ПЕРЕХРЕСНИЙ ДОПИТ

Автор : Віталій Кукса
24 жовтня 00:00

Поки суддя Федерального суду Канади мадам Мюрей Табіб готує рішення в справі про арешт наприкінці...

 

Поки суддя Федерального суду Канади мадам Мюрей Табіб готує рішення в справі про арешт наприкінці червня українського літака Ан-124-100 «Руслан», у спостерігачів є можливість спокійно проаналізувати сформовану ситуацію, розібратися в поглядах на конфлікт його учасників. Нагадаємо, їх троє: Фонд державного майна України, кіпрська компанія TMR Energy Ltd., що виграла в Арбітражному інституті Стокгольмської торговельної палати в нього 42,3 млн. дол., й АНТК ім. Антонова, чий літак арештовано в Канаді в порядку погашення боргу Фонду перед TMR.

Становище АНТК ім. Антонова «найцікавіше». Він абсолютно не причетний ні до TMR, ні до Фонду державного майна, ні до боргу Фонду перед TMR, але його літак було заарештовано. Теоретично на його місці могло опинитися будь-яке інше державне підприємство, майно якого потрапило на територію однієї з країн, де було визнано рішення Стокгольмського арбітражу. Судове рішення створить важливий прецедент стосовно того, чи може майно будь-якої української державної компанії виявитися заарештованим за позовом до іншого українського державного підприємства, державного органу України або держави в цілому. Інакше кажучи, вирішується питання: літати (плавати) українським літакам (суднам) за кордоном чи ні.

«ДТ» не раз висвітлювало ці питання у своїх матеріалах. Проаналізувати проблему читачам допоможе перший заступник генерального конструктора АНТК ім. Антонова професор Дмитро КІВА, який брав участь у канадських слуханнях.

— Чому АНТК ім. Антонова не вніс за літак заставу, щоб мати змогу продовжувати його експлуатувати? Адже в разі позитивного рішення у справі ці гроші повернули б компанії...

— Цей крок нам пропонували юристи TMR. Ми не пішли на нього з кількох причин. По-перше, реальна вартість затриманого літака принаймні вдвічі нижча від позовної суми — а внести потрібно було б саме 43 млн. дол. По-друге, ми думали, що в разі внесення застави втратимо можливість вимагати імунітету для літака, оскільки він використовувався у зв’язку з військовою діяльністю. Тобто TMR пропонувала нам крок, який полегшив би їм завдання.

— Щоб було зрозуміліше про імунітет, розкажіть докладніше про систему аргументації АНТК ім. Антонова, наведену в процесі слухань.

— Наша аргументація розвивалася переважно в трьох напрямах.

По-перше, ми доводили, що АНТК ім. Антонова не відповідає за борги Фонду державного майна. Ми надали низку доказів того, що літак, яким АНТК ім. Антонова володіє на праві повного господарського відання, не може бути відчуженим у рахунок погашення боргів якогось відомства.

По-друге, це питання юрисдикції суду: річ у тому, що, відповідно до канадського законодавства, господарські питання розглядаються тільки судами провінцій, а не федеральним судом.

По-третє, це, як уже відзначалося, питання імунітету.

Для надання доказів за кожним із трьох напрямів було залучено юристів із відомих канадських юридичних фірм.

Стосовно «військового імунітету», то тут, на погляд наших юристів, було пряме порушення канадського Акта про державний імунітет від 1980 року. Цей закон гласить, що майно іноземної держави, яке використовується у зв’язку з військовою діяльністю, а також яке є «військовим за природою» або перебуває під контролем збройних сил, не може бути заарештованим або вилученим в інший спосіб. Наші юристи надали суду сертифікати Міністерства оборони Італії, на замовлення якого літак виконував рейс у момент арешту, а також аналогічні документи від канадського військового відомства. Подано також документи, які доводять, що модифікація Ан-124-100 зберігає всі свої військові функції (вона — результат приведення військово-транспортного літака Ан-124 у відповідність до вимог ICAO щодо безпеки цивільних літаків, необхідних для виконання комерційних рейсів у цивільні аеропорти. — Ред.).

Стосовно юрисдикції, то наші юристи доводили, що Федеральний суд Канади не повинен розглядати цю справу та що TMR припустилася помилки, звернувшись до нього з вимогою визнання й виконання рішення Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати. Відповідно до законодавства Канади, рішення про вилучення майна за господарськими спорами уповноважений розглядати лише суд провінції (у цьому випадку — провінції Ньюфаундленд і Лабрадор).

— Проте найцікавішим є питання права АНТК ім. Антонова як державного підприємства на заарештований у Канаді літак...

— Саме так. Як писало «ДТ» у статтях на цю тему, його рішення створить важливий прецедент, який або відкриє, або закриє шлях масовому відчуженню майна українських державних підприємств за кордоном.

