Коли говорив товариш маузер

Вузький чорний тунель веде до напівосвітленої кімнати. Над головою - густе риштування, змережане колючим дротом. Щось подібне бачили десятки тисяч безневинно засуджених, коли їх виводили з тюремних камер. У Національному музеї історії України запрошують відчути атмосферу Великого терору 1937–1938 років. Тут триває тематична виставка до 80-х роковин масових політичних репресій. Її назва - "Ой упали ж та впали кривавії роси". Це рядок з поеми "Галілей" загиблого на Соловках поета Євгена Плужника. Численні фотографії жертв, архівні документи засуджених, відеопрезентація, мапа СРСР із позначенням табірних пунктів ГУЛАГу розповідають про цей трагічний період в історії тисяч українських родин.

Науковці підрахували, що вУкраїні упродовж 1937–1938 років було заарештовано 265 669 осіб, з них 123 421 - розстріляно, 68 823 - відправлено у виправно-трудові табори, 4124 - ув'язнено в тюрмах, 1067 - засуджено до заслання. На УРСР припала приблизно п'ята частина загальносоюзних арештів і розстрілів. Наслідками комуністичного терору в Україні історики називають деформацію суспільних зв'язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії і денаціоналізацію.

Розіграні за сценарієм показові процеси мали формувати нову радянську людину, яка демонструватиме політичну лояльність, послух волі партії і вождя, визнаватиме тоталітарні методи державного управління як єдино правильні. За твердженням відомого історика Сергія Білоконя, терор мав також велике практичне значення: заарештовували безоплатну робочу силу для господарського використання.

На великій мальованій мапі СРСР - численні позначки біля Норильська, Воркути, Магадана, Хабаровська. Окремою гілкою видовжилися етапи на Колиму. Табірні комплекси ГУЛАГу були розкидані по всій території країни, проте всі вони підпорядковувалися Кремлю.

Єдиний артефакт, представлений на виставці в окремій вітрині, - пістолет системи "маузер". Саме такими в 1930–1940-х роках виконували вироки. На зброї - напис: "Тов. Заливе И.О. за беспощадную борьбу с контрреволюцией".

Дуло маузера спрямоване на стіну з фотокартками українців - представників селянства, духовенства, наукової та мистецької еліти. Експонуються також документи з витягами зі справ представників польської, німецької, болгарської та інших національностей, які постраждали в роки Великого терору. Копії справ можна погортати, присівши за стіл з друкарською машинкою сталінських часів, на якій колись друкували протоколи допитів і вироки.

Протягом 1937–1938 років за наказами з Кремля було знищено майже всю політичну верхівку УРСР. Сталін спрямував свою репресивну політику на ліквідацію провідних верств українського народу. Відомий правник Рафал Лемкін назвав цей злочин "класичним прикладом радянського геноциду". За два роки Україну мали позбавити мозку (інтелігенції), душі (церкви), хребта (селян-одноосібників) і сили (військових діячів). Особливості радянської репресивної політики на виставці представлені тематичними блоками, що свідчать про боротьбу репресивної системи з представниками кожної із цих верств. І якщо молодше покоління українців знає про репресії проти інтелігенції ще зі шкільної лави, вивчаючи твори письменників "Розстріляного Відродження", то значно менше широкому загалу відомо про ліквідацію церков і репресії проти священиків, чистку військових кадрів, боротьбу зі "шкідництвом" у промисловості.

Окремим тематичним блоком виставки є інформація про репресії проти священиків УАПЦ та інших церков. Це фото репресованих, матеріали зі слідчих справ, документи про руйнування церков і переслідування духовних осіб та вірян.

Одним з поширених явищ у 1937–1938 роках було катування ув'язнених. Розстрільні вироки часто виносили без рішення суду і виконували негайно. Копії архівних документів тих кривавих справ теж можна потримати в руках…

Великий терор згорнули за вказівкою вищого партійного керівництва тільки наприкінці 1938 року. Наступним кроком стала ліквідація його безпосередніх організаторів і виконавців. Майже 90% з них самі зазнали репресій, більшість з них були розстріляні. У "контрреволюційній діяльності" підозрювали також старі військові кадри - насамперед ті, що воювали проти армій УНР, ЗУНР, повстанських загонів. Саме ці червоні командири у 1918–1921 роках допомогли більшовикам захопити владу в Україні, але згодом самі були відправлені в жорна репресій.

Матеріали для виставки про історію Великого терору взято з Державної архівної служби України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного кінофотофоноархіву імені Г.С.Пшеничного, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.

Виставковий ряд спростовує тиражовані російською пропагандою твердження про "Сталіна - ефективного менеджера", про те, що "попри репресії в Союзі була розвинена промисловість і тому держава була готова до війни" та ін. НМІУ успішно розвінчує ці абсурдні міфи. Це підтверджує і книга відгуків про виставку. У ній десятки відвідувачів різними мовами світу залишають свої схвильовані відгуки зі словами підтримки й співчуття українському народу, який і досі внаслідок військової агресії на Сході країни збирає врожай "кривавої роси".