БІДНА ФЕМІДА КОШТУЄ ДОРОГО

Автор : Олександра Примаченко
17 жовтня 00:00

Незважаючи на зростання економічних показників, що його констатує державна статистика з 2000 року, ...

 

Незважаючи на зростання економічних показників, що його констатує державна статистика з 2000 року, і, відповідно, збільшення бюджету останніми роками, вкрай незадовільним залишається загальний стан фінансування українських судів. Це стосується і визначення обсягу коштів, які мають асигнуватися на потреби судів, і реального фінансового забезпечення третьої влади. Докладний аналіз відповідного законодавства і фактичних обставин був оприлюднений у результаті реалізації проекту міжнародного фонду «Відродження», який полягає в моніторингу незалежності судової влади в цьому аспекті. Очолив роботу над проектом заступник голови Верховного суду України Петро Пилипчук.

Автори узагальнення дійшли однозначного висновку: сьогодні питання фінансування судів стало найбільш проблематичним аспектом забезпечення незалежності української судової влади. Про причини і наслідки такої ситуації «ДТ» писало не раз, і для того, щоб читачі самі могли зробити висновки про тенденції в цій сфері, наведемо деякі дані із вищезазначеного документа.

Посадові особи виконавчої влади, зобов’язані займатися питаннями фінансування, брак коштів на потреби судової системи традиційно пояснюють бідністю державного бюджету. При цьому скромно мовчать про те, що загальні витрати на фінансування судової влади становлять сьогодні менше 1% дохідної частини Державного бюджету України.

Причини наявних проблем полягають у практиці прийняття рішень, що стосуються розпоряджання бюджетними коштами, яка закріплена чинними нормативними актами. Так, Кабінет міністрів, користуючись монопольним правом законодавчої ініціативи щодо проектів річних законів про Держбюджет, вносить у парламент пропозиції, сформульовані на власний розсуд. Тоді як пропозиції представників третьої влади беруться до уваги вкрай рідко.

Як і колись, органи виконавчої влади (Кабмін, Мінфін, Держказначейство) користуються широкою дискрецією при оперативному вирішенні питань щодо розподілу і спрямування наявних у державі на певний момент бюджетних коштів. Такі «дії на власний розсуд» стосовно судової влади навряд чи можна вважати нормальним явищем. Наслідок такої практики — невиконання положень закону про фінансування судів і неповне надання в розпорядження судів навіть асигнувань, передбачених законом. Водночас немає нормативно-правових положень, які гарантували б повне і своєчасне виділення коштів та встановлення відповідальності за невиконання розпоряджень бюджетного законодавства. І досі в питаннях фінансування суди цілком і повністю залежать від настрою посадових осіб органів виконавчої влади, до компетенції яких входить питання розпорядження держфінансами.

Виділення бюджетних коштів здійснюється шляхом щоденних розпоряджень Держказначейства України «з урахуванням наявних коштів». І жодних указівок забезпечувати, приймаючи такі рішення, дотримання інтересів судової влади, ясна річ, не існує. Як зазначено в узагальненні: «Очевидно, що чинне бюджетне законодавство визначає правила здійснення операцій з бюджетними коштами, не враховуючи принципу поділу влади і незалежності судової влади, оскільки, відповідно до його норм, фінансування судів перебуває в цілковитій залежності від Державного казначейства України, яке є органом виконавчої влади».

Наслідок вищеописаної ситуації — реальна і дуже велика фінансова залежність судів від органів виконавчої влади.

Крім того, обсяг коштів, передбачених бюджетом на утримання судів, не забезпечує повного фінансування найнеобхідніших потреб.

Зі спільної постанови президії Верховного суду України, президії Ради суддів і колегії Державної судової адміністрації від 12 березня 2003 року: «…негативно позначаються на стані правосуддя і такі чинники, як недостатнє фінансування судів, матеріальне і соціально-побутове забезпечення суддів та працівників суду. Передбачених законом про Держбюджет України коштів недостатньо для виплати суддям і працівникам апарату судів заробітної плати. У 2002 р. суди були недофінансовані на 44,5%. У 2003 р. на функціонування судової системи з бюджету виділено менше половини потрібної суми. У багатьох судах неможливо організувати роботу належним чином через відсутність необхідної кількості оргтехніки, відключення приміщень від теплової, електричної і телефонної мереж, відсутність коштів на відрядження, папір, конверти, марки, канцелярське приладдя, оплату участі свідків та потерпілих у розгляді справ. Приміщення більшості з 837 судів України не відповідають вимогам щодо умов здійснення правосуддя, а 47 перебувають в аварійному стані».

За розрахунками Верховного суду України, потреби судової влади у фінансуванні на 2003 рік становлять 1 млрд. 365 млн. 677,1 тис. гривень. Передбачені в Державному бюджеті асигнування покривають цю потребу всього на 29,5%.

Фактичне фінансування судів не забезпечує не лише реальних потреб правосуддя, а й навіть приписів щорічних законів про Держбюджет у частині фінансування судової влади. У 2001 році реальне фінансування судової влади становило 87%, зрозуміло, не від потреби, а від передбаченого законом. При цьому заходи зі здійснення судової реформи були профінансовані на 23%.

У 2002 році від передбачених законом коштів реально було виділено 73%. Це при тому, що, за даними Кабінету міністрів, Держбюджет 2002 року за доходами був виконаний на 100,5% річного плану.

У першому кварталі нинішнього року загальний план фінансування судової влади був виконаний лише на 74%. Тоді як на повне фінансування судової влади грошей не вистачає, керівництво держави стверджує, що в першому кварталі 2003 р. бюджет за витратами виконано на 100%, а за доходами навіть перевиконано на 3,5%.

Сьогодні суди змушені, всупереч закону, вишукувати варіанти фінансування своєї діяльності, і як наслідок — потрапляють уже в залежність від різного роду спонсорів. Тим часом законодавством заборонено фінансування судів не з державного бюджету. Органам державної влади, у тому числі судам, заборонено створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спецрахунки і використовувати кошти, отримані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, будь-яким іншим способом, крім зарахування таких коштів до держбюджету.

Своєрідний шлях розв’язання проблеми запропонував, як відомо, нардеп Л.Черновецький, що виступив з ініціативою посилення відповідальності за недотримання положення закону про неприпустимість фінансування судів не з держбюджету. Депутат виніс на розгляд ВР законопроект, що передбачає кримінальну відповідальність посадових осіб органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, а також фізосіб, які здійснюють фінансування судових органів у будь-якій формі поза межами Держбюджету. Правильно, звісно. Тільки, мабуть, через відсутність реального покриття потреб судової системи з держбюджету і зневажливе ставлення виконавчої влади до судів узагалі ця ініціатива матиме не позитивні результати, а виключно наслідки.

Ще один важливий аспект цієї проблеми — можливість легального зменшення бюджетних витрат шляхом прийняття змін до щорічного закону про держбюджет. Крім того, на той час, доки розглядається відповідний законопроект, існує можливість тимчасового обмеження асигнувань загального фонду Держбюджету, що його встановлює Мінфін. І, як свідчить практика, видатки на фінансування судів переважно не належать до числа захищених статей бюджету. Законодавчого обмеження можливості легального скорочення бюджетних витрат на фінансування судів у Бюджетному кодексі немає.

Показовий приклад. У 1999 році Кабмін досить відчутно урізав витрати на утримання судів, передбачені законом. Після того, як у Верховному суді обурилися цією обставиною і звернулися до Конституційного суду, Кабміну довелося прийняти постанову, що збільшує обсяги фінансування судів. Проте в обсягах, визначених річним бюджетом, фінансування так і не було відновлено.

* * *

Доти, доки держава ставитиметься до фінансового забезпечення судів за принципом «мантію дали — крутись, як хочеш», прирікаючи суди на «самоокупність» і лицемірно посилюючи відповідальність за небюджетні надходження, ситуація, що її кожен із нас може спостерігати, потрапивши в жорна вітчизняної судової системи, не зміниться.

Та й чого очікувати в державі, один із колишніх прем’єрів якої дозволяв собі залякувати суддів невиплатою зарплат у разі непокори, а нинішній Президент — жорстко вичитувати їм за прийняття «не тих» рішень. Заодно з ними в цій неконструктивній нелюбові до судів і нинішня опозиція, що нібито мріє про правову державу. Соратники Юлії Тимошенко по «Батьківщині» за результатами оприлюднення рішення, яке їм не сподобалося, моментально повідомили всьому світові про... абсолютну відсутність аргументів у Верховного суду. Але ж, перш ніж робити такі заяви, варто було б почекати опублікування мотивувальної частини і вже по тому звертатися до співвітчизників із закликами в дусі «суддю — на мило».

У нас взагалі ввійшло у звичку виявляти неповагу до суду і не заведено притягувати за це до відповідальності — ні за неповагу до суду, ні за спробу тиску. Втім, можливо тому, що по-справжньому допікає до живого «об’єкт злочинного зазіхання» тільки непереконливість суми, запропонованої під час «тендера» за рішення, яке цікавить?

Якщо говорити про перспективи, то вони також далеко не райдужні. Нинішній владі, як і тим, хто може прийти їй на зміну в більш-менш досяжному майбутньому, найменше потрібні незалежні суди. Їм зручніше жити в дивній країні, де одна служителька Феміди сама плете собі кофточки — з необхідності, а зовсім не з любові до цього заспокійливого заняття, а інший суддя віддає свою офіційну зарплату прибиральницям власного особняка.

Українська Феміда дволика — блискуча, як фасад Головного храму, і злиденна, як провінційний райсуд, що однією рукою просить милостиню, а в другій стискає меч, сліпа, інколи — глуха і юридично малограмотна. Їй відмовляють у найнеобхіднішому, а потім обвинувачують у неперебірливості. Вона — збезчещена і продажна. А з такою завжди можна домовитися недорого. Тим, хто звикнув користуватися її послугами, це вигідно. Іншим ця дешевизна коштує часом занадто дорого.

Проектом закону «Про тимчасовий порядок фінансування судової влади в Україні» пропонується впровадження на 10-річний період особливого режиму бюджетного фінансування, порядку фінансування судової системи, під яким, відповідно до проекту, слід розуміти «фінансування судів України, Державної судової адміністрації України і її територіальних управлінь, Академії суддів України, установ та організацій, що функціонують при судах».

Серед найпринциповіших із запропонованих нововведень варто назвати щорічне збільшення витрат на фінансування судової влади; виведення фінансування органів судової влади з казначейської системи обслуговування бюджетних коштів і надання судам, іншим органам, організаціям та установам, які належать до системи судової влади, права самостійно ухвалювати рішення щодо витрачання бюджетних коштів; можливість безспірного списання коштів, передбачених у Державному бюджеті для фінансування органів судової влади.

Додаткові бюджетні витрати передбачено проектом, починаючи з другого року його дії, — збільшення обсягу фінансування органів судової влади на 8% щороку протягом терміну дії цього закону. На думку авторів законопроекту, ці витрати можна буде покривати за рахунок щорічного збільшення абсолютного розміру доходів Держбюджету, що становить упродовж останніх трьох років від 1 до 3 мільярдів гривень. Зокрема, на наступний рік заплановано збільшення доходів Державного бюджету на 2,9 млрд. грн.

Зі сфери теорії права

Відповідно до Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генасамблеї ООН, на кожну державу — члена цієї організації покладається обов’язок виділяти відповідні кошти, які б давали можливість судовим органам належним чином виконувати свої функції. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в Конституції або законах країни. Всі державні й інші установи зобов’язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її.

Віденська декларація і Програма дій, прийнята на Всесвітній конференції з прав людини, підкреслює необхідність належним чином фінансувати установи, що здійснюють правосуддя.

Основними складовими незалежної судової влади є незмінюваність суддів, наявність у них достатніх гарантій від необгрунтованих переслідувань за свою професійну діяльність, гідна оплата роботи судді і забезпечення фінансування судів у обсязі, достатньому для належного виконання судами своїх функцій.

Стаття 130 Конституції України передбачає, що «держава забезпечує фінансування і належні умови для функціонування судів та діяльності суддів».

Коментуючи це положення Основного Закону, Конституційний суд України відзначив у своєму рішенні: «Однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів. Важливим механізмом забезпечення такої гарантії є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов’язок держави забезпечувати фінансування і належні умови для функціонування судів та діяльності суддів шляхом окремого визначення в Державному бюджеті України витрат на утримання судів. Централізований порядок фінансування судових органів із Держбюджету в обсягах, що мають забезпечувати належні умови для повного і всебічного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів, повинен обмежити будь-який вплив на суддів і спрямований на гарантування судової діяльності на основі принципів і положень Конституції України».

Стаття 118 Закону «Про судоустрій України» проголошує, що забезпечення функціонування судової влади передбачає «окреме визначення в Державному бюджеті України витрат на фінансування судів не нижче рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону».