Претензії до батога і пряника, або Про шкільні оцінки без емоцій

Автор : Оксана Онищенко
27 квiтня 17:11

На перший погляд, оцінка, яку вчитель виставляє в журналі, річ проста і зрозуміла. Є спеціальні інструкції про те, скільки балів і за що виставляти, є програми з вимогами до знань - які тут можуть бути проблеми? Та часто на шкільну оцінку навішують геть не властиві їй функції. Вона перетворюється на батіг або пряник.

 

На перший погляд, оцінка, яку вчитель виставляє в журналі, річ проста і зрозуміла. Є спеціальні інструкції про те, скільки балів і за що виставляти, є програми з вимогами до знань - які тут можуть бути проблеми? Та часто на шкільну оцінку навішують геть не властиві їй функції. Вона перетворюється на батіг або пряник.

Наприклад, оцінка стала чи не єдиним стимулом для навчання. Точніше, не сама оцінка, а страх перед нею. Звісно, легше залякати учнів низькими балами і примусити зубрити, ніж побудувати урок так, щоб вчитися було цікаво і вчитися хотілося. Іноді оцінкою карають за порушення дисципліни, поганий почерк, затуляють рота занадто балакучим учням чи батькам... Ну й, звісно, необ'єктивна оцінка відкриває широкі можливості для корупції.

У звіті "Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017" (далі - Огляд, звіт) проблему неналежного визнання навчальних досягнень учнів визнано одним з восьми слабких місць, які відкривають можливості для недоброчесності в освіті (див. "Вибір чи перебір?", DT.UA, №15, 2017 р. )

"Упереджене оцінювання підриває довіру до освіти та її результатів, а тому є особливо шкідливим", - зазначають міжнародні експерти.

На їхню думку, у будь-якій країні вчителі можуть завищувати або занижувати оцінки з кількох причин. Деякі з них уже давно гаряче обговорюють і в Україні. Перша причина - завищення або заниження оцінок залежно від матеріальних винагород або послуг, що їх надають батьки вчителеві або школі. Друга - "вчителі не отримують ґрунтовних знань щодо принципів оцінювання під час отримання педагогічної освіти", - сказано у звіті.

Та якщо вже говоримо про підготовку вчителів, доповнимо висновки звіту ще одним застереженням. На адекватність оцінок впливає також і те, наскільки ґрунтовно володіє вчитель своїм предметом. Оцінити оригінальний розв'язок завдання (хоч і не такий, як у підручнику) чи цікаву й аргументовану думку учня може лише той, хто на цьому розуміється. Набагато простіше поставити найвищий бал за порожній і банальний, зате написаний гарним почерком твір, ніж оцінити глибину висновків і суджень у творі, написаному, нехай і не так каліграфічно, зате щиро, сміливо й аргументовано.

Та не всі проблеми з недоброчесністю в оцінюванні пов'язані з учителем. На думку експертів, сама система оцінювання, яку зобов'язані використовувати вчителі, має недоліки. І це третя причина проблем з оцінюванням.

По-перше, критерії, за якими виставляють оцінки, дуже загальні. "Рекомендації МОН, якими послуговуються вчителі під час оцінювання, не є достатньо комплексними чи конкретними, щоб тлумачитися однаково, - наголошується у звіті. - У рекомендаціях міститься широкий опис кожної кількості балів за 12-бальною шкалою, а також широкі критерії успішності за кожен бал, але ця інформація надто коротка та узагальнена, щоб ефективно використовуватися як посібник із оцінювання".

По-друге, наша система освіти покладається тільки на внутрішні підсумкові оцінювання, які проводять самі вчителі. Єдиний незалежний іспит за всі шкільні роки - це зовнішнє незалежне оцінювання після закінчення школи. А протягом усього навчання у школі виставляння оцінок учителем є його особистою справою. Звісно, час від часу директор або завуч відвідує уроки, переглядає журнали, але перевіряльники не бачать, як саме виставляли ту чи іншу оцінку, записану в журналі, наскільки вона неупереджена і справедлива. І навіть якщо батьки спробують оскаржити упереджене, на їхній погляд, оцінювання, довести це буде важко, тому що немає ніякого зовнішнього втручання у керування і моніторинг системи оцінювання. "Коли оцінювання здійснює лише вчитель, його учні наражаються на ризик неналежних оцінок як через помилки, так і через корумповані практики. Покладання на досвід та вік, без зовнішньої валідації, не забезпечує надійності", - зазначено у звіті.

Як можна позбутися цих проблем? У звіті "Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна 2017" є рекомендації,в яких враховано міжнародний досвід.

Почати треба зі змін у рекомендаціях щодо оцінювання. "Цей процес має очолити МОН, працюючи спільно з державною інспекцією навчальних закладів і представниками вчительської спільноти. Для того щоб учителі оцінювали учнівські роботи точно, надійно і неупереджено, їм потрібні добре деталізовані процедури і критерії оцінювання", - зазначено в огляді.

По-друге, міжнародні експерти радять ширше і якомога раніше використовувати зовнішнє незалежне оцінювання у школі. Можливо, "без наслідків для учнів", а лише для моніторингу загальної успішності по країні і збирання діагностичної інформації для вчителів.

"Зовнішнє незалежне тестування виявлятиме випадки завищення або заниження оцінок певним учням - так, як цього ніколи б не зробили подальші оцінювання від того самого вчителя, - сказано у звіті. - Воно також виявлятиме учнів, які відстають від однолітків, тоді, коли у шкільної системи ще є час вжити заходів, щоб виправити ситуацію (таким чином уникаючи використання приватних додаткових занять). Буде виявлено і тих учнів, потенціал яких недооцінюється". Крім того, зазначають експерти, зовнішнє оцінювання, що його проводять на різних етапах навчання, допоможе школі протистояти тиску батьків, які вимагають завищених оцінок та поблажливішого ставлення до їхніх дітей.

З 36 країн, де проводилися дослідження ОЕСР, 29 запроваджують стандартизований незалежний іспит у початкових класах і 27 - у середній школі.

Зовнішнє втручання в систему виставляння оцінок, яке допоможе зробити її об'єктивнішою, це не лише зовнішнє тестування, а й зовнішнє модерування, тобто систематичні перевірки важливого підсумкового оцінювання, проведеного вчителем, компетентною зовнішньою організацією або колегами.

Варіантів такого модерування багато, і МОН, консультуючись з освітянами, має розробити модель, адаптовану до потреб та ситуації в Україні.

В Огляді наведено приклади з практики інших країн:

"Франція: учителі оцінюють своїх учнів, постійно перевіряючи їхню роботу в класі, у той час як учителі з іншої школи відповідають за оцінювання письмових робіт, за результатами яких видають дипломи або сертифікати.

Нідерланди: екзаменаційні роботи перевіряє вчитель, який викладає у класі, а результати модерує вчитель з іншої школи за допомогою центрального протоколу оцінювання. Шкільні ради відповідають за належне проведення процедур. У випадку незгоди здійснюється зовнішнє модерування компетентним органом.

Нова Зеландія: застосовується система зовнішнього модерування для перевірки надійності внутрішнього оцінювання в 11-13 класах. Уповноважений орган із питань кваліфікацій безпосередньо перевіряє якість внутрішнього оцінювання, застосовуючи метод вибірки. Школи повинні подавати 10% учнівських робіт, оцінених внутрішньо, для модерування цим органом і перевірки відповідності стандартам. Процес модерування не впливає на оцінки, виставлені в цій вибірці вчителями, але його мета - надавати відгуки вчителям і збирати інформацію для розробки майбутньої освітньої політики на системному рівні".

Окремо запропоновано кроки, які допоможуть викоренити стимули для зловживань при виставлянні оцінок. Насамперед потрібно, щоб батьки були добре обізнані з роллю шкільного атестата при вступі. Нині вона не така велика, як колись. "Батьки часто неправильно сприймають значення шкільних оцінок у школі для успішного випуску та вступу до університету, - зазначають експерти. - Це нерозуміння з боку батьків також можна зменшити, звівши до мінімуму частоту змін у ЗНО та його використання для вступу в університети".

Найчастіше проблеми і корупцію у сфері освіти пояснюють низькими зарплатами вчителів.

Експерти, які готували звіт, застерігають: вищі вчительські зарплати - не завжди шлях до підвищення доброчесності в освіті. "Цьому є дві причини, - зазначено у звіті - По-перше, немає прямого зв'язку між низькими зарплатами вчителів і їхнім бажанням вдаватися до зловживань (наприклад, навмисного неналежного оцінювання) чи уникати їх. Учителі та керівники шкіл можуть діяти доброчесно, незважаючи на відсутність фінансових стимулів до цього. І навпаки, учителі, які добре заробляють, але працюють у школах, де керівництво вимагає певних показників успішності на тлі культури страху, залякування та помсти, можуть вдаватися до "організованих і систематичних порушень", таких як маніпулювання результатами тестів (New York Times, 2015)".

Друга причина того, що підвищення зарплатні не є панацеєю, полягає в тому, що "не існує і офіційної інформації, скільки українських вчителів отримують низькі офіційні зарплати, а отже, для скількох з них підвищення зарплати може вплинути на стимули вдаватися до зловживань. Офіційна статистика державних витрат на освіту містить тільки загальні видатки на зарплати…Даних про реальний заробіток учителів в українських школах не існує, а саме: скільки вчителів отримують компенсацію, за яку додаткову роботу, скільки вчителів працюють більше, ніж стандартна кількість годин, і тому можуть заробляти більше, а також, які додаткові бонуси вони можуть отримувати від батьків".

Міжнародні експерти зауважують, що на готовність учителів до зловживань впливає не лише зарплатня, а й безліч інших факторів: недоліки в системі атестації вчителів, незадовільні умови праці, недостатня гарантія зайнятості. "Додавання вищих рівнів оплати праці до існуючої системи атестації та підвищення вчителів, яка допомагає підтримувати зловживання в оцінюванні результатів навчання, буде дорогим і неефективним заходом", - зазначено в Огляді. Натомість експерти радять проаналізувати кошти, що вже виділяються на зарплатню вчителям, вивчити їхні умови праці і пошукати можливість збільшити зарплатню не виділенням з бюджету додаткових коштів, а "через більш реалістичний, справедливий і ефективний розподіл ресурсів, уже виділених на зарплати".

На жаль, проблема шкільних оцінок ще не у фокусі наших публічних дискусій та реформ. Можливо, звіт і рекомендації експертів ОЕСР дадуть для цього поштовх. Скільки вже можна боятися батога і просити пряника? Будуймо по-справжньому нову "Нову українську школу".