Зміни до процесуальних кодексів

Завершується формування складу нового Верховного суду, і наступним необхідним кроком судової реформи є внесення змін до процесуальних кодексів.

Рада з питань судової реформи при президенті України розробила нову редакцію трьох процесуальних кодексів. Зміни, зокрема, передбачають запровадження практичної змагальності судового процесу. Що це таке, і чому йдеться саме про практичну змагальність?

Будь-який судовий процес передбачає встановлення фактичних обставин справи, і в цьому сенсі функції його учасників можуть різнитися, залежно від підходів до судочинства.

У радянські часи суддя навіть у цивільних справах виконував, фактично, слідчі функції, оскільки на нього покладався обов'язок "всебічного, повного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи". Відтак, результат розгляду справи залежав не тільки від позицій сторін та поданих ними доказів, а й від бажання судді збирати докази з власної ініціативи у тій чи іншій справі. Такий підхід характерний для патерналістських суспільств, у яких саме на державу покладається обов'язок забезпечення справедливості в суспільстві.

Принципово інший підхід у змагального судочинства, коли суд займає позицію безстороннього арбітра і вирішує справи виключно на підставі тих доказів, які йому надали сторони. Саме змагальність забезпечує справжню рівність сторін і тим самим справедливість ухваленого рішення, - навіть якщо сторона програє справу, яку, з огляду на всі обставини, мала б виграти, це станеться внаслідок її особистих дій, а не через виявлену судом ініціативу в інтересах іншої сторони. Змагальне судочинство більш характерне для сучасних ліберальних суспільств, де суд розглядається не як інституція, на якій лежить обов'язок забезпечити справедливість у суспільстві, а, швидше, як механізм, використовуючи який, кожен може справедливо вирішити свою справу.

Саме тому в 1996 р. змагальність сторін була закріплена в Конституції України як одна з основних засад судочинства і на сьогодні міститься в усіх вітчизняних процесуальних кодексах. Проте, як відомо, внесення змін до законодавства далеко не завжди викликає відповідні зміни в суспільстві. Радянське розуміння ролі судді в судовому процесі призвело до надзвичайно широкого тлумачення положення про обов'язок суду "сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи", який міститься в чинному процесуальному законі, і відтак - до істотного викривлення принципу змагальності судочинства на практиці.

Декларуючи змагальність судового процесу, більшість суддів перебирають на себе ініціативну роль у процесі, що проявляється в роз'ясненні позивачу та/або відповідачу, які саме докази і клопотання доцільно надати, формуючи доказову базу. Якщо ж судді нижчих інстанції нехтують такою ініціативою, судді вищих судів розцінюють це як неповне з'ясування обставин справи, що є підставою для скасування судових рішень.

Таким чином, уже понад 20 років в Україні формально діє принцип змагальності цивільного судочинства, проте на практиці ми маємо незначні зміни судового процесу, порівняно з радянським періодом. Якщо раніше суд збирав докази у справі з власної ініціативи, сьогодні він роз'яснює сторонам, яку саме заяву їм слід подати, щоб суд мав формальні підстави для збирання цих доказів. Очевидно, такий підхід навряд чи можна розглядати як повноцінно змагальний судовий процес, а тому нові редакції процесуальних кодексів мають намір запровадити не декларативну, а практичну змагальність судочинства.

З цією метою проект змін до цивільного процесуального законодавства, зокрема, передбачає:

- скасування обов'язку суду "сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи" як складової принципу змагальності сторін;

- встановлення чіткого й поетапного порядку подачі сторонами письмових пояснень та доказів до суду першої інстанції. При цьому суд матиме право прийняти несвоєчасно подані докази лише у тому разі, коли сторона доведе, що не змогла це зробити своєчасно з обставин, незалежних від її волі.

- аналогічне обмеження права апеляційного суду приймати нові докази, які не подавалися сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції.

