Вміємо готувати? А подавати?

Не охолов ще Інтернет від рясних привітань (українців українцями) з приводу перемоги доньки сонячного Криму у європейському пісенному конкурсі, як ЗМІ дали нову поживу спраглим до розгадування ребусів читачам. "Допомогли" ж їм у цьому як високі офіційні чини, так і експерти. Перші принагідно нагадали мені представників уряду у час повторного продажу "Криворіжсталі", коли той-таки інформаційний простір було переповнено повідомленнями про те, що міністри з їхніми помічниками-радниками не знали, на що ж витратити "впалі з неба" НЕОЧІКУВАНІ мільярди.

Литовський експерт В.Чернишук зауважує, що зарубіжних туристів має бути 31–35 тис., адже ці числа "майже є константою упродовж останніх десяти років". При цьому ж слушно наголошує: "Після заяви міністра фінансів України Данилюка про 40 млн євро, які потрібні на організацію фестивалю в Києві (який уже має всю інфраструктуру і чудовий зал), варто уважно спостерігати за його руками".

Швеція цього року витратила на проведення заходу 14,5 млн євро. Таку ж суму планують використати наступного року в Україні, повідомив в ефірі програми "Право на владу" міністр культури. Проте вже наприкінці червня він зазначив, що "в Україні немає арени, яка була би готова до проведення цього конкурсу". Тож Києву необхідно побудувати великий сучасний зал… на берегах Дніпра, додав він.

"Україна буде проводити Євробачення-2017 на своїй території і зробить це на найвищому рівні, попри важкий фінансовий стан, - зберіг інтригу (щодо вартості) віце-прем'єр-міністр Павло Розенко. І зауважив принагідно: - Жодних питань щодо передачі проведення конкурсу іншій країні і бути не може! Євробачення-2017 пройде в Україні!".

Слова ж прем'єра про необхідність організувати "всеукраїнський конкурс серед мегаполісів-претендентів" (проведення заходу) також навіяли певні думки. Навіть авантюристичні. Приміром, чому б Вінниці не взяти участі у конкурсі. Адже Херсон заявився! А в ньому проживає на 70 тис. чоловік менше. Та й фонтану "президентського" немає…

Певне, продовжуючи таку думку, головний державний телевізійник країни (З.Аласанія) запропонував провести Євробачення в кількох містах.

З приємного - шведи зголосилися допомогти в організації цього непересічного заходу. Дай Боже, аби їх до цього "тіла" допустили! Бо "досвід" уже маємо: усім пам'ятне Євро-2012, значна частина коштів на організацію та проведення якого розійшлася по кишенях аж надто не близьких до футболу. Тож, певне, не завадила б у цій ситуації громадська рада (з осіб, не зацікавлених у розкраданні).

Що ж до столиці - напевне, саме вона прийматиме учасників і гостей Євробачення, - то міська влада до сьогодні не потішила загал інформацією про те, у який спосіб Київ розпочав підготовку до цього дійства. Чи буде створено - бодай на час проведення заходу - туристську поліцію (бо до кого ж, як не до них, звертатись, принаймні англійською, іноземцям)? Чи хоча б чинна поліція готуватиметься належно: вивчатиме англійську та інформацію про цікавинки в районах, в яких провадить й провадитиме (спланувати маршрути вже зараз - великого розуму не треба) патрулювання? (Принагідно кілька місяців тому запитав про це одного зі столичних поліційних очільників. Мовчить…) Чи пропонуватимуться тим таки зарубіжним гостям поштові листівки та путівники (у тому числі й іноземними мовами), брелоки й інша сувенірна продукція, що інформуватиме як про світової слави пам'ятки (і не лише в столиці), так і про "іноземні" адреси столиці? Адже, як свідчать результати моніторингу, який упродовж кількох років здійснює кафедра країнознавства та туризму КНУ ім. Т.Шевченка, дев'ять із десяти іноземців воліли би відвідати в Україні місця, які мають стосунок до їхніх родаків або ж матірної країни. Шевченкові туризмознавці чимало належної інформації (про "іноземний" Київ) мають, яку й пропонували тому ж таки управлінню туризму для належного використання.

Принагідно: чи бачив хто в столичних туристських інформаційних центрах писанки та шкрябанки, крашанки та крапанки? І ще: чи знають іноземні та вітчизняні туристи, в яких закладах харчування Києва в меню присутні боґрач, перкельт, попрікаш, рокот-крумплі, лоці печенє, різні види токанів, страпачки, карбонатки, бухти, кнедлики, сегединський гуляш, човлент, ґурка, погачі, підбивані пасулі, ріпа, дзьобачки, інші страви закарпатської кухні? А традиційні наїдки та напої гуцулів і бойків, лемків і поліщуків, старообрядців і ґорюнів пропонують київські ресторани та кафе? Одещина - звісно ж, за бажання - могла би почастувати (і, що очевидно, прорекламувати себе) стравами гагаузької та албанської, болгарської та молдавської, німецької й інших кухонь. Як і Буковина та Волинь, Поділля та Слобожанщина… Не хочуть чи не можуть?

Чи тішать регіони креативом?

Зазначене певною мірою стосується і регіонів, в яких, зокрема, ніяк не навчаться (не хочуть чи не вміють - питання риторичне) розводити в часі цікаві (і популярні) події, передусім фестивалі. Зокрема, на багатому на такі івенти Закарпатті, які проводяться в один день у різних, відокремлених подеколи десятками та сотнями кілометрів місцях-містах. Через що і втрачають тисячі потенційних туристів і десятки (якщо не сотні) тисяч гривень.

Проте дивуватися цьому - себе не поважати. Варто, приміром, проаналізувати "діяльність" (точніше, коефіцієнт корисної дії) такого утворення Закарпатської облради, як комунальне підприємство "Агентство регіонального розвитку та транскордонного співробітництва "Закарпаття" (АРР). Один із розміщених на його сайті проектів, що має назву "Підтримка економіки Закарпатської області через розвиток і промоцію її туристичного потенціалу", термін дії визначив у два роки, а загальний бюджет - у 15,5 млн грн (у тому числі частка коштів Євросоюзу сягає майже 80%). Формулювання ж "конкретних цілей" - у найкращих традиціях "часів розпилу" (як бюджетних коштів, так і іноземної допомоги): розширення мережі туристичної інфраструктури регіону; підвищення рівня поінформованості відвідувачів регіону про його туристичний потенціал через онлайн-ресурси; створення теоретичної бази по управлінню туристичною інфраструктурою та її розвитку для працівників районних адміністрацій, туристичних акторів та агентств місцевого розвитку. Може, вам, шановний читачу, відомо, хто такі "туристичні актори"? Бо жоден зі знайомих туризмологів про це ні сном, ні духом.

Кілька спроб автора поспілкуватися з керівництвом АРР (певно ж, на профільну тематику) залишилися без відповіді. Такою ж була реакція очільника громадської організації "Одеське обласне агентство реконструкції та розвитку". Совпадєніє? Не думаю…

Що ж до ККД заходів, організаторами яких є як державні інституції, так і громадські організації, то ця тема має бути під пильною увагою передусім творців "95 каналу". Приміром, управління інфраструктури та туризму Полтавської ОДА на своєму офіційному сайті анонсувало проведення "чергового інформаційно-рекламного туру по туристичних об'єктах Полтавщини", до участі в якому запрошувало туристські підприємства України, що "займаються внутрішнім туризмом". Мета заходу - "активізація туристичних потоків на теренах Полтавської області, налагодження ділових контактів між органами влади та підприємствами, установами і організаціями туристичної сфери". Тож запрошуються турфірми, а про чиновників лише згадують. Про туризмологів же навіть не йдеться. Та про них - нижче.

А щойно проведений (за підтримки посольства Фінляндії в Україні) громадською організацією "Центр розвитку Пангея Ультіма" (Вінниця) всеукраїнський Форум, присвячений зеленому/сільському туризму в Україні, потішив спікерами, які спраглим за знаннями "практичним" учасникам заходу підносили перли на кшталт "туризм церковний" і "туризм пошуковий". Постає запитання: за якими критеріями визначалися-відбиралися ці "оповідачі"? Як і інше: чи учасники заходу почули від них бодай визначення бізнес-моделей, інформацію про способи просування турпродукту, основи зовнішніх комунікацій тощо?

Фахівці слушно зауважують, що для села тепер рекреаційна економіка, економіка знань (коли продають не картоплю, а знання про неї) вигідніша за цукровий буряк. Тож навчати цього мали б і органи влади (а для цього не потрібні значні фінансові витрати, а лише бажання, час та організація), і громадські інституції, які для цього і міжнародну допомогу отримують.

Проте чиновний люд не поспішає тішити загал креативом. На підтвердження цього - власні спостереження автора за учасниками семінару-тренінгу "Інновації в туризмі та рекреації як засіб економічного розвою регіонів Закарпаття", який управління туризму та курортів Закарпатської ОДА в травні організувало для відповідальних за туризм чиновників районного та міського рівнів. Один із них зазначив як досягнення створений згаданим АРР "Закарпаття" сайт (www.carpathianroad.com), який при використанні наявної інформації заведе туриста - не дивуйтеся - в іншу… область. Саме так: якщо ви забажаєте, приміром, відвідати бункер, що є складовою Лінії Арпада, то муситиме їхати на Львівщину. Бо саме такою є прив'язка до цього об'єкта - село Грабівниця. Насправді ж фортифікація розташована побіч села Велика Грабівниця на Воловеччині. Дрібничка? Чи не з них складається-формується уявлення про білятуристських "добродіїв", а також ефективність використання міжнародної допомоги?

Учасників семінару лише згадка про ЛГБТ-туризм змусила почервоніти, а декого - й зніяковіти. До сьогодні ця категорія споживачів викликає суперечливі оцінки учасників турринку, проте є й ті, хто розглядає її як вдалу можливість для розвитку бізнесу. Зокрема, результати здійснених у США досліджень засвідчили, що витрати гей-туристів на подорожі в середньому на тисячу доларів перевищують витрати гетеросексуальних мандрівників. Представники сексуальних меншин більше цікавляться подорожами, ніж люди традиційної орієнтації. Принагідно: Хорватія, знекровлена воєнним протистоянням із Сербією, відразу ж по війні не винайшла нічого кращого (для такого потрібного наповнення бюджетів різних рівнів), як створювати пляжі для нудистів і ЛГБТ-туристів. І не прогадала.

У виданому туристським управлінням ЗОДА каталогові "Сільські садиби Закарпаття запрошують!" про майже половину з 363 сільських садиб відомо лише, що розташовані вони у населеному пункті на певній вулиці. Відсутні номери телефонів, електронні адреси, сторінки в соцмережах (не кажучи вже про присутність на профільних сайтах і порталах). Чи багато віднайдеться в Україні охочих купувати в крамниці товар із зав'язаними очима?

Не переймаються керівники оздоровниць (санаторіїв, пансіонатів тощо), і не лише закарпатських, й тим, аби приїжджий (та й місцевий) люд просвітити-виховати: на їхній території відсутні належно оформлені плакати, щити тощо, на яких міститься бодай лапідарна інформація про природу та історію краю, визначних особистостей (у тому іноземців), що мали і мають до нього стосунок, представників тамтешньої флори та фауни. Більш того, у деяких із них інформація про фізико-хімічні властивості мінеральної води, полікуватись якою, власне, і приїхали відпочивальники, застаріла на десятиліття. Принагідно: на Заході й до сьогодні популярними у подорожників і відпочивальників є поштівки з краєвидами та пам'ятками місцевостей, в яких вони перебувають.

Хоча "креатив" (і не лише на Закарпатті) усе ж віднайти не складно. Варто бодай зазирнути на головну сторінку сайту розташованого на Мукачівщині туристсько-оздоровчого комплексу Belle Royalle. Власники (певне, для нетямущих) так трактують назву: "Бель Рояль", "Білий Рояль". Коментарі, як то кажуть, зайві…

До поодиноких же позитивних прикладів креативу варто віднести намір Закарпатського угорського інституту створити (разом із Інститутом досліджень діаспори) друкований та електронний варіанти, а також мобільний додаток українсько-угорськомовного путівника "Угорські адреси Закарпаття" та серію (цими ж мовами) історико-краєзнавчих нарисів "Угорські оселі Закарпаття".

Чим завинили "папєрєдніки"?

Популярний у СРСР залізничний туризм сьогодні затребуваний насамперед у Німеччині, Великій Британії та Швейцарії. Тож вважаю логічними мої запитання як екс-міністрові транспорту, так і нинішньому очільникові "Укрзалізниці". І якщо Пивоварський промовчав (а згодом видалив зі своєї сторінки в ФБ моє запитання), то польський легіонер, якого на робочому місці й підлеглим не щастить побачити, його навіть не прочитав.

Зауважу, що урядом Азарова було затверджено Програму розвитку залізничного туризму на 2011–2012 рр., згідно з якою упродовж зазначеного періоду залізничники мали розвивати туристську та транспортну інфраструктуру, розробляти й організовувати відповідні тури (у тому числі й для іноземців), посилити співпрацю з туроператорами та турагентами тощо. Передбачалось також представлення туристського потенціалу України на національних і міжнародних виставках. Отже, бодай прокукурікали…

Чим нині пояснюється відсутність цього поза сумнівом високоприбуткового (адже в травні квитки у двомісних купе по 800 грн з Києва до Сваляви були у дефіциті) виду діяльності залізничників - запитання, мабуть, до керівництва ПАТ "Укрзалізниця", яке нещодавно ініціювало "пошук лідерів майбутніх реформ" (саме так зазначено на офіційному сайті відомства) і запросило до участі в цьому "активних та перспективних залізничників з активною життєвою позицією". Про інших, у тому числі й науковців, не йшлося.

Принагідно: не лише "транспортники" ігнорують питання, які стосуються туристської тематики. Серед "мовчунів" і голова Житомирської ОДА С.Машковський, і міські голови Житомира та Білгорода-Дністровського, і "птахи невисокого польоту" - профільні чиновники обласного та міського "розливу".

У світі бренди в тренді

Певне, задля того, аби бодай частково отримати відповіді на запитання, які є назвою цієї статті, у столиці було організовано та проведено (значною мірою завдяки очільникові департаменту туризму та курортів Мінекономрозвитку І.Ліптузі) два непересічні заходи. Українські та іноземці фахівці взяли участь у роботі міжнародної конференції "Брендинг дестинацій: запорука побудови успішної репутації". У своїй промові віце-прем'єр з європейської та євроатлантичної інтеграції І.Климпуш-Цинцадзе слушно зауважила, що туристська галузь в Україні, попри значний потенціал, розвинена неналежно. Передусім через анексію Росією Криму та бойові дії на Сході держави кількість іноземних туристів зменшилася вдвічі. А депутатів Верховної Ради, яким болить ця царина, можна порахувати, скориставшись пальцями лише двох рук.

Куратор туристського напряму в економічному міністерстві (вона ж - заступник міністра) Ю.Клименко озвучила десять кроків, які визначив уряд. Окрім розробки загальнонаціональної стратегії (на 2016–2020 рр.) і місцевих програм розвитку туризму, оптимізації законодавства, забезпечення бюджетного фінансування, створення мережі туристських брендів, промоції туристського бренду України в світі, це, зокрема, і лібералізація візового режиму, збір та аналіз відповідної статистичної інформації, створення ефективної моделі керівництва галуззю та створення Національної туристської організації. Туризм, за визначенням Ю.Клименко, має стати драйвером економіки.

Генеральний секретар Всесвітньої туристської організації (UNWTO) Талеб Ріфаї наголосив, що упродовж багатьох років ні економічні, ні політичні, ні соціальні негаразди не позначаються на стабільності динаміки розвитку туризму. Експерти очолюваної ним організації прогнозують кількість туристів у 2030 р. в 1,8 млрд осіб, які наповнять бюджети майже всіх країн більш ніж трьома трильйонами доларів. І Україна може - і повинна, зазначив генсек - посісти вагоме місце в списку приймаючих держав. Але для цього слід засукати рукави всім: і чиновникам, і туризмологам, і представникам бізнесу.

Спікери сесії "Вплив науково-технічної революції на брендинг дестинацій" зазначили, що маркетинг змісту, обмін досвідом і думками впливають на імідж і репутацію будь-якої туристської дестинації. Представник Google Ukraine Д.Шоломко зазначив: "Бренди, в яких відсутні родзинки, не продаються". Тож, певне, профільним представникам влади варто прислухатися до цієї поради працівника інституції, яка торік заробила 128 млрд дол. Засновник же рекламного агентства Postman Я.Ведмідь висвітлив власний досвід із просування сайтів "Нової пошти" і Lifecell, Буковелю та мережі ресторанів Carte.l та зауважив, що наразі очолювана ним команда реалізує проект, що має на меті перетворити Чорнобиль на потужний магніт для спраглих за екстримом.

Принагідно: чи багато з вас, шановні читачі, знають про таку волинську смакоту, як мацик? Іспанія подібними делікатесами (хамон) увесь світ завоювала/завалила. Ми ж (перш за все влада) не вміємо/не можемо/ не хочемо (?) належно цінувати, рекламувати та поширювати свої автентичні продукти.

На цій же конференції присутніми на ній представниками регіональних туристських організацій було підписано Меморандум про взаєморозуміння між регіонами України про створення Національної туристської організації. І.Ліптуга зазначив, що Україна, напевно, остання країна в світі, в якій до цього часу немає НТО, мета якої - консолідувати та об'єднати туристську галузь. А Т.Ріфаї наголосив: "Створення цієї інституції дасть можливість координувати всі дії та активізувати роботу регіональних асоціацій. Коли ми об'єднуємося, виграють усі".

Патріотизмом науки не заступиш

"Ми фінансуємо науку не тому, що багаті. Ми багаті, тому що фінансуємо науку" - певне, лише невіглас заперечуватиме сказане свого часу сороковим президентом США. Повною мірою стосується це й туризмології, яка може і повинна належно "підперти" вітчизняну туристсько-рекреаційну царину. Щодо цього показовою є позиція членів Наукової ради з туризму та екскурсій Мінекономрозвитку, які на установчому засіданні цієї дорадчої інституції одностайно підтримали пропозицію своїх колег з Києва (проф. О.Любіцевої) та Івано-Франківська (проф. В.Великочия). Про це ж на "туристських" парламентських слуханнях обмовився й голова профільного комітету А.Палатний.

Очевидно, що розвиток такого потужного явища, як туризм, потребує наукового супроводу, і сьогодні для понад десяти наук туризм є об'єктом їхнього дослідження. Упродовж 1992–2014 рр. у державі в різних наукових галузях (передусім економічних і географічних) захищено понад 460 "туристських" дисертацій (кандидатських і докторських). Наразі ж фахівців для цієї царини готують понад 100 вітчизняних ВНЗ. Про надзвичайно високу популярність напряму "туризм" у випускників шкіл не знає хіба що ледачий. Тож оформлення окремого наукового напряму - туризмології як соціо-економічної і соціо-гуманітарної дисципліни з теорії і методології туризму - потреба навіть не нагальна, а нагла.