"Хлопці, ми приїхали": більше половини українців працюють "в тіні"

14 червня 08:25

Найменший відсоток тіньової зайнятості – на Сході України, найбільший – на Півночі та Заході.

 

За даними Державної служби статистики, тіньовою зайнятістю охоплено понад 50% усього працездатного населення України.

Як пише в статті на DT.UA Василь Худицький, щоб вижити в сучасних умовах господарювання, значна частина населення України вимушена шукати додаткові джерела заробітку, якими нерідко стають доходи від неформальної зайнятості.

По суті, зазначає кандидат економічних наук, асистентка кафедри міжнародної економіки Інституту підприємництва та перспективних технологій Національного університету "Львівська політехніка" Ірини Ангелко, - це прояв механізму саморегуляції економіки, вимушена форма адаптації населення до сформованої соціально-економічної ситуації, а для багатьох верств населення - ще й спосіб мобільності.

Характерні ознаки цього сектора - незареєстрованість, нестабільність, негарантованість трудових відносин, відсутність належного управління, яке б забезпечувало узгодженість різних видів неформальної діяльності в системі поділу праці, ризикованість, часто випадковість діяльності, недекларованість та нестабільність доходів, відсутність соціального захисту.

Неформальна працевлаштування має свої регіональні особливості. Найменше населення у неформальному секторі економіки виявлено у східних областях, зокрема в Луганській (22,4%), Харківській (14,4%), Дніпропетровській (12,1%), Донецькій (12,4%), а також у Севастополі (8,4%) та Києві (4,1%) (Збірник "Економічна активність населення України 2014"). Натомість упродовж 2008-2013 рр. найвищий показник фіксується в Чернівецькій області, де він удвічі більший (у межах 50-58%), ніж середній по країні. Значні масштаби поширення неформальної зайнятості характерні насамперед для західних та північних областей, що зумовлено аграрним сектором економіки. Ще одна причина такого стану речей - бажання малого і середнього бізнесу, та чого гріха таїти - й самих працівників, заощадити на виплатах до бюджетів усіх рівнів та Пенсійного фонду.

Але правда й те, що бізнесу дедалі менше є що запропонувати новим працівникам. "Центри зайнятості - своєрідний термометр реального сектора економіки України, - каже екс-депутат ВР України, голова підкомітету з питань заробітної плати, індексації і компенсації грошових доходів населення та колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин Комітету з питань соціальної політики та праці (2006 р.) Володимир В'язівський. - Чим більше людей вивільняється, тим гірший стан економіки держави. Сьогодні термометр показує - "хлопці, ми приїхали". У нас нікуди влаштовувати людей на роботу".

Нині лише третина підприємств не планує скорочувати кількість своїх працівників. Ще третина чітко заявила, що без скорочень працівників їм не вижити. Решта поки що не знає, що "день грядущий їм готує", тому діятиме за ситуацією, зазначає автор.

"У кожній країні, без винятків, є тіньова економіка, у тому числі неформальна зайнятість і працевлаштування, - каже Ірина Ангелко. - В Україні її масштаби приголомшливі. За даними міжнародної організації праці, близько 50% усіх працівників у нашій державі перебувають у тіні. Цьому сприяють значні нарахування на фонд оплати праці. Понад 36% від фонду оплати праці державі сплачує роботодавець. Крім того, ще 15% від величини зарплатні сплачує сам працівник. До цієї суми слід додати 3,6% відрахувань у Пенсійний фонд та 1,5% військового збору. Загалом, виходить непогана сума: понад 50% своєї зарплатні людина відраховує до бюджету. Це багато. Мені можуть сказати, що в європейських країнах податки бувають ще більші. Але там, по-перше, зарплатня вища, а по друге - податки диференційовані залежно від рівня доходів".

На думку Ірини Ангелко, до основних способів мінімізації неформальної зайнятості можна зарахувати:

- підвищення стабільності і привабливості сектора формальної зайнятості (розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості; зростання оплати праці та доходів у всіх сферах і видах економічної діяльності; дотримання норм трудового законодавства, захист прав працівників на підприємствах формального сектора);

- стимулювання переходу зайнятих із неформального сектора у формальний, важливим напрямом якого є впровадження системи соціального страхування, у тому числі медичного;

- сприяння малому підприємництву (спрощення процедури реєстрації та ліцензування діяльності; зменшення податків, насамперед на фонд заробітної плати; надання пільг підприємцям, які створюють додаткові робочі місця; надання фінансової підтримки підприємствам малого бізнесу засобами гнучкої кредитно-податкової політики);

- забезпечення реального захисту соціально уразливих верств населення, створення умов для їх посильної участі в суспільному виробництві відповідно до їхніх бажань та можливостей;

- удосконалення законодавчої бази, зокрема у сфері трудових відносин, оподаткування, підприємництва.

Загалом, державна економічна політика має бути зорієнтована не на боротьбу з цією об'єктивно існуючою проблемою, а на удосконалення інституціонального середовища країни, з тим, щоб було невигідно займатися тіньовою економічною діяльністю. Тобто необхідно створити таке інституціональне середовище, в якому тіньова економіка була б неефективною.

На думку Юлії Дроговоз, віце-президента УСПП, на відміну від великих компаній, малого і середнього бізнесу набагато легше працювати в умовах неформальної зайнятості, оскільки цим вони зменшують навантаження на фонд оплати праці.

"Тому, коли йдеться про легалізацію заробітної плати з тіні, слід пам'ятати, що, як тільки це буде зроблено, реальне навантаження на бізнес зросте. Нині він сам регулює навантаження, яке може "потягнути". Зменшує витрати на виплату заробітної плати, сплату податків тощо. Коли це йому не вдається - скорочує чисельність працівників або й закриває бізнес", - вважає Дроговоз.

Докладніше читайте у статті Василя Худицького Неформальні трудові відносини у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".