Fakebook

Цитата - майже показання свідка.

Умберто Еко, італійський письменник

Міфологія і фейки доповнюють одне одного.

Вони йдуть, можна сказати, пліч-о-пліч. Історична міфологія часто опиняється на службі у звичайного шовінізму якої-небудь нації і стає ледь не виправданням комплексів її представників. А ось фейки щосили запрацювали тільки останнім часом і в епоху розвитку інформаційних технологій буквально ввірвалися в наше життя. Хоча не можна сказати, що вони є плодом постіндустріального суспільства, оскільки завжди були невід'ємною частиною тієї ж таки історичної міфології.

Саме фейки (англ. fake - підробка) змінюють історичну реальність буквально до невпізнанності. З'явився навіть термін "постправда". Простий приклад: усіх українців, які боролися і борються за національну незалежність своєї батьківщини від колишньої метрополії (чи то імперська Романових, радянська й сучасна путінська Росія), обзивали і продовжують обзивати зневажливими в їхньому розумінні прізвиськами: "мазепинці", "петлюрівці", "бандерівці", а тепер уже, в умовах безперервної агресії східного сусіда, - і "майдануті", і "жидо-бандерівці"... Про що ми розкажемо трохи нижче.

Спробуємо розглянути і, коли можна так сказати, препарувати цілу низку давніх та новітніх міфів і фейків, які стосуються передовсім історії нашого східного сусіда.

"Після перемоги над комунізмом нам потрібен розкол православ'я та розпад Росії, і допоможе нам у цьому Україна, де зрадливість є нормою суспільної моралі" ("цитата" Збігнєва Бжезінського з вуст одіозного одеського політексперта Дмитра Співака, що пролунала в ефірі телеканалу NewsOne торік у листопаді).

Я уважно проштудіював обидва переклади книжки екс-радника з національної безпеки США Збігнєва Бжезінського (оригінал вийшов друком 1997 р.): російською - "Великая шахматная доска. Господство Америки и ее геостратегические императивы", а також українською мовами - "Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи". Нічого схожого там і близько немає. Автор "цитати" навіть не потрудився правильно назвати книжку, видавши справжній "шедевр": "Внешняя шахматная доска". Але цього мало: як написав у ФБ публіцист і письменник Ян Валетов, наведену брехливу цитату вигадав відомий російський режисер Микита Михалков, ревний захисник московського православ'я, відомий своїми імперськими й українофобськими поглядами, неприйняттям західної цивілізації…

У просторах Інтернету гуляють ще дві такі "цитати" з цілого ряду, які приписують З.Бжезінському:

"Після перемоги над комунізмом наступний головний ворог - це російське православ'я". "Новий світовий порядок створюється проти Росії, за рахунок Росії та на уламках Росії".

Вони з "тієї самої опери", періодично з'являються в Мережі, бурхливо обговорюються, і мало хто замислюється: а "був чи хлопчик"? Останніми роками кремлівська пропаганда стала діяти досить грубо, багато в чому повторюючи методи нацистської геббельсівської. Сумно, але в Росії вона знаходить вдячного слухача, який дослухається до дедалі абсурдніших сентенцій та "цитат". Утім, певних успіхів російські пропагандисти досягли й на Заході. Це стосується не тільки "супроводу" агресивної зовнішньої політики Кремля, а й впливу на внутрішньополітичну ситуацію в багатьох країнах Заходу. Підтвердження цього - ситуація з виборами останнього президента США та інформаційна атака у Великій Британії напередодні референдуму з Брекзиту. Так, екс-заступник держсекретаря США Девід Кремер відзначав в ефірі Радіо НВ: "Метою створення таких російських ЗМІ, як Russia Today і "Спутник", спочатку було просування іміджу Росії, але все змінилося приблизно у 2009–2010 роках. Відтоді діяльність цих ЗМІ спрямована саме на те, щоб сіяти сумніви, щоб люди на Заході сумнівалися в почутому від своїх власних урядів... Росія взяла на себе деструктивну мету сіяти хаос".

Повернімося у століття XIX. Йдеться про "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка та його "цитати", що постійно спливають у просторах Інтернету.

