ВІДСТАВКА ВОЛИНСЬКОГО ПРОКУРОРА

Автор : Петро Чечелюк
07 травня 00:00

17 квітня 2003 року прокурора Волині Олексія Баганця терміново викликали до Києва. Розмова «за закри...

 

17 квітня 2003 року прокурора Волині Олексія Баганця терміново викликали до Києва. Розмова «за закритими» дверима з одним із заступників генерального прокурора України тривала понад годину, після чого волинський прокурор у сусідньому кабінеті написав рапорт, де зазначив: «...не заперечую щодо мого усунення з посади прокурора Волинської області з 24 квітня 2003 року й переведення на роботу до Київської області на посаду заступника прокурора». Олексій Баганець пропрацював на Волині неповних дев’ять місяців. Що ж спричинило таку поспішну «ротацію»?

«Я не можу називати багато прізвищ, бо триває слідство. Але про обставини, за яких розкривалися злочини, скажу. Не хочу припустити того, аби й стосовно Волині були зроблені подібні висновки, висловлені генеральним прокурором України Святославом Піскуном на виїзному засіданні колегії в Одесі...», — так розпочав Олексій Баганець своє передостаннє інтерв’ю для журналістів області. Останнє відбулося за тиждень, коли рапорт уже лежав на столі генерального прокурора... Олексій Баганець: «Мені не байдуже, що про мене після мого від’їзду скажуть в області, що і є причиною нашої сьогоднішньої зустрічі. Керівництво Генпрокуратури України запропонувало мені написати рапорт про звільнення з займаної посади. Пояснили це тим, що так склалися політичні обставини. В’ячеслав Піскун не вважає за потрібне далі тримати мене на посаді обласного прокурора. Мені ніхто не пояснив, що це за «політична ситуація», бо його заступник, із котрим я розмовляв, не радив зустрічатися з генеральним прокурором, бо це вже не змінить його рішення. А ще мені сказали в Києві, що з професійної точки зору до діяльності прокуратури Волинської області претензій немає, а навпаки, генпрокуратура вважає, що тут відбулися значні зрушення в кращий бік.

На жаль, ті позитивні зрушення, яких досягла прокуратура області при взаємодії з органами внутрішніх справ і СБУ, розглядалися деякими посадовими особами під іншим кутом зору. Багатьом в області й Києві заважали позитивні зрушення в боротьбі зі злочинністю, тому деякі сили об’єдналися, навіть ті, між котрими були не найкращі стосунки, аби домогтися мого звільнення. Сили ці — представники органів державної виконавчої влади, політики, народні депутати, а також представники оргзлочинності й відкритого криміналітету, «вхожі у владу». Мені дуже боляче, що з цими силами погодився генеральний прокурор»…