Альтернативні джерела енергії: наслідки законодавчих прогалин

Відсутність скоординованого, теоретично обґрунтованого і цілісного підходу до процесу вдосконалення законодавства не дає можливості налагодити впорядковану, послідовну і виважену державну політику в енергетичній сфері.

Важливою складовою якості законодавчих актів є дотримання єдності термінології, її несуперечливості й логічної впорядкованості, відповідності національним і міжнародним термінологічним стандартам. Порушення вимог щодо термінів та їх визначень у законодавчих документах спричиняє неузгодженість і невпорядкованість, призводить до нечіткості та неоднозначності у розумінні та застосуванні законодавчих приписів.

Потенційно небезпечними є також порушення правил побудови дефініцій термінів у законодавчих актах. Їхнє призначення полягає в тому, щоб через чітку й однозначну дефініцію певного спеціального поняття забезпечити його правильне розуміння і практичне використання, запобігти будь-яким хибним тлумаченням. (Дефініція - стисле логічне визначення, яке містить у собі найістотніші ознаки визначуваного поняття.)

Аналіз чинної нормативно-правової бази свідчить про наявність різноманітних термінологічних вад у сучасному українському законодавстві через недотримання вимог щодо термінів та їх визначень, ігнорування елементарних правил формальної логіки в процесі побудови законодавчих дефініцій.

Мета статті - проаналізувати Закон України "Про альтернативні джерела енергії" та інші, пов'язані з ним, закони на наявність в їх текстах істотних термінологічних вад, висвітлити негативні наслідки прогалин у законах і визначити можливі заходи з усунення виявлених недоліків.

Головним недоліком вказаного закону є невизначеність терміна "альтернативні джерела енергії". Замість наукового обґрунтування загальних принципів і підходів щодо віднесення джерел енергії до категорії альтернативних у законі наведений обмежений перелік, який узагалі суперечить поняттю "альтернатива".

Визначення ключового терміна в цьому законі таке: "Альтернативні джерела енергії - відновлювані джерела енергії, до яких належать енергія сонячна, вітрова, геотермальна, гідротермальна, аеротермальна, енергія хвиль та припливів, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів, та вторинні енергетичні ресурси, до яких належать доменний та коксівний гази, газ метан дегазації вугільних родовищ, перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів".

Тлумачним словником сучасної української мови термін "альтернатива" визначається так: "Альтернатива (від лат. alter - один з двох) - наявність чи/та необхідність вибору між двома або кількома можливостями, що виключаютьодна одну. Кожна із цих можливостей". Синоніми терміна: вибір, відповідь, виділення, рішення, вихід, заміна.

Враховуючи таке тлумачення терміна "альтернатива", неприпустимо без відповідної прив'язки до умов надавати обмежений перелік альтернативних джерел енергії. В одних умовах джерело може бути альтернативою, а в інших, навпаки, йому завжди можна знайти альтернативу.

Якщо розглядати сонячну енергію як безпосереднє джерело теплової та світлової енергії, то в планетарному масштабі альтернативи їй на сьогодні не існує. Але якщо сонячну енергію використовувати для генерації електричної енергії, яка в подальшому буде перетворюватися на теплову, світлову і механічну енергії, то вона уже не може бути альтернативою іншим розповсюдженим джерелам енергії, за винятком деяких обмежених умов використання. І тому віднесення сонячної енергії як джерела електричної до загальної категорії альтернативних є неправомірним.

Вітрове джерело енергії також не може бути альтернативою в широких масштабах унаслідок суттєвої залежності від кліматичних умов та інших обмежень. При відповідних умовах і економічній доцільності це джерело в окремих віддалених районах, населених пунктах, фермах і будинках може повністю замінити звичайні джерела енергії і лише в обмежених обсягах.

Гідротермальна енергія, яка визначена терміном закону як енергія, що накопичена у формі теплової енергії в поверхневих водах, не може взагалі бути альтернативою звичайним джерелам енергії, тому що в Україні не існує поверхневих вод (озер, морів, річок) з постійною річною температурою вище 20⁰С.

Термін "гідроенергія" уже включає в собі енергію припливних рухів, і тому додаткове згадування про енергію хвиль і припливів у законі є зайвим. Необхідно зауважити, що в природі України відсутнє таке явище, як припливи, і тому не зрозумілі підстави, за якими таке неіснуюче на теренах країни джерело енергії було піднесено законом до рівня альтернативних.

У Законі України "Про альтернативні види палива" термін "біомаса"визначено так: "Біомаса - невикопна біологічно відновлювана речовина органічного походження, здатна до біологічного розкладу, у вигляді продуктів, відходів та залишків лісового та сільського господарства (рослинництва і тваринництва), рибного господарства і технологічно пов'язаних з ними галузей промисловості, а також складова промислових або побутових відходів, здатна до біологічного розкладу". А термін "біогаз" у тому ж законі має таке формулювання: "Біогаз - газ, отриманий з біомаси, що використовується як паливо". Разом з тим у деяких довідниках є більш розширені визначення: "Біога́з (також каналізаційний газ) - різновид біопалива - газ, який утворюється при мікробіологічному розкладанні метановим угрупованням біомаси чи біовідходів (розкладання біомаси відбувається під впливом трьох видів бактерій), твердих і рідких органічних відходів: на звалищах, болотах, каналізації, вигрібних ямах".

Враховуючи такі законодавчі визначення, у переліку альтернативних джерел може залишитися лише біомаса, а все інше (газ з органічних відходів, газ каналізаційно-очисних станцій і біогаз) є похідними від біомаси, і тому вони підлягають вилученню із поданого в законі переліку для уникнення тавтології та плеоназму (дублювання, надлишку і надмірності) та хибного тлумачення.

