Пікова ситуація

Авторы : Жанна Возіанова, Анатолій Печенка
13 сiчня 00:00

Інфекції, інфекційні хвороби... Ці слова в наш час стали вже звичними. А втім, ще півтора-два століття тому інфекції називали «повальними хворобами», «моровими хворобами»...

 

Інфекції, інфекційні хвороби... Ці слова в наш час стали вже звичними. А втім, ще півтора-два століття тому інфекції називали «повальними хворобами», «моровими хворобами». Завдяки сучасним досягненням медицини чимало з них удалося якщо не знищити, то хоча б приборкати, зробити контрольованими. Але чи завжди ми в стані контролювати епідемічний процес, живучи пліч-о-пліч із такими грізними представниками патогенних організмів, як збудники чуми, холери, сибірки, черевного тифу тощо? Згадаймо спалах холери в 90-ті роки на півдні України, який змусив похвилюватися всю країну. А епідемія дифтерії, яка виникла на початку 90-х років минулого століття і, по суті, не завершилася і понині? А спалах туляремії в південних районах країни в останньому десятиріччі минулого століття, недавні випадки цієї хвороби на Волині? «Гуляють» країною і кишкові інфекції, про що свідчить випадок у Хмельницькій області, який призвів до госпіталізації кількох сотень дітей, і спалахи черевного тифу в Закарпатті, Одесі. До речі, про ці випадки черевного тифу подано дуже мізерну інформацію, із спробами, наприклад, у Закарпатті списати все на нелегальних мігрантів, хоча в регіоні давно жевріє осередок цієї інфекції. Адже потрібно бити на сполох!.. Стало системою відносити гострі кишкові інфекції до харчових отруєнь. І хоча останні до інфекційних хвороб не мають ніякого відношення, зате... поліпшують статистику інфекційної захворюваності.

Про неприємності, які можуть очікувати нас у зв’язку з інфекціями, попереджують щороку: кілька років тому виникла загроза «коров’ячого сказу», 2004 року — SARS, а ось нині на слуху пташиний грип. Чомусь вважають, що загрожувати людству можуть лише екзотичні чи нові інфекції, які з’явилися недавно.

Узятися за написання цієї статті нас змусила ситуація з кором, що склалася на даний час у Києві. Кір уже давно перестали сприймати як «дитячу» інфекцію: хворіють і дорослі, і діти. Причому нерідко перебіг хвороби важкий, призводить до серйозних ускладнень і навіть смерті. Особливістю цієї інфекції є здатність до дуже швидкого поширення, а оскільки на початковій стадії (перші три-чотири дні, до початку висипань) кір дуже схожий на грип, причому зростання захворюваності на кір нерідко збігається зі зростанням захворюваності на грип та інші ГРВІ, то розпізнають не всі випадки захворювання. Звідси — недостовірність офіційної статистики. Кір — дуже серйозна проблема, про це свідчить те, що вона стала об’єктом пильної уваги Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ). Переконавшись, що кір неможливо ліквідувати, як, наприклад, натуральну віспу, навіть за умови масової вакцинації, ВООЗ поставила нове завдання: до 2010 р. ліквідувати епідемічне поширення цієї хвороби, узявши її під максимально жорсткий контроль.

І раптом у нас на цьому тлі — спалах кору. Перші повідомлення про випадки кору в Києві з’явилися тільки в середині грудня. І то, йдеться лишень про кількість госпіталізованих, які потрапили до інфекційних відділень міських клінічних лікарень №№4 і 9. Однак малопотужність міських інфекційних стаціонарів не дозволяє госпіталізувати всіх хворих, яким потрібне стаціонарне лікування. Тим паче, що у зв’язку з терміновим, без достатньої підготовки матеріальної бази, закриттям на реконструкцію і ремонт інфекційної клініки ЦМКЛ (Центральної міської клінічної лікарні) місто втратило майже половину боксованих палат для дорослих. А де, як, під чиїм контролем перебувають ті хворі, що лікуються в гуртожитку, вдома? Скільки їх? Як налагоджено контроль за осередками інфекції й у чому він полягає? Залишається тільки дивуватися бездіяльності санітарної служби.

А може, відсутність своєчасної інформації — це спроба «не виносити сміття з хати», що дозволить у гарному світлі постати перед ВООЗ, з огляду на її увагу до кору? Та й певні кроки в такому напрямі вже були зроблені: тепер цей діагноз можна ставити, лише підтвердивши його виділенням специфічних антитіл. Направлення на дослідження — бланк формату А4, який потрібно заповнити, вносячи велику кількість інформації, загалом непотрібної лабораторії. А як при цьому реально можна обстежити амбулаторних хворих? Ураховуючи велику завантаженість та незабезпеченість практикуючого лікаря, скорочення до межі штатів, важко вимагати від нього направлення на дослідження у сумнівних, а іноді й явних випадках: для цього лікарю доведеться на оформлення паперів витратити весь день. Ще менш доступною є специфічна діагностика кору в умовах лікування вдома. За такої ситуації про реальну кількість випадків кору говорити не доводиться. Зате з’явиться багато «алергічних дерматитів» як ускладнень ГРЗ!

А поки (вже понад місяць) кількість госпіталізованих хворих на кір у м. Києві, навіть з урахуванням різдвяних канікул, коливається від 100 до 130 чоловік. І це за високої швидкоплинності захворювання і без урахування амбулаторних пацієнтів!

