Наталя Ворожбит: Після Class ACT одна з учасниць виграла грант на навчання у Швейцарії - Культура - останні новини театру, кіно, музики і мистецтва - dt.ua

Наталя Ворожбит: "Після Class ACT одна з учасниць виграла грант на навчання у Швейцарії"

13 липня, 16:34 Роздрукувати

Дітей із різних регіонів часто хвилюють спільні теми.

У столиці вже втретє відгомонів "Class ACT. Схід—Захід". Схід—Захід", популярний проект, який об'єднує драматургів-підлітків, акторів-зірок, молодих режисерів. 

Організатор і куратор проекту Наталя Ворожбит каже, що про перспективи "Class ACT. Схід—Захід"-2019 можна буде говорити не раніше зими. 

Перший "Class ACT. Схід—Захід" із великим успіхом пройшов улітку 2016-го в Київському ТЮГу на Липках. 2017-го і 2018-го цей захід гостинно приймає Національна музична академія України ім.П.Чайковського. Зал знову переповнений, є великий інтерес до п'єс підлітків із різних регіонів України, адже в їхніх текстах — і особистий біль, і часом — біль усієї країни. 

Наталя Ворожбит — уже після "Class ACT. Схід—Захід" — зізнається, що цей проект дуже виснажливий, особливо для тих, хто в ньому безпосередньо задіяний. 

— Після кожного проекту ми залишаємося в повних нулях, без конкретних перспектив на майбутнє, все треба починати спочатку. Тому стосовно 2019-го мені дуже важко щось планувати, — каже драматург. 

— Наталю, який із цьогорічних текстів підлітків схвилював вас найбільше? З якого могла би народитися справжня велика п'єса? 

— Формат "Class ACT. Схід—Захід" взагалі не передбачає вибору кращих текстів. Бо це не змагання, не конкурс. Ми ставимо п'єси, які пишуть діти, а рівень таких п'єс — завжди різний. 

Хоча, безумовно, завжди є декілька п'єс, які помітно вирізняються, про які кажуть — "Це круто!" Хоча ми й не ставимо за мету, щоби кожна п'єса була "круто". І ті, хто йдуть на виставу в очікуванні шедеврів від юних геніїв, можливо, взагалі не розуміють, куди вони йдуть. Але й це не скасовує появи шедеврів. 

— А що відомо про творчі пошуки учасників, скажімо, першого "Class ACT. Схід—Захід" — 2016 року? Хтось із тих підлітків долучився до професійної літературної праці? 

— Частина дітей вступає до київських вишів, чого, можливо, й не сталося б, якби не наш проект. Деякі діти ще навчаються в школах. Статистики як такої ми не ведемо, але продовжуємо спілкуватися з багатьма учасниками. Ось, наприклад, одна з наших учасниць виграла грант на навчання у Швейцарії, — і це навчання стосується саме роботи драматурга. Інші теж продовжують писати. Втім, я не плекаю ілюзій, що більшість їх стане драматургами чи прозаїками. По-перше, в нашій країні "ніде" ними ставати, а по-друге, це не є метою проекту. 

— Вже три роки поспіль "Class ACT. Схід—Захід" проходить у центрі столиці. Можливо, є ідеї згодом перенести його ближче до моря, скажімо в Одесу, де сьогодні відбуваються цікаві театральні події, зокрема в Українському театрі ім.В.Василька? 

— Знаєте, "Class ACT. Схід—Захід" міг би проходити будь-де, в різних містах. І в Одесі зокрема. 

* * *

Отже, поки думки організаторів "Class ACT. Схід—Захід" і підлітків (учасників проекту) линуть до моря, все ж таки повернемося на київський берег. 

Нагадаю, що до столиці цьогоріч приїхали підлітки з прифронтової Авдіївки та прикордонного Чопа. Діти жили в Києві 10 днів і спільно творили 10 міні-п'єс, які були поставлені професійними режисерами на сцені Концертного залу Національної музичної академії України ім.П.Чайковського.

Перші 5 днів з підлітками працювали драматурги-куратори, зокрема Павло Ар'є, Ольга Мацюпа, Джек Кловер і я. Творчий процес тривав під керівництвом шотландського драматурга Ніколи Маккартні, яка вже в перші дні навчала дітей основ драматургії та своєї методики написання п'єс. 

