Як зробити націю здоровою

У "безпечній зоні" здоров'я перебуває менше ніж 1% населення України

Ти ніколи нічого не зміниш, якщо боротимешся з існуючою реальністю. Якщо хочеш щось змінити, створи нову модель, аби діюча просто застаріла...

Річард Фуллер (архітектор, США)

Коли я заходжу в аптеку і бачу транспарант "Територія здоров'я", мене охоплює дрож. Не тому, що ціни на ліки захмарні, а тому, що ліки не мають жодного стосунку до здоров'я.

Чи пам'ятають про це й лікарі? Хоча на кафедрі організації охорони здоров'я їм колись казали, що здоров'я населення лише на 8–10% залежить від медицини. Тим більше стерильні щодо цього чиновники різного рангу. Вони впевнені: що більше буде лікарів і ліків, то ліпше для народу. Аналітики переривають стоси статистичних звітів, вишукуючи дані про частку національного доходу різних країн, яку виділяють на охорону здоров'я. І нікому не спадає на думку розглянути залежність захворюваності й смертності від фінансування охорони здоров'я.

Дослідники фінансово-економічних характеристик найчастіше оперують бездоказовим зв'язком частки національного доходу для фінансування галузі й середньої тривалості життя в країні. Але, як показали результати європейської програми Р4Р, прямої кореляції між фінансово-економічним забезпеченням і показниками ефективності функціонування галузі немає (В.Князевич і співавт., 2015). Таким чином, збільшення державних вкладень в охорону здоров'я без зміни наявної стратегії розвитку галузі не забезпечить вирішення її проблем. Та навіщо далеко шукати приклади, коли багаторазове збільшення капіталовкладень в охорону здоров'я столиці незалежної України супроводжується переконливим зростанням захворюваності (див.рис. на сайті).

Проблема охорони здоров'я першорядної важливості - причини й шляхи протидії епідемії хронічних неінфекційних захворювань (серцево-судинних, злоякісних, ендокринних, дихальної системи). У Європі ця група захворювань є причиною смерті у 87% випадків. В Україні тільки хвороби серцево-судинної системи забирають життя 67% наших співвітчизників. За півстоліття досліджень проблеми здоров'я ми дійшли таких висновків.

Ніщо у світі не відбувається без витрачання енергії. Це стосується і процесів життєдіяльності. Процеси життя забезпечуються трансформацією сонячної енергії в її інші різновиди - теплову, електричну, енергію біохімічних реакцій тощо. Кінцева ланка засвоєння сонячної енергії в живому організмі - накопичення її в акумуляторах клітини (мітохондріях). Удосконалення енергетичної функції мітохондрій - основний шлях еволюції живого на Землі.

У роки служби у ВМФ СРСР нам довелося брати участь у дослідженнях на людях, які нині повторити неможливо з етичних міркувань. Прямо досліджувалася стійкість до гіпоксії (аж до гіпоксичної коми), масивної крововтрати, хронічної інтоксикації. Встановлено, що існує єдиний критерій стійкості людини до екстремальних впливів - максимальні можливості аеробного енергоутворення (саме цю функцію забезпечують мітохондрії). Це дозволило нам у дефініції здоров'я ВООЗ замінити ключове слово "благополуччя" (як його характеризувати, ніхто не знає) на термін "життєздатність", яку ми можемо виміряти. Аналізуючи цей феномен, з'ясували, що в медицині існує парадокс, якого ніхто не помічає: ставлячи своїм завданням досягти здоров'я, медицина займається хворобою. Водночас здоров'я - це не відсутність хвороби, ці стани можуть співіснувати одне з одним. У їхній основі різні механізми, а технології впливу на них радикально відрізняються. Таким чином, ліки не мають стосунку до здоров'я, вони призначені для впливу на механізми хвороби пацієнта. А здоров'я залишається осторонь, його ніхто не контролює, і ним ніхто не опікується.

У журнальній статті 1988 року ми вперше опублікували дані про взаємозв'язки рівня здоров'я (функції мітохондрій) з ендогенними факторами ризику розвитку захворювань і їхньою маніфестацією. (На той час ми вже створили просту методику оцінювання рівня здоров'я, доступну за складністю для середнього медперсоналу.) Закономірність проявилася досить чітко: більше здоров'я - менше хвороби, і навпаки. Мало того, ми вперше описали феномен "безпечного" рівня здоров'я, вище від якого не реєструються ані ендогенні фактори ризику, ані самі захворювання. При виході індивіда з "безпечної" зони здоров'я формується феномен "саморозвитку" патологічного процесу (збільшується ентропія, і виникає хаос функцій), а повернення в цю зону супроводжується зворотним розвитком патологічного процесу. 1992 року вийшла наша монографія, де ці феномени докладно описано, а "безпечному" рівню здоров'я дано кількісну характеристику (Эволюция биоэнергетики и здоровье человека. - Петрополис. -С-Пб. - 132 с.).

Накопичені дані дозволили розробити кваліфікаційну характеристику нової лікарської спеціальності - "лікар-санолог" (лікар з питань здоров'я), яку й затвердило МОЗ України 1991 року. Під цю спеціальність створили відповідну кафедру, для якої ми підготували навчальну програму, а також було видано державний підручник з санології.

Та це були єдині успіхи нового наукового напряму. Чехарда з міністрами, непробивна впертість академіків від медицини (один з них якось вигукнув: "Ні, ви послухайте, він нас вчить, що таке здоров'я!"), а ще брак необхідних знань в організаторів охорони здоров'я, які скорочують посади лікарів-санологів на користь посад лікарів-лікувальників, і багато іншого призвели до того, що напрям, який має світовий пріоритет, заглух. І це попри те, що в автора цих рядків чи не найвищий індекс цитування серед українських лікарів (РІНЦ=1468, h=11), видано 15 книжок (з них три - за кордоном), практично щотижня надходять заявки на статті в зарубіжні журнали. Але це нікому не цікаво. Адже лікувати набагато вигідніше, ніж оздоровлювати.

На загальному похмурому тлі розвитку подій сталася одна подія, яка переконала нас у тому, що ми не маємо права опускати руки. 2011 року в американському журналі було опублікувано статтю норвезьких дослідників (Aspenes S.T. а.о. Med. Sci. Sports Exerc. 2011; Vol. 43, 8: 1465–1473), які, обстеживши понад 4600 практично здорових чоловіків і жінок, зазначили, що в жінок з показником максимального споживання кисню (МСК/кг маси/хв.) нижче ніж 35 мл, а в чоловіків нижче ніж 44 мл/кг/хв. - відповідно в п'ять і вісім разів частіше зустрічаються фактори ризику розвитку серцево-судинних захворювань (зауважимо: наші критерії "безпечного рівня" здоров'я - 35 і 42 мл/кг маси/хв. відповідно). При цьому кожне зниження питомого МСК на 5 мл супроводжується збільшенням виразності й поширеності факторів ризику серцево-судинної захворюваності на 56%.

Таким чином, ми випередили Захід на 25 років.

Ну й що ж у результаті? Україна вимирає. Спроби призупинити цей процес зазнають фіаско: у "безпечній зоні" здоров'я нині перебуває менше ніж 1% населення України (25 років тому було 8%). Уже є підстави говорити про біологічну деградацію української націй, оскільки до високої смертності додалися зниження репродуктивної функції, народження ослабленого потомства, прискорені темпи старіння тощо. Ніхто не здогадується, що жодні реформи, спрямовані на організацію й удосконалення лікувально-діагностичного процесу, не приведуть до радикального оздоровлення націй, бо низький рівень здоров'я таблетками не лікується. Потрібна інша стратегія охорони здоров'я: лише переведення основної частини населення на більш високий рівень аеробного енергозабезпечення функцій може привести до бажаної мети. При цьому, природно, не знімається з порядку денного лікування хворих.

Нова стратегія охорони здоров'я має базуватися на таких принципах.

1. Людина сама відповідає за своє здоров'я, вона його господар. Вона повинна полюбити себе і свій організм, знати, як він функціонує, що для нього добре і що погано, знати свій пульс, артеріальний тиск, уміти робити найпростіші функціональні проби (з дозованим навантаженням, затримкою дихання тощо). Лікар-санолог при цьому виступає лише як консультант. Кожна людина має розуміти, що медицина здатна лікувати, але не може дати здоров'я.

2. Здоров'я залежить від способу життя індивіда, що, своєю чергою, залежить від складу його думок. Склад думок - продукт ступеня духовності, тобто розуміння індивідом, для чого він прийшов у цей світ і що залишить після себе.

3. Ступінь освіченості індивіда щодо свого здоров'я відіграє, в остаточному підсумку, важливішу роль, ніж рівень лікувально-діагностичних заходів у регіоні (так принаймні вважають американські фахівці з профілактичної медицини).

4. Сутність нової стратегії охорони здоров'я - управління здоров'ям індивіда: характеристика керованого об'єкта (рівень здоров'я), формування програми керуючих дій, їх реалізація, оцінювання ефективності (зворотний зв'язок). Для формування програми керуючих дій залучається лікар-санолог.

5. Зміст нової стратегії - комплекс заходів для підвищення резерву енергозабезпечення функцій організму. Перше місце посідає фізичне навантаження відповідних рівню здоров'я інтенсивності, обсягу й спрямованості. Далі йдуть оптимізація харчування, водоспоживання, відпочинку. Надзвичайно важливий момент - очищення організму (наприклад лазня).

Чи здатне Міністерство охорони здоров'я, яке є, по суті, "індустрією хвороби", забезпечити реалізацію всіх цих принципів? Запитання риторичне. А що ж робити? Тут я попрошу читача повернутися до початку статті і прочитати епіграф. Очевидно, потрібно сформувати нову реальність - "індустрію здоров'я". Вона вже спонтанно формується: численні фітнес- і велнес-центри, SPA, шейпінги, аеробіки тощо - усе це зародки "індустрії здоров'я". Але все це функціонує безсистемно, до того ж - без контролю рівня здоров'я. А тим часом це головний критерій формування програми оздоровлення й оцінювання її ефективності. "Індустрія здоров'я", сформована на принципах приватно-державного партнерства, - ось шлях, який виведе Україну з прірви хвороб. А організація безплатних спортивних секцій у школах може радикально змінити здоров'я дитячої і підліткової популяції.