Яап де Хооп Схеффер: Ми маємо зосередити увагу на виконанні узятих на себе зобов’язань

Візит в Україну наступного тижня генерального секретаря НАТО Яапа де Хоопа Схеффера обіцяє бути дуже цікавим. Хоча б тому, що під час перебування в Києві високого чиновника українська сторона в рамках Інтенсифікованого діалогу представить т.зв. «Документ для попереднього обговорення». На півсотні сторінках офіційний Київ викладе свою позицію з політичних, військових, фінансових та безпекових питань. На підставі цього документа, а також Плану дій, і відбуватиметься подальший діалог Києва і Брюсселя. Часто, у рамках формату «ключі від сейфа на стіл». І без будь-яких зобов’язань із боку НАТО.

Презентація такого документа — крок, який свідчить про серйозність намірів України. Проте деякі тенденції, що позначилися в українській політиці євроатлантичної інтеграції, не можуть не хвилювати. Зокрема і членів альянсу. Йдеться хоча б про організаційний безлад, який панує в українських органах влади, що заважає як виконанню Цільового плану-2005, так і повноцінному розвитку Інтенсифікованого діалогу. За словами представників країн — членів НАТО, сьогодні існує управлінський розрив між вищим керівництвом країни та середньою ланкою чиновницького апарату, що заважає ефективно виконувати українськими міністерствами положення Цільового плану-2005. Як наслідок кульгає і співробітництво з Альянсом. Так, спільна робоча група Україна—НАТО з питань військової реформи ще жодного разу не збиралася нинішнього року.

Цей хаос додає аргументів тим країнам, які скептично оцінюють перспективу надання Україні членства в Альянсі. Адже є ще питання щодо економічних перетворень і демократичних реформ. І Україні, як зауважив в інтерв’ю пан де ХООП СХЕФФЕР, яке він дав «ДТ» напередодні свого візиту, необхідно сконцентрувати увагу на досягненні основної мети — проведенні необхідних реформ. Не слід забувати, що це країни Східної та Центральної Європи вели з НАТО Інтенсифікований діалог із питань членства. Київ же веде з Брюсселем Інтенсифікований діалог щодо прагнень України з досягнення членства і відповідних реформ. Саме готовність України до реформ, а не російський чинник, і визначатиме перспективи вступу нашої країни в НАТО.

— Пане генеральний секретар, багато наших співвітчизників із розчаруванням сприйняли те, що у Вільнюсі Північноатлантичний альянс запропонував Україні розпочати лише Інтенсифікований діалог: були сподівання, що наша країна приєднається до Плану дій стосовно членства в НАТО (ПДЧ). Чому Україна не може нині приєднатися до ПДЧ? Чи готова вона до того, щоб зробити це в найближчий рік? Які, на вашу думку, критерії такої готовності?

— Ті, хто був «розчарований» результатами вільнюської зустрічі, мусили переживати дійсно високі очікування напередодні! Насправді ця зустріч реально ознаменувала нову сторінку у відносинах між вашою країною та НАТО, а також у реалізації євроатлантичних прагнень України. Початок Інтенсифікованого діалогу — дуже серйозний крок. Цей процес охоплює «увесь спектр політичних, військових, фінансових та безпекових питань, пов’язаних із можливим вступом України до НАТО». Це чіткий сигнал із боку країн — членів Альянсу про підтримку прагнень України інтегруватися до євроатлантичних структур, але успіх цього процесу значною мірою залежатиме від України, тоді як НАТО готове надавати підтримку і консультації на цьому шляху.

Ми, як і українська влада, повинні насамперед зосередити увагу на досягненні основної мети — проведенні необхідних реформ. Ми не можемо випустити це з поля зору, почавши обговорювати можливі часові рамки або бюрократичні процедури.

— Останнім часом у рамках співробітництва Україна—НАТО ухвалено чи готуються до підписання документи, суть яких мало змінюється. У чому, на вашу думку, принципова відмінність таких документів, як «Поглиблення співробітництва Україна—НАТО: короткострокові заходи» й «Документ для попереднього обговорення», від Плану дій Україна—НАТО, у рамках якого триває співпраця Києва й Північноатлантичного альянсу?

— Знову-таки, я хотів би відповісти на це запитання, почавши з першого припущення. Останнім часом у відносинах Україна — НАТО спостерігався значний поступ, прикладом якого може слугувати саміт комісії Україна — НАТО у лютому нинішнього року та рішення, ухвалене у Вільнюсі в квітні — лише через три місяці після інавгурації Президента Ющенка, — про введення в дію Інтенсифікованого діалогу щодо прагнення України набути членства в Альянсі і проведення необхідних для цього реформ.