Дітей із різних регіонів, відстань між якими — 1552 кілометри, часто хвилюють спільні теми: непорозуміння з батьками, конфлікти з однокласниками, перше кохання, таке щасливе й таке трагічне водночас. 

Хоча деякі підлітки вирішили торкнутися несподіваних проблем — релігія, фемінізм, маніпуляція суспільством та сексуальна орієнтація.

Перш ніж об'єднувати юних авторів у творчі тандеми, професійні драматурги вивчали характери підлітків, їхні захоплення, цікавилися темами, котрі хвилюють майже дорослих дітей.

Зокрема Нікола Маккартні нагадувала: "Питання, яке тебе хвилює, має йти з глибини! Воно має прорости в тебе корінням, тільки тоді зможеш написати хорошу п'єсу".

Сама ж Нікола займається цим проектом уже 21 рік. Вона проводила його у тридцяти країнах. Жінка інколи дивується, наскільки схожі історії можуть писати діти з різних куточків світу! 

Наприклад, підліток Ігор (із Чопа) спочатку вигадав історію, точнісінько таку саму, як і його ровесник із Індії. А більш ніж половина підлітків-драматургів із різних країн (учасників цього проекту), хоч би як моторошно це звучало, закінчують свої сюжети самогубством головного героя. Часто не через депресивний стан, а просто "не знають", який фінал їм вигадати. 

Тим часом професійні драматурги не мали втручатися в тексти підлітків, вони могли тільки мотивувати їх і ставити правильні запитання, які б допомогли молодим авторам краще зрозуміти логіку вчинків їхніх героїв. Завдяки такому підходу "масові самогубства" героїв нових п'єс вдалося трохи зменшити.

Важливе спостереження: розповідати у своїх текстах "про війну" цьогоріч серед дітей було мало охочих. Як кажуть вони самі: "Ми втомилися від війни!.." 

Наприклад, дівчатка з Авдіївки розповідають, що в перші дні в Києві ніяк не могли заснути, бо "не чули обстрілів, до яких звикли". Адже в Авдіївці інколи стріляють із 21-ї години вечора аж до першої ночі, і вже після закінчення обстрілів діти… можуть засинати. 

Вони говорять про це абсолютно спокійно. Зізнаються: "У певні моменти звикаєш до всього — навіть до смертей поруч…" 

У процесі підготовки проекту "Class ACT. Схід—Захід" відбулося знайомство дітей-драматургів із відомими акторами, яких вони раніше бачили тільки на телеекранах: Олексієм Вертинським, Риммою Зюбіною, Вячеславом Довженком, Романом Ясіновським, Віталієм Ажновим, іншими. 

Зрозумівши всю серйозність процесу та відповідальність перед зірками, яким через кілька днів віддадуть свої тексти, діти взялися за справу з більшою пристрастю і на полях своїх п'єс категорично зазначали: "Цю роль зможе зіграти лише Вертинський, а цю — Зюбіна, а цю — Довженко!"

Олексій Вертинський та Римма Зюбіна, до речі, особливо відповідально підійшли до роботи. Це — унікальні актори, які вміють будь-який текст зробити органічним, "своїм", вони самостійно можуть знайти безліч рішень у тому чи іншому сценічному сюжеті. За це юні драматурги були їм особливо вдячні. А глядачі — дарували оплески при кожному виході акторів.

Актор В'ячеслав Довженко розповідає: "Цей проект — своєрідна перевірка на професіоналізм, адже підготовка до вистави екстремальна, є всього п'ять днів на репетиції одночасно в кількох п'єсах, де абсолютні різні за характером герої, та ще й із різними режисерами!" 

Так, наприклад, в одній історії В'ячеслав грає п'ятнадцятирічного підлітка, а в наступній — батька, який виховує такого ж непростого хлопця. 

Таку "перевірку" В'ячеслав пройшов ще раз, довівши, що він талановитий актор із надзвичайним діапазоном. В'ячеслав упевнений: "Class ACT. Схід—Захід" допоможе підлітками повірити в себе, переконатися, що в житті можливо абсолютно все. 

У рамках "Class ACT. Схід—Захід" підлітки дізнаються про свої нові творчі можливості. Адже у провінційних містечках не завжди серйозно ставляться саме до творчих професій. Та й можливість розвивати творчі здібності є не скрізь. Це в Києві театр майже на кожній вулиці, а, наприклад, у Чопі — немає жодного. 

У червні–липні 2018-го підлітки з Чопа та Авдіївки відкривали для себе, що "театр" може бути різним — дуже різним. Спершу їх запросили на виставу Дикого театру "Галка Моталко" за п'єсою Ворожбит. І вистава відбувалася не на звичній сцені, а в спортивному залі! 

А через день — вистава Нового українського театру "Методи виховання малих засранців": цей театр також не схожий на звичний "класичний", він створює відчуття, що ти завітав до когось додому на гостину. 

Незважаючи на виснаження після інтенсивних занять, підлітки дивилися ці вистави дуже уважно — з захватом. Вони зізнаються, що все це розширило їхні уявлення про мистецтво театру, який, виявляється, може бути і не нудним, і не архаїчним (як їм здавалося досі).

Учасник проекту драматург Павло Ар'є, розмірковуючи на тему, що найскладніше у "Class ACT. Схід—Захід", зізнається: найскладніше — це не брати в ньому участі. Мовляв, коли ти знаєш, що такий проект існує, але ти до нього жодним чином не причетний! Тому торік Павло був режисером, а цьогоріч працював ще й як куратор-драматург. 

Павло каже, що знайти підхід до підлітків не так просто, адже коли вони ставляться до тебе як до вчителя, з якими звикли мати справу в школі, то й замість творчого процесу часто отримуємо шаблонні відповіді, як на шкільному уроці. Але як тільки вони зрозуміють, що ти — один із них, тобто така ж дитина (бо справжні творчі люди ніколи не стають дорослими), то можеш осягнути їхні найдивовижніші ідеї, — і діти починають розкриватися з неочікуваних сторін. 

Підопічний Ар'є — Данило Чуйков із Авдіївки — у своїй п'єсі "Вбити слона" говорить про несправедливість, що полонила наш світ, про зомбоящики, про політиків-диктаторів, існування яких ми допускаємо. У сюжеті вбачаються паралелі з класичною п'єсою Євгена Шварца "Дракон", але сучасна історія народилася в уяві п'ятнадцятирічного хлопчика, що дуже втомився від війни, від брехні, від зомбованих людей. 

У фіналі його вистави диктатора вбивають, телевізор трощать сокирою, — ідеальний хепі-енд. І це, завдяки потужній режисурі Максима Голенка, надовго запам'ятовується. 

А Павло Ар'є як режисер узявся за постановку п'єси "Авдіївський Ромео" Філіпа Казлаускаса з Авдіївки та Євгенії Ковальчук із Чопа. Це непроста життєва історія, в якій через комічне розкривається трагічне. Дія розгортається в Авдіївці з 1997 року по 2018. Павло створив "нео-оперу", залучивши до роботи оперних співаків Руслана та Анну Кірш, відомого ведучого Майкла Щура. Ця маленька вистава стала потужним фіналом "Class ACT. Схід—Захід".

Коли проект наближається до фіналу, хочеться підтримати кожного з підлітків у їхньому прагненні займатися театром. Адже в декого є не лише літературні, а й режисерські та акторські здібності. А в когось виникло сильне бажання і надалі розвиватись у напрямі драматургії. Та постає запитання — де? 

Ніде в Україні не "навчають" на театральних драматургів. Все, що можуть їм порадити, — прочитати кілька книжок та побажати "більше писати"! 

Звісно, якщо ти талановитий, то шанс стати драматургом є і без "освіти", але все ж таки важливо, аби був наставник, який допоможе зорієнтуватися на правильний шлях у мистецтві. 

Для мене це досить болюча тема. У КНУТКіТ ім. І.Карпенка-Карого "навчають" на сценаристів кіно та телебачення, але програма досить слабка, про що знаю з власного досвіду. Наприклад, немає ні слова про театр, про специфіку написання п'єс (хоча п'єса й кіносценарій — доволі різні речі).

…Прощатися з підлітками — учасниками "Class ACT. Схід—Захід" — завжди важко, щемливо, адже всі ми дуже зблизилися за 10 днів. І якщо за тих, чий шлях лежить на Чоп, якось більш-менш спокійно, то за дітей, котрі мусять повертатися з Києва до Авдіївки, спокою не може бути… 

Залишайтеся в курсі останніх подій! Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №27, 14 липня-20 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво