НЕДІЛЬНОГО ГРУДНЕВОГО ВЕЧОРА ПОЗБУВАЛИСЯ «ОДЕСИТА-2002»...

24 грудня тисячі одеситів проводжали Валерія Кравченка, напередодні визнаного «Одеситом-2002» за відродження традицій морського флоту України, на вічне сусідство з Борисом Дерев’янком, головою Арбітражного суду Одеської області Борисом Віхровим, головою правління ВАТ «Одесачай» Віктором Бєлоусом, талановитим інженером-менеджером Євгеном Гарбузом, суддею Господарського суду Ігорем Ткачуком... Страшна тенденція: деградуюче суспільство позбувається найкращих із найкращих, мовчки проводжаючи їх на Алею розстріляних Другого християнського кладовища. Так уже городяни нарекли місце поховання справжньої еліти Одеси, котра не влаштовує вже одним прикладом свого життя злочинну кланово-олігархічну мафію.

...Вражає останній епізод із життя 47-річного Кравченка — людини сильної, що завжди пам’ятає про свою місію. Уже розстріляний (кулі прошили голову й живіт), він встиг попрощатися з дружиною Тетяною, ледве встиг — втрачав свідомість — також попрощатися з молодшим сином Олексієм. Гендиректор був людиною залізної волі та незвичайного здоров’я. Того трагічного вечора, 22 грудня, ця обставина лише поглибила його страждання. «Швидка» за екстреним викликом, як зазвичай, не поспішала: і сили його залишали повільно, майже чверть години відходив із життя, розрахувавшись трьома смертельними пораненнями за відмову «здати» вроздріб інтереси компанії нахабним представникам мафії. Слідом за розстрілом гендиректора одеської «Антарктики», а саме під час його похорону, всього за кілька кварталів від місця жалобної церемонії відбулася «ліквідація» серед білого дня іншого небажаного громадянина — підірвали його автомобіль! І ніяк не хочеться мовчати з приводу того, що до кінця грудня стало цілком очевидно: закінчилися черговим провалом міліцейські пошуки викрадачів Андрія Татарчука — одеського лідера опозиційної партії «Реформи і порядок»... Уже стало нормою, що навіть через тиждень після вчинення найзухвалішого й найрезонанснішого злочину керівники численних структур сищиків нездатні оприлюднити більш-менш обгрунтовані мотиви й версії його скоєння! Нинішні «широкомасштабні» пошуки замовника й виконавця розстрілу гендиректора «Антарктики», схоже, нічим істотно не відрізняються від колишніх буфонадних заходів. Чи не тому мовчать, ніби зачаровані, телефони керівництва УМВС України в області? Не відгукуються співробітники ЦГЗ? І стає навіть незручно згадувати про брифінг або прес-конференцію? Хоча очолили оперативно-пошукові заходи заступник генпрокурора Віктор Шохін і заступник держсекретаря МВС України Григорій Єпур.

...Кілер чекав керівника «Антарктики» в кінцевій точці зворотного шляху від матері Ганни Авксентіївни, котру Кравченко провідав у неділю разом із дружиною Тетяною. Ховався в тіні старих дерев на Затишній, 8 — безпосередньо навпроти будинку. У тих криміналістів, із котрими довелося розмовляти, немає ні найменшого сумніву: напередодні вбивця прорахував варіанти підходів і відходів після виконання замовлення... Кравченко під’їхав до свого гаражу о 19.40. У світлі фар — ані душі навколо. І лише коли відчинив гаражні двері, помітив краєм ока: поруч із лівим крилом машини мигнула тінь! А наступної миті матеріалізувався з темряви вбивця — середній на зріст, у плямистій захисній уніформі, на обличчі маска, у руці пістолет Макарова з глушителем. Випадково такі в гараж не забігають. Проте виходу не було: ось-ось ударять постріли, розсиплеться лобове скло — сидіння і його та Тетянине тіла зрешетять кулі. Кравченко все відразу зрозумів. «Ти сидиш — я виходжу!» — почула дружина чи то пораду, чи то наказ. Рвонув від себе дверцята й лише встиг захлопнути й розпрямитися — вдарили в обличчя та живіт свинцеві заряди. Три глухі удари. Тетяна Олександрівна на мить зойкнула та скам’яніла. Отямилася, коли кілер втікав із гаражу, так і не побачивши її...

