"Давальницька" промисловість. Доки в Україні не почнуть вирощувати льон, не відновлять ткацтво та льонопереробні заводи — про легку промисловість можна й не згадувати

Ситуація патова. Україна впевнено перетворюється на сировинний додаток розвинених західних країн. А, судячи з нових мільярдних зовнішніх запозичень, справи в нас ідуть вкрай кепсько. Економіка продовжує падати, борги - зростають.

Однією з галузей, котра могла б принести державі швидкі прибутки, а людям - робочі місця, є легка промисловість. Своєю чергою, якісна продукція могла б замінити ганебний секонд хенд. Для цього в Україні потрібно відновити повний цикл виробництва. Що не так?

Усі переймаються власними проблемами

- Цілісний потенціал легкої промисловості України зруйновано, його немає. Крім того, галузь втратила власний споживчий ринок, - каже голова ГО "Конфедерація ділових кіл Львівщини" Ростислав Сорока. - Якщо зараз якесь підприємство захоче експортувати свою продукцію на зовнішні ринки, його туди ніхто не пустить. Там усі ринки поділені, а конкуренція - дуже жорстка. Вклинитися неможливо. Можна все відновити, а хто купуватиме нашу продукцію?

У світі зараз усе глобалізовано. На Заході дуже важливо мати розкручені товарні бренди. Ось якби нам вдалося розробити якийсь глобальний український бренд, об'єднати під нього кілька десятків підприємств… Але в сучасних умовах це нездійснені мрії. Нині кожне підприємство переймається власними проблемами виживання. До того ж в Україні немає власної сировинної бази, понищені переробні підприємства, не виробляється швейне обладнання тощо. Можна назвати десятки причин, однак головна в тому, що не створено умов для розвитку бізнесу, не кажучи вже про дешеві ресурси.

Десятитисячні комбінати - це вже історія!

За словами голови правління ПрАТ "ВАТ Калина" (м. Червоноград) Михайла Чемериса, відновлення цілісного виробничого циклу для легкої промисловості України - вкрай складне завдання. Більшість промислових підприємств, котрі були задіяні у випуску товарів, зокрема бавовнянопаперові комбінати, льонокомбінати, комбінати з випуску трикотажних тканин, сьогодні практично знищені. Вижити вдалося лише окремим. Нині вони випускають украй потрібну Україні продукцію, яку чимало фірм закуповують за кордоном.

У радянські часи в Україні таких підприємств було сотні. Наприклад, текстильні вироби випускали в Києві, Донецьку, Луганську, інших містах. Але бездумно проведена приватизація, розрив кооперативних зв'язків на території колишнього СРСР повністю зруйнували галузь. Зараз українські швейники закуповують тканини у Польщі, Туреччині, Іспанії, Китаї. Ще два десятки років тому в Україні були свої текстильні фабрики, які працювали на українському льоні. Наприклад, рівненський "Льонокомбінат". Загалом, легку промисловість сьогодні стримує те, що дуже мало вирощують льону.

Ще один чудовий комбінат - Тернопільське об'єднання "Текстерно". Раніше там працювало понад 7 тис. працівників. Своїми тканинами славився Черкаський комбінат вовняних тканин для верхнього одягу та найбільший у Європі виробник бавовняних тканин - Херсонський бавовняний комбінат. Зокрема, підприємство в Херсоні виготовляло майже 400 тис. тонн прядива та 200 млн погонних метрів тканини в рік, які експортувалися за кордон. Щоб відновити ці підприємства, потрібні чималі кошти і наявність сировини. Без державної підтримки галузі не обійтися.

Ще один свідок колишньої славної історії легкої промисловості - голова Львівської обласної організації профспілки працівників текстильної та легкої промисловості Леся Дереш. У легкій промисловості вона трудиться все своє життя. Спочатку працювала на "Світанку", потім її запросили працювати в обком профспілки, де й залишилася. Пригадує, як підприємства легкої промисловості працювали у три зміни. "Це були величезні комбінати, - каже пані Леся. - Ми виїжджали вночі, перевіряли, чи забезпечені працівники гарячим харчуванням, чи діють кімнати відпочинку. Тепер таких підприємств немає, ткацькі фабрики взагалі знищені. У Львові це - ткацька та бавовнопрядильна фабрики, Стрийська суконна фабрика, яка випускала прекрасні натуральні вироби. Практично, у кожному районі були льонопереробні заводи або заготівельні контори. Найбільшим був Кам'янко-Бузький льонопереробний завод. Славилася продукція Бориславської фабрики нетканих матеріалів. Якби покійний директор фабрики Олена Старун побачила, що залишилося від її підприємства, вона б не хотіла жити".

Як вважає Леся Дереш, доки в Україні не почнуть вирощувати льон, не відновлять ткацтво та льонопереробні заводи - про легку промисловість можна не згадувати. "Якщо сьогодні в Україну завозитимуть сировину для галузі, фурнітуру, обладнання - кінцеві вироби виходитимуть за ціною золота. Чому наша легка промисловість не повинна працювати на внутрішній ринок? Випускали чудові дитячі вироби! Мали чудові панчішні фабрики, а бавовнопрядильна фабрика виготовляла для них натуральні волокна. Скільки років просимо заборонити секонд хенд, нічого не виходить. З одного боку, це людям вигідно, бо дешево, а з іншого - якщо дати людям роботу, вони матимуть змогу купувати якісну продукцію.

Ви уявіть, скільки нових робочих місць було б відкрито, якби в Україні почала працювати легка промисловість. Люди на селі мали б роботу на льонопереробних, ткацьких підприємствах, і, відповідно, швейники були б з роботою. Не доводилося б нікуди їхати. Так, сьогодні люди їдуть на роботу за кордон. Але там вони мусять заплатити за житло, харчування… від дітей далеко. А так жінки мали б роботу вдома, могли б пильнувати дітей, щоб ті не росли на вулиці…

Не можу з тим змиритися, ну не можу. Бо я бачила, які це були підприємства, і бачу, що від них залишилося…".

У нас забрали ринок

Ганна Приймак, директор українсько-бельгійського СП "УКОН":

- У нас забрали ринок. Пішла тінізація. Тому ми змушені були перейти на випуск продукції з давальницької сировини. При цій схемі роботи нам не потрібні ні вівці, ні льон, - усе привезуть готове. Якщо сьогодні говорити про сировинну базу, то, можливо, Україні вона й потрібна.

Якщо хтось вирішить, що легка промисловість - перспективна для України, нехай держава її розвиває. Для текстильників ця проблема була актуальною ще понад 20 років тому. Нині вся легка промисловість України працює на давальницькій сировині. Питання відновлення галузі дуже складне. Адже для цього мають запрацювати виробники сировини для легкої галузі, виробництво тканин, швейні фабрики, має бути налагоджений офіційний продаж товарів через магазини. Щоб це стало можливим, в Україні слід докорінно змінити систему економіки. Поки що - суцільні спекуляції.

Ярослав Рущишин, генеральний директор ПАТ "Троттола":

- Щоб відновити замкнений виробничий цикл, потрібно мати сировину. Сировина - це насамперед сільське господарство. Напрацювань сільського господарства у цьому напрямі немає, і тому бути оптимістом складно. Справи кепські. Тож я скептично ставлюся до побудови легкої промисловості. Хоча це галузь, яка дає швидку віддачу, вигідно працевлаштовує людей.

Крім того, є й інші проблеми, які перешкоджають галузі розвиватися. Це, зокрема, контрабандне завезення в Україну сировини і нелегальне працевлаштування. Підприємства, які працюють офіційно, ніколи не зможуть конкурувати на рівних із підприємцями, які шиють одяг у підвалах і не платять податків. Це наша головна проблема.

Колись побутувало таке поняття як управління робочими ресурсами. Подивіться, який зараз існує парадокс. Читаю звіт Львівської ОДА. Департамент економічної політики хвалиться, що за 2016 р. в області було відкрито понад 50 підприємств і створено понад 12 тис. нових робочих місць. Переважно це підприємства, на яких використовують низькокваліфіковану робочу силу. Запитується: а навіщо, коли в нас є
60 тис. вільних вакансій? І на них претендує лише 18 тис. працівників. Баланс мінус 40 тис. А ми й далі створюємо робочі місця. Погляньмо на питання інакше і звернімо увагу не на кількість, а на якість тих робочих місць. Можливо, треба створювати високооплачувані робочі місця, а не продавати дешеву робочу силу за кордон.

Це приклад досить нерозумної політики, - потрібно інвестувати в підприємства, які випускатимуть товари з високою доданою вартістю, а не плодити дешеву робочу силу. Для цього є таке поняття як стратегія розвитку країни в тому напрямі, в якому вона може бути першою. У легкій промисловості, після Туреччини і Китаю, Україна навряд чи може бути серед лідерів галузі.

З чого почати?

- З відновлення вирощування льону, - каже депутат Житомирської обласної ради Ірина Костюшко. - Якби держава підтримувала дотаціями льонарів, вони б і досі вирощували льон. На відміну від інших культур, таких як рапс або соняшник, він не виснажує ґрунти. Проте держава не має далекосяжної політики й стратегії в цій галузі, і ми вимушені відроджувати льонарство з руїн. Льон - той товар, який високо цінується на європейських і світових ринках. У 90-х роках XX ст. майже 80% усієї продукції льонарства йшло на експорт, при нинішніх цінах - це десятки мільйонів доларів валютної виручки щороку.

Торік в Україні було посіяно лише 1360 га льону довгунця, зате під льоноолійні культури, якщо не помиляюся, було відведено близько 60 тис. га. Проте, щоб запустити вирощування льону, потрібні виробництва, які б його переробляли. У радянські часи в Україні було 56 заводів, що переробляли льон. Зараз немає жодного підприємства, яке б на промисловому рівні переробляло цю культуру.

Але, крім сировини, в Україні гостро бракує обладнання. Скасування ПДВ на імпорт обладнання, яке не випускається в Україні, для переробки льону, швейного й текстильного виробництва сприятиме тому, що сировину перероблятимуть в Україні, а не вивозитимуть за кордон. Ще один стимул для інвестування в легку промисловість - включення у валові затрати на придбання обладнання для власного виробництва. Сьогодні підприємства мусять купувати його із прибутку, який залишається після сплати всіх податків. Коли запрацює переробна галузь, кошти, які будуть витраченні з державного бюджету на її відновлення, дуже швидко повернуться у вигляді податків та нових робочих місць. Один льонокомбінат дасть роботу кільком тисячам працівників.

Для вирішення проблем галузі, переконана Ірина Костюшко, необхідна консолідація льонарів. На її думку, не об'єднавшись, льонарі не можуть доносити до перших осіб держави інформацію про проблеми та стан галузі, а також пропонувати можливі шляхи розвитку. Тому вона вважає не лише доцільним, а вкрай необхідним створення асоціації льонарів, яка зможе доносити інформацію про ефект для економіки країни, який дасть відродження льонарства.