Два документи, на які ви посилаєтеся, різні за суттю, але обидва дуже вагомі. Програма «Короткотермінових заходів», яку ми оприлюднили у Вільнюсі, забезпечує дві речі: окрім того, що в ній закріплено рішення держав — членів Альянсу та України започаткувати Інтенсифікований діалог, вона визначає галузі першорядних пріоритетів, у яких Україна та НАТО співпрацюватимуть для втілення у життя термінових реформ і цілей співпраці. Ця програма має на меті не замінити собою офіційні механізми співробітництва, такі як План дій Україна — НАТО, а, радше, забезпечити, щоб виконання цих документів відповідало пріоритетам уряду Президента Ющенка. П’ять галузей, які охоплює програма, а саме: зміцнення демократичних інституцій, поглиблення політичного діалогу, активізація реформування структур безпеки та оборони, поліпшення інформування громадськості та подолання негативних соціально-економічних наслідків реформ — такими є пріоритетні напрями з погляду НАТО. Це галузі, у яких Альянс може поділитися практичним досвідом і надати конкретну допомогу. Втім, ці кроки також мають ключове значення для успіху демократичних перетворень, яких український народ вимагав у грудні минулого року і які новий український уряд почав запроваджувати у січні. Ми вже здійснили низку заходів із метою забезпечення цих кроків і матимемо нагоду проаналізувати успішність їх виконання під час засідання Комісії Україна — НАТО у Києві в жовтні нинішнього року.

«Документ для попереднього обговорення» також має важливе значення, але є іншим документом по суті. У ньому представники українських владних структур матимуть змогу порушити ті питання, яким було присвячене Дослідження з питань розширення НАТО від 1995 року. Це стане основою процесу Інтенсифікованого діалогу завдяки тому, що буде визначено конкретні питання, в яких Україна має добитися поступу задля досягнення своєї мети.

— Цього року, так само як і минулого, офіційне затвердження щорічного Цільового плану Україна—НАТО пройшло із серйозним запізненням: український Президент візував його лише наприкінці травня. Як ви оцінюєте такий факт? Чи не є він, поряд із відсутністю інформаційно-роз’яснювальної політики серед українців, а також єдиного міжвідомчого координуючого органу з виконання положень Цільового плану-2005, наявністю проблем із формуванням української частини робочих груп Україна—НАТО, ще однією ілюстрацією формального ставлення Києва до реалізації курсу євроатлантичної інтеграції?

— Слід пам’ятати, що з приходом до влади Президента Ющенка та нового уряду у перші місяці 2005 року відбулися грандіозні зміни в політиці української влади, а також змінилися люди на ключових посадах. Не забуватимемо також, що проект Цільового плану на 2005 рік розроблявся ще за попереднього уряду, у другому півріччі минулого року, а нове українське керівництво, безумовно, прагнуло мати нагоду переглянути цей документ, щоб забезпечити його відповідність своїм цілям та завданням. У цьому контексті певною мірою можна зрозуміти, що остаточне ухвалення цієї докладної програми співпраці потребувало додаткового часу.

Що стосується призначення українських представників в органи Україна — НАТО, то це має бути рішення українського уряду, а не генерального секретаря НАТО. Втім, я хотів би зауважити, що ми вже провели засідання комісії Україна — НАТО на рівні послів, міністрів закордонних справ і глав держав та урядів у першому півріччі, а також одне з регулярних засідань ключової групи спільної робочої групи з питань оборонної реформи. У ході підготовки до вільнюської зустрічі відбулося також засідання політичного комітету НАТО з групою посадовців різних міністерств і відомств України. З огляду на зміну уряду, я вважаю, що це непоганий результат.

— Тоді як керівництво України декларує політику євроатлантичної інтеграції, значна частина українців виступає проти членства країни в НАТО. Із такою самою проблемою в минулому мали справу й інші держави, котрі сьогодні є членами Альянсу. Чи аналізувався в структурах НАТО досвід урядів цих країн? Чи існують у НАТО рекомендації, як проводити внутрішню політику, щоб домогтися ефективного результату?

— Давайте чітко з’ясуємо одну річ: НАТО не займається пропагандою. Наші інформаційні програми націлені на те, щоб сприяти підвищенню рівня обізнаності української наукової спільноти та широкого загалу щодо НАТО і питань євроатлантичної безпеки у ширшому контексті. Саме тому ми відкрили в Києві Центр інформації та документації НАТО.

