галузь діяльності, ніж старші брати та сестри. Так, якщо старша дитина - талановита в науках, то молодша може обрати мистецтво або спорт. Оскільки такі діти постійно спілкуються зі старшим братом чи сестрою, а з часом, можливо, і з молодшими, в них виробляються чудові комунікабельні та дипломатичні навички. Вони добре використовують свій соціальний інтелект і почуття гумору. Але "середні" діти досить неслухняні, можуть порушувати загальноприйняті правила, креативні, гнучкі, ліберальні.

Наймолодша дитина - посідає унікальне становище в родині, у неї немає конкурентів. Цікаво, що зазвичай народження третьої дитини пом'якшує конкуренцію між двома старшими дітлахами. Як правило, наймолодший - любимець сім'ї, і його дуже легко розбалувати, особливо коли батьки та старші брати чи сестри намагаються задовольнити всі його потреби. Саме в такої дитини може сформуватися залежно-імпульсивний тип особистості, така дитина постійно шукатиме підтримки в інших людей. Або, навпаки, надзвичайно сильне прагнення до самостійності та незалежності.

Єдина дитина в родині схожа своєю поведінкою на наймолодшу. У єдиного малюка є свої переваги, оскільки в сім'ї у нього немає суперників. Діти-одинаки копіюють переважно дорослі приклади поведінки. Зазвичай батьки балують таких дітей, і вони або виростають інфантильними і безпорадними, або стають дуже компетентними дорослими.

Конкуренція між дітьми в сім'ї тим гостріша, чим менша вікова різниця між ними. Конкуренція між дітками однієї статі також буде сильнішою. Малюки з невеликою різницею у віці (поки не подорослішають) ростуть як двійнята, - кожен хоче максимуму уваги та тепла від мами чи тата. Для цього батькам бажано інколи проводити час лише з одним малюком. Наприклад, мама грається з найстаршим, а тато чи бабуся - гуляють із молодшими.

У старших дітей конкуренція за батьківську любов і увагу трохи змінюється. Тепер діти конкурують за схвалення їхніх досягнень та дій. Батькам не варто говорити дитині слова на зразок: "І в кого ти такий незграбний? Подивися на старшого брата - який він сильний та швидкий!". Такими словами ви принижуєте гідність своєї дитини і водночас викликаєте в ній негативні емоції та злість на брата. Абсолютним табу є порівняння фізичної форми та інтелектуальних здібностей дітей.

Особисто мені здається, що в здоровій конкуренції немає нічого поганого. Ось порівняння - значно гірше. Адже дитина може дуже страждати саме від порівняння. Перш ніж критикувати чи порівнювати свою дитину з братом або сестрою (чи сусідськими дітьми), порівняйте вашого малюка з вами у відповідному віці. Гадаю, порівняння буде не на вашу користь.

Причиною суперечок між дітьми в сім'ї можуть бути ревнощі. Можливо, батьки стали приділяти менше уваги старшій дитині? Татові і мамі слід розподілити свою любов та увагу порівну між дітьми. Якщо ви, наприклад, граєтеся з найменшим, постарайтеся залучати до гри і старшу дитину. Вона має відчувати, що потрібна своїм батькам і що її люблять.

Молодші діти часто використовують привілейоване становище, і після дитячих конфліктів батьки зазвичай картають старшу дитину. Молодшому треба пояснювати, що не можна заважати старшому брату чи сестрі, наприклад, коли вони навчаються. В ідеалі, у кожного з дітей має бути свій особистий простір, своя схованка, де б їм ніхто не заважав. Важливо, щоб діти навчилися поважати психологічні кордони одне одного.

Батькам бажано придумати для кожного з дітей свої заняття, заохочувати захоплення. Якщо старша дитина добре грає на музичних інструментах, не примушуйте молодших робити те саме. Намагайтеся помічати унікальні особливості кожної дитини. Можливо, молодший малюк буде малювати, танцювати або... колекціонувати жуків. Парадокс полягає в тому, що у батьків, які мають кількох дітей, уже є досвід виховання старших, і це позитив. Але, на жаль, у таких батьків залишається дуже обмаль часу, аби приділити його кожній дитині окремо.

Не обговорюйте своїх дітей у розмові з іншими людьми, у присутності малюків. Це дуже їх ображає, викликає негативні емоції, знижує самооцінку. Краще обговорити поведінку вашого сина чи доньки з ним сам на сам і домовитися, що варто було б змінити на краще. Ніколи, навіть після найгіршого вчинку, не кажіть дитині: "Я не люблю тебе, ти погана". Краще: "Я дуже тебе люблю, але твій вчинок мене засмутив"...

Психологи вважають, що поведінка батьків досить сильно впливає на конкуренцію та стосунки дітей у сім'ї. Любов і розподіл уваги між малюками потребує певних зусиль від мами й тата. Але якщо батьки зможуть подарувати своїм діткам удосталь тепла і любові, то вони виростуть дружніми, люблячими, а також самодостатніми й успішними дорослими, які зможуть створити власні гармонійні родини.