Баланс земельних інтересів - Сільське господарство - dt.ua

Баланс "земельних" інтересів

13 квітня, 16:29 Роздрукувати Випуск №14, 14 квітня-20 квітня

Успішність земельної реформи залежить від усвідомлення законних інтересів головних її учасників. 

Найбільшою бідою для України є нездійснення впродовж чверті століття бажаних реформувань земельних відносин і природокористування в інтересах громадян через нехтування "владною елітою" інституціоналізацією конституційної норми (ст. 13) стосовно права лише користування природними об'єктами, в тому числі ґрунтами, які є власністю українського народу, і намагання законодавчо запровадити ринок (обіг) земель сільськогосподарського призначення як цивільних прав. Що погіршується безпідставним затишшям і пасивністю органів влади, особливо у передвиборний період, щодо реалізації механізмів нової парадигми звершення земельної реформи в Україні, яка ґрунтується на конституційних вимогах.

В умовах невизначеності, безробіття, безгрошів'я, деградації ґрунтів, погіршення навколишнього природного середовища і, як наслідок, "вимирання" сіл жодні заклики щодо легалізації ринку (обігу) віртуальних земельних паїв не мають нічого спільного із нагальною потребою здійснити бажану земельну реформу в Україні. Навіть за умови консолідації їх та обмеження сумарного розміру паїв "в одні руки", або подовження мораторію та "посилення" боротьби з рейдерством, чи приєднання до всесвітнього руху селян за свої права, або об'єднання у територіальні громади і одержання землі державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність.

Адже справжня реформа — це не просто фрагментарні заходи, а заздалегідь продумані комплексні, прозорі й однозначні перетворення, зміни, які по своїй суті та формі є докорінним переломом усталених процесів, тенденцій, традицій. Головною умовою успіху має слугувати розуміння і підтримка цілей і шляхів її здійснення переважною більшістю громадян, особливо селян, — у відкритому і правдивому діалозі.

На жаль, в Україні цього не робилося навіть після прийняття конституційної норми (ст. 3): "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".

Саме визнання життя і здоров'я людини найвищою соціальною цінністю вимагає формування відповідних умов її життєдіяльності, особливо для сільського населення — генофонду нації, яке розвивається (формується) в чистому й животворному довкіллі та слугує постійному "елітному підживленню" міського населення.

Вселяє впевненість і надію, що подоланню бюрократії, корупції і деградації довкілля сприятимуть інші норми Конституції України, зокрема
ст. 13, яка вимагає інституалізації норм права власності українського народу на землю та її природні ресурси як природні об'єкти і відмежування його від права власності на земельні ділянки (приватна, комунальна, державна) як об'єкти цивільних прав. Цей нюанс має стати своєрідною "зброєю" і основним інструментом прямої дії з усунення "земельного диявола".

З цією метою, долучаючи громадянське суспільство, особливо свідому еліту, та для усвідомлення алгоритму реального здійснення земельної реформи в Україні нами обґрунтовано основні її засади, головні з яких уже розкрито і висвітлено в попередніх статтях на шпальтах DT.UA.

Не завершувана "колгоспна земельна реформа"…

На жаль, здійснювані аграрні перетворення шляхом паювання колективних земель і майна під виглядом "земельно-аграрної реформи" начебто на користь працюючих і пенсіонерів (селян) привели до перетворення переважної більшості таких пайовиків-колгоспників у віртуальних орендодавців. Одночасно відбулася земельно-господарська і фінансово-податкова експансія з боку великого бізнесу, і, як наслідок, сформувалось експортно-орієнтоване агропромислове підприємництво, асиметричне до малого та середнього господарювання в природних екосистемах, і з'явилися стійкі негативні тенденції до зростання безробіття і зубожіння селян. При цьому повсюдно відбувається приховане позбавлення їх прав на паї (земельні ділянки) через "законні" механізми обміну, дарування, емфітевзису тощо.

Турбує й стихійна зміна цільового функціонального призначення родючих земель в обхід мораторію на їх продаж. Як наслідок, відбуваються безсистемні зміни у структурі категорій земель, різко збільшуються площі забудованих земель, особливо в приміських зонах, і стрімко зростають кризові явища і корупційна вигода. Посилюються урбанізаційні процеси та зникнення сільських поселень, особливо віддалених від мегаполісів.

Очевидним є й те, що резерви наповнення місцевих бюджетів за рахунок продажу земель у межах населених пунктів уже практично вичерпано, і тому з'явилася жага чиновників до земель за межами населених пунктів, коли пропонується передати їх у комунальну власність, об'єднуючи навколо ще "живих" селищ міського типу і містечок навколишні села разом з їхніми землями, начебто для зменшення розриву між рівнем життя та рівнем доходів міських і сільських жителів. При цьому, замовчуючи конституційне право власності українського народу на землю та її природні ресурси як природні об'єкти (в межах і за межами населених пунктів) і розуміючи, що земельні ділянки (паї) приватної власності як об'єкти цивільних прав, що розташовані за межами населених пунктів, протиправно передати в комунальну власність, автори такої ідеї зупинилися на земельних ділянках державної власності, особливо не розпайованих.

Неабиякий негативний вплив справляють також гіпертрофований розвиток невиробничих — посередницьких, наглядових, фінансових та інших — структур як напівлегальних, а ще штучна монополія та контроль природних ресурсів, товарних і фінансових потоків, у тому числі на зовнішніх ринках, через свої офшорні структури, в тому числі в галузях, пов'язаних із використанням родючих угідь.

За таких передумов головні учасники — селяни, переважно люди похилого віку, залишаються в полі дореформеного прокомуністичного мислення і продовжують страждати, а працездатна молодь виїжджає із сіл. Проте новоявлені латифундисти, поява яких не планувалась авторами так званої земельної реформи, використовуючи за безцінь надвагомий і незамінний загальнонаціональний інвестиційний (не позичений) земельний капітал, лобіюють прийняття закону про обіг родючих земель як начебто "завершальний" етап "колгоспної земельної реформи" в Україні.

Маленький, але суттєвий секрет успіху…

Очевидним є й те, що земельну реформу в Україні потрібно звершити не лише як нову, комплексну і системну в світлі вимог Конституції України —немовби із чистого аркуша, а й реально "перереформувати" здійснене дотепер, виправляючи в законний спосіб допущені помилки й недоречності.

Зокрема, для справедливого розв'язання штучно створеної проблеми із правом на відчуження набутих у неприродний спосіб земельних часток (паїв) — віртуальних ділянок (меж), потрібно застосувати об'єктивний механізм реформи як складовий і обов'язковий рецепт виходу із земельної кризи.

Для цього насамперед слід знати, що "прискорення", відповідно до указів президента України (1994, 1995), декларованої "земельної" як аграрної реформи відбувалося під гаслом: "Земля має належати тим, хто її обробляє", тобто місцевим землеробам.

Керуючись такою вимогою, держава сама вказала, кому із 7 млн селян і скільки з 27,5 млн га земель подарувати безплатно сільськогосподарських угідь як природних об'єктів. Із переданих у колективну власність земель, шляхом паювання їх на рівні частки (паї) без виділення у натурі (на місцевості) кожному окремому господарству для організації власних господарств на добровільній основі. Уряд схвалив методику оцінювання їх у кадастрових гектарах і в грошовому (вартісному) виразі та організував повсюдне виготовлення і видачу сертифікатів на право такої власності, не гарантуючи вказаної ціни. Органи держави самостійно (після прийняття Конституції України, в якій відсутні норми "колективна власність на землю") — без рішення власників сертифікатів про бажання одержати належні землі (земельної ділянки) в натурі, для самостійного обробітку — замінили на державні акти про право приватної власності на земельні ділянки (вказавши в актах лише їхні віртуальні межі) як об'єкти цивільних прав. Цим самим було ліквідовано право власності на "подаровану" частку (пай) природного об'єкта, параметри якого (кадастрові гектари і гроші) зазначались у ліквідованих сертифікатах. А в січні 2001 р. було законодавчо накладено заборону (мораторій, що діє досі) на відчуження прав на земельні частки (паї).

Пізніше держава сама відмовилася від державних актів на всі земельні ділянки на користь комп'ютерної земельно-реєстраційної системи, переклавши на самих селян відповідальність за необхідність державної реєстрації їхніх меж і прав на них, у тому числі фінансування додаткових робіт.

За усіх цих об'єктивних умов лише держава має першочергове право на такі розпайовані землі у разі відмови селян (родичів першої черги) самостійно їх обробляти. При цьому вартість "подарунка", вказана в сертифікаті, повинна компенсуватися власникам паїв (спадкоємцям) у вказаних розмірах.

Такий справедливий, однозначний і прозорий механізм першочергового права викупу (повернення) набутих паїв до земель запасу як консолідуючий різні інтереси відкриє можливості не лише для виправлення допущених помилок, знешкодження корупційних схем і безболісного врегулювання занадто заплутаних відносин "власності" з мотивів суспільних потреб, але й для недопущення остаточної "парцеляції" продуктивних масивів угідь; здійснення захисту права пайовиків на "подаровані" у неприродний спосіб земельні паї; можливого безпроблемного формування цілісних масивів і пропонованих господарств сімейного типу; гарантування продовольчої безпеки і екологічної рівноваги та інших суспільно значущих інтересів. Одночасно відкриється можливість здійснити заходи з охорони і підвищення родючості ґрунтів тощо.

При цьому існуючі орендні відносини із чесними і законослухняними орендарями земельних паїв (ділянок), які добровільно й цілковито братимуть участь у звершенні пропонованої земельної реформи в Україні, зберігатимуться до моменту завершення терміну їх дії або на інших взаємовигідних умовах, що відповідатимуть загальнонаціональним інтересам.

Істина земельного балансу…

Успішність земельної реформи також залежить від усвідомлення законних інтересів головних її учасників. Зокрема, досягнення інтересу надходження стабільно зростаючих доходів до бюджетів місцевих громад у вигляді податку на всі об'єкти нерухомості — у межах і за межами населених пунктів, у тому числі на земельні ділянки приватної, державної та комунальної власності як об'єкти цивільних прав, а також до бюджету Національної земельної установи у вигляді рентоузгоджувального прибутку (доходу) за користування природними об'єктами права власності українського народу, що знаходяться в межах усіх ділянок (єдиний земельний податок), оскільки розмір їх корелюватиметься і кореспондуватиметься між собою та з реальною їхньою цінністю й дохідністю та із результатами господарської (комерційної) діяльності. Проте за важливістю і верховенством інтересів, зокрема в сільському просторі, проглядається щонайменше п'ять груп.

По-перше, це всі громадяни України — співвласники землі та її природних ресурсів, які мають основний загальнонаціональний інтерес до створення умов раціонального природокористування всіма суб'єктами на території держави і до створення сприятливих умов ініціативним громадянам-господарям і підприємцям, які добровільно бажають здійснювати свою комфортну заможну життєдіяльність у здоровому природному середовищі. Із цим інтересом не можуть конфліктувати всі інші "вподобання і забаганки".

По-друге, це жителі сільських територій — усі члени місцевих територіальних громад, рівень життєдіяльності й добробуту яких пов'язаний із рівнем соціально-економічного розвитку відповідної території, охороною та раціональним використанням природних ресурсів в агроландшафтах та зі станом екологічної безпеки навколишнього природного середовища. Вони уособлюватимуть основний інтерес територіальної громади шляхом формування та реалізації програми соціально-економічного розвитку конкретної території (в межах і за межами населених пунктів) відповідно до загальнонаціонального інтересу.

По-третє, це власники земельних паїв — усі громадяни, яким надавали право на земельні паї без визначення в натурі задля організації власного господарства та зростання сімейного добробуту з огляду на те, що земля повинна належати тим, хто її обробляє. Основний інтерес цієї групи полягає в одержанні максимальної вигоди від розпорядження набутою власністю на земельний пай (ділянку) — в один із способів, що відповідає вимогам соціально-економічного розвитку та земельно-територіальному устрою відповідної території.

Це такі способи:

— отримання земельної ділянки в натурі (ділянок — разом із родичами) для організації власного особистого чи селянського (фермерського) господарства, що ґрунтується на власній праці та праці членів сім'ї;

— передача в оренду земельного паю (консолідованої ділянки) чесним і законослухняним орендарям;

— у разі виникнення бажання з моменту набуття права на земельний пай (ділянку) відчужити його (її), незалежно від того, які операції здійснювалися з ними впродовж дії мораторію і хто фактично здійснює землекористування, вони повертаються до земель запасу для консолідації та формування цілісних господарських одиниць, а їхні власники (спадкоємці) гарантовано одержують відповідні кошти;

— відумерла власність на земельні паї (ділянки) переходить до земель запасу.

По-четверте, це власники особистих селянських господарств і їхні члени, які приєднали свої земельні паї до господарства для його розширення, а також власники сімейних фермерських господарств і їхні члени (існуючі та нові), які мають основний інтерес до безперешкодного ведення свого господарства в сприятливих умовах, відповідно до загальнонаціонального інтересу та інтересу місцевої територіальної громади, здійснюючи комфортну заможну життєдіяльність у здоровому природному середовищі.

По-п'яте, це власники сільськогосподарських підприємств, кооперативів, товариств та інших господарств, зокрема й фермерських, а також власники різноманітних агробізнесових структур, у тому числі агрохолдингів, які орендують земельні паї (ділянки) та інші земельні ділянки державної чи комунальної власності для здійснення користування природними об'єктами права власності українського народу в їхніх межах, мають основний інтерес до безперешкодного ведення свого агробізнесу лише методами, що узгоджуються з вимогами загальнонаціонального інтересу та інтересу місцевої територіальної громади, де розташовані такі ділянки.

При цьому у президента України, Верховної Ради і уряду має бути лише один інтерес — яким чином забезпечити балансування всіх інтересів, що узгоджуються із загальнонаціональними та цілковито відповідають декларованим конституційним нормам прямої дії як істинним інтересам.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №42-43, 10 листопада-16 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво