Просідання грунту під озерами збільшить викиди парникових газів від танення вічної мерзлоти

Група вчених з США і Німеччини заявила про те, що концентрація метану в атмосфері підвищується не тільки в результаті повільного розморожування ґрунту по всій поверхні, але і в результаті різких процесів при утворенні термокарстових озер. Як повідомляє N+1, просідання ґрунту при розморожуванні цих озер призводить до розморожування ґрунту на глибині до 15 метрів. На думку вчених, такі процеси більш ніж в два рази збільшують кількість парникових газів, які утворюються від танення вічної мерзлоти.

У ході дослідження вчені проаналізували понад сотню термокарстових озер на Алясці й у Сибіру за допомогою польових вимірювань, радіовуглецевого аналізу і супутникових даних і оцінили кількість метану, яка утворилася в результаті різкого танення вічної мерзлоти під цими озерами. Механізм в цьому випадку аналогічний тому, який реалізується при поступовому таненні багаторічного льоду поблизу поверхні: розтанула ґрунт стає джерелом вуглецю, який потрапляє в глобальний геохімічний цикл, і перетвориться бактеріями на метан. Тільки цей процес відбувається не повільно по всій поверхні, а різко, на досить великій глибині (до 15 метрів) і лише в окремих точках.

Використовуючи отримані дані в якості початкових умов для кліматичного моделювання, вчені порівняли можливий сумарний обсяг парникових газів від різкого танення багаторічного льоду з кількістю метану, який утворюється через повільне танення. Виявилося, що незалежно від сценарію викидів механізм різкого танення призводить до утворення приблизно 27 мегатонн метану на рік. Відносний внесок цього ефекту варіюється в залежності від передбачуваної швидкості кліматичних змін, проте в кожній з моделей сумарний ефект від танення льоду збільшується щонайменше вдвічі (в 2,25 рази в разі швидкого потепління і в 2,9 рази - при помірній швидкості кліматичних змін).

Дослідники відзначають, що їхні висновки свідчать про те, що дані процеси необхідно моделювати при кліматичних змін в ХХІ столітті.

Раніше повідомлялося про те, що вчені передбачили малий льодовиковий період у 2030-2040-х роках. На думку вчених, процеси, які відбуваються у двох шарах Сонця (одному – в конвенційній зоні і другому – ближче до поверхні), за період 26-го циклу досягнуть максимуму приблизно одночасно, але на протилежних сторонах зірки. Тому вони нейтралізують один одного, що приведе до різкого падіння сонячної активності в цілому.