ЗАКОН ПОДВІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

До перебування в різноманітних чорних списках Україні не звикати. Незатишно, звичайно, і трохи навіть образливо, та не смертельно. Тому, коли FATF (Міжнародна організація по боротьбі з відмиванням грошей) внесла нашу країну до реєстру держав, які не приділяють належної уваги боротьбі з брудними грошима, душевним потрясінням це для українців не стало. Тим паче, що для відновлення репутації в цій сфері досить лише, щоб законопроект «Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» став законом. Та лише вирішити це легке на вигляд завдання буде нелегко. І річ не тільки в заполітизованості українського парламенту, який ніяк не вийде з кризи, що затяглася, й заважає конструктивній законодавчій роботі. Багато експертів сходяться в думці, що, попри заспокійливі запевнення представників уряду, боротьба з легалізацією кримінальних доходів в Україні перетвориться на додатковий важіль у руках каральних органів для посилення контролю та адміністративного тиску. А оскільки поруч із заполітизованістю українському парламенту властива наявність у його складі неабиякої кількості представників різнокаліберного бізнесу, наївно було б очікувати від них однозначної підтримки закону, який приховує у собі небезпеку потрапити в ще більшу залежність від влади.

Після того як у лютому нинішнього року подібний закон розпочав діяти в Росії, Україна залишилася практично єдиною європейською країною, до якої в FATF є підстави для претензій. І якщо говорити про міжнародний аспект проблеми, то для тривоги з приводу «виняткового» положення нашої країни в майже тотальній системі боротьби з тіньовими грошима є всі підстави. Проте не менше приводів і для хвилювань, пов’язаних із нашим внутрішнім тлом, на який у випадку прийняття закону ляжуть благі наміри викоренити зло. Яким чином прослизнути між Сциллою міжнародних санкцій, що загрожують Україні за ігнорування вимог FATF, і Харибдою, втіленою в колективному портреті вітчизняних умільців будь-який «хірургічний інструмент» перетворювати на «каральний меч»? Це питання спільними зусиллями намагалися вирішити представники Міністерства фінансів і парламентарії, які попрацювали над доведенням законопроекту до кондиції, в якій його можна виносити в сесійний зал для повторного другого читання. Автор понад шістдесяти поправок до документа, член фракції «Наша Україна» Сергій Терьохін вважає: у влади й без цього закону досить сил і повноважень для того, щоб давити на нелояльний до неї бізнес. Хоча в тому, що він буде проголосований у парламенті, сумнівається. І підтвердженням його сумнівів можна вважати думку товариша пана Терьохіна по депутатському об’єднанню Євгена Червоненка, який переконаний, що всі застосовувані досі до антивладного бізнесу методи «катувань» — дитячий садок порівняно з перспективами, які відкриваються законом по боротьбі з брудними грошима: «Людину можна буде знищити лише за подарунок дочці за 100 доларів».

Можливо, побоювання пана Червоненка й перебільшені, але поріг сумнівності фінансової операції, який ставиться в законі, — 10 тисяч доларів при обороті наявних коштів і 50 тисяч для безготівки — змушує насторожитися чималу кількість громадян, у повсякденному житті яких ці суми не є чимось винятковим. Проте державний секретар Міністерства фінансів, який очолює держдепартамент фінансового моніторингу, Олексій Бережний клятвено завіряє: жодних каральних санкцій за вільний оборот навіть із значними коштами не буде, якщо людина не заробила їх на продажі наркотиків, зброї, людських органів і підсобництві терористам. Її лише ідентифікують і збережуть інформацію про неї в спеціальному архіві.

— Олексію Миколайовичу, чи не вийде так, що в умовах вітчизняної практики саджання на гачок усіх і кожного цей закон буде пристосовано для того, щоб за його допомогою каральні органи мали змогу ще щільніше «опікати» нелояльний до влади бізнес?

— Оце, власне кажучи, і є міфом номер один із безлічі решти міфів, які оточують цей закон: нібито боротьба з відмиванням грошей має фіскальний характер. Країни, що давно й системно працюють у цій сфері, підходили до вирішення цього питання так: відмивання брудних грошей розглядалося законодавцями не як разовий акт. І тут виникає термінологічна плутанина. У наших документах ми часто прописуємо це як доходи або надходження, одержані злочинним шляхом. Практика інших країн трішки відрізняється в цьому плані: йдеться не про шлях, яким одержано доходи, а про те, що джерелом цих грошей є злочинна діяльність. Ідея полягає ось у чому: саме злочинна діяльність, тобто не разовий акт, а кримінальна діяльність, генерує ці гроші й доходи. У цьому сенсі функціонування будь-якої фірми або підприємства в умовах нормального правового поля, прояв нормальної комерційної та ділової активності за визначенням не можуть вважатися злочинною діяльністю. Ухиляння від оподаткування як акт, коли він вважається кримінально караним, слід переслідувати за відповідними статтями Кримінального кодексу. Але сама діяльність підприємства, яка генерує ухиляння від податків, не є злочинною. Саме на цих значеннєвих нюансах і виникають міфи щодо фіскальної природи закону.

— Але такі питання й побоювання існують також тому, що, базуючись на знаннях про світовий досвід, ми звикли пов’язувати поняття «відмивання брудних грошей» із торгівлею наркотиками, людьми та зброєю. А позаяк у великих масштабах таких явищ у нас немає, то їхнє місце при введенні закону неодмінно займуть інші види правопорушень, обвинувачення за якими, як це в нас заведено, висуватимуться за командою з владних кабінетів уже з набагато важчими, ніж до ухвалення закону, наслідками для обвинувачуваного.

— Свого часу для багатьох представників банківського сектора включення України в так званий чорний список було дуже несподіваним і дивним. І заяви, що звучали у відповідь на це, нагадували реакцію декотрих жителів колишнього СРСР, які кричали, що в Радянському Союзі сексу немає. Точнісінько так само заявлялося, що в нас немає передумов для відмивання брудних грошей, а змусити нас займатися цими проблемами — від лукавого. І мета тут нібито — залізти в інформацію клієнтів, аби використовувати її в корисливих цілях. Та якщо судити з тієї уваги, яка сьогодні приділяється в Європі торгівлі людьми, то Україна ніяк не може опинитися за межами цієї уваги хоча б тому, що небезпідставно вважається одним із постачальників живого товару. Це один момент. Другий момент: найголовніше, про що, починаючи з 2001 року, невпинно твердить FATF, — закон необхідний хоча б як профілактичний засіб, оскільки його відсутність робить нашу країну привабливою для того, щоб небезпечні процеси в ній виникали та проходили безконтрольно. Свого часу звучали навіть такі аналогії: якщо пожежна інспекція приходить на фірму з перевіркою і на видному місці не виявляє інструкцію з протипожежної безпеки, вона вже має підстави для пред’явлення претензій. Проблему законодавчого забезпечення боротьби з відмиванням брудних грошей необхідно розв’язати. Тим паче що такі зобов’язання в нас існують ще з 1995 року, коли Україна приєдналася до Страсбурзької конвенції про пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом. Саме тоді, як це потім було зафіксовано у відповідному законі, ухваленому Верховною Радою 1997 року, Україна зобов’язалася ряд діянь розглядати як кримінально карані й визначитися з тим, у якому порядку наше законодавство відбиватиме положення конвенції. На жаль, до 2000 року цю проблему розв’язано не було. 2001 року FATF на пленарному засіданні розглянув наше питання та дійшов висновку, що ситуація вимагає радикального поліпшення. Щоб цей месидж дійшов швидше, із нами вчинили так само, як з іншими країнами, що не мають законодавства в цій сфері або воно є, але неефективне. Нас занесли в список країн, які не співробітничають із світовим співтовариством у боротьбі з відмиванням брудних грошей. За процедурами FATF, для виправлення такої ситуації зазвичай дається рік. Він сплив для нас у вересні. У зв’язку з внутрішніми причинами — відбувалися вибори в парламент — законопроект, внесений торік, так і не було розглянуто в другому читанні. У жовтні FATF наше питання розглянув, узяв до відома нашу інформацію. І надання нам двох місяців відстрочки свідчить про те, що FATF реально вірить у перспективу ухвалення цього закону. Інакше період відстрочки був би набагато меншим.

