Святий Миколай у прифронтовій зоні та дитбудинках

Автор : Алла Котляр
14 грудня 16:57

Напередодні новорічних свят волонтери знову активно збирають подарунки та солодощі для дітей. У дитбудинки, у прифронтову зону, дітям загиблих захисників України.

 

Діти пишуть листи - Святому Миколаю, Дідові Морозу, Санта-Клаусу... Дивіться списки й вибирайте: чию мрію хочете здійснити? Адже "читати без сліз листи знедолених дітей неможливо", а дорослим інколи так хочеться відчути себе трішки чарівниками, трішки Святими Миколаями...

У тому, що діти хочуть подарунків, немає нічого поганого. Як і в бажанні подарувати дитині радість. Питання в тому, яким чином, і чи справді це на радість, а не на шкоду. Дитячі правозахисники впевнені: подарунково-цукеркова істерія на свята - це задоволення наших ілюзій, амбіцій і душевних поривів, та аж ніяк не допомога й не користь для чужих нещасних дітей.

Національний програмний директор "SOS Дитячі містечка - Україна" Дарина Касьянова на своїй сторінці у Фейсбуку провела серед усиновлювачів та прийомних батьків міні-опитування - як і в чому вони забирали своїх дітей з інтернатних установ: "У період активного збирання подарунків, зокрема втілення особистих мрій дітей, важливо зрозуміти, чи доходять ці подарунки до дитини і чи може дитина зберегти цінну річ для себе. Шановні батьки, поділіться вашою історією, будь ласка. Можливо, це буде корисно волонтерам, які від щирого серця прагнуть допомогти".

Відповіді шокують. Найчастіше батьки забирали дітей із дитбудинків голими (!), без жодної особистої речі або іграшки. Про те, що одяг потрібно принести з собою, часто попереджають заздалегідь. Хоча, за законодавством, дитина, котра вибуває з інтернатного закладу, має бути одягнена відповідно до сезону (тобто за кожного, хто вибув із балансу установи, мають списати певні речі), випадки, коли діти забирали з собою в нову сім'ю комплекти нових речей, подаровані їм іграшки та книжки, - рідкісні й лише підтверджують сумне правило.

"Не люблю я день Святого Миколая, - пише на своїй сторінці у Фейсбуку прийомний батько, священик і староста Волоського старостинського округу Новоолександрівської ОТГ Дніпропетровської області Андрій Пінчук. - Прямо до нудоти. Святого Миколая люблю. А день його пам'яті - ні. А все через ту маячню й нездорову істерію, що масово супроводжують у нас це свято...

... Дітям у дитячому будинку не потрібні подарунки, плеєри, айфони, планшети, добре взуття, відшпакльовані кімнати й нове обладнання на кухню. Плеєр, айфон, планшет відберуть старші. Часто з мордобоєм. Нові хороші черевики або якісні речі спродадуть чи обміняють на цигарки, пиво або травичку. Директор дитбудинку видасть нові або знайде чергового спонсора. Це свято в кожному дитячому будинку давно перетворилося на конвеєр, на беземоційну святкову карусель".

Крім того, щедро приправлені горами цукерок і мандаринів подарунки на свята не принесуть дітям щастя, пише Андрій Пінчук. Цукерки не додадуть соціалізації й надії на світле майбутнє, лише розбестять, переконавши в тому, що жити паразитом можна. Не треба вчитися й працювати, вибудовувати стосунки. Не треба брати на себе відповідальність і любити. Дітям потрібні не подарунки. "Їм потрібна сім'я. І більше нічого. Решта додасться разом із сім'єю. Мандарини, черевики, сорочки, турбота, надія, любов і майбутнє"...

Проте, хоч би скільки дитячі правозахисники писали про шкідливість таких святкових інтервенцій у дитбудинки, ситуація рік у рік повторюється. До категорії дітей-сиріт, яких таким чином прагнуть ощасливити дорослі, тепер додалися діти, котрі живуть на прифронтових територіях. "Ситуації багато в чому схожі, - каже волонтер Олена Розвадовська, яка працює з дітьми в "сірій" зоні. - Як на мене, у нас сформувався якийсь неадекватний шаблон поведінки дорослих на свята. Навіть у благополучних містах і районах. Ми впевнені: в дітей на свято має бути те, чого не було в нашому дитинстві. І кілька разів на рік починаємо всім цим закидати дітей. Це компенсація якоїсь недоуваги до дітей, чи що. Цей наш комплекс набуває особливих масштабів, коли справа стосується дітей, чимось обділених. Але нестабільність у житті дітей війни, наприклад, не виправити якимось одним подарунком.

Усі ці численні акції відбуваються від нерозуміння суті взаємодії з дитиною. Діти не винні в тому, що в дорослих немає іншої моделі поведінки. Дитина хоче іграшку, і це нормально. Та коли ми "присаджуємо" її на гарантований дорогий подарунок, то потім важко показати дитині інший смисл свята. Мені здається, що Різдво й Новий рік - усе-таки не в подарунках, а в наповненні свята смислом, теплом, емоціями, радістю, в умінні створити святкову атмосферу разом із дітьми, яким увага потрібна щодня".

"Мене в цьому всьому особливо засмучує список подарунків, - пише на ФБ волонтерка Леся Литвинова з приводу однієї з передноворічних волонтерських акцій. - Не тому, що вони "дорогі" чи "із запитами". А тому, що діти не знають, про що мріяти. Їхні бажання абсолютно уніфіковані. І це не має нічого спільного з індивідуальним підходом". "Мріяти - це думати про майбутнє, - продовжує Дарина Касьянова. - Це така підміна. Дитячі душевні рани латають подарунками, які часто нічого не означають. Причому ні для дитини, ні для дорослого".

І знаєте, що ще гірше? Коли якийсь волонтер, викладаючи списки з дитячими "мріями", робить приписку: мовляв, "просимо звернути увагу: це - діти загиблих у зоні АТО військовослужбовців, а також тих, хто помер внаслідок травм і поранень у шпиталях. Це - не діти з незабезпечених, неблагополучних сімей, які живуть у зоні стихійного лиха або катастроф. Тому дуже просимо НЕ пропонувати тут як подарунки речі вживані".

Дивно, що нікого при цьому не бентежить протиставлення - "діти героїв" і "діти з неблагополучних сімей". Ніхто не замислюється, навіщо ця стигматизація, коли можна написати просто: вживаного не пропонувати. Адже і ті, й ті - діти. І потім: якщо діти - із забезпечених і благополучних сімей, тоді навіщо списки? А якщо їм усе-таки потрібна допомога, то, швидше за все, - не подарунки на свято, а щоденна підтримка.

"Хочете допомогти сироті, - пише Андрій Пінчук, - візьміть її у свою сім'ю! Ні? Тоді допоможіть дитині знайти сім'ю. Якщо не можете й цього зробити, допоможіть тим, хто вже взяв прийомну дитину в сім'ю.

Хочете чогось особливого і тривалого? Станьте для дитини в дитячому будинку наставником. Купа класних програм є. Можна навчитися. Часто буває хороший результат.

А найпростіше - роззирніться. Десь поруч із вами обов'язково є хтось, хто не дає собі ради. Кому важко. Сім'я, котра без допомоги цілком може втратити своїх дітей, і вони опиняться в притулку. Підтримайте їх! Вони на межі. Вони поруч. Допоможіть тим, що найбільше їм потрібне і що вам - по кишені".