ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО: СПОСТЕРІГАЧІ МАТИМУТЬ УСЕ ЩО ТРЕБА. ЛІХТАРИКИ Й НАВІТЬ ПРОТИГАЗИ, ЯКЩО ГАЗАМИ ТРУЇТИМУТЬ

Хоч би що робила людина, все так чи інакше пов’язане з її інстинктом розмноження. Це за Фрейдом. Усе, що робиться сьогодні в українській політиці, так чи інакше пов’язане з майбутніми виборами президента. Це по-нашому. Рік фактично випадає з життя вищого законодавчого і головного виконавчого органів влади. Втім, і на місцях буде не до тихого кабінетного розподілу бюджетних коштів на капітальне будівництво. На кін покладено головну й давно очікувану ставку. В цій рулетці, як і в класичній, два кольори — виграє тільки один. Проте, на відміну від законів казино, виборчі перегони мають інші правила, де тільки на удачу розраховує лише божевільний, дурень або кандидат, який вирішив зробити собі на виборах виключно саморекламу. У стані прибічників і влади, і, природно, опозиції вже повним ходом іде активна підготовка до майбутніх виборів. Віктор Медведчук недавно відвідав Москву, щоб познайомитися з новим господарем кабінету його колишнього покровителя Олександра Волошина. Але досягти таких самих успіхів із Медведєвим Віктору Володимировичу поки що не вдалося. Навіть попри співзвуччя прізвищ двох головних президентських адміністраторів. Ключове слово — поки що. Юлія Тимошенко майже тоді ж відвідала Канаду, звідки повернулася з ідеєю залучити до спостереження за виборами українську діаспору. І не 3—4 сотні її представників, а мінімум 30—40 тисяч. Наразі цей задум існує тільки в планах — в останні передноворічні дні і опозиція, і парламентська більшість переймалися іншою проблемою. Інтерв’ю «ДТ» Юлія Володимирівна давала прямо в сесійному залі Верховної Ради, поки її фракція разом із соціалістами й «Нашою Україною» блокувала трибуну. Напевно, не хотіла щось пропустити.

— Юліє Володимирівно, чому ви вважаєте, що саме спостерігачі з діаспори мають контролювати перебіг виборів?

— Якщо ми не організуємо спостереження за кожною виборчою дільницею, за кожною урною, вибори будуть сфальсифіковані настільки, наскільки ми це дозволимо зробити. Скільки ділянок залишиться без якісного спостереження, стільки і буде фальсифікацій. Це одне. Друга аксіома — громадяни України не зможуть належним чином виконати свою функцію, оскільки влада й тіньовий капітал позбуватимуться спостерігачів у будь-який спосіб. Підкуповуватимуть, прибиратимуть з дільниць силовими методами. Такі випадки у нас були в Донецьку, коли автобусом насильно депортували всіх спостерігачів у найближчі місцеві ліси, і вони тільки наступного дня змогли повернутися додому пішки з грибами та ягодами, але без оригіналів протоколів виборчих комісій. Тому покладатися на вітчизняних спостерігачів дуже складно. По-моєму, належним чином проконтролювати процес можуть лише міжнародні організації, що мають право це робити, наприклад, ОБСЄ. Лише стовідсоткове міжнародне спостереження за кожною виборчою дільницею може певною мірою уберегти нас від фальсифікацій.

— Ви готові самостійно організувати приїзд тисяч українців іноземного походження?

— Було б чудово взяти виконання програми під своє керівництво. Тоді я вам сказала б, що це буде зроблено. Але, на жаль, жоден блок чи партія не мають права бути до цього причетними. Цю програму можна здійснити тільки з участю ОБСЄ. Якщо ОБСЄ її затвердить, ми зобов’язані виключити будь-яке наше втручання в процес. Цінність міжнародних спостерігачів — у їхній незалежності. Ми лише сформували ідею і сподіваємося, що міжнародні структури, можливо, втілять її в життя.

— А як тоді вона буде втілена в життя без участі її розробників? Здається, аналогів такого масштабного спостереження за виборами у світі не було.

— Так, ОБСЄ самостійно не має можливості організувати загальний контроль. Організація в жодній країні світу не мала прецеденту, коли іноземні спостерігачі були присутні біля кожної урни. У нас понад 33 тисячі дільниць. Для цього потрібно, по-перше, мати якісно підготовлених людей, котрі розуміли б, про що говорять члени комісії. Вони або мають бути з перекладачами, що відразу подвоює чисельність спостерігачів, або добре володіти мовою. Крім того, вони мусять бути дуже добре профінансовані, а забезпечити 66 тисяч чоловік — приїзд, від’їзд, проживання й харчування — колосальні гроші. Нам здалося, що вихід — звернутися з проханням приїхати на вибори до іноземних громадян, які мають українське походження. Ці люди добре тямлять на політичній ситуації в Україні. Вони розуміють країну, політику, якість цієї політики, мають уявлення про те, що відбувається на дільницях, — тобто цілком адаптовані до цього середовища. По-друге, вони володіють мовою. Не лише українською й іноді російською, а ще й англійською, що дозволяє їм швидко і якісно здійснювати комунікації. По-третє, вони відчувають дефіцит реалізації свого патріотизму — більш гіпертрофованого, ніж у жителів України, оскільки діаспора відчуває додаткові зобов’язання щодо країни, з якою вона з різних причин не може жити одним життям. А отже, у них є велика мотивація для того, щоб приїхати й допомогти Україні у тяжкий для неї момент.

— Мати мотивацію — ще не означає приїхати. Переконати 33 тисячі чоловік у тому, що вони мають усе кинути і їхати в українську глибинку, може виявитися нелегким завданням.

— Взагалі-то потрібно не 33 тисячі, а не менше двох спостерігачів на дільницю. Бажано залучити в цілому близько ста тисяч чоловік. Тобто готуватися за максимумом. А потім, уже залежно від того, скільки приїде, пропорційно розподіляти по всій Україні. Я згодна, що оптимістичне ставлення до цієї програми дозволяє припустити, що з 20 мільйонів іноземців українського походження 0,5% — кожен двохсотий — може погодитися віддати обов’язок історичній батьківщині. Я чомусь вірю в це. Але навіть якщо ста тисяч не буде, будь-яка кількість зменшить масштаби фальсифікацій. Хоч би скільки спостерігачів приїхало, це буде краще, ніж нічого.

— Ви плануєте запрошувати лише представників діаспори зі США та Канади?

— Потенціал співробітництва з діаспорою дуже великий. За кордоном живуть, як уже було сказано, понад 20 мільйонів етнічних українців, але потужна, згуртована діаспора є лише в кількох країнах — США, Канаді, Росії, Польщі та ще деяких. У Канаді я провела експеримент із залучення людей до цієї ідеї. Його результати переконали мене в тому, що активність може бути високою. І діаспора в Росії не менш патріотична, ніж українці, які проживають в інших країнах.

— Тиждень перебування в Україні кожному гостю, разом з авіаквитками, виллється у 2—3 тисячі доларів. Думаєте, діаспора готова розщедритися? ОБСЄ точно не виділить стільки коштів.

— Саме в тому й екстраординарність проекту, що багато українців готові приїхати, жити, харчуватися за власний кошт. Якщо витрати йтимуть не з одного бюджету, а децентралізовано, як якийсь добродійний внесок з боку самих спостерігачів, то бюджет ОБСЄ буде істотно розвантажений. Ще діаспора може приїхати не голіруч, а з відеокамерами, фотоапаратами, диктофонами. У кожного є мобільний телефон, що дуже важливо для оперативної передачі інформації. Цих людей не треба буде централізовано оснащувати технічно, а пограбовані владою українські спостерігачі просто не можуть обзавестися такою апаратурою. Але дуже важливо, що іноземці українського походження легко знайдуть спільну мову зі своїми вітчизняними колегами, — це подвоїть ефект. Вони можуть створити дуже дійову групу. Крім того, дуже важливо, що присутність міжнародного спостерігача буде ще й захистом українському, поставленому партією чи блоком. Усе в комплексі становить колосальний потенціал для успішної реалізації програми спостереження за виборами з боку української діаспори.

— Сама присутність нічого не дає, спостерігачі мають добре знати нюанси законодавства, методику проведення підробки результатів голосування. Хто здатний улаштувати лікнеп для ста тисяч чоловік?

