Щоб зрозуміти енергоринок, не обов'язково встромляти пальці в розетку

Автор : Світлана Голікова
27 березня 00:00

Відсутність закону про регуляторний орган (нехай це буде НКРЕКП), розмитість його повноважень, слабкість фінансової і професійної бази ставлять під сумнів не лише ефективність поточної роботи, а й перспективу здійснення реформ в енергетиці. І справа навіть не в окремих людях, а в завданнях, які перед ними ставляться.

 

Якщо немає ринкового попиту, значить, десь є неринкова пропозиція.

Алонсо Арджуна

Минуло майже півтора року з моменту, як було ухвалено Закон "Про засади функціонування ринку електричної енергії України". Цей базовий закон не лише встановлює аналогічні європейським правила роботи, а й пропонує план дій, почати виконувати який слід було ще рік тому.

В усьому світі реформатори (у нормальному розумінні цього слова) знають, що якщо ви плануєте щось змінити в устрої системи, то перші кроки даються начебто легко. Але потім з'являються перешкоди, які нібито не залежать від тих, хто запропонував реформу, і вона відсувається на дедалі більш віддалений строк. І якщо не проявити волі, то опору середовища не подолати. А сила опору порівнянна з масштабами запропонованих змін. Можна лише уявити силу, що бажає зберегти нинішній ринок електроенергії України, вартість продукції якого у 2014 р. становила понад 115 млрд грн.

В історії з реформою енергоринку України було не стільки волі, скільки "добровільно-примусового". Добровільність полягала в тому, що невелика група в управлінні енергетикою країни й керівництві найбільших енергокомпаній, європейські інститути та експерти розуміли невідворотність деградації та неефективності роботи існуючої моделі енергоринку і вимагали її заміни. Цю групу підтримувала частина великого енергобізнесу, який мав своє стратегічне бачення вигідності евроінтеграційних процесів. Примусовість полягала в тому, що Україна взяла на себе зобов'язання перед Європейським Енергетичним співтовариством щодо імплементації Другого й Третього енергопакетів.

Енергетичні ринки не враховують майбутніх процесів - вони їх формують. Тут і зараз

Закон про реформу ринку електроенергії було прийнято за місяць до Вільнюського саміту 2013 р., на якому могли розглянути питання про Угоду про асоціацію України з ЄС. Підписання угоди про асоціацію, як докладно описувало DT.UA, тоді не відбулося. Але закон про кардинальну реформу енергоринку України, що є, власне, частиною реалізації цієї угоди, набув чинності. І, хоч як парадоксально, але люди, що виступали в ролі архітекторів нового європейського ринку, опинилися поза грою.

Але закон про кардинальну реформу енергоринку України, що є, власне, частиною реалізації цієї угоди, набув чинності. І, хоч як парадоксально, але люди, що виступали в ролі архітекторів нового європейського ринку, опинилися поза грою.

2014-й став революційним роком для України, але на енергетичному полі країни, схоже, грали не "у Чапаєва", а в піддавки.

Трохи більш як рік тому мною було написано статтю про 13 основних принципів і можливостей, які дає новий енергоринок (DT.UA № 47 від 13 грудня 2013 р., "Новий ринок електроенергії України: процес, а не подія"). За півтора року практично жодною з цих можливостей не скористалися. І не в чортовій дюжині справа. Навіть такого, здавалося б, організаційно-невинного кроку, як створення координаційного центру, не зроблено досі, хоча це мало відбутися у лютому минулого року.

Основною причиною, що загальмувала процес реформування, називають анексію Криму і воєнні події в Донбасі, і цього, безумовно, не можна скидати з рахунків. Але всі ці події, швидше, розкрили слабкість існуючої моделі й роботи енергоринку країни, а не підштовхнули до її зміни.

Що являє собою енергоринок зразка
березня 2015-го?

Щоб відповісти на це запитання, доведеться повернутися в 2014 р. Анексія Криму була першим ударом не лише по цілісності України, а й по її Об'єднаній енергетичній системі (ОЕС). Крим був енергодефіцитним районом і споживав з ОЕС України близько 6,5 млрд кВт∙год., тоді як його власне виробництво електроенергії, за даними 2013 р., перебувало на рівні 1,1 млрд кВт∙год. Тобто понад 5 млрд кВт∙год. надходили в Крим з материкової частини України. Оскільки основним власником енергорозподільних активів (інфраструктури) у Криму була ДТЕК "Крименерго", то рік тому було запропоновано схему, коли ДП "Укрінтеренерго" (зовнішньоторговельне держпідприємство, підконтрольне Міненерговугільпрому) виступало постачальником, а ДТЕК "Крименерго" - покупцем. Очевидно, така схема роботи не влаштовувала російське керівництво, і ДТЕК "Крименерго" було оголошено націоналізованим, а Україні запропоновано укласти контракт з дочірнім підприємством російського "ИнтерРАО".

Чого коштує цей контракт і які наслідки його укладання - тема окремої статті. Тут же хочу зазначити, що втрата території Криму обернулася для української енергосистеми втратою активів і перспективної інфраструктури, хоча й тимчасово зберегла ринок збуту продукції. У певному сенсі було навіть знято головний біль для диспетчеризації (оператора енергосистеми - НЕК "Укренерго"), пов'язаний із роботою сонячних і вітростанцій у Криму.

Кримські події весни 2014 р. і початок процесів децентралізації в Донбасі оголили ще одну проблему роботи ОЕС України - нерівномірність розподілу маневрених генеруючих потужностей та уразливість зон видобутку й поставки вугілля, тим більше при веденні воєнних дій.

На жаль, на нестачу вугілля групи "А" (антрацитного вугілля, на якому працює більшість українських ТЕС і яке видобувається здебільшого в Донецькій і Луганській областях) почали реагувати тільки в липні 2014-го, завезли імпортне вугілля лише в листопаді. А скандал, який усе це супроводжував, схоже, не вщух досі, як і порушена кримінальна справа проти керівництва ДП "Укрінтеренерго" і "Центренерго".

На нещодавньому брифінгу міністр енергетики й вугільної промисловості України Володимир Демчишин сказав, що, незважаючи на всі зусилля, не зміг організувати ефективну роботу енергогенеруючої компанії "Центренерго", і тепер її слід приватизувати, сподіваючись на те, що знайдеться ефективніший власник, ніж держава.

Однак міністр чомусь не запропонував приватизувати держпідприємство "Укрінтеренерго", хоча рівень роботи його керівництва при укладанні контрактів з російським енергоекспортним підприємством "ИнтерРАО" на імпорт електроенергії з Російської Федерації був предметом розслідування спеціальної комісії Кабінету міністрів України, крапку в якому, схоже, не поставлено. А наслідки ін'єкцій російської електроенергетичної голки будуть відчутні ще довго.

Тоді ж, улітку 2014 р., стало зрозуміло й те, що забезпечення надійної роботи ОЕС України в надзвичайних умовах потребує як законодавчого регулювання, так і оперативного плану дій, включаючи військовий (воєнізований) захист енергооб'єктів, альтернативні маршрути доставки палива тощо. Офіційно такого плану не прийняли, хоча окремі його елементи знайшли відображення в наказах і розпорядженнях органів виконавчої влади і місцевого самоврядування. Зате 13 серпня 2014 р. Кабміном було прийнято постанову №372, якою на виконання ст. 29 Закону "Про засади функціонування ринку електричної енергії України" був затверджений Порядок вжиття тимчасових надзвичайних заходів з подолання наслідків тривалого порушення нормальної роботи ринку електричної енергії.

Цей порядок передбачав ряд заходів, які могли вживатися відносно оплати, обмеження цін або умов експорту-імпорту електроенергії. У 2014 р. Кабмін двічі видавав розпорядження про впровадження (подовження) надзвичайних заходів і вже двічі скористався цим правом у 2015 р., а строк їх дії закінчився 25 березня.

Якщо навіть не брати до уваги те, що порядок використовується на виконання закону про новий енергоринок, який фактично не створений, то виникає запитання, як реагуватиме уряд далі. Адже ні рівень платежів не підвищився, ні палива на складах не додалося, а строк впровадження надзвичайних заходів обмежено двома місяцями. По суті, ліміт оперативних заходів (як і запаси палива на складах електростанцій) уже вичерпано, але конструктивних пропозицій щодо вирішення проблеми немає.

4 липня 2014 р. Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект "Про особливий період у паливно-енергетичному комплексі". Більша його частина стосується роботи газотранспортної системи й трубопровідного транспорту, а також диспетчерського управління і захисту енергооб'єктів. Дивно, що влітку минулого року депутати розуміли актуальність законодавчого врегулювання цих питань, але так і не прийняли закону в цілому. А восени вже йшли бої і з кров'ю втрачалися шахти, ТЕС і ТЕЦ… (До слова, у Російській Федерації закон про захист енергетичної інфраструктури існує вже кілька років, усі об'єкти мають спеціальні паспорти, для них визначений рівень захисту, у бюджеті закладається відповідне фінансування.)

Чиї інтереси представляє регулятор енергоринку?

Тоді ж відбулася ще одна подія, яка не могла не вплинути на долю енергоринку. У розпал воєнної операції на Сході України, відходу з-під контролю частини ТЕС і захоплення шахт, напередодні осінньо-зимового опалювального сезону президент України 27 серпня 2014 р. видає указ про ліквідацію національного регулятора енергоринку - НКРЕ, а через два тижні підписує новий указ - про створення Національної комісії, що здійснює регулювання в сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП).

Дотепер викликають запитання не тільки легітимність скасування НКРЕ і створення нового регулятора президентським указом, але й, головне, не так правовий (поки що), як професійний бік і місце регуляторного органу в системі влади. Якщо ще два роки тому саме регулятор був двигуном реформ на енергоринку, то після його ліквідації та створення нового органу керівництву останнього довелося оперативно змінювати регуляторну базу аж ніяк не для проведення реформ.

Як показали події останніх днів і місяців, пріоритетами регуляторної діяльності стали "обнуління" розрахунків з генеруючими станціями і постачальниками електроенергії, які перебувають у зоні АТО, активна кампанія проти високих тарифів для "зеленої" енергетики і встановлення нових тарифів для споживачів природного газу, електроенергії та комунальних послуг. Що стосується останнього, то нова НКРЕКП так і не змогла вчасно виконати умови ст. 269 Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, які передбачають, що перш ніж оголошувати регульований тариф на електроенергію або природний газ, треба затвердити й опублікувати методологію його розрахунків. Формально НКРЕКП начебто зробила крок у цьому напрямі. Але на практиці - результат нульовий.

Відсутність закону про регуляторний орган (нехай це буде НКРЕКП), розмитість його повноважень, слабкість фінансової і професійної бази ставлять під сумнів не лише ефективність поточної роботи, а й перспективу здійснення реформ в енергетиці. І справа навіть не в окремих людях, а в завданнях, які перед ними ставляться. Ці завдання поки що далекі від реформаторських. Хіба що під словом "реформа" хтось розуміє переділ власності, усунення політичних та економічних конкурентів.

***

Однак 2014-го все ж таки відбулися й позитивні для енергетики події. По-перше, активізувалася професійна громадськість, гласність не дозволила приховати найрезонансніші справи. По-друге, було розпочато роботу зі зміни Енергетичної стратегії України, в основі якої принципи, закладені в Угоді про асоціацію між Україною і ЄС та коаліційній угоді. Нещодавно був презентований проект нової Енергостратегії України до 2020 р., підготовлений експертами Центру Разумкова за підтримки міжнародних енергетичних організацій та інститутів, ЄС, Світового банку та ін. Раніше був презентований проект Енергостратегії до 2035 р., який розроблявся на замовлення Міненерговугільпрому.

Основне місце в новій Енергостратегії-2020 відведене енергоефективності та енергозбереженню, зближенню з ЄС, створенню конкурентного й прозорого енергоринку, захисту і розвитку інфраструктури. Що швидше такий документ приймуть, то більше шансів надолужити згаяний час і рухатися вперед.

