Вода для Північного Приазов'я. Нотатки з Маріуполя

Автор : Максим Стріха
04 червня 00:00

Кожного дня зі східного фронту приходять трагічні звістки. Різняться тільки цифри загиблих і поранених, що їх уже традиційно озвучують на брифінгу в РНБО опівдні. І все ж зовсім поруч із так званою лінією розмежування живе і заліковує рани війни вільна українська Донеччина.

 

Кожного дня зі східного фронту приходять трагічні звістки. Різняться тільки цифри загиблих і поранених, що їх уже традиційно озвучують на брифінгу в РНБО опівдні. І все ж зовсім поруч із так званою лінією розмежування живе і заліковує рани війни вільна українська Донеччина.

У лютому цього року в Краматорську на базі Донбаської державної машинобудівної академії поновив роботу регіональний Науковий центр НАН і МОН, розгромлений бойовиками в Донецьку ще в липні 2014-го. Одним з найперших масштабних заходів центру стало проведення круглого столу "Проблеми забезпечення міста Маріуполя якісною водою і можливі шляхи їх розв'язання". Він відбувся у Приазовському державному технічному університеті за участі науковців, представників центральної, регіональної та місцевої влади, бізнесових структур, громадськості.

Маріуполь нині - найбільший форпост України на південному сході. Півмільйонне місто з околицями, де працюють такі металургійні гіганти, як "Азовсталь" і Комбінат імені Ілліча, постачається водою з двох джерел: Старокримського водосховища на невеличкій річці Кальчик, яка впадає в Кальміус у межах міста і де вміст солей (3000-3500 мг/л) утричі перевищує нормативи, і з Південнодонбаського водоводу від р. Сіверський Донець (проходить тепер через тимчасово окуповані території).

До війни воду із цих джерел змішували у пропорціях 30:70, досягаючи прийнятної якості. Однак у січні 2015-го постачання якісної води з Дінця припинилося через обстріли й провокації бойовиків і поновилося тільки в серпні. І до сьогодні його важко назвати стабільним. Усі розуміють: кран у руках поплічників Захарченка, і будь-якої миті воду можуть знову перекрити. Відтак особливого значення набувають пошуки альтернативних шляхів питного водопостачання Маріуполя.

Як зазначив у своїй доповіді доцент ПДТУ Вадим Бурко, ситуація склалася загрозлива. Адже якби хтось дав навіть кришталево чисту воду на міські водозабори, її через 1700 км труб зношеного на понад 50% міського водогону однаково не вдалося б доставити споживачам з належними параметрами якості. Але водночас потреба міста саме в питній воді не така вже й велика - близько півмільйона кубів на рік. Решта 30 млн кубів, що проходить через міський водогін, використовується на господарські потреби.

Тому, на думку вченого, потрібно розділити водопостачання міста на питну воду і умовно питну - "господарську".

Розглядають два способи отримання якісної питної води: доочищення води з міського водогону і опріснювання води з Азовського моря, для чого треба побудувати завод. Перший спосіб уже активно використовується, і вартість одного літра розлитої в пляшки чистої води становить нині від 40 до 80 коп. Що ж до другого, то є побоювання: вартість такої води для пересічного споживача може виявитися зависокою.

Альтернатива - розвідка підземних глибоких горизонтів (є дані, що під Азовом залягають лінзи з унікальною за складом мінеральною водою). Поліпшити склад води можуть і роботи на наявних водосховищах, які упродовж експлуатації дуже замулилися. Але цьому мають передувати комплексні дослідження всіх можливих альтернативних джерел і визначення пріоритетності дій.

Доцент ПДТУ Володимир Монін наголосив, що є кілька способів забезпечити населення якісною питною водою. Це - будівництво численних станцій для доочищення води, яка реалізовуватиметься мешканцям найближчого мікрорайону, і спеціальних цехів для розливу доочищеної води в пляшки; проектування спеціальної мережі, яка постачала б таку воду в кожну кухню; монтаж колективних установок для доочищення води, насамперед у дитячих і медичних закладах. Причому краще, якщо така інфраструктура складатиметься з великої кількості елементів, кожен - відносно невеликої потужності. Потрібна також лабораторна служба контролю за якістю отримуваної води.

Завідувач кафедри хімічної технології ПДТУ професор Олексій Капустін зробив огляд проблеми забруднення вод північного Приазов'я. За гідрохімічними показниками воду ділять на сім класів - від першого (дуже чиста) до сьомого (надзвичайно брудна). У зв'язку зі згортанням багатьох виробництв на окупованих територіях якість води з Кальміуса в 2015 р. трохи поліпшилася і зараз належить до п'ятого класу (брудна). Воду з Азовського моря можна характеризувати як помірно забруднену.

Для поліпшення якості води слід паралельно вирішувати два завдання: очищувати її або ж ліквідувати джерела забруднення. На сьогодні, після здійснених природоохоронних заходів, стічні води Комбінату імені Ілліча й "Азовсталі" вже порівняно мало впливають на забруднення Кальміуса. Натомість полігон твердих побутових відходів, розташований за 6 км від Азовського моря і всього за 60 метрів від Кальміуса, характеризується перевищенням гранично допустимих концентрацій лише за фенолами в 50000 разів! Подібного немає більше ніде в світі. До того ж, як стверджують науковці, саме стоки цього полігону спричинили спалах холери в 2011 р.

Висновки вченого: насамперед потрібно провести комплексне дослідження всіх забруднень у Маріуполі та околицях і за його результатами розробити відповідні технології очищення. Паралельно на базі університету - створити лабораторію якості води за принципом "вільної труби": з дослідженням зразків від кожного охочого замовника.

Директор з інжинірингу "Азовсталі" Сергій Андрійченко презентував концепцію переведення комбінату на оборотне водопостачання. На сьогодні частка води з Азовського моря у водопостачанні комбінату становить 97%, і використовується вона переважно для охолодження обладнання. Відмовитися від неї у перспективі не вдасться. Але в ідеалі в море після охолодження скидатимуть умовно чисті води, які вже не потребуватимуть додаткового очищення.

Перший заступник генерального директора Комбінату імені Ілліча Владислав Климанчук розповів про реконструкцію очисних споруд на водовипусках у р. Кальчик. Повна реалізація проекту дасть змогу скоротити викиди лише хлоридів на 1466 т/рік і досягнути стабільного дотримання нормативу вмісту хлоридів.

Ректор ПДТУ - відомий учений-еколог професор В'ячеслав Волошин підсумував круглий стіл доповіддю "Конфлікти води" і стратегія водопостачання Маріуполя в 2016-2020 роках". Він нагадав: лише за останні 50 років у світі сталося 507 конфліктів за право розпоряджатися водними ресурсами, які в 21 випадку призвели до воєнних дій. На жаль, ситуація в басейні Сіверського Дінця упродовж двох останніх років набуває й рис класичного "конфлікту води". Як приклад - виведення з ладу на тривалий час Південнодонбаського водоводу (до війни постачав у Маріуполь 35 млн кубів води). Причому в російських інформаційних ресурсах (зокрема в Таганрозі) нагнітається істерія щодо майбутнього використання стоку Дінця, який донедавна задовольняв усіх.

Але ситуація не безнадійна. Паралельне постачання питною водою з відносно недорогих джерел - завдання, яке під силу малому й середньому бізнесу Маріуполя. А відповідна програма дасть іще й потужний поштовх розвиткові відповідного середовища, створить нові робочі місця, принесе нові надходження до міського бюджету.

На круглому столі виступили народні депутати від Маріуполя, керівники мерії й міськводоканалу, представники громадськості. Було ухвалено рекомендації щодо неперервного забезпечення міста питною водою. Науковий супровід виконання рекомендацій забезпечуватиме Приазовський державний технічний університет, який іще за радянських часів мав репутацію одного з провідних металургійних ВНЗ країни.

…Засідання круглого столу розпочалося хвилиною мовчання на вшанування пам'яті про загиблих українських воїнів, що полягли, захищаючи Приазов'я від жахіть "русского мира". А наприкінці голова Донецького наукового центру НАН і МОН, ректор Донбаської машинобудівної академії професор Віктор Ковальов вручив відзнаки провідним ученим Приазов'я з нагоди Дня науки. Адже життя триває.

Попри близькість фронту Маріуполь справляє враження мирного, чистого й зеленого міста з історичним центром, чимось схожим на Одесу, зі своїми Італійською і Грецькою вулицями. Бойовики "ДНР" порядкували тут недовго, але встигли накоїти багато лиха. Досі стоять руїни знищеного пожежею будинку міськради і міського управління МВС. Досі видно сліди влучання "градів" на Східному житловому масиві. А ПДТУ втратив тоді найцінніше лабораторне обладнання - один з його корпусів кремлівські найманці перетворили були на щось середнє між штабом, катівнею, вбиральнею і складом награбованого.

Тому багато хто з тих, хто два роки тому ходив на "референдум", устиг протверезіти. А багато хто й не потрапляв у пастку облудних чар "русского мира" і в найскладніший час допомагав українським військовим. І на вулицях міста, і на території промислових гігантів нині багато української символіки. А 40 тис. маріупольців, які за тиждень до мого приїзду прийшли на концерт "Океану Ельзи", розвіяли сумніви в масовості проукраїнських настроїв.

Поки що вулицями ходять озброєні патрулі, а на міському пляжі обладнано вогневі точки - загроза висадки російського десанту ще не минула. Але віриться, що найгірші дні в історії міста, яке несподівано стало символом української нескореності, вже позаду. Попереду - вирішення мирних проблем, серед яких однією з найголовніших є проблема постачання чистої води.