То скільки ж чоловік уже перехворіло на кір? Чи є епідемічний спалах? Усе це покрито таємницею.

За умов масової, але, як часто в нас буває, малоефективної вакцинації проти кору, може розвиватися багато нетипових і легких випадків (так званий мітигований кір), який важко відрізнити від краснухи, що особливо важливо під час вагітності. Про особливості нашої діагностики таких випадків свідчить і те, що в Росії щорічно реєструють сотні випадків синдрому вродженої краснухи, тоді як в Україні за останні роки — жодного. Коментар, як то кажуть, зайвий.

Адже бити на сполох потрібно було ще на початку 2005 року, коли можна було, виходячи з циклічності захворюваності на кір за останні п’ятнадцять років, прогнозувати черговий її пік.

Уже понад два місяці ми тільки й чуємо про пташиний грип, на який в Україні не захворіла жодна людина, водночас про кір (за офіційними даними, на 17.12.2005 року занедужали 424 людини) інформація дуже мізерна, та й спеціалістів-інфекціоністів коментувати цю ситуацію не запрошують. Дуже цікаву інформацію, без посилання на першоджерела, дає газета «Аргументы и факты в Украине» (№50, 2005 р.), в якій до смертельних інфекцій віднесено грип (!), туберкульоз, атипову пневмонію — SARS (про яку вже понад рік — ні слуху ні духу), пташиний грип. До речі, від останніх двох інфекцій в Україні не постраждала жодна людина. Чому саме ці інфекції названі смертельними? А де ж дифтерія, лептоспіроз, черевний тиф, енцефаліти, СНІД, від яких продовжують умирати наші співгромадяни? А вірусні гепатити В і С? Дотепер ми не маємо достовірних даних про захворюваність на вірусний гепатит С в Україні й змушені посилатися на закордонні джерела. Навіть ВІЛ-інфекція чомусь не потрапила до цього чорного списку. До того ж, розписуючи жахи й високу летальність при SARS і пташиному грипі, автори чомусь забувають, що цілком відсутні відомості про загальну захворюваність. Чи відбиває статистика летальності справжню ситуацію? Найвірогідніше, ні. Наскільки вірус пташиного грипу Н5N1, виділений в Україні, відрізняється від азіатського Н5N1? І це невідомо.

На самому початку епідемії дифтерії (тоді ще на території СРСР) у Києві було проведено міжнародну конференцію з проблем боротьби з цим захворюванням (про успіхи боротьби свідчить тривалість епідемії — 15 років). На ній виступив представник Азербайджану, який заявив, що дифтерія протікає дуже важко, із летальністю близько 50%. І нічого надзвичайного: ми не були готові до зустрічі з дифтерією, тому діагностувалася хвороба спочатку лише там, де її не можна було не впізнати (а це звичайно дуже важкі форми). Звідси і така статистика. Чи не відбувається подібне нині й з пташиним грипом?

Укотре хочеться повторити: людство приречене на життя з мікроорганізмами, які можуть бути як нашими друзями, так і найлютішими ворогами. Тому неуважність до інфекцій, недооцінка несприятливої ситуації, що складається, спроба приховати істинні показники, аби не «зіпсувати» статистику сьогодні, чревата дуже великими неприємностями в майбутньому.

Нині ми стоїмо на порозі сезонного зростання захворюваності на ГРЗ. Та як зручно приховувати всі випадки захворювання під діагнозом «грип»! Тим паче, що агресивна реклама протигрипозних препаратів, пропаганда вакцинації дозволить твердити, що наша охорона здоров’я активно і своєчасно починає боротьбу з цією інфекцією, а у разі невдачі все можна буде віднести на рахунок зміни вірусу, невчасної вакцинації. Адже тільки збудників, що викликають патологію верхніх дихальних шляхів, близько 300. І кожний має свої особливості взаємовідносин з організмом людини. Недооцінка цього чинника призводить не тільки до нераціонального лікування, зовсім непотрібного застосування великої кількості ліків, а й відсутності ефекту від лікування, появи різноманітних ускладнень. Давно пора, хоча б для початку в Києві — столиці нашої держави, створити лікувально-діагностичні центри по боротьбі з інфекціями, оснащені сучасним обладнанням, якими керували б провідні спеціалісти і які мали б регулярну, докладну та ДОСТОВІРНУ інформацію про ситуацію з інфекціями в Україні та найближчому зарубіжжі. Чи можна чекати ОБ’ЄКТИВНОЇ інформації про інфекційні захворювання від санітарно-епідеміологічної служби, обов’язком якої є профілактика цього захворювання і якій підпорядковано роботу лікарів-інфекціоністів? Самостійної незалежної структури, яка оцінює і координує роботу інфекціоністів, у нашій країні не існує. Є лише позаштатні фахівці-інфекціоністи регіонального та державного рівнів із нечіткими функціями та повноваженнями, великими обов’язками та сумнівними правами. Найшвидше, це — «хлопчики для биття», і підпорядковані вони тій самій санепідслужбі. Адже критерії оцінки роботи цих структур суттєво відрізняються.

Поки увага в нашій країні приділяється лише СНІДу і туберкульозу. Наскільки це логічно та виправдано, покаже майбутнє. Адже доки грім не вдарить, мужик не перехреститься. Отже, чекатимемо грому?