Феномен Ярослава Мудрого

2019 року Україна як історична спадкоємиця середньовічної держави Київська Русь відзначає 1000-річчя вокняжіння на великому київському столі Ярослава Мудрого - державника, блискучого дипломата, мудрого книжника.

У літописі "Повість минулих літ" під 1016 роком ідеться про боротьбу між синами Володимира за Київ. Ярослав виступив проти київського князя Святополка, за наказом якого було вбито князів-братів Бориса і Гліба. Свій вчинок Ярослав пояснив так: "Не я почав убивати братів, а він, хай буде Бог месником за кров братів моїх, тому що без вини пролив Борисову і Глібову праведну кров, мабуть, і мені те саме зробить? Розсуди мене, Господи, по правді, і хай скінчаться злочини грішника".

Після перемоги у битві Ярослав посів батьківський стіл. Тоді йому було 28 років. 1017 роком датується коротка звістка, що "Ярослав увійшов у Київ", хоча право бути тут отримав іще торік. Неспішність князя пояснюється дипломатичним хистом і обережністю, усвідомленням, що Святополк може напасти на Київ. Очевидно, Ярослав збирав дружину. Під 1018 роком ідеться про те, як Ярослав пішов проти Болеслава і Святополка на чолі великого війська. Болеслав відвоював Київ у Ярослава, який тікає до Новгорода і збирає "воїв много", вкотре готуючись іти вже на свій-таки Київ. Але Болеслав утік зі здобиччю, а Святополк княжив у Києві. 1019 року відбулася вирішальна битва на річці Альта: "Ярослав же став на тому місці, де був убитий Борис, і здійняв руки в небо, і сказав: "Кров брата мого вопіє до тебе, Владико! Відомсти за кров цього праведника", і "була січа люта, якої ще не було на Русі".

Перемога Ярослава була вирішальною. Святополк загинув, утікаючи. Літописець фіксує, що "Ярослав повернувся і сів у Києві, утер піт з дружиною своєю та показав перемогу і труд великий". Так відбулося остаточне утвердження Ярослава Мудрого на великому київському столі.

У першій декларації християнської Русі "Слово про Закон і Благодать" Іларіона, написаній, очевидно, за підтримки великого князя, репрезентовано не тільки утвердження держави, а й її високий духовний і книжний рівень. Схиляємося до думки, що проповідь-декларацію було написано 1037 року і приурочено до освячення Софійського собору. Під цим самим роком у літописі вміщено похвалу князеві за його книжну діяльність, визначено статус Києва як державного центру, наголошено, що "заклав Ярослав город великий Київ, цей город має Золоті ворота. Заклав і церкву митрополичу на честь святої Софії, премудрості Божої". Сказано під цим роком і про любов князя Ярослава до книг, про те, що він "багато переписував їх і зібрав у церкві святої Софії, яку сам створив". Сергій Кримський зазначав, що офіційною датою заснування Софії є 1037 рік, але це "швидше за все, дата освячення храму". Відомий український філософ дуже точно визначив суть проблеми датування закладення й освячення храму. Адже в Софії є фрески й 1018 року.

Припускаємо, що Ярослав заклав Софію 1017-го - того року, коли сів на великий київський стіл. Як колись матеріалізацією влади Володимира стала Десятинна церква, так Ярослава - Софія. Володимир заклав Десятинну церкву 988-го, у рік хрещення ним Русі (після Аскольдового), це був початок нової християнської доби. Ярослав продовжив батькову традицію. У рік сходження на київський стіл він заклав Софію, ознаменувавши цим початок своєї епохи. 1037-й - це й 20-річчя Ярославового правління в Києві, коли він освятив Софію. На цій урочистій церемонії майбутній митрополит Іларіон прочитав своє "Слово про Закон і Благодать". А книжник створив відповідні статті в літописі.

Правління Ярослава Мудрого - золота доба в історії Київської Русі та її книжності. Це був злет політичних та економічних основ, міжнародної політики і дипломатії, централізації колосальних обширів Русі, церкви, книжності, духовності, творення нової християнської особистості. Книжність доби Ярослава синтезувала традиції духовно-культурної спадщини Русі та Візантії, формуючись як софіологічна, екзистенціальна, з домінуванням християнського світобачення. Продовжуючи традицію князя Володимира, Ярослав Мудрий утверджував православну церкву на Русі як національну за своїм характером і спрямуванням. Визначальними аргументами на користь цього були церковнослов'янське богослужіння і слов'янський обряд. Візантія прагнула домінувати над новоохрещеною Руссю, але не становила для неї загрози політичного поневолення. Навпаки, обидві сторони були зацікавлені у партнерських відносинах. В образі Візантійської імперії з її високим рівнем політики, культури, церкви Русь Ярослава Мудрого бачила ідеал держави, до якого прагнула сама. Поставивши 1051 року на митрополичу кафедру руського церковного діяча і книжника Іларіона, Ярослав Мудрий прагнув націоналізувати руську церковну ієрархію, претендуючи на певну конкуренцію з Візантією як рівний із рівним. Руський князь намагався знайти ідеологічне обґрунтування своїм амбіціям.

За часів Ярослава було укладено найстарішу і найважливішу пам'ятку українського звичаєвого права - "Правду Руську". Князьістотно розширив і доповнив "Устав Володимира". Правосуддя Ярослава - надзвичайно гуманне у "вимірюванні кар і майже не знає найвищого покарання смертю, яке тоді широко вживалося в західноєвропейських країнах. Воно має на меті цілі виховні, виправні, запобіжні… Крім отого цивільного права Ярославові приписують і нове перевірення і поширення церковного законодавства і правосуддя. Так званий "Устав, або Сувій Ярослава" подавав обсяг компетенцій церковних судів... Цікавим є факт, що норми і практика церковного права за Ярослава, як і за Володимира, не спиралися на засади візантійського, але західно-римського права. Це можна зрозуміти і з того факту, що життєві і династичні зв'язки роду Ярослава йшли на Захід, а не у Візантію. За ними мусіли йти і відповідні впливи також щодо форм і засад державного і громадського правління" (о. Атанасій Великий, "З літопису християнської України").

У "Повісті минулих літ" під 1054 роком міститься уривок, який можемо кваліфікувати як окремий твір - своєрідний заповіт Ярослава Мудрого. Князь звертається до синів і закликає їх не тільки жити в мирі, а й дотримуватися принципу князівської ієрархії, бо тільки це може забезпечити силу й могутність держави: "От я і відходжу із цього світу, а ви, сини мої, живіть між собою, в любові, бо всі ви брати від одного батька і одної матері. І якщо будете жити в любові між собою, і Бог буде з вами, і підгорне під вас ворогів ваших, і будете мирно жити". Далі визначає князівства поміж синами: Київ - старшому Ізяславу, Чернігів - Святославу, Переяслав - Всеволоду, Смоленськ - В'ячеславу.

Актуальні питання, що стосуються феномену Ярослава Мудрого і його держави, обговорили на круглому столі "1000-ліття вокняжіння Ярослава Мудрого на великому київському столі та розвиток середньовічної книжності", що відбувся в рамках Всеукраїнських наукових читань "Філологія початку ХХІ сторіччя: традиції і новаторство" 4 квітня 2019 року в Інституті філології КНУ імені Тараса Шевченка за участі вчених, журналістів, студентів.

Професор історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Ярослав Калакура виступив із доповіддю на тему "Великий князь київський Ярослав Мудрий у координатах української та російської історіографій". Учений акцентував увагу насамперед на фальсифікаціях і маніпуляціях російської історіографії щодо образу Ярослава Мудрого. Наголосив, що протягом століть російські вчені намагаються неправомірно й необ'єктивно привласнити пам'ять про нього як частину Київської спадщини.

Ведучий рубрики "Архіваріус" тижневика "Дзеркало тижня. Україна" Сергій Махун виголосив доповідь "Контексти і паралелі Софії Київської: "Софія як образ мудрості", в якій репрезентував слухачам маловідомі факти про вченого Сергія Кримського. С.Махун протягом тривалого часу співпрацював із філософом, опублікував численні з ним інтерв'ю, в яких, зокрема, часто йшлося про дослідження феномену Софії та його впливу на розвиток держави і книжності часів Ярослава Володимировича.

Редактор відділу "Історія і Я" газети "День" Ігор Сюндюков виголосив доповідь "Ярослав Мудрий як еталон державного діяча", в якій зупинився на біографії князя, сходженні на батьківський стіл, важливих аспектах державотворення й дипломатичних відносин за його правління, розповів про церковну діяльність, книжну справу.

Професор КНУ імені Тараса Шевченка Юрій Ковалів виступив із доповіддю "Містифікація рівноапостольства у давній українській літературі", в якій розкрив дискусійні питання діяльності великого київського князя.

Будучи модератором і організатором круглого столу, я розповіла про Ярослава Мудрого-книжника, за часів якого наша книжність заявила про себе не тільки Русі, а й Європі. Її унікальність у тогочасному політичному європейському просторі визначалася державним призначенням і місією. Нова християнська держава потребувала ідеологічного, культурно-літературного і церковного обґрунтування, яким стала її книжність.

Цей круглий стіл - не тільки данина минулому і пам'яті про нього. Феномен Ярослава Мудрого значною мірою спроектований на сучасну добу. Адже нині Україна перебуває на важливому етапі свого розвитку, і уроки Ярослава Мудрого надзвичайно актуальні для нас. Пріоритетом для великого князя були культура й освіта. Саме за внесок у їх розвиток його назвали Мудрим. Він створив осередок книжників і запровадив навчання дітей зі знаті. Боровся за незалежну й самодостатню руську церкву, вважаючи її запорукою незалежного державного розвитку. Князь гідно репрезентував Русь у світі, будучи шанованим усіма європейськими монархами. Ярослав Мудрий створив міцне і сильне військо, здатне чинити спротив будь-якому ворогові. Будучи високоосвіченою людиною, знав іноземні мови, не кажучи вже про мистецьке володіння рідною. Коли він став великим київським князем, то оточив себе молодими й освіченими людьми, прогресивними й мислячими, які разом із ним творили нову християнську європейську державу. Саме ці принципи дозволили Великому князю Київському правити 35 років і стати еталоном державного діяча й для сучасних правителів.

Сподіваємося, що уроки Ярослава Мудрого стануть його повчанням для нинішніх керманичів України.