У Законі України "Про енергозбереження" чітко визначений термін про вторинні енергетичні ресурси як енергетичний потенціал продукції, відходів, побічних і проміжних продуктів, який утворюється в технологічних агрегатах (установках, процесах) і не використовується в самому агрегаті, але може бути частково або повністю використаний для енергопостачання інших агрегатів (процесів). Чомусь до переліку альтернативних джерел включено лише доменний і коксівний гази, що створює колізію і обмежує дію інших законів.

Усупереч будь-якій логіці до альтернативних джерел законом віднесено газ метан дегазації вугільних родовищ, який є вичерпним, викопним, а від звичайного природного газу відрізняється лише деякими особливостями видобутку і використання, що ускладнює його ефективне широке застосування. Правові та інші засади видобування і використання цього газу регулюються окремим Законом України "Про газ (метан) вугільних родовищ", який не завжди узгоджується з нормами "альтернативного" законодавства.

Регулювання розвитку перетворення скидного енергопотенціалу технологічних процесів передбачено також окремим Законом України "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу".

З огляду на наведене можна дійти висновку про відсутність скоординованого, теоретично обґрунтованого і цілісного підходу до процесу вдосконалення законодавства, що не дає змоги налагодити упорядковану, послідовну і виважену державну політику в енергетичній сфері.

Унаслідок такої недолугої політики увага влади і всього суспільства загалом не зосереджується на розв'язанні реально існуючих важливих пріоритетних проблем, а розпорошується на безліч другорядних заходів, у більшості нечітко визначених і навіть із сумнівним результатом.

Це пояснюється тим, що справжні професіонали не долучаються до законодавчого процесу і разом з тим ухиляються від критичної оцінки нововведень. У публікаціях не виявлено жодної наукової статті з аналізу проблем законодавства галузі. Закони, які згадуються в цій роботі, не доповнюють і не розвивають один одного, а навпаки, дублюють, створюють колізії, проблеми і тому на практиці не працюють, за винятком тих моментів, коли потрібна підтасовка для отримання незаслужених преференцій за рахунок платників податків. І все це йде не на сприяння розвитку вітчизняного виробництва, а на інвестування китайських, європейських та інших іноземних виробників.

Закон про альтернативні джерела енергії та інші йому подібні можна замінити лише кількома поправками до Закону України "Про енергоефективність". Для цього необхідно внести в цей закон такий основоположний термін, як "звичайні джерела енергії", до яких пропонується відносити розповсюджені джерела, які в загальному енергетичному балансі становлять не менш як 20%, незалежно від походження та інших ознак. Лише після цього виникнуть підстави для обґрунтовування другого основоположного терміна - "альтернативні джерела енергії", які можуть виступати альтернативою звичайним джерелам енергії.

До альтернативних пропонується віднести такі джерела, які можуть ефективно замінити звичайні в повному обсязі, або не менш як 20% у загальному енергетичному балансі.

Пропонується також чітко встановити в законі розмір масштабів споживання, за якими визначається альтернатива. Це можуть бути масштаби країни, регіону, району, населеного пункту і окремого об'єкта споживання.

Наприклад, в масштабі країни альтернативою звичайному природному газу можуть бути лише атомна енергетика, велика гідроенергетика і кам'яне вугілля. У масштабах регіону до цієї групи можна додати ще буре вугілля, торф, газ (метан) вугільних родовищ і нафтопродукти. В масштабі ж району додаються малі ГЕС, виснажені нафтогазові родовища і геотермальна енергія. Для населеного пункту перелік може розширюватися за рахунок термальних насосів, окремих виснажених нафтогазових свердловин і гірничих виробок, вторинних енергетичних ресурсів, скидного енергопотенціалу і біомаси. Для окремих об'єктів споживання альтернативою можуть бути усі інші існуючі джерела енергії, зокрема сонячна і вітрова.

З часом з розвитком технологій, із зміною умов споживання та інших факторів альтернатива може змінюватися на протилежне, і тому альтернативні джерела можуть тимчасово визначатися лише на рівні окремих населених пунктів і об'єктів для вирішення конкретних соціально-економічних питань.

Якщо врахувати появу нових, переконливо доведених теоретичних і практичних доказів існування природного процесу відновлювання нафтогазових покладів, то можна сміливо стверджувати тезу про невичерпність вуглеводневого потенціалу земних надр.

За останніми дослідженнями вчених, розробка родовищ нафти і газу є найбільш екологічним видом промислової діяльності, а її розвиток не підвищує загрози, а навпаки, масштабні заходи з інтенсифікації та оптимізації видобутку вуглеводнів, особливо на виснажених родовищах, розв'язують глобальні екологічні проблеми. Доведено, що нафта і газ постійно поступають із земних глибин з різною інтенсивністю, і якщо припиняється видобуток, то вуглеводневий флюїд із часом виходить на поверхню, забруднюючи ґрунт, воду і повітря. Таке спостерігається сьогодні на старих нафтових промислах. Найбільша реальна загроза створюється у м. Бориславі, на території якого є тисячі закинутих шурфів і свердловин, через які просочуються на поверхню нафта і газ і відновлення яких є першочерговим завданням. На превеликий жаль, ця важлива проблема залишається поки що поза увагою суспільства.

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що законотворчість в енергетичній галузі рухається в хибному напрямі, що суттєво гальмує її розвиток. Викладені вище висновки і пропозиції потребують ретельних обговорень у широкому колі наукової спільноти і фахівців галузі та суміжних сфер діяльності.