Кремль бреше сьогодні, як в 1933 році - Atlantic Council

24 листопада 1933 року СРСР організував щедру вечерю в готелі Waldorf Astoria на 1500 осіб. Причиною було визнання президентом США Франкліном Рузвельтом радянської імперії.

Подавали вишукані вина, ікру, бефстроганов, а пізніше того вечора з оваціями вітали спеціального почесного гостя прийому - журналіста New York Times і лауреата Пулітцерівської премії Волтера Дуранті, який працював у Москві з 1932 року.

За межами ж зали, де проходив бал, велика депресія виснажувала капіталізм, а СРСР спустошував Україну, морячи голодом мільйони людей для того, щоб поставити їх на коліна.

Про це в своїй статті пише старший науковий співробітник Atlantic Council Даєн Франсіс, додаючи, що листопад у Канаді - це Місяць пам'яті про Голодомор, відведений на вшанування жертв одного з найбільших злочинів проти людства в історії, умисний геноцид, організований Йосипом Сталіним з метою колективізувати ферми і знищити українське суспільство. За деякими оцінками, до 10 мільйонів людей загинули від голоду.

Але чоловік, якого вшановували багато років тому в Нью-Йорку, Волтер Дуранті, знав про масове вбивство українців, організоване Сталіним. І навмисне це приховав. Це був кошмарний приклад журналістської недбалості, викритої дослідженнями, організованими українською діаспорою і істориками. Вони вимагали, щоб Дуранті виключили зі списку Пулітцерівських лауреатів. New York Times навіть найняла спеціального консультанта - професора Колумбійського університету Марка фон Хагена - для оцінки роботи Дуранті. І той дійшов висновку, що редакції дійсно варто це зробити.

"Їм дійсно варто виключити його заради авторитету і слави New York Times. Він дійсно був ганьбою в історії газети", - сказав Хаген.

Комітету Пулітцерівської премії знадобилося півроку для вивчення запиту. І в 2003 році він вирішив не позбавляти Дуранті нагороди, тому що "не було доказів умисності обману", а також тому, що він вже давно помер і не може захищатися. Однак, міністерство закордонних справ Великої Британії довело, що Дуранті обдурив світ. В розмові з дипломатом він визнав, що "близько десяти мільйонів людей померли через нестачу їжі в СРСР".

Пізніше документальний фільм "Врожай відчаю", знятий канадською діаспорою українців, містив інтерв'ю з відомим британським письменником Малкольмом Маггеріджем. Він назвав Дуранті "найбільшим брехуном всіх часів", додавши, що не лише журналіст приховав трагедію, організовану Сталіним, а й ганебні письменники, які писали про це. У 30-х роках Маггерідж написав кілька репортажів про голод для кількох британських газет.

"Це було найбільшим кошмаром, який я бачив на власні очі, тому що дискусія навколо нього його відбувалася з повною відсутністю будь-якого співчуття", - додав Маггерідж.

В 1991 році президент Росії Борис Єльцин визнав існування сталінського геноциду в Україні, а в 2003 році ООН ухвалила спільну заяву про великий голод 1932-1933 років, під якою підписалися 25 країн включно з Росією. В ній йшлося: "Великий голод 1932-1933 років в Україні (Голодомор) відібрав життя 7-10 мільйонів людей і став національною трагедією українського народу".

Але попри все це, президент Росії Володимир Путін публічно заперечив існування Голодому, так само як і те, що він втручався у вибори на Заході і вторся в Україну, вбивши 10 тисяч людей і змусишви 1,6 мільйонів покинути свої домівки.

Вочевидь, ініціатива щодо Дуранті заслуговує на нову оцінку. Діаспора українців привітає шанс назвати речі своїми іменами. В більш широкому контексті це може допомогти поєднати брехню Москви в ті часи і зараз.

Дуранті вже давно помер, але Росія продовжує радянську стратегію "фейкових новин", використовує продажних журналістів, таких як Дуранті, кіберпропаганду, цензуру, переслідує українців і маніпулює західними демократіями. Пулітцерівському комітету варто чітко виступити проти цього і іншого наступу проти правди і порядності.

Тим часом, в Інституті демографії підрахували, що жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні стали 4 мільйони людей. На відміну від голоду в інших регіонах СРСР, в Україні він був умисним терором щодо українського населення.

Як свідчать дані опитування Соціологічної групи "Рейтинг", три чверті громадян України (77%) згодні з твердженням, що Голодомор 1932-33 років був геноцидом Українського народу, не погодилися з цим 13% опитаних, не визначилися - 11%.