— Не знаю, чи втаємничений у це FATF, але нам, приміром, відомо, що у Верховній Раді далеко не всі депутати готові голосувати за закон, який несе в собі загрозу появи додаткового способу тиску на антивладний бізнес.

— На сьогодні в законопроекті досить чітко й однозначно визначено, що ж справді повинно передувати відмиванню грошей. Відмивання грошей — вторинний процес. Спочатку відбувається якесь кримінальне діяння, що генерує надходження від нього у вигляді грошей, майна. Так от, у проекті досить чітко записано, що до діянь, які передують відмиванню грошей, не належать правопорушення, пов’язані з ухилянням від сплати податків. Йдеться про 207-му статтю КК — порушення умов щодо повернення валютної виручки, і 212-ту — ухиляння від сплати податків. На сьогодні, на нашу думку, із законопроекту про боротьбу з відмиванням брудних грошей чітко і ясно випливає: податкові правопорушення не підпадають під його дію. Тим самим фіскальний характер цього законопроекту цілком виключений. Цей підхід дозволяє і нам, і банкірам, і решті учасників фінансового ринку зрозуміти, що інформація, яка повинна потрапляти у фінансову розвідку, не буде пов’язана з питаннями, чи сплатив клієнт податки, чи не пов’язана його операція з тим, що свої гроші він приховує від податківців. Нас цікавить зовсім інше: чи має місце спроба одержані від скоєння злочину (причому не тільки на території нашої країни, а й за її межами) гроші розмістити в нашій фінансовій системі, створивши при цьому видимість цілком іншого, законного походження цих грошей, тобто заплутати сліди їх одержання. Стосовно настроїв народних депутатів, то якщо порівняти текст законопроекту, поданого на перше читання, із підготовленим до другого, можна помітити суттєві зміни. І за цими змінами можна судити про міру готовності до конструктивної роботи з боку уряду.

— За час існування департаменту фінансового моніторингу були випадки, коли хтось висловлював підозру в замовленому характері його діяльності?

— Це виключено, оскільки банки самі вирішують, які угоди й операції можуть підпадати під категорію сумнівних і про них слід повідомляти департамент фінансового моніторингу. При цьому ми не збираємося працювати транзитним пунктом передачі інформації в правоохоронні органи. Наше завдання в тому, щоб служити фільтром, щоб та інформація, у якій ми не знаходимо ознак спроб відмивання грошей, нікуди далі не передавалася. Інакше замість того, щоб створювати такий орган, легше було б передбачити надсилання банками своєї звітності прямісінько в правоохоронні органи. Йдеться про інше: повинна працювати аналітика, а вона може працювати, коли є єдина база даних. Відмивання грошей не одноразова процедура. Тут ми знову повертаємося до того, про що говорили раніше, — до поняття «злочинна діяльність». Ця діяльність має свій часовий період. І це не місяць, не два, буває, не один рік. І спроби відмивання можуть робитися через різні банки, у різних містах. І тільки маючи зведену інформацію, можна спробувати відновити задіяні схеми й дійти висновку про те, була спроба відмивання грошей, добутих злочинним шляхом, чи ні.

— Приховуючи доходи, щоб уникнути податків, людина, як ми вже з’ясували, не підпадає під дію закону про боротьбу з відмиванням грошей. А ті види злочинної діяльності, замітаючи сліди яких вона порушує закон, у ньому перераховано?

— Це питання кожна країна вирішує для себе по-різному. Одні, як, приміром, США, формують списки, тобто перелік видів злочинної діяльності, що передують відмиванню, так званих предикатних злочинів. Ці списки в Штатах доповнюються на законодавчому рівні щороку. Починали вони з досить невеличкого переліку, а сьогодні там — понад сто злочинів. Інший підхід, і його закріплено на рівні міжнародних документів, у відповідних конвенціях ООН, полягає в тому, що як попередній етап відмивання грошей розглядаються тяжкі злочини. Ми також, не формуючи сам перелік по пунктах, не перераховуючи наркотики, проституцію, торгівлю органами, людьми, здирство, корупцію, тероризм, запропонували піти іншим шляхом: такими, що передують відмиванню грошей, запропонували вважати ті злочини, за які Кримінальним кодексом передбачено позбавлення волі більш як на три роки. Таким чином, робота фінансової розвідки не матиме фіскального характеру, а також характеру транзитної передачі будь-якої інформації. Якщо фінансова розвідка і передає фінансову інформацію, одержану від банку, то не всю, а тільки свої висновки. І надалі правоохоронні органи, маючи наші висновки, у рамках своїх повноважень можуть займатися цим питанням самостійно.