Наша спільна з українським урядом зацікавленість полягає в тому, щоб забезпечити доступ громадськості до правдивої та повної інформації про Альянс, прагнення України і конкретні переваги співпраці між Україною й НАТО. Насправді Україна та НАТО вже тривалий час співпрацюють і досягли реальних взаємовигідних результатів, наприклад, у встановленні миру та стабільності на Балканах і в Афганістані, у боротьбі з тероризмом та в управлінні програмами, спрямованими на конкретні внутрішні потреби України. Це і проект «Цільового фонду» (в рамках “Партнерство заради миру”) для безпечного знищення арсеналів застарілих радянських боєприпасів та стрілецької зброї, це й ініціативи у галузі перепідготовки українських військових з метою полегшення їхньої адаптації до цивільного життя внаслідок скорочення та модернізації Збройних сил України. А у рамках вільнюської програми «Короткотермінових заходів» ми зобов’язалися збільшити обсяги нашої допомоги, надаючи українському керівництву будь-яку підтримку та поради, які можуть знадобитися у просуванні вперед складної програми реформ.

Українці мають право знати про цю співпрацю і відповідно до цього формувати свою думку про НАТО як організацію та відносини України з нею. У Вільнюсі ми взяли на себе зобов’язання вжити конкретних заходів спільно з українською владою з метою поліпшення висвітлення нашої співпраці. У цій сфері, як і в усіх інших важливих питаннях, ми покладатимемося на досвід країн — членів НАТО.

— Як, на вашу думку, можна удосконалити механізми координації співробітництва Україна—НАТО?

— Звісно, меж для вдосконалення немає, але протягом останніх кількох років ми досягли відчутного успіху у встановленні високоефективних механізмів співпраці між Україною та НАТО. Комісія Україна — НАТО забезпечує корисний форум для ведення політичного діалогу та практичної роботи, а в рамках комісії спільна робоча група з питань оборонної реформи стала ефективним інструментом управління цілою низкою заходів у галузі реформи структур безпеки та оборони. Лише минулого тижня комісія Україна — НАТО на рівні міністрів оборони ухвалила ряд кроків, спрямованих на вдосконалення діяльності цього ключового органу. Україна набуває цінного досвіду, беручи участь у конкретних діях із підтримки міжнародної безпеки в рамках операцій НАТО у Косові, а невдовзі має долучитися до операції «Активні зусилля» на Середземномор’ї (та, можливо, навчальної місії НАТО в Іраку й підтримки з боку Альянсу операції Африканського союзу у Дарфурі). План дій Україна — НАТО дозволяє зосередити зусилля на підтримку ключових цілей України у галузі реформ, а Інтенсифікований діалог дасть нам змогу і надалі поглиблювати наші відносини.

Що нам необхідно тепер — це не вдосконалення «механізмів», вони вже існують і добре діють. У найближчому майбутньому ми маємо зосередити увагу на практичному змісті, на виконанні узятих на себе зобов’язань, на досягненні цілей, які ми поділяємо.

— У НАТО існує група країн, котрі скептично сприймають ідею членства України в Північноатлантичному альянсі. Що необхідно зробити керівництву нашої країни, щоб уряди цих держав змінили свою точку зору?

— Я не можу коментувати позицію окремих держав — членів Альянсу, але дозвольте нагадати, що рішення запропонувати Україні формат Інтенсифікованого діалогу щодо її мети набути членства в Альянсі та здійснити відповідні реформи було ухвалене шляхом консенсусу всіх країн — членів НАТО. До того ж лише минулого тижня міністри оборони країн НАТО зустрілися зі своїм українським колегою міністром Анатолієм Гриценком у рамках Комісії Україна — НАТО в Брюсселі й ухвалили спільну заяву, в якій висловили свою підтримку «досягненню Україною цілей реформ та її євроатлантичних устремлінь».

— Супротивники вступу України до НАТО часто повторюють: членство нашої країни в Північноатлантичному альянсі може негативно позначитися на українському оборонно-промисловому комплексі. Наскільки обгрунтовані ці заяви?

— Вважаю їх необгрунтованими. Україна бере участь у діяльності Наради національних директорів із питань озброєнь та Стандартизаційній угоді НАТО. НАТО використовує можливості української транспортної авіації на контрактній основі, а першорядним завданням нашої спільної діяльності у галузі оборонної реформи протягом останніх семи років було підвищення рівня оперативної сумісності військової техніки і збройних сил країн Альянсу та України.

Я маю також зауважити, що оперативна сумісність не означає, що вся військова техніка, яка використовується у багатонаціональних операціях, має вироблятися якоюсь однією компанією або країною.

У перспективі, я не можу уявити собі такої ситуації, щоб тісніші відносини України з Альянсом могли мати негативний вплив на українську оборонну промисловість. Натомість, можна очікувати, що для України відкриються нові вигідні ринки збуту та нові істотні можливості участі у спільних проектах із представниками промисловості країн Європи та Північної Америки.