Які відпрацьовуються версії вчинення злодіяння? Прокурор області Михайло Косюта в бесіді з автором цих рядків від конкретики ухилився: «Старанно аналізуємо комерційну діяльність Кравченка, припускаючи можливість ускладнення відносин усередині розгалужених бізнес-структур АРК «Антарктика». Перевіряємо широкі міжнародні зв’язки рибопромислової компанії. Можу сказати, що певні персоналії вже привернули до себе пильний інтерес. Особливості їхніх взаємин із Кравченком, надто конфліктних, нині грунтовно перевіряємо. Водночас хочу уточнити: поки не йдеться про вихід на підозрюваних або про затримку кого-небудь із персонажів, котрі зацікавили нас. Поки що тривають нагромадження й аналіз документів і матеріалів».

Відвертішим виявився народний депутат України від Одеси доктор юридичних наук Сергій Ківалов: «Гадаю, шукати коріння замовлення «на вбивство» Кравченка слід передусім у його взаєминах із тими, хто брав участь у судових позовах за право володіння кораблями — точніше, пасажирськими суднами. Наскільки мені відомо, розглянуті Господарським судом Одеської області позови сторін серйозно загострили стосунки... Потім була загадкова смерть у гаражі судді Ігоря Ткачука, який також був причетний до розгляду суперечок про право володіння одним із теплоходів. За фактом загибелі судді Ткачука також порушено кримінальну справу...»

Найгрунтовніше — із документами в руках — аналізує можливі версії замовлення «на ліквідацію» Валерія Кравченка народний депутат України Юрій Кармазін. Приводом до цього, уточнив він, є те, що Кравченко був одним із активістів Партії захисників Вітчизни, очолюваної Кармазіним. І керівництво партії збирається звернутися до глави держави про посмертне присвоєння В.Кравченку за заслуги в розвитку рибогосподарського комплексу звання Героя України (посмертно). «Я також надіслав Президентові Л.Кучмі листа, — сказав Ю.Кармазін, — і підкріпив необхідними матеріалами, що проливають світло на деякі небезпечні тенденції, які спостерігалися у взаєминах гендиректора «Антарктики» Кравченка з певним колом осіб, котрі обіймають важливі посади в державі або мають середній і великий бізнес». Зачепив державний радник юстиції 3 класу Ю.Кармазін і конкретні версії, обгрунтовуючи кожну документальними свідченнями. Отже,

Версія перша. Діти деяких українських екс-міністрів раптом вирішили безперешкодно взяти участь у приватизації залишків флоту ДСК ЧМП. Заради цього недавно навіть були влаштовані «оглядини» теплохода «Тарас Шевченко» в Іллічівському морському порту. Це при тім, що круїзний лайнер три роки тому придбала британська компанія «Клін Файненс ЛТД» із аукціонних торгів, влаштованих Іллічівським міським судом. А потім, коли ця компанія стала власником судна, АРК «Антарктика» викупила вже в неї теплохід і залишила, на відміну від тих, які раніше вивели за межі України, під українським державним прапором — для роботи на Чорноморсько-Кавказькій круїзній лінії. Купчу оформили в суворій відповідності з чинним законодавством. Це неодноразово підтверджено в судових засіданнях. Як у судах загальної юрисдикції, так і рішенням Арбітражного суду Одеської області. Причому вже точно встановлено: на одному з цих судових засідань головував убитий чотири місяці тому, до речі, також у своєму гаражі, арбітр Ігор Ткачук. Й от після того, як «Антарктика» вже відремонтувала 11-палубного «Тараса Шевченка» й підготувала до виходу в перший рейс, з’ясувалося: Мінтранс забороняє українському екіпажу підняти на вітчизняному лайнері український прапор. «Але так можуть діяти хіба що антидержавники, а не відповідальні чиновники транспортного відомства!» — публічно висловив своє обурення з приводу дій Мінтрансу, очолюваного В.Пустовойтенком, екс-президент України Л.Кравчук, прибувши 9 березня на приймання судна від іллічівських ремонтників. Проте це аж ніяк не вплинуло на чиновників Мінтрансу, син одного з котрих уже став співвласником іншого пасажирського лайнера. А нині, цілком можливо, не проти заволодіти й теплоходом «Тарас Шевченко». Принаймні тяжбу за судно відновлено з новою силою. І на особливо сумні роздуми наштовхує той факт, що відразу ж після досягнення Валерієм Кравченком домовленості з керівництвом Московського центру православних прочан про фрахт судна для виконання морських рейсів до святинь християнства, отримано й виконано замовлення «на ліквідацію» Кравченка. Між іншим, рейс із паломниками на борту намічався буквально після різдвяних свят.

Версія друга. Хіба не могли замовити «усунення» Кравченка й нові власники компаній-уламків розграбованих рибопромислових об’єднань «Керчрибпром» або севастопольської «Атлантики»? Ведучи чесний бізнес, АРК «Антарктика» мимоволі стає їхнім найсильнішим конкурентом на рибному ринку країни. Наскільки відомо, і такі загрози були.

Версія третя. Важко виключити з відпрацювання також спробу не допустити Кравченка, котрий «набрав вагу», до керма Держкомрибгоспу в складі нового уряду. Валерій Кравченко, поза сумнівом, складав вельми серйозну конкуренцію нинішнім керівникам відомства, а також деяким претендентам із Криму, де ще має вплив на ситуацію бандформування «башмаків». А хто з тих же таки кримчан міг реально змагатися з Кравченком за працездатністю (його робочий день іноді тривав близько 18 годин) або за швидкістю аналізу ситуації, прийняттям оптимального управлінського рішення? Якби Валерій Михайлович очолив у січні рибну галузь, він неодмінно потіснив би на вітчизняному ринку зарубіжні компанії, котрі тут господарюють, а також обмежив би можливості тих, хто в Україні лобіював їхні інтереси.

Вживалися б заходи для припинення контрабанди рибної продукції, зниження її вартості, а частка рибного сегменту, який виробляють і продають українські компанії, значно зросла б. Тобто перед зарубіжними компаніями цілком могли виникнути труднощі збуту продукції, які нині усунуто. Могли також вдатися до «крайніх заходів» рибні компанії, раніше виведені з-під юрисдикції держави та з приводу грубих порушень діяльності котрих Рахункова палата не вельми давно надсилала до Генпрокуратури серйозні матеріали.

Версія четверта. У керівництва «Антарктики» існували серйозні розбіжності з ЗАТ «Одесатурист» на грунті створення закритого СП «Антарктика-Турист» зі спільної експлуатації наявних готельних і оздоровчих комплексів. Були також конфліктні епізоди за участю Кравченка на грунті земельних правовідносин між «Антарктикою» та групою колишніх працівників Одеського заводу ім. Кірова. Але малоймовірно, що для вирішення суперечок хтось вдався до крайніх заходів.

Версія п’ята. Знаючи гранично напружені стосунки одного з підрозділів «Антарктики», а саме Іллічівського рибного порту, із місцевою компанією, яка спеціалізується на перевалці скрапленого пропан-бутану за схемою «залізнична цистерна — борт судно-газовозу», важко виключити наявність інтересу до усунення незговірливого ділового партнера в особі В.Кравченка. Особливо з урахуванням деяких особливостей підтримки компанії «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» із боку обласної й міської влади при створенні та розвитку потужностей і транспортної інфраструктури. Цікаво, що зареєстровано згадане ТОВ 2 вересня 1997 р. не в Іллічівську, а в маленькому райцентрі Роздільна, звідки до управління облдержадміністрацією свого часу прийшов Сергій Гриневецький, а потім керівна ланка багатьох обласних адмін- і бізнес-структур була зміцнена потомственими роздільнянцями. Словом, раніше нічим непримітний райцентр перетворюється на своєрідний кадровий «клондайк» регіону.

Викликає певний інтерес та обставина, що статутний фонд «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» становив всього 10 тис. грн. Засновниками були Сергій Левинчук й Олена Фільченко, котрі, хоч як це дивно, мешкають за тією самою адресою — тільки в м. Одесі. Маленька така компанія вирішила швидко створити філію в Дніпропетровську на чолі з гендиректором С.Левинчуком і директором Олександром Алексенком. А розробляв проекти розвитку компанії талановитий менеджер Євген Гарбуз. І тут зробимо паузу — бо невдовзі Є.Гарбуз, вдало реалізувавши розроблені проекти, поповнить одеську Алею розстріляних. Постріли з кілерського «ТТ» серед білого дня обірвуть йому життя на порозі офісу компанії, але інтерес і службова ретельність місцевих пінкертонів у пошуках найманого вбивці та його замовника чомусь дуже швидко згаснуть. Якщо когось дивує, а навіщо, власне, стільки подробиць, відповідаю: Є.Гарбуз був не просто «інженерним мозком» компанії «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн», гендиректор Гарбуз також входив до складу її співзасновників. І виведений із складу власників кулею кілера, коли компанія вирішила багато проектних завдань. Що ще цікаво: лобіювали ідею створення цього чудового ТОВ, привертаючи увагу керівництва «Антарктики» до створюваного експериментального термінала на території рибного порту й радячи піти на поступки засновникам, батьки-керівники, скажемо так, територіальних утворень і їхні представники в м. Києві. У випадках незговірливості Кравченка в рибному порту влаштовувалися мало не «пожильцями» вимогливі ревізори за всіма напрямами виробничої діяльності рибпорту. З іншого боку, до іллічівських рибників доходили чутки, що представникам різноманітних відомчих комісій із перевірок сусідні ТОВ не відмовляли в розумінні фінансових труднощів і щедрої спонсорської допомоги...

І нарешті — зовсім недавно газоперевалочна компанія, усупереч договірним зобов’язанням, почала активно розширювати інфраструктуру на території, арендованій в рибного порту. Тобто, за своїми діями, кажуть портовики, керівництво «Хім-Ойл-Транзит-Юкрейн» нагадує поведінку зозулі в чужому гнізді. Гендиректор «Антарктики» вказує ТОВ на закінчення терміну дії договору, яким передбачалася лише експериментальна перевалка вантажів. Керівництво ТОВ дивується, і надалі його інтереси з розширення інфраструктури починає відстоювати багата компанія «Юніон-Ойл ЛТД», яку зареєстрували в Лондоні пани Робінсон, Той і Макс і котра на території порту раптом виявила свої інтереси. Рибпорту пропонується поступитися не лише одним із причалів, а й кількома земельними ділянками. На «Антарктику» серйозно тиснуть із допомогою посадових осіб міста, регіону й навіть високопоставлених київських чиновників. У результаті «Антарктика» змушена уступити — і в Іллічівську реєструється нова компанія «Ай-Газ-Україна», потім з’являється турецька компанія «Ай-Газ-Анонім-Ширкіті»...

Навесні нинішнього року до наступу на рибний порт підключається керівництво Одеської залізниці. У таємному режимі ухвалюється рішення про відчуження частини залізничної гілки, що проходить територією Іллічівського рибпорту на користь компанії «Ай-Газ-Україна». «Антарктика» опротестовує незаконні спроби зачепити її інтереси в судовому порядку. І суд визнає — договір про оренду частини території втратив силу. Проте «Ай-Газ-Україна» оспорює вердикт, і слухання справи нині продовжується у Вищому господарському суді. Непоступливий Кравченко явно заважає як небідним і рішучим газовикам, так і впливовим опікунам.

До сказаного залишається додати, що уже встановлено: суддя І.Ткачук, котрий покоїться з кінця липня ц.р. на Алеї розстріляних, також мав стосунок до розгляду однієї з суперечок іллічівських газовиків із «Антарктикою». Це вже, ясна річ, питання слідства. Ю.Кармазін категорично виключає будь-які версії стосовно ускладнень в особистих бізнес-зв’язках В.Кравченка. Перед приходом до АРК «Антарктика» він збагатився величезним управлінським досвідом, очолюючи потужну компанію «ООДиЗ», що працювала понад десять років тому на території Одещини, Молдови, але головним чином у Російській Федерації.

«Кравченко був Левом за гороскопом. Він був чоловіком, котрий пам’ятав про своє призначення — бути опорою та вміти захищати. У буквальному розумінні — життя й голови не жаліючи. Підтвердив це й в останні миті життя». Це слова Тетяни Чубіної, прес-секретаря акціонерної рибопромислової компанії «Антарктика», у неї захриплий голос і припухлі від сліз очі. На той останній понеділок року, 23 грудня, у неї, з’ясувалося, було заплановано багато роботи — підготувати матеріали для прес-конференції шефа, роздрукувати, скликати на вівторок журналістів. Не знадобилося — телефонували та приходили самі. Обідню перерву також зірвали — «безліч дзвінків із офісів ділових партнерів із Києва, Львова, Лондона, Москви, навіть Петропавловська. А після обіду уточнювали щодо достовірності повідомлень інформагентств і радіостанцій представництва самої «Антарктики» — із ласпальмасського представництва (Канарські острови), марокканської столиці Раббата... До того, аби з цією африканською морською державою налагодити саме нормальні й саме плідні, а не інші відносини, виявляється, також прилучився Кравченко. Він діяв від імені українського бізнесу так, як рідко хто, — надійно й ефективно! Усе просто, гендиректору «Антарктики», багатьом тисячам акціонерів АРК це надзвичайно вигідно — біля берегів Марокко працює риболовний флот! Тому всіма силами допомагав у створенні й відкритті марокканського посольства в Києві. До речі, дипломати цієї країни у вівторок, 24 грудня, серед перших прибули з Києва до Одеси. Як повідомили перекладачів, «лише попрощатися та провести в останню путь шановну людину та надійного ділового партнера» — ніякої іншої мети в Одесі.

А як щодо зустрічі з керівництвом регіону? Чому б і ні? Однак їх немає на похороні?! На жаль, при тому, що через величезний наплив людей не всі бажаючі встигли за півтори відведені години пройти навколо засипаного вінками та квітами тіла вбитого в залі Палацу моряків, обласного керівництва тут так і не бачили. Великотрудними справами, слід розуміти, зайняте було — адже скільки місцевих підприємств «лежить», скількох ось-ось банкрутами оголосять. А про «Антарктику» нема чого думати — робітники вчасно отримують зарплату, 54 тисячі акціонерів — дивіденди, нещодавно АРК викупила з-під арешту в Неапольському порту й поставила в док місцевої судноремонтної верфі круїзний лайнер «Одеса». До того ж поповнила рибопромисловий флот біля берегів Марокко трьома океанськими суднами, піднявши на них українські прапори...

Він програв березневі вибори в парламент. І, можливо, тоді вже — невдовзі після підбиття правильних підсумків голосування — прізвище «Кравченко» потрапило в один із проектів замовлень «на ліквідацію». Не факт, але можливо. Бо влада, котрої ми гідні, поставила справу розвитку вітчизняного бізнесу в безпосередню залежність від постійної лояльності й невичерпної любові до неї бізнес-суб’єктів. А гендиректор одеської «Антарктики» на своє лихо таким не був. Навпаки — був імпульсивним і непередбачуваним. «Діло — й нічого крім діла!» — йому й самому нелегко було жити з таким кредо. Не те важливо — вдалою чи невдалою була ця формула. Адже не він її придумав: характер такий чи модель поведінки — результат подолання мало не щоденних труднощів. Особливо відтоді, коли очолив 1993 року рибопромислову компанію з відомим і славним ім’ям «Антарктика», яку хотів прославити новими вдалими проектами та справами. Борг АРК «Антарктика» тоді перевищував 15 млн. грн. Стояли рибопереробні заводи, практично не працював Іллічівський морський рибний порт — причали були заставлені старими, помираючими суднами. Здавалося, надто вже міцно сіла «Антарктика» на мілину, аби врятуватись від повторення долі сусіда — ДСК ЧМП. Але В.Кравченко в це вірив, зумів реалізувати разом із радою директорів розроблену антикризову програму. І, зрештою, вийшло так, що саме «Антарктика» виявилася єдиним українським морегосподарським повністю збереженим комплексом. Не вберігся, обстоюючи його, лише сам Кравченко.

Прихід В.Кравченка в «Антарктику» в 1993 р. зовсім не був безальтернативним варіантом. Маючи зароблені в ООДІЗ гроші, цілком можна було побудувати життя інакше — «за євростандартом»: змінивши, за порадою ділових партнерів, місце прописки «Одеса» на якесь благополучне та впорядковане місто Іспанії. Там же чи в престижному Лондоні оформити на навчання двох синів — Геннадія й Олексія. Утім, подібні поради давали йому й пізніше, коли довідувалися про складності, що почастішали, зокрема про мало не щотижневі «круті наїзди» й цілодобове прослуховування (включаючи салон машини). Чому б із комфортної іспанської штаб-квартири фірми — адже діловий офіс «Антарктики» на Карибських островах існував навіть за радянських часів — не здійснювати безпечне «дистанційне» управління справами розкиданих Одесою «антарктичних» виробничих структур? У відповідь лунало колишнє — нізащо! Кравченко був із тих диваків, котрі всупереч на власні очі баченому безкраю, продовжували вірити в майбутнє України. Ну хто б іще з ділових людей за здорового розуму та чудової поінформованості став піднімати держпрапор України на придбаному пасажирському теплоході, знаючи, що найвпливовіші люди в уряді, котрі мають види на лайнер, — категорично проти?

Він противився ідеї виїзду, бо завжди вірив (до останнього дня!), що витримає, що не вдасться зламати людей, котрі населяють країну, яку він любив. Він зробив помилку. І заплатив за неї життям. Завдавши, до всього іншого, клопотів місцевим шоуменам, котрі готувалися до вшанування в його особі «Одесита-2002»...