У цьому зв’язку слід зазначити, що максимум зусиль до того, щоб відкрити шлях такому відчуженню майна, доклав завідуючий кафедрою Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка професор Анатолій Довгерт. Він виступав як експерт із українського законодавства з боку TMR.

Професор Довгерт, усупереч законодавству України, судовій практиці, що склалася в нашій країні, під присягою засвідчив, що майно, закріплене за державними підприємствами, можна стягувати за борги таких державних установ, як Фонд державного майна. Або, інакше кажучи, що АНТК ім. Антонова віддасть борги ФДМУ. Для обгрунтування своєї позиції він ввів в оману судові органи Канади. Зокрема для того, аби не посилатися на положення статуту АНТК ім. Антонова про те, що підприємство не несе відповідальності за борги держави та її органів, А.Довгерт заявив, буцімто цей документ «неофіційно є «державною таємницею». І, в силу цього, судовим органам Канади для визначення правового статусу АНТК ім. Антонова як державного підприємства й закріпленого за ним державного майна слід керуватися зразком статуту такого підприємства, як Державний центр науково-технічних експертиз, затвердженим наказом Міннауки 17 грудня 1996 року. Цей зразок статуту містив положення, якими певною мірою міг скористатися А.Довгерт для доведення своєї позиції.

Неправда полягала в тому, що цей центр, відповідно до того зразка статуту, був на той час не державним підприємством, а державною установою. Я не думаю, що професор права, співголова комісії з підготовки проекту Цивільного кодексу України не знає, що існує велика різниця між державною установою, яка перебуває на бюджетному фінансуванні, і державним підприємством, що володіє закріпленим за ним майном на праві повного господарського відання. А право повного господарського відання, відповідно до п.1 статті 37 Закону України «Про власність», прирівнюється до права власності.

Професор права також не міг не знати, що існує типовий статут державного підприємства, затверджений відповідним міністерством, згідно з яким було розроблено статут АНТК ім. Антонова, і що ним слід було керуватися, якщо вже не вдалося ознайомитися зі статутом АНТК ім. Антонова. Таким чином, вдаючись до відвертої брехні та напівправди, яка в більшості випадків гірша від брехні, оскільки в ній важче розібратися (у цьому ми сповна переконалися під час судового процесу в Канаді), А.Довгерту вдалося сформувати в шерифа Ньюфаундленду помилкове бачення норм українського законодавства, що призвело до арешту літака.

На жаль, на відміну від юристів TMR, котрі досить довго готувалися до виконання рішень Стокгольмського арбітражу, тож встигли запастися повним набором потрібних їм документів, наші юристи мали дуже мало часу на підготовку необхідних паперів.

— Кілька експертів відзначали, що посилання на українські нормативні документи, зокрема на статут АНТК ім. Антонова, не матимуть ваги для канадського суду...

— Я думаю, що ті «експерти», котрі сприяють перекачуванню майна України за кордон, хотіли б, щоб було саме так. Але навіть я, не будучи експертом у галузі права, розумію, що, визначаючи, кому з суб’єктів належить майно на правах власності, потрібно керуватися законодавством країни, в якій ці суб’єкти зареєстровані, а також статутними документами цих суб’єктів.

Проте адвокати TMR весь час заявляли суду, що українське законодавство постійно змінюється, воно суперечливе, ніким не виконується тощо. Тим самим нав’язуючи суду думку, що враховувати його положення слід в останню чергу. До речі, у цьому зв’язку треба відзначити, що українські юристи — юридична фірма «Саланс» в особі її керівника Олега Батюка — в обгрунтуванні правомірності відчуження нашого літака за борги Фонду держмайна так і не змогли послатися на конкретні норми українського права, і єдиним їхнім аргументом, я сказав би, їхньою козирною картою було посилання на витяги з книжки голови Вищого господарського суду України Д.Притики, голови Державної судової адміністрації України В.Карабаня і доктора юридичних наук професора В.Ротаня, під загальною редакцією тоді першого заступника голови Верховної Ради України В.Медведчука «Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України», т.1, виданої Інститутом юридичних досліджень 2000 року, яку вже цитувало «ДТ». Юристи стверджують, що в цій книжці виведено висновок, відповідно до якого державне майно, закріплене за державними підприємствами на праві повного господарського відання, може бути стягнене за борги державних установ.

Якщо це так — то ця книжка, наскільки я розумію, єдина, де, всупереч законодавству України (ст. 32 і 33 Цивільного кодексу), судовій практиці та іншим книжкам із цивільного права, зроблено такий висновок. За дивним збігом, книжка ця побачила світ безпосередньо перед початком процесу між ФДМУ й TMR в Арбітражному інституті Торговельної палати Стокгольма.

«Потішив» і ФДМУ. Саме під час подачі доказів у канадському суді на офіційному сайті фонду несподівано з’являється повідомлення, у якому, всупереч фактичним обставинам, йшлося, що літак заарештовано на основі рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма, «яким було задоволено позов TMR до держави Україна». А також містилася фраза про те, що TMR має право на арешт і стягнення майна держави Україна на території Канади.

Адвокати TMR негайно долучили це повідомлення до своєї доказової бази як свідчення того, що навіть ФДМУ визнає, що за його борги повинна відповідати держава. Згодом ФДМУ на тому ж таки сайті офіційно визнав, що опублікована інформація неправильна, але сталося це вже після того, як минув термін подачі доказів сторонами, і, таким чином, це спростування вже не можна було надати суду. Ще один прикрий збіг.

— Судячи з ваших коментарів, АНТК ім. Антонова й ФДМУ в суді діяли трохи неузгоджено?

— Ми вважаємо, що й АНТК ім. Антонова, і ФДМУ в цьому випадку роблять одну справу — захищають інтереси України. І я не хотів би висловлювати незадоволення діями фонду, хоча проблему з нашим літаком спровокував саме їхній конфлікт, до якого ми не мали ані найменшого стосунку. Проте їхня позиція — і в цілому щодо цього конфлікту, й у канадському суді зокрема, принаймні викликає величезну кількість запитань. Так, до 8 серпня, останнього дня подачі доказів у Федеральний суд Канади, ФДМУ не подав жодного доказу зі свого боку, хоча й був відповідачем у справі (за даними редакції, юристи фонду докази підготували. — Ред.). Зате опублікував на своєму сайті вищезгадану заяву про те, що 42,3 млн. дол. є боргом держави, що є неправдою. Саме цією заявою тепер керуватиметься суд, через відсутність інших доказів із боку Фонду. ФДМУ також «випустив у світ» деякі інші документи, якими, хоч вони й не зовсім точно відбивають фактичні обставини, скористалися юристи TMR проти нього ж.

Річ, гадаю, у тому, що хтось розробив докладну й добре продуману схему викачування з України її майна. І арешт «Руслана» — пробний крок у її реалізації. Не можу в цьому зв’язку не згадати такого компаньйона А.Довгерта, як канадський юрист Данило Білак, який був радником багатьох державних органів та посадових осіб в Україні. Свого часу разом із Довгертом він входив до Палати незалежних експертів із питань іноземних інвестицій при Президенті України; обидва вони також є консультантами фірми «Юрзовнішсервіс». Д.Білак був присутній на всіх засіданнях Федерального суду Канади, незалежно від того, в якому місті й коли вони проводилися, активно консультував канадських юристів TMR і регулярно по мобільному телефону доповідав комусь українською мовою про події в суді. При цьому офіційно він не був представником жодної зі сторін процесу. Загалом, справжній український патріот.

Як уже згадувалося, інтереси TMR захищає відома юридична фірма «Саланс», київські юристи якої Олег Батюк і Володимир Захватаєв також під присягою давали свідчення на підтримку правильності арешту нашого літака. Французький офіс цієї фірми розробив для TMR стратегічний документ під красномовною назвою «Примусове застосування рішень зарубіжних судів. Принципи, підводні рифи, практичні міркування». Відповідно до цієї стратегії і ведеться справа: надаються сумнівні послуги (що оцінюються зазвичай високо — внесок TMR в СП «Лисойл» у вигляді ноу-хау оцінено в мільйон доларів), потім подається судовий позов про невиконання договору, накручується втрачена вигода, у договорі прописується розгляд спорів у Стокгольмському арбітражі... І ось уже позов на 42,3 млн. дол. — а платити повинна Україна.

Мені тільки залишається сподіватися, що ця схема не спрацює і судді Федерального суду Канади й усіх інших країн, куди TMR звернеться по визнання та примусове виконання вищезгаданого арбітражу, приймуть рішення на нашу користь.

Замість післямови. Поки суддя Федерального суду Канади готує своє рішення, Ан-124-100, серійний номер UR-82007, перебуває на відкритій стоянці аеропорту Гуз Бей, що на березі океану. Вологе повітря, постійні в цю пору року опади, океанська сіль — не найкращі умови для зберігання літака. Якщо через різноманітні апеляції та інше сутяжництво «Руслан» простоїть на відкритій стоянці ще кілька місяців, він стане цілком непридатним для подальшої експлуатації.

Від редакції: Вищевикладене — бачення ситуації керівництвом АНТК ім. Антонова. Підприємство виявилося заручником ситуації, тож оцінки його керівників можуть здатися надміру гострими. «ДТ» планує висвітлити бачення проблеми й іншими учасниками подій — передусім ФДМУ і згадуваними у статті юристами-експертами.