«РІШЕННЯ КС ВІДКИНУЛО РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ ДО САМІСІНЬКОГО ПОЧАТКУ», — ВВАЖАЄ ВІТАЛІЙ БОЙКО

16 грудня Конституційний суд України оприлюднив своє рішення, у якому зазначено, зокрема, що створення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду суперечить Конституції. З проханням прокоментувати дане рішення «ДТ» звернулося до Віталія Бойка, голови Верховного суду України (1994—2002 рр.) у відставці, заслуженого юриста України, нині — віце-президента Міжрегіональної академії управління персоналом.

— Віталію Федоровичу, як ви розцінюєте рішення Конституційного суду України, яке викликало настільки неоднозначну реакцію з боку юридичної громадськості?

— Це рішення мене просто потрясло. Гадаю, що воно потягне за собою дуже негативні наслідки для реформування судової системи.

Для мене, колишнього судді, рішення суду — незаперечне. Однак настільки слабо обгрунтованого рішення я, мабуть, ще не зустрічав. У мене є великі сумніви щодо його правильності. І багато хто поділяє мою точку зору, зокрема й представники юридичних кіл, влади.

Ряд чинних законів і аналізованих законопроектів давали підстави очікувати значних позитивних зрушень у галузі розвитку правосуддя. Початок цьому процесу було покладено ще при прийнятті Конституції. І мені дуже шкода, що дане рішення Конституційного суду по суті відкинуло назад реформу судової системи як мінімум на п’ять років.

Виходячи з положень, рішення КС, тепер слід по-новому переосмислити всі концептуальні положення розвитку третьої влади. Зокрема, як забезпечення права громадянина на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень. Це дуже складно і, боюся, забере занадто багато часу. Особливо з огляду на політичне розмаїття думок при вирішенні таких питань. Фактично ми відклали вирішення настільки важливих проблем на невизначений термін, власноручно поставивши себе в кумедне становище. Ми продемонстрували нездатність розібратися у власній Конституції і відсутність навіть серед юристів чіткого бачення перспектив розвитку судової системи.

КС вважає, що Конституція дала вичерпне визначення судової системи, і Закону «Про судоустрій» у цьому плані вже нічого робити. Наприклад, із Перехідних положень висмикнули другу половину пропозиції і навели її на підтвердження своєї позиції щодо визначення в Конституції системи судів. Але ж у Перехідних положеннях малося на увазі, що Верховний суд, Вищий арбітражний суд матимуть зовсім інші повноваження після здійснення судової реформи. Перехідні положення мають значення в контексті визначення повноважень, а не в плані побудови судової системи відповідно до вимог статті 125 Конституції.

— У зв’язку з розглядом проектів змін до Конституції сьогодні знову говорять про недоцільність обрання суддею безстроково. До речі, є судді, котрі поділяють цю думку...

— Цікаво, що в різних проектах змін до Конституції спостерігається рідкісна єдність щодо того, що суддів слід обирати лише на 10 років, а не безстроково. Втім, дивуватися нема чому, оскільки ті, хто пропонує сьогодні такі зміни, ще не забули про свою роль у ручному управлінні судами в період існування командно-адміністративної системи — байдуже, у ранзі директора заводу чи секретаря райкому. Вони прекрасно знали, як вплинути на суддю саме шляхом кадрового відбору.

В останні п’ять років ми спостерігаємо, що судді все ж стають незалежнішими, і вплинути на їхнє рішення тепер складніше. Водночас судові рішення набули величезної ваги, у тому числі й у випадку, коли йдеться про те, хто прийде до влади. Ті, хто звик командувати судами, вирішили, що потрібно терміново щось робити. І під шквал критики недоліків у роботі судів (а їх дійсно дуже багато, та інакше на цьому етапі реформи і бути не могло) проштовхуються такого роду ініціативи.

Так, судді припускаються зловживань, і серед них є нечесні люди. Але не можна відмовлятися від головного досягнення нашої держави в галузі забезпечення незалежності суддів — їхнього безстрокового обрання.

— Чи вважаєте ви, що сьогодні існує достатньо можливостей притягти несумлінного суддю до відповідальності?

— Для цього вистачає реальних можливостей, передбачених Законом «Про судоустрій». Попри те, що вони ще належним чином навіть не апробовані, сьогодні беруться стверджувати, що суддю неможливо притягти до відповідальності. А законом же передбачені нові структури кваліфікаційних комісій суддів, у них збільшено представництво від Президента, органів місцевого самоврядування, юстиції, більше того — представників уповноваженого ВР у правах людини. Існує реальна можливість брати участь у роботі цих комісій і принципово реагувати на допущені суддею правопорушення.

У Вищій раді юстиції, наділеній повноваженням подавати подання про звільнення судді з посади, — лише четверо суддів. Інші є представниками інших гілок влади. Тобто тут присутність і вплив корпоративних суддівських інтересів зведений до мінімуму. До речі, Рада Європи критикує нас за такий склад ВРЮ. Там вважають, що органи, які мають стосунок до формування судової влади, мусять як мінімум наполовину складатися з представників третьої влади.

Я гадаю, що коли належним чином задіяти механізм, передбачений Законом «Про судоустрій», цього буде цілком досить для того, щоб позбуватися суддів, які не хочуть працювати, як того вимагає закон. Проблему відповідальності суддів слід вирішувати таким чином, а не шляхом ослаблення їхньої незалежності. Інакше суддя постійно озиратиметься, чи не причетний до справи, яку він розглядає, хтось із тих, у чиїх руках опиниться через кілька років його професійна доля. Впевненість судді у своєму завтрашньому дні — головний критерій того, як він буде поводитися при здійсненні правосуддя. Чи буде він озиратися, наприклад, на політичний підтекст аналізованої справи.

Судді, котрі йдуть на переобрання, «гучні» справи не розглядають. Просто голова суду не дає йому таких справ. Саме на це я завжди орієнтував голів суддів, як глава ВС. Такі справи як правило передаються суддям, вже обраним безстроково. Упевнений, що зміни Конституції в цьому плані можуть призвести до того, що суддя прийматиме рішення, угодне тим, від кого завтра залежатиме продовження його кар’єри.

— Ваше враження вже як стороннього, хоча й небайдужого спостерігача — тиск на суди зростає?

— Вважаю, що тиск на суди посилюється, причому дуже відчутно. Свого часу я категорично виступав проти того, щоб на посаду голови суду призначав Президент, оскільки я розумів, до чого це призведе. На жаль, я виявився правий. Сьогодні голови судів розповідають мені, що існує певний порядок призначення на посаду. Попри наявність подання голови Верховного суду, рекомендації Ради суддів із приводу судді, котрий йде на посаду і до котрого немає претензій по роботі, його обов’язково викликають (!) в адміністрацію Президента. Там для цього навіть існує... спеціальна комісія. Який у цьому сенс? Мета цієї зустрічі в тому, щоб засвідчити свою участь у вирішенні долі судді, щоб він завжди пам’ятав, хто в домі хазяїн і кого слід слухатися! Це потрібно президентському оточенню, щоб бути причетними до судової гілки влади за допомогою призначення керівників. Бо через них можна впливати на організацію роботи суду і на прийняття важливих рішень. Саме так зараз і відбувається.

Мені розповідали, що матеріали на деяких суддів розглядаються місяцями. Це наша стара, номенклатурна система призначення на посади. Але це не може, не повинно стосуватися судової системи.

— Що ще ви вважаєте найважливішими перешкодами незалежності судової влади?

— Гадаю, що у судді не повинно бути пільг. Усе слід вирішувати через бюджет. Суддя мусить одержувати гідну зарплату, і за свої кошти придбати собі квартиру, оплачувати свої путівки в період відпусток тощо. У противному разі залежність судді від виконавчої влади неминуча.

Ще одне питання — нагородження суддів. Наприклад, Кабінет міністрів нагороджує суддю Верховного суду. Питається — за що? Я, наприклад, вважаю, що суддя може бути нагороджений лише медаллю «За порятунок потопаючого» або ж «За відвагу при пожежі».