Внутрішні проблеми енергоринку можна вилікувати його зовнішньою відкритістю

Що є однією з основних проблем сьогоднішньої української електроенергетики? Проблемою, про яку намагаються не говорити вголос ні політики, ні навіть самі енергетики? Це реальна конфігурація ОЕС України, її існуючі, а головне - майбутні кордони. Не політичні, а фізичні. Де закінчується команда диспетчера і де починається неможливість впливати на оплату за відпущений товар?

Чому тільки за 22 дня березня 2015 р. допущено перевищення ліміту на 45,8% з електроенергії і 81,7% з потужності в Луганській області та 24,9 і 27,9% відповідно - у Донецькій? Чому в проекті плану розвитку ОЕС України до 2024 р., нещодавно опублікованому оператором Об'єднаної енергосистеми - НЕК "Укренерго" і Міненерговугільпромом, передбачено зниження виробництва електроенергії в Україні у 2015 р. лише на 0,7%, хоча показники перших місяців поточного року наближаються до 8%? Чому стабільним протягом десяти років (37–39%) залишають показник виробництва електроенергії на ТЕС, хоча в лютому цього року Міненерговугільпром затвердив список з 19 електростанцій, що перебувають у зоні АТО, включаючи Старобешівську і Зуївську ТЕС, які сумарно виробляли до 16% усієї електроенергії теплової генерації? Чому в проекті енергобалансу з 2015 р. немає імпорту, хоча він фактично здійснюється?

Я не єдина, хто ставить ці запитання. Сьогодні навіть далекій від енергетики, але близькій до військових людині зрозуміло, що станції, які перебувають у зоні АТО, не повернути так швидко, як хотілося б. І якщо за паливом для ТЕС є нехай і дорога, але альтернатива, то, відмовившись від 10 млн кВт∙год. цих станцій, відрізаних воєнними діями, ми або повинні розрахувати заново енергобаланс, скоротити споживання, скласти графік відключень на зиму 2015–2016 рр., або продовжити контракт на імпорт електроенергії з РФ, бадьоро рапортуючи про дешеву електроенергію і "скромно" замовчуючи те, у що вона обходиться навіть Росії.

Так, для зменшення фінансового навантаження на решту енергоринку простіше відмовитися від проблемної зони, тим більше що платити за електроенергію населенню в зоні проведення АТО практично немає чим. Складніше прорахувати наслідки. Або навіть не прорахувати, а вплинути на них. Енергетичний ринок не враховує майбутніх процесів. Він їх сам формує, у режимі реального часу. Те, що зараз буде втрачено, може бути втрачено безповоротно.

Якщо глибоко поринути в проблеми енергоринку, обов'язково можна знайти неприємності. Але, подолавши цей бар'єр, можна відшукати рішення

Наростаюча проблема неплатежів, нестача потужностей, дефіцит палива - шлях, як кажуть мої колеги, до енергетичного дефолту. Уже малюються бартерні схеми, і хтось підраховує бонуси від незабутої прокурорами вексельної каруселі. Важкий не сам дефолт, а вихід із нього. І простих рецептів тут немає. Хоча й складних теж. Усе взагалі-то вже описано, щось прийнято, але мало що виконано.

Необхідно прийняти український "енергетичний пакет" законів, включаючи закон про регулятора, зміни до закону про енергоринок, окремий закон про альтернативну енергетику, що включає виробництво не тільки електроенергії, але й тепла, закон про ко- і тригенерацію тощо. Провести інституціональні зміни в міністерстві, енергоринку, "Укренерго", почати процес розподілу функцій обленерго (на передачу і збут електроенергії), не забувши при цьому про споживачів і проблеми підключення до мереж. Форсувати будівництво ГАЕС і ЛЕП, звільняючи "замкнути" потужності атомних станцій. Працювати з інвесторами, переконуючи, що головне зараз - не ціна об'єкта, а гарантія його роботи. Наріжним каменем ставити енергоефективність та енергозбереження.

А ще потрібен лідер, який не побоїться взяти на себе відповідальність, одержавши необхідні повноваження для проведення кардинальних реформ (і не тільки в енергетику).

Війна забирає багато енергії, але щоб зупинити її та перемогти, енергії треба ще більше. Одне з джерел такої енергії - у реформованому ринку електроенергетики.