— Але серед методів збору інформації, крім усього іншого, є стеження, прослуховування телефонних розмов, обшуки тощо. Яка ж розвідка, навіть коли вона фінансова (а можливо, особливо коли вона фінансова), без усього цього добра?

— Те, що департамент фінансового моніторингу, створений відповідно до президентського указу, сформовано при Міністерстві фінансів, і те, що передбачений законопроектом аналогічний орган також стане структурним підрозділом цього ж міністерства, — однозначний сигнал про те, що в його роботі немає силового елемента. У нього немає повноважень проводити оперативно-розшукову роботу. Хоча саме словосполучення «фінансова розвідка» у багатьох викликає специфічні асоціації. Насправді тут доречнішими були б порівняння з аналогом бібліотечного каталогу. І наявність бази даних про сумнівні операції, наявність каналів поповнення цієї інформації дозволить працювати в режимі пошуку, аналізу цієї інформації та виведення якихось висновків із неї. А завдання органів, що мають право на оперативно-розшукову діяльність, на одержання за письмовим запитом матеріалів від банків й інших фінансових установ, — після одержання висновків департаменту фінмоніторингу прийняти на їх основі рішення про те, чи варто починати оперативно-розшукову діяльність, порушувати кримінальну справу чи ні.

— Олексію Миколайовичу, наскільки, на вашу думку, на результат голосування цього законопроекту в українському парламенті вплине загроза санкцій із боку європейського співтовариства? Судячи з настроїв у депутатському корпусі, покарання за неухвалення цього закону там не дуже побоюються.

— Європейський Союз попередив нас про свою однозначно жорстку позицію: якщо закон не буде ухвалено до 15 грудня, санкції стануть неминучими.

— У якому вигляді й розмірах?

— У подібних випадках FATF рекомендує країнам, що входять у нього, вживати додаткових контрзаходів. Це словосполучення в перекладі на нашу мову й означає санкції. Йдеться про те, що кожна країна — учасниця FATF прагне захистити свою фінансову систему від можливого проникнення в неї брудних грошей. Це заходи захисного характеру, вони не спрямовані на те, щоб придушити економіку окремо взятої держави. У чому це виражається на практиці? У підвищеній увазі до кожної фінансової операції з резидентом цієї країни. А підвищена увага означає запити на одержання додаткових документів, що призводить до затягування фінансових розрахунків на досить тривалий період. А це втрати, можливі пені за контрактами тощо. До речі, у США з початку цього року звітність щодо всіх операцій із резидентами України надсилається до відповідного органу при американському мінфіні як про підозрілі фінансові операції. Але це тільки початок. Кінцева точка жорсткості контрзаходів — призупинення або припинення відносин за кореспондентськими рахунками. І, наскільки нам відомо, відповідні обговорення вже відбулися на рівні керівництва Національного банку та представників європейських банків. Тобто цей процес уже почався. Ми не можемо створити в себе якусь оазу, заявивши, що позаяк у нас немає передумов для відмивання грошей, нам непотрібен відповідний закон. За останній час, мабуть, не було жодного високопоставленого представника міжнародного співтовариства Заходу, котрий так чи інакше не торкнувся б цього питання. Починаючи з міністра фінансів США, закінчуючи директором ЄБРР, аж до обговорення на саміті Україна — ЄС. У даному випадку не можна вважати що FATF, слабо розуміючи, що відбувається в Україні, через це нерозуміння намагається нав’язати свою схему вирішення питання. Це позиція міжнародного співтовариства. І вона свідчить про те, що подальших відстрочок для нас уже не буде.