"Могущество России может быть подорвано только отделением от нее Украины… необходимо не только оторвать, но и противопоставить Украину России, стравить две части единого народа и наблюдать, как брат будет убивать брата. Для этого нужно только найти и взрастить предателей среди национальной элиты и с их помощью изменить самосознание одной части великого народа до такой степени, что он будет ненавидеть все русское, ненавидеть свой род, не осознавая этого. Все остальное - дело времени". ("Украина перед судьбоносным выбором", Георгій Крючков, 2010).

Один із лідерів українських комуністів був настільки безапеляційним, що журналісти української редакції Deutsche Welle провели власне розслідування і з'ясували: зазначена "цитата" - фейк. Вони зв'язалися з працівником Фонду Отто фон Бісмарка доктором Ульфом Моргенштерном. Ніде - ні в записах самого канцлера, ні в його виступах і листах - немає цієї "цитати".Уважно вивчивши її та низку її клонів, У.Моргенштерн категорично відмовив їм у автентичності.

Ось два теж яскравих зразки кремлівської пропаганди. "Еще Бисмарк говорил: чтобы погубить Россию, надо оторвать от нее Украину" (Дмітрій Рогозін, нині представник РФ у НАТО; цитується в "Независимой газете", 17 червня 1997 р.).

"Русских невозможно победить, мы убедились в этом за сотни лет. Но русским можно привить лживые ценности, и тогда они победят сами себя!" (плакат біля метро "Полянка" у Москві; фото журналіста Олександра Чєрних). Мабуть, мало статей, викидів у ЗМІ й соціальних мережах, блогах та інформаційних ресурсах для легітимації імперської сутності Російської держави? Потрібна візуалізація, слава Богу, що портрет Бісмарка на рекламному щиті не фейковий. Ось така "Россия - моя история"!

Тепер звернімося до "цитати" знаменитої "залізної леді" - Маргарет Тетчер.

"За оцінками світової спільноти, економічно доцільне проживання на території Росії тільки 15 мільйонів людей". І ось зовсім недавно Марія Захарова, прес-секретарка російського МЗС, із приводу цієї фейкової цитати сказала буквально таке: "1991 год, Хьюстон, экс-премьер-министр Великобритании госпожа Тэтчер заявила буквально следующее, если кто-то может сказать, что такого заявления не было, то мы только этому порадуемся, но, к сожалению, документы доказывают, что это заявление было". Які "документи" доводять наявність такої абсурдної репліки, пані Захарова не потрудилася сказати.

З цією "цитатою" цікава історія. Уперше озвучив фразу про "15 мільйонів" російський публіцист Андрєй Паршев у книжці "Почему Россия не Америка". Кріс Коллінз, представник Фонду Тетчер, заявив, що цитата - фальшивка, і таких думок Тетчер не висловлювала ні публічно, ні в приватній обстановці.

У червні 2015 р. секретар Ради безпеки Росії Ніколай Патрушев в інтерв'ю газеті "Коммерсант" сказав: "Вы, наверное, помните высказывание экс-госсекретаря США Мадлен Олбрайт, что России не принадлежит ни Дальний Восток, ни Сибирь".

Першим просвітив росіян у цьому питанні "екстрасенс" та… генерал Федеральної служби охорони РФ у відставці Борис Ратніков. Але тільки вдумайтеся, шановні читачі: екс-охоронець Бориса Єльцина й екстрасенс в одному флаконі "патологічну ненависть" до слов'ян і бажання привласнити американцями Сибір пояснив підключенням до підсвідомості екс-держсекретаря США. Пан Ратніков в інтерв'ю "Российской газете" у 2006 р. зазначив, що в 1999-му російські спецслужби "сканували мозок" Мадлен Олбрайт із допомогою відповідних методик. Коментарі зайві. Та ось американський політик цю фразу назвала фейком: "Я не робила цієї заяви, і при тому я ніколи не думала так". У Твіттері пані Олбрайт відзначилася всього однією саркастичною пропозицією: "Комусь цікаво вгадати мої думки з приводу російських телепатів?". Але фальшивка вже пішла в маси...

Втім, президент РФ "обманываться рад" і знову, через багато років, згадав про цю "цитату", приписувану М.Олбрайт. "Ведь мы же почти от официальных лиц слышали многократно, что несправедливо, что Сибирь с ее неизмеримыми богатствами вся принадлежит России. Как несправедливо?" (виступ Владіміра Путіна під час щорічної прес-конференції 18 грудня 2014 р.).

"Когда я шел на встречу с советским генсеком, ожидал увидеть одетого в большевистское пальто и каракулевую пилотку товарища. Но меня представили одетому в модный французский костюм господину с часами Rado Manhattan. Взглянув на них, я подумал - да. Он продаст нам все!" ("цитата" "авторства" президента США Рональда Рейгана після зустрічі 1986 р. у Рейк'явіку). Цей фейк коментувати важко, знайти бодай якесь підтвердження в англомовних джерелах не вдалося; треба просто набити в пошуку Reаgan і Rado Manhattan та переконатися в цьому. Але всім, хто згоден зі словами В.Путіна, що "розпад СРСР - найбільша геополітична катастрофа століття", наведена "цитата", мабуть, як бальзам на душу.

"Я не могу лгать, папа. Это я подрубил ее топором" ("История жизни и смерти, деяний и добродетелей генерала Джорджа Вашингтона" пастора Мейсона Локка Вімза, 1800 р.)

Досить цікавий фейк, що безпосередньо стосується першого всенародно обраного президента США Джорджа Вашингтона, продовжує гуляти просторами Інтернету. Отримавши подарунок від батька - справжню сокирку, хлопець грався нею в садку фамільної плантації родини Вашингтонів у Стаффорді (штат Вірджинія). І ось він стесав кору з вишні, прирікаючи дерево на неминучу смерть. Батько, Огастін Вашингтон, нетямився від люті. Але Джордж сказав: "Я не можу брехати, тату. Це я підрубав її сокирою". Батько обняв сина й промовив: "Ти здійснив геройський учинок, який вартий тисячі дерев!" Цей жалісливий епізод вписався у створюваний буквально після смерті першого президента США в грудні 1799-го образ "Батька нації". Так, він втілює республіканські чесноти, але висмоктаний з пальця... досить ексцентричного публіциста й екс-пастора Мейсона Локка Вімза. Біографію Вашингтона він написав по гарячих слідах і нашпигував безліччю міфів та історій, які Вімз сам же й придумав. Чи це важливо? За 25 років із 1800 р. книжку перевидавали 29 (!) разів, вона стала бестселером. Образ скромняги "містера президента", знову ж, пішов у маси. Дарма що сам Вімз наприкінці життя (помер 1825 р.) визнавав: образ кришталево чесного малюка навіяний розповіддю "однієї літньої дами".

"Мазепа утвердил новое знамя для своих сторонников - желто-голубой флаг, который по цветам повторял знамя Шведского королевства" (История России с древнейших времен до начала XXI в. Под ред. академика А.Н.Сахарова. - Москва, 2006).

"Никакой силы "аргументы" в пользу снятия анафемы с предателя, клятвопреступника и осквернителя храмов Мазепы не имеют. Анафема Мазепе была справедливо провозглашена всеми архипастырями Русской Православной Церкви и стала частью ее предания. Не наша святая мать Русская Православная Церковь ошибается, но горстка националистов и раскольников, тщетно пытающихся ее дискредитировать" (Екс-секретар Одеської єпархії УПЦ (МП) Андрєй Новіков, нині - настоятель Троїцького храму в Москві).

Перший пасаж. Це, не побоюся сказати, маячня сучасних російських істориків, освячена ім'ям відомого й шанованого історика, академіка Андрія Миколайовича Сахарова. Взяті зі стелі "судження" лише підкреслюють ставлення нинішньої путінської влади до Івана Мазепи, незалежності України загалом. У цьому ж руслі і ставлення Російської православної церкви до постаті гетьмана. 12 листопада 1708 р. на Мазепу в Глухові було накладено анафему, не зняту РПЦ й досі. Що цікаво, Константинопольський патріархат після початку надання Українській православній церкві автокефалії вустами архієпископа Тельмеського Йова (Геча) заявив, що на Фанарі ніколи цю анафему не визнавали канонічною, вважаючи її накладення "способом політико-ідеологічних репресій", і вона "не мала ні найменших віросповідальних, богословських та канонічних причин".

Другий пасаж: "осквернитель храмів"... Гетьман Іван Мазепа був найвідомішим і найбільшим меценатом православної церкви в Україні за всю її багатовікову історію. Більше десятка побудованих храмів, 20 відреставрованих (швидше, піднятих із руїн, варто тільки подивитися на київські гравюри Абрахама ван Вестерфельда середини XVII ст.), а також підтримка Києво-Могилянського колегіуму, масштабне будівництво у столиці Гетьманщини Батурині. Місто знищили вогнем і мечем війська сподвижника Петра I Олександра Меншикова: тисячі містян і козаків були зарубані й вирізані, колесовані.

Петербурзький історик Тетяна Таїрова-Яковлєва у книжці "Мазепа" писала: "Церковная анафема - явление невиданное в истории Украины - была на самом деле сделана вразрез с канонами православия. Никакого преступления против церкви Мазепа, понятно, не совершал". Додамо: це був політичний акт народжуваної імперії, затверджений без соборного рішення і на пряме розпорядження Петра I. "В душе Иван Степанович интуитивно чувствовал безнадежность этой попытки. Он не верил полякам и Лещинскому, еще меньше шведам-протестантам и высокомерному юноше-королю" (Т.Таїрова-Яковлєва). Перехід Мазепи на бік шведів був спонтанним, і він розумів, що "обоє рябоє". Тому й казав: "Дьявол его [Карла] сюда несет! Все замыслы мои испортит, и войска великороссийские за собой в середину Украины и на окончательную ее руину и нашу погибель!".

І "задуми" ці не були лише грою честолюбства; гетьман розумів, що наближається остаточне поглинання України Московією. Царські війська, дислоковані в Україні, почувалися завойовниками на окупованій території. Полковники скаржилися Мазепі: "великоросійські люди грабують їхні хати, розбирають і палять, жінок і дочок гвалтують, коней, худобу і всілякі пожитки забирають, старшину б'ють до смерті" (цит. за "Нарисом історії середньовічної та ранньомодерної України" Н.Яковенко). Наші сучасники запитають: куди ж козаки дивилися? А вони на Північній війні справно воювали зі шведами та поляками Лещинського в Естляндії, Лівонії, Литві, на Волині. Сім із десяти полків прямого підпорядкування І.Мазепі спливали кров'ю на полях битв. Натомість отримуючи від царських офіцерів зневагу та образи. І навіть гетьман, який залишався все ще лояльним і зробив для потуги Російської держави, м'яко кажучи, немало, скаржився Петру I: "зело отпадает сердце к великому государю".

"Висів між гетьманами портрет Мазепи, такий ненависний всякому росіянину, в будинку йому не поклонялися, як це роблять тепер українці, вбачаючи в ньому символ української самостійності, а мовчки ставилися з симпатіями, причому тільки обурювались, що досі в соборах Великим постом Мазепі проголошували анафему, і сміялися над нелогічністю, що в Києві одночасно в Софійському соборі оголошують Мазепі анафему, а в Михайлівському монастирі за нього, як творця храму, підносять молитви за упокій душі", - писав у "Спогадах" гетьман України Павло Скоропадський.

Храм на Воробйових горах, у якому служить настоятелем протоієрей-емігрант Андрєй Новіков, - один із улюблених храмів лідера скандального байкерського клубу "Ночные волки" Залдостанова, друга - якщо в президента РФ такі є - Владіміра Путіна (який, до речі, 10 вересня 2018 р. там побував), а також "Союза православных граждан", відомого своїм мракобіссям та імперською риторикою. А ось ще одна відома фраза екс-одесита, патологічного ненависника всього, що пов'язане з нашою Батьківщиною: "Новый украинский президент поставил цель уничтожить как можно больше русских православных людей". Про рівень постійного автора сайту Православие.RU говорять уже тільки назви статей на цьому ресурсі...

"Поздравляю всех с новым годом, желаю, чтобы вы не знали горя, удачи, любви, счастья и особенно здоровья" ("Цитата" з фейкового акаунта київського мера Віталія Кличка у Твіттері від такого собі proper). Акаунт, до речі, не тільки фейковий, а ще й заблокований 2015 року.

В обговоренні на багатьох сайтах цього "привітання" мої співвітчизники можуть оцінити рівень ненависті до України. Наше Місто, Другий Єрусалим, називають "Майданеком", "Куэвом", а уряд України - "сбродом авантюристов, сбродом бандюков"…

Історичні міфи та фейки - тут російські - освячують, легітимують відтворення імперії в новому образі. Заражена ксенофобією, несприйняттям усього "чужого", основна маса росіян (замисліться: буквально всі нації, представники інших релігій, рас отримали в Росії зневажливі прізвиська, яких не злічити) на сьогодні є податливим матеріалом для новітніх мародерів від історії на службі пропаганди.