— Ми запропонували ОБСЄ вирішити це питання. Все навчання розподілити на дві частини. Перша — видання дуже докладних методичних матеріалів із ілюстраціями, з прикладами незаконних дій на виборах під час попередніх кампаній. Цей матеріал має бути гранично зрозумілий і доступний, щоб кожен, у кого є «Самовчитель міжнародного спостерігача на українських виборах», зміг застосувати знання на практиці. Крім того, в ОБСЄ буде від трьох до п’яти тисяч своїх спостерігачів. Професійних, які пройшли не одну виборчу кампанію. Можна було б за одним фахівцем закріпити кількох волонтерів, які б переймали досвід і могли будь-якого моменту отримати консультацію. Дуже важливо не лише якісно спостерігати за процесом, а й зуміти отримати протокол від виборчої комісії, підготувати звіт.

— Але до виборів, швидше за все, з’явиться нова методика, і матеріали можуть застаріти. Приміром, у Росії відключали світло й міняли урну, повну бюлетенів. Доведеться ліхтарики роздавати?

— Проінструктуємо. Спостерігачі матимуть усе, що треба. Ліхтарики й навіть протигази, якщо газами труїтимуть. Їх слід забезпечити всім можливим — аж до біотуалетів. Спостерігачі повинні обов’язково мати чай чи каву, бутерброди, оскільки було чимало випадків, коли спостерігачам у напої, що продавалися в буфетах на дільницях, домішували проносне. Так, є побутові питання, але правові, звичайно, не менш важливі за побутові. Для того, щоб ця програма могла здійснитися, потрібно кілька речей. ОБСЄ й країни, які входять в Організацію безпеки та співробітництва в Європі, мають ухвалити рішення про надання цим людям відповідного офіційного статусу спостерігача. Друге — необхідно, щоб українська влада дозволила ОБСЄ спостерігати й прийняла тезу про можливість стовідсоткового спостереження на дільницях під час виборів. Мені здається, влада все-таки прийме таке рішення, оскільки робитиме вона це публічно. Бо якщо там відмовляться від стовідсоткового спостереження, це означатиме, що владі є що приховувати й вона готується до фальсифікацій. Це тоді буде колосальним сигналом світу про наміри української влади.

— Припустимо, формальностей буде дотримано. Та чи не виникне синдром «свого кандидата», коли представники діаспори — прибульці з Росії заплющуватимуть очі на порушення в Східній Україні на користь кандидата від влади, а в Західній виявиться більшість громадян США та Канади, які прихильні до опозиції і теж не звертатимуть уваги на її фокуси? Чи передбачається схема розподілу гостей по регіонах?

— Цього синдрому не буде. Україну залишали люди, не згодні з порядками, які їм тут запропонували: повною руйнацією громадянського суспільства, правилами життя «за поняттями», неможливістю вести бізнес, бездіяльністю судів. Ці люди не сприймають того бруду, який генерує нинішня влада. Тому, коли вони приїдуть сюди, вони боротимуться за те, чого їм бракувало, поки вони були громадянами, — за чистоту процесу. Вони хочуть коли-небудь повернутися додому, а не в казарму з дідівщиною.

— В ОБСЄ вже знають про вашу технологію?

— Ми поділилися нашими напрацюваннями, я розповіла про свою поїздку в Канаду, де я спілкувалася з діаспорою на предмет бажання й можливостей її представників приїхати в Україну. В ОБСЄ дуже позитивне ставлення до цієї технології. Мої зустрічі про це свідчать. Але не все в руках ОБСЄ — важливо, що скажуть країни, які входять у цю організацію. Багато що залежатиме від домовленості Організації з безпеки та співробітництва в Європі з українською владою. Моє спілкування з послом ОБСЄ в Україні залишило в мене враження, що на цьому місці працює професіонал із глибоким поглядом на події в країні.

— Події, пов’язані з голосуванням у ВР за продовження політреформи, якось можуть вплинути на рішення ОБСЄ та країн, що в неї входять, підтримати вашу ініціативу?

— Гадаю, що події трьох останніх днів справили дуже сильне враження на співробітників диппредставництв в Україні. Ми говоримо про деталі спостереження, про тонкі правові речі. А представники інших держав тим часом бачать: нас можна просто взяти, образно кажучи, стукнути кийком по голові (як було з голосуванням за законопроект 4105), і всі правові нюанси стають недоречними. Мені здається, що сьогодні світ зрозумів: президентська кампанія в Україні й підрахунок голосів можуть бути приблизно такими, як і голосування за зміни Конституції. Приміром, зберуть народ десь на площі й скажуть: проводимо голосування руками. Люди піднімуть руки. Якийсь місцевий уповноважений Мішура підрахує, і нам просто оголосять протоколи голосування за кандидата, проведеного вручну, а заодно й ім’я президента. Тож питання спостереження із залученням міжнародної громадськості набирає особливого значення. По-моєму, світ це зрозумів.

— Які тепер ваші прогнози можливості об’єднання опозиції? Чи можливий в Україні грузинський варіант у тій його частині, коли три опозиційних лідери, всупереч особистим розбіжностям, пішли єдиним фронтом?

— Після подій середи й четверга на всіх каналах телебачення пройшли переможні реляції про те, що більшість, Медведчук, Президент перемогли. І це було подано як факт. Гадаю, неспроста головний адміністратор Медведчук на своїх телеканалах процес внесення змін у Конституцію пов’язав зі своїм ім’ям. Це з його подачі реформу Основного Закону названо реформою «Медведчука—Симоненка». Таким чином він сам узяв на себе відповідальність за події навколо спроб незаконно змінити Конституцію. Віктор Медведчук вважає, що це і є головна технологія збереження влади, тож хоче надати цьому факту персонального історичного звучання. Але мені здається, що сьогодні він одержав цілком протилежний ефект. Погляньмо, яких результатів досягнуто. Перший — закладено надзвичайно сильний руйнівний механізм в електорат Компартії, яка, на погляд Медведчука, є його стратегічним союзником і союзником кандидата від влади на майбутніх президентських виборах. Куди від КПУ відійдуть розчаровані виборці, думаю, сумнівів немає. Друге — вони нарешті консолідували три опозиційні сили — соціалістів, «Нашу Україну» та блок, очолюваний мною, — у єдину монолітну силу, об’єднану завданням не допустити конституційного перевороту. Якщо ці три політичні сили ще на початку минулого тижня знаходили в собі якісь механізми взаємного відторгнення, то Медведчук своєю реформою зліпив їх намертво. Третє — у процесі консолідації нашої «трійки» автоматично виділено лідера — це лідер найбільшої парламентської фракції, котрий зараз, на мій погляд, досить яскраво й харизматично веде позиційну боротьбу. Четверте — Медведчук своїми дебільними діями цілком радикалізував Віктора Андрійовича Ющенка, який був спокійним, урівноваженим, толерантним, компромісним. Тільки Медведчуку вдалося, фактично, перетворити його на Саакашвілі. Це, щиро кажучи, досягнення. П’яте — зміна Конституції не одномоментна справа, для опозиційних сил створено колосальний піар-плацдарм для проведення виборчої кампанії. Саме з подачі Віктора Володимировича кампанія розпочалася не як належить, через півроку, а 23 грудня. Шосте: Медведчук підняв цунамі міжнародної реакції на події і змусив світ знову новими очима поглянути на Кучму, на вбивство Гонгадзе, на справу Лазаренка, на рахунки за кордоном.

— Тобто тепер висунення єдиного кандидата від опозиції стає дедалі реальнішим?

— Так, сьогодні єдиний кандидат став значно реальнішим. Позитивні тенденції для опозиції наростають. І вони зростатимуть пропорційно титанічним зусиллям голови АП із проштовхування реформи. І найголовніший висновок: ціна, заплачена Віктором Медведчуком, насправді заплачена ні за що. Оскільки конституційної реформи не буде. Хоч би скільки тепер пройшло голосувань щодо цієї реформи, вони не мають ніякої перспективи. У них закладено механізм правової руйнації, який можна буде задіяти в будь-який момент: вони з самого початку нелегітимні.

— Юридичні методи зриву всенародних виборів президента вас, здається, не лякають. А силові?

— У мене склалося враження, що коли не станеться нічого екстраординарного, то стосовно конституційного перевороту сьогодні ми можемо бути спокійні. Можемо бути спокійні й говорячи про силовий варіант, оскільки так згвалтувати більшість, щоб вона підтримала ще й силовий варіант, Медведчуку й Кучмі навряд чи вдасться. Я думаю про те, що вибори президента відбудуться у визначений термін, 2004 року, що Медведчук усе зробить для належного інформаційного забезпечення виборчої кампанії опозиції — ще два-три таких проекти, як зміна Конституції, й опозиція посяде почесне місце народних героїв в умах і душах людей. І я хочу побажати Віктору Медведчуку перед Новим Роком — так тримати!