Водночас слід розуміти: в умовах реальної змагальності судочинства справу не завжди виграє той, хто правий, але завжди - той, хто краще підготувався до суду і зміг довести свою позицію. У разі ж неналежної підготовки сторони до справи вона сама несе тягар наслідків програшу, адже ситуацію неможливо виправити ні в національних судах вищих інстанцій, ні в Європейському суді з прав людини.

Чи усвідомлюють в Україні такі наслідки запровадження практичної змагальності судочинства?

На одному із заходів керівник Проекту ЄС "Підтримка реформ юстиції в Україні" Довідас Віткаускас висловив сумнів, що українське суспільство розуміє суть змагального судочинства й готове до його повноцінного запровадження. Він зазначив, що змагальність - це насамперед обов'язок кожної сторони належним чином готуватися до судового процесу, і невиконання цього обов'язку обернеться негативним для неї судовим рішенням.

Нині ж на практиці сторони найчастіше подають до суду мінімально можливу кількість доказів, покладаючись на те, що суддя роз'яснить, які докази потрібно подати в цій справі.

Відтак, у близькій перспективі запровадження практичної змагальності судового процесу часто матиме, швидше, негативний характер, адже підхід "суд повинен захистити мої права" не вдасться одномоментно змінити на розуміння обов'язку довести свою позицію перед судом та наслідків невиконання такого обов'язку.

Яскравим прикладом таких наслідків можуть бути справи про визнання права власності на успадковану нерухомість, коли люди не можуть оформити права на неї в позасудовому порядку. Більшість таких випадків пов'язані лише з відсутністю у спадкодавця належних документів на нерухоме майно, а відтак спадкоємці вважають, що все очевидно: це майно їхніх батьків, на яке ніхто не претендує, - отже, суд "повинен захистити мої права".

Якщо суди розглядатимуть такі справи виключно на підставі поданих позивачем документів і не виявлятимуть ініціативи в частині збору необхідних доказів, це призведе до обґрунтованих і законних відмовних рішень. Їх наслідки для спадкоємця будуть вкрай тяжкі, - в кінцевому підсумку, спадщину він втратить, і майно перейде у власність територіальної громади.

Тому якщо адвокати підтримують запровадження "практичної" змагальності сторін, адже це, фактично, посилює їхню роль у судовому процесі, - то судді вже сьогодні висловлюють сумнів, чи не зарано відводити судді виключно роль арбітра, з огляду на низький рівень правової обізнаності сторін та часто неналежну якість правової допомоги, яка їм надається.

З урахуванням наведеного, у близькій перспективі після прийняття нових процесуальних кодексів ми матимемо два шляхи розвитку подій: або продовження традиції "розширеного" тлумачення суддями положень процесуального кодексу в ім'я дотримання інтересів "маленької" людини, або ж украй негативні наслідки для цієї людини на початковому етапі. І якщо перший шлях певною мірою знівелює реформу змагальності судочинства, то другий може знівелювати спроби відновити довіру до судової системи: адже в негативному для себе судовому рішенні сторони схильні звинувачувати насамперед суд, а не себе чи свого адвоката.

Компромісним варіантом, який дозволить мінімізувати негативні наслідки для тих, хто першим потрапить "під каток" реальної змагальності, може бути запровадження перехідного періоду, протягом якого апеляційні суди слід наділити повноваженнями приймати, за необхідності, нові докази у справі, що дозволить виправляти не лише помилки судів першої інстанції, а й помилки та недоробки сторін і їхніх представників.

Запровадження такого підходу разом із бодай мінімальною роз'яснювальною роботою дозволить, з одного боку, нарешті перейти до справжньої змагальності судового процесу, а з іншого - згладити негативні наслідки такого переходу.

* У листопаді 2015 року Ленінський район міста був перейменований на Новокодакський.

Однак перейменування судів належить до компетенції глави держави. Відповідний президентський указ, обумовлений вимогами Закону "Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів і заборону пропаганди їх символіки", так і не був прийнятий.