ЗАХИСНИКИ ТВАРИН ПРОТИ… ЛЮДЕЙ

Західноукраїнське товариство захисту тварин (ЗУТЗТ) із центром у Львові виникло 1995 року. Статут цієї організації своєю основною метою проголосив «утвердження в суспільстві гуманного ставлення до тварин і забезпечення необхідних умов їхнього існування». Це шляхетне завдання, вочевидь, узяте з програмного документа однотипної структури якоїсь благополучної західної держави, для нашої реальності виявилося певною мірою утопічним. Такий високий стандарт існування в нас нескоро буде доступний більшості людей. Отже, захисникам тварин не вдасться відзвітувати про свою першу п’ятирічку грандіозними показниками. Зате ЗУТЗТ записало до свого активу одне досягнення, яким воно відверто пишається.

Завдяки втручанню активістів цього товариства в роботу львівського Науково-дослідного інституту патології крові та трансфузійної медицини (НДІ ПКТМ) припинено випробування нових лікарських препаратів. А львівський НДІ ПКТМ — єдиний науковий заклад в Україні, який розробляє трансфузійні засоби, призначені для відтворення крововтрати при різноманітних травмах. Інститут зі схожою назвою є ще в Києві, але в нього інший профіль.

Можливо, дослідження в галузі медицини катастроф не такі вже й актуальні? На жаль, статистика засвідчує протилежне. Протягом останніх двадцяти років з-поміж усіх причин, що викликають смерть, травма стабільно посідає третє місце, а щодо осіб максимально працездатного віку (до 40 років) — перше. Це дані Всесвітньої організації охорони здоров’я.

З другого боку, зросла питома вага політравм — «поєднаних травм», які дають, припустімо, перелом ноги, струс головного мозку, розрив легені, чи «комбінованих травм», при яких механічне ураження доповнюють опік, отруєнням якоюсь речовиною. Така тенденція безпосередньо пов’язана з техногенними катастрофами, які останнім часом почастішали, воєнними конфліктами й т.д.

Як стверджують фахівці, сьогодні лікувати початкову форму шоку не проблема. Головне — поставити діагноз. І в світі на цей випадок розроблено досить препаратів. Проблеми починаються тоді, коли травматичний шок з тих або інших причин набуває пролонгованого характеру, тобто триває 7—8 годин. Тоді розвиваються необоротні (на щастя, часткові) зміни у внутрішніх органах: передусім — у легенях, нирках, печінці, кишечнику. У наших медичних умовах, з їхнім злиденним оснащенням, брак і одного органа забезпечує високий рівень летальності.

У розвинених країнах система оперативного реагування, зокрема й медичного, на екстремальні ситуації доведена до можливого в сучасних умовах оптимального стану. Тому в них і не відчувається гострої потреби в препаратах, необхідних при багатогодинному травматичному шоку. У нас картина трохи інакша. У великому місті України «швидка допомога» до хворого приїжджає в середньо-му через годину. А як довго вона добирається до віддалених сіл або хуторів? А наскільки оперативно рятувальники витягують людей із шахтних завалів чи, приміром, з-під завалів, спровокованих зсувами в Закарпатті?

Саме з урахуванням цієї специфіки й створено у львівському НДІ препарати «Лактосорбал», «Сорбілакт», «Реосорбілакт», аналогів яким у світі немає. Ліки ці мають полівалентний вплив. Той-таки «Сорбілакт» успішно може використовуватися як у разі масової смертельно небезпечної втрати крові, так і під час лікування кишкової непрохідності.

Сьогодні відділ технології трансфузійних препаратів інституту створив два нових зразки на основі ксиліту. У світі таких препаратів немає. Нині варто було б випробувати дію унікальних ліків на певних патологічних процесах (моделі токсичного гепатиту, діабету алоксанового й гострої смертельно небезпечної масивної крововтрати). Якщо експериментів не проведуть, ніякий фармкомітет не дозволить використовувати ліки в клініці. Втрачається як мінімум п’ятилітня праця колективу дослідників...

Хоча справа, мабуть, навіть не в можливості проведення експериментів у конкретному закладі з конкретними препаратами, а в тому, чи має експериментальна медицина право на існування? Утім, тут можна було б і не ставити знаку запитання. Сучасна медицина не стала б такою без свого експериментального різновиду. Якби захисники тварин з’явилися на світанку історичних часів, людей і сьогодні лікували б методами шаманів. Досі, приміром, продовжували б вважати, що артеріальна кровотеча в живої людини — результат витікання крові з вен в артерію, що призводить до «випускання духу». Якби Гален (130—200 рр. до н.е.) не вирізав ділянку артерії у тварини, перев’язавши її з обох кінців, і не показав, що там міститься кров.

Наука розвивається, і з’являються досконаліші препарати, що потребують випробувань. Сьогодні фармакологічний світ «пустився» з’ясовувати механізми дії «оксиду азоту» («молекула року»), на основі якого виготовлено відому широкій публіці «Віагру». Торік на Віденському шок- форумі, у роботі якого брав участь старший науковий співробітник відділу хірургії та клінічної трансфузіології НДІ ПКТМ Олександр Оборін, 50 відсотків доповідачів говорили про позитивні моменти застосування згаданого препарату, а 50 — про негативні. Очевидно, дослідники не з’ясували, на якій стадії треба вводити новий препарат. Це можна остаточно визначити тільки під час подальших випробувань на живих моделях. In vitro, у пробірці, цього не зробити.

Деякі вважають, що розв’язати проблему можна з допомогою комп’ютерного моделювання. Це стало предметом дискусій на спеціалізованих конгресах двох останніх років. До консенсусу вчені поки що не дійшли. Запрограмувати можна процес, з яким дослідник давно ознайомлений. А як поведеться той або інший новий препарат, можна припускати тільки теоретично.

Не завжди вдається досягти об’єктивних результатів, наркотизуючи тварин. Наркоз обов’язковий, скажімо, під час моделювання післяопераційної кишкової непрохідності. А відтворення моделі «синдром тривалого розчавлювання» з використанням наркотичних речовин може дати симптоми «синдрому позиційного стискання». (Останній можливий, коли людина, випивши, пролежить без тями 10 годин на жорсткому тапчані й віддушить собі кінцівку). «Медицинская газета» свого часу писала, що основною причиною невдалого лікування синдрому тривалого розчавлювання після землетрусу у Вірменії було те, що результати експериментів, проведених на тваринах під наркозом, переносили на людей, котрі тривалий час пролежали під уламками без знеболюючих речовин.

Можливо, людина не має морального права залучати тварин до досліджень? Але тоді, мабуть, не варто було б і людську мораль поширювати на світ тварин. Адже різні культури дають зразки найрізноманітнішого ставлення до «братів наших менших»: від розгляду тварини як об’єкту кривавого жертвопринесення до заборони завдавати страждань усім живим істотам, аж до найменших і найпримітивніших (як того вимагає джайнізм). Тим паче, що вчені сьогодні дійшли висновку про некоректність екстраполяції людської природи болю на тварин.

Швидше, у цьому питанні маємо керуватися юридичними положеннями. В Україні поки що немає нормативних актів, які б регулювали ставлення людини до інших створінь. Проект закону «Про заборону жорстокого поводження з тваринами» заплановано розглянути на 6-й сесії Верховної Ради. Заборону експериментів на тваринах з медичною метою в ньому не передбачено.