Ombudswoman forever?

Автор : Людмила Либідь
22 грудня 00:00

15грудня пополудні на сайті Верховної Ради України з’явилася новина: «Комітет з питань прав людин...

 

15грудня пополудні на сайті Верховної Ради України з’явилася новина: «Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин інформує, що у встановлений законом строк не отримав жодної пропозиції стосовно кандидатур на посаду уповноваженого з прав людини. На засіданні члени комітету вирішили поінформувати голову Верховної Ради України О.Мороза про те, що з 8 грудня розпочався відлік нового строку для висування кандидатур на посаду Уповноваженого з прав людини, оскільки у відведений законом 20-денний строк до комітету не надійшло жодної пропозиції. Учасники засідання також розглянули пропозицію, яка надійшла 12 грудня від голови Верховної Ради України щодо обрання на посаду уповноваженого з прав людини Н.Карпачової. Комітет ухвалив рішення, що запропонована кандидатура відповідає вимогам, передбаченим Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

За день до того, 14 грудня, на сайті «Нашої України» було розміщено інформацію, що фракція «Наша Україна» одноголосно підтримала кандидатуру Є.Захарова, висунуту громадськістю, на посаду уповноваженого з прав людини; що підписи в кількості 121 уже зібрані й передані голові Верховної Ради.

У зв’язку з цим незрозуміло, по-перше, чому 15 грудня комітет з прав людини заявив про відсутність пропозицій стосовно кандидатури на посаду уповноваженого з прав людини, адже, як бачимо, станом на 15 грудня вже було запропоновано, як мінімум, дві кандидатури на посаду омбудсмена: Ніни Карпачової (за поданням голови Верховної Ради від 12 грудня) і Євгена Захарова (за поданням 121 народного депутата від 14 грудня). По-друге, незрозуміло, чому в рішенні комітет не згадав кандидатуру Євгена Захарова і виніс ухвалу, що запропонована головою Верховної Ради кандидатура Н.Карпачової відповідає вимогам, передбаченим Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» тоді, як відповідність цієї кандидатури вимогам закону під великими сумнівами.

Пані Карпачову було обрано на посаду омбудсмена в 1998 році і переобрано в 2003-му. Її друга каденція мала закінчитись у 2008 році, але...

У 2005 році омбудсмен, порушивши п.1 ст.8 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», забувши власне кредо і вимогу закону до інституту уповноваженого з прав людини бути незаанґажованою й незалежною структурою, не склавши з себе посадових повноважень, увійшла другим номером у списки Партії регіонів. Беручи активну участь у передвиборній кампанії Партії регіонів, Ніна Карпачова робила заяви, які могли тлумачитися як партійна агітація, з огляду на суміщення нею діяльності омбудсмена і кандидата в народні депутати від Партії регіонів. Варто пригадати її заяви про замах на громадський мир і спокій у зв’язку із заходженням у Феодосійську гавань кораблів НАТО. Сміливі обвинувачення омбудсмена/другого номера у списку Партії регіонів на адресу нової влади, буцімто та використовувала правоохоронні органи для переслідування політичних опонентів — представників Партії регіонів, видавалися упередженими і політично мотивованими. Напевно вже тоді пані омбудсмену варто було визначитись і, стаючи на стезю політичної діяльності, відмовитися від посади омбудсмена, тим більше що саме цього вимагав від неї Закон.

Згідно з п.4 тієї ж ст.8 Закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», якщо виконувач обов’язків уповноваженого Верховної Ради з прав людини упродовж своєї каденції набув представницького мандату або почав виконувати іншу, оплачувану чи неоплачувану, роботу в об’єднаннях громадян, —ці обставини мають бути усунені протягом десяти днів після того, як про це стало відомо, або уповноважений мусить зробити у зазначений термін заяву про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, які покладено на Уповноваженого.

Навіть якщо пані Карпачова на початку свого сумісництва і робила заяви про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, які покладені на уповноваженого, то захист омбудсменом під час виборчої кампанії переважно членів Партії регіонів усе одно породжував сумніви щодо її об’єктивності й неупередженості, до чого зобов’язувала уповноваженого з прав людини складена присяга.

Якщо до набуття омбудсменом повноважень народного депутата ще так-сяк можна було заплющувати очі на сумісництво омбудсмена/кандидата в народні депутати, то після отримання Н.Карпачовою представницького мандату в парламенті від Партії регіонів Верховна Рада, відповідно до закону, зобов’язана була в десятиденний термін (тобто до 4 червня 2006 року) припинити повноваження омбудсмена і звільнити її з посади, після чого провести нове висунення кандидатур і призначення уповноваженого за процедурою, передбаченою ст. 6 закону про уповноваженого, до 25 червня 2006 року .

Натомість постанова Верховної Ради «Про дострокове припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Карпачової Н.І. у зв’язку з її обранням народним депутатом України» з’явилася на світ аж 17 листопада 2006 року, що є явним порушенням закону з боку вищого законодавчого органу держави.

Але це ще не все. Зі змісту постанови, винесеної через півроку після події — початку депутатських повноважень Н.Карпачової, ми довідуємося, що повноваження уповноваженого Верховної Ради з прав людини припинені достроково на підставі особистої заяви Карпачової Н. у повній відповідності до пункту 17 частини першої статті 85 Конституції України, статті 9 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» у зв’язку з обранням її народним депутатом Верховної Ради і що уповноважений продовжує виконувати свої повноваження до складення присяги новообраним уповноваженим (див. постанову від 17 грудня 2006 року № 371-V).

За своїм змістом зазначена постанова є не чим іншим, як довільним тлумаченням Верховною Радою закону про омбудсмена, відповідно до якого пані Карпачова мала подати заяву про складення з себе повноважень омбудсмена принаймні не пізніше 4 червня 2006 року, а Верховна Рада — ухвалити рішення з цього питання не пізніше 25 червня. Якщо ж заяву не було подано вчасно, то, згідно з п. 4 ст. 8 Закону про омбудсмена, звільнення з посади мало відбуватися на зовсім інших підставах, ніж ті, які зазначені в постанові. Верховна Рада мала позбавити уповноваженого з прав людини посади на підставі п. 6 ст. 8 і підпункту 2 пункту 2 статті 9, відповідно до яких, уповноважений, у разі сумісництва, звільняється з посади омбудсмена як такий, що порушив вимоги закону про несумісність діяльності.

І у випадку своєчасного подання заяви пані Карпачовою та несвоєчасного її розгляду Верховною Радою, і у випадку несвоєчасного подання нею заяви на звільнення з посади омбудсмена ми маємо справу з порушенням Верховною Радою Закону про уповноваженого з прав людини при ухваленні постанови від 17 листопада 2006 року.

Та обставина, що ще 13 листопада О.Мороз просив Партію регіонів визначитись із місцем роботи пані Карпачової, свідчить, що принаймні до 13 листопада заяви від Н.Карпачової на звільнення з посади омбудсмена, швидше за все, не було.

І вже геть недоречним, із погляду здорового глузду, є пункт другий постанови Верховної Ради від 17 листопада — про те, що достроково припинені повноваження омбудсмена продовжує здійснювати пані Карпачова до складення присяги новообраним уповноваженим. Як же ці повноваження припинені, якщо їх продовжує здійснювати та ж сама особа? Або як припинені повноваження може здійснювати особа, позбавлена повноважень? Якась казуїстика. Хоча… З огляду на внесення О.Морозом 12 грудня подання до комітету з питань прав людини про висунення кандидатури Н.Карпачової на посаду омбудсмена, другий пункт постанови Верховної Ради від 17 листопада не тільки не видається безглуздим, а й пояснює, чому повноваження омбудсмена припинені не за порушення пп.2 п.2 ст.9 (недопустима сумісницька діяльність), а на підставі простроченої на півроку заяви самої пані Карпачової.

Не можна сказати, що передноворічний подарунок О.Мороза у вигляді висунення старого омбудсмена на третю каденцію (з достроково припиненої другої) став повною несподіванкою. Але важко зрозуміти, чим старий омбудсмен заслужив таку честь, що аж голова Верховної Ради разом із комітетом з питань прав людини вдалися до компіляції цілої низки нормативних актів України, одностайно стверджуючи, що висунення нового/старого кандидата на посаду омбудсмена відповідає усім вимогам, передбаченим Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини». Тільки сліпий може не бачити бруду у спробі керівництва Верховної Ради протягнути на посаду омбудсмена представника політичної сили, що входить у парламентську коаліцію. Ситуація з висуненням кандидатури Н.Карпачової на посаду уповноваженого з прав людини викликала стурбованість навіть у Ради Європи, яку висловив комісар Ради Європи з прав людини Томас Хамарберг, що прибув до Києва17 грудня: «Наш досвід свідчить — омбудсмен ефективно працює лише тоді, коли він незалежний, включно з незалежністю від політичних сил, оскільки не має права представляти ту чи іншу частину суспільства».

Інститут омбудсмена в Україні було започатковано ще наприкінці 1997 року. Саме тоді Верховна Рада ухвалила закон про уповноваженого з прав людини. В його розробці активну участь брала народний депутат України 13-го скликання, заступник голови комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних стосунків Ніна Карпачова. В 41 рік вона і стала першим омбудсменом України.

Хоча, за законом про Уповноваженого з прав людини, омбудсмен був наділений досить широкими повноваженнями, левова частка першої каденції пішла на формування матеріальної бази, кадрової структури інституту омбудсменства (до речі, на 1998 рік фінансування цієї структури навіть не передбачалося). Зате постановою Кабінету міністрів України від 29 листопада 1999 року «Про забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його секретаріату» встановлювалося, що за умовами матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного та транспортного обслуговування, а також забезпечення засобами зв’язку уповноважений Верховної Ради України з прав людини прирівнюється до голови Конституційного суду України, а представники уповноваженого, керівник секретаріату — до членів Кабінету міністрів України.

Перша каденція Ніни Карпачової майже збіглася в часі з переобранням на другий президентський термін Леоніда Кучми. І вже саме це свідчить про умови, в яких доводилося здійснювати свої повноваження головному захисникові прав людини в Україні, і пояснює її невисоку ефективність, що, за великим рахунком, зводилася до обліку порушень прав людини. Найбільш пам’ятною подією часів першої каденції омбудсмена стала її спеціальна доповідь, проголошена у стінах парламенту 18 квітня 2003 року (під саме завершення каденції). Тоді Україна почула з трибуни Верховної Ради, що в державі 70% населення живе за межею бідності, що за період 1998 — 2003 років до омбудсмена надійшло 270 тисяч звернень громадян, що 50% їх стосувалися порушення громадянських прав, і насамперед права на судовий захист. 40 відсотків звернень до омбудсмена стосуються порушень соціальних і економічних прав, насамперед — права на працю, на отримання винагороди за неї, позбавлення пільг, надання житла, пенсій, порушення права власності на землю. Із заявами про застосування тортур до уповноваженого звернулося понад 12 тисяч громадян України. Держава почула, що за десять років в Україні загинуло 38 працівників ЗМІ. Але вся ця інформація не була сенсацією, бо йшов 2001 рік. Уже були акції руху «Україна без Кучми», і злободенна доповідь омбудсмена сприймалася як особиста передвиборна кампанія.

Взагалі, віддаючи належне діям омбудсмена у ті роки, слід відзначити її допомогу у справі визволення затриманих міліцією студентів після подій 9 березня 2001 року та участь Карпачової в судовому процесі про оскарження Печерським судом Києва рішення Генпрокуратури про відмову Лесі Гонгадзе у визнанні її потерпілою стороною. Тоді Карпачова стала на бік матері журналіста, і суд виніс ухвалу на користь позивачки.

Ще одним резонансним судом Карпачової стало слухання у 2002 році у справі Юрія Мозоли, закатованого в катівнях правоохоронних органів. У результаті цього судового процесу вперше силові структури були зобов’язані виплатити значну грошову компенсацію батькам і дружині загиблого.

Загалом, правозахисні рухи омбудсмена на початку двохтисячних скидалися на рухи флюгера, що безпомилково ловив напрямок вітру. Наближалися події 2004 року. Невідворотно насувалася помаранчева революція.

19 червня 2003 року Н.Карпачову, з другої спроби, знову було обрано на посаду омбудсмена. За неї проголосувало 280 народних депутатів.

Упродовж другої каденції Карпачова переймалася станом українських тюрем і слідчих ізоляторів, відзначала недотримання в них елементарних санітарних норм, відсутність їжі, приреченість затриманих на голодування. Але діяльність інституту омбудсмена, який у своєму штаті налічує понад двісті чоловік, у тому числі 50 юристів — експертів у галузі прав людини, більше нагадувала дії пожежників, що намагаються гасити полум’я, замість запобігати виникненню пожежі, як того вимагає п.3 ст.3 закону про уповноваженого. За вісім років ця гвардія правників, прирівняна у матеріальному забезпеченні до голови Конституційного суду і керівництва Кабміну, так і не виробила ефективної стратегії своєї діяльності, залишаючись простим статистиком порушень прав людини і прохачем у коридорах влади.

При тому, що метою діяльності омбудсмена є, зокрема, сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до Конституції України, міжнародних стандартів, за весь час свого перебування на посаді омбудсмена Ніна Карпачова подала «аж» чотири клопотання до Конституційного суду щодо відповідності Конституції України певних законодавчих актів, тоді як кожен другий закон України грішить невідповідністю принципам, закладеним у Конституції.

…Сказати, що Ніна Карпачова не досягла жодних зрушень у сфері захисту прав людини, означало б погрішити проти істини. Однак немає підстав назвати її діяльність ефективною. То чому саме цю людину О.Мороз знову пропонує